Усі хочуть Кличка. Головні тенденції інфопростору 14—20 вересня 2020 року. Детектор виборів

Read in English here.

Київський мер зверхньо тролить союзників і конкурентів, ОПЗЖ бореться з переділом харківських о кругів і маніпулює соціологією, а «Слуга народу» стоїть в оборонній позиції. Детектор виборів 2.4.

«Детектор виборів» — щотижневий аналітичний огляд, який оперативно фіксує головні теми, тенденції, маніпуляції та зміни в інформаційному просторі, пов’язані з місцевими виборами. Детальніший аналіз читайте в наших постійних (теленовини, політичні ток-шоу, інформаційні канали, російська пропаганда тощо) моніторингових дослідженнях. Перший випуск «Детектора виборів» читайте тут, другий тут, третій тут.

Головні тенденції тижня

Партія «Слуга народу» вимушена виправдовуватись відразу за декілька невигідних історій, які її компрометують, та зазнає критичних нападів із боку практично всіх інших помітних учасників виборчого процесу. З’їзд у Київському університеті, який повинен був дати партії красиву картинку для висування кандидатів до Київради, також потягнув за собою скандал.

Мер Києва Віталій Кличко, якого підтримала й «Європейська солідарність», поводиться як переможець виборів і знущається з конкурентів. Загальноукраїнські медіа не цікавляться складом київських списків «УДАРу», як і більшості інших партій.

«Опозиційна платформа — За життя» експлуатує звичні теми — «права російськомовних», вибори на Донбасі тощо — та додала до них боротьбу проти переділу виборчих округів у Харкові. А ось про своїх кандидатів у Запоріжжі чомусь вирішила детально не повідомляти. На «Інтері» вийшла маніпулятивна псевдосоціологія на користь ОПЗЖ.

«Батьківщина», «Голос» і «Пропозиція» досить мало представлені в загальнонаціональному медіапросторі, а ось Олегу Ляшку канал «Україна» забезпечує непропорційно велику присутність як для кандидата в народні депутати в периферійному окрузі. «За майбутнє», окрім «1+1», знов піариться на «Інтері».

«Європейська солідарність» віщує втрату безвізового режиму з Європою, від чого Україну обіцяє захистити Петро Порошенко, та прогнозує реванш. І водночас ставить на чолі київського списку дружину екскпрезидента Марину Порошенко, яка обіцяє фокусуватись на мирних справах.

Специфіка виборчої системи, особливості голосування під час епідемії коронавірусної хвороби, порушення під час виборів — теми, що висвітлюються центральними медіа спорадично.

Головні події, пов’язані з виборами, що висвітлювались 14—20 вересня 2020 року

Добігає кінця етап виборчої кампанії, коли самі прізвища кандидатів — а також їхні бекґраунди, якщо дотепер вони не були відомі — стають інформаційними приводами та (анти)рекламними повідомленнями для виборців. Деякі партії намагаються «продати» свої імена двічі, висуваючи їх офіційно вже тоді, коли їхня агітаційна кампанія давно триває.

Горезвісну інспекцію в районі Шумів скасували (формально — відклали на невизначений термін), однак її інформаційний слід і далі шкодить владі  та приносить користь опозиції, насамперед «Європейській солідарності», якій вдалося ствердитись у ролі головного обвинувача влади у державній зраді. Зокрема на «Свободі слова» ICTV нардепка від «ЄС» Іванна Климпуш-Цинцадзе фактично змусила віцепрем’єра Олексія Резнікова виправдовуватись за дії й заяви аксакалів у тристоронній контактній групі — Леоніда Кравчука та Вітольда Фокіна. Резніков пообіцяв, що для озвучення позиції ТКГ призначать речника. Та за кілька днів Вітольд Фокін підлив оливи у вогонь, повторивши, що бойовиків потрібно амністувати. Так само протягом тижня «Слугам народу» довелося гасити інформаційну пожежу після звістки про наміри змінити постанову ВР про вибори на окупованих територіях — політики з монобільшості по черзі запевняли, що цього не буде, наражаючись на критику вже з боку проросійської опозиції. Медведчук у новинах «Інтера» та своїх телеканалів отримав маніпулятивний привід заявити, що Україна не виконує мінські домовленості.

Згадували в токшоу й «ваґнерґейт», за який знов доводиться виправдовуватись керівнику Офісу президента Андрію Єрмаку. Оборонна позиція стає звичною для влади — й дедалі менш вигідною, адже нападати на владу беруться практично всі інші учасники виборчого процесу.

За найскладніше — пояснення, як діє нова, вкрай складна для розуміння виборча система — медіа поки що беруться неохоче. Наприклад, лише три центральні телеканали з восьми, які моніторить «Детектор медіа», повідомили про затверджений Кабміном порядок проведення виборів під час пандемії. Навіть повідомлення про такі важливі речі, як порядок голосування хворих на коронавірусну хворобу (яких щотижня більшає), поки що поодинокі. Не звернули багато уваги центральні телеканали й на перші порушення у виборчому процесі, які зафіксували правоохоронні органи. Це щось нове для України — раніше за місяць до виборів щонайменше кілька опозиційних партій заявляли про підготовку масштабних фальсифікацій, аби опісля мати аргументи для пояснення своїх невдач.

Маніпуляції результатами соціологічних опитувань у загальнонаціональних медіа поки що спорадичні, хоча в регіональних медіа та в соцмережах повсюди з’являються вигадані чи підігнані під потреби замовника «рейтинги» з потрібними людьми на потрібних місцях. Із центральних каналів результатами досліджень компанії «Рейтинг», що має добру репутацію, зацікавились тільки  5 канал, «Інтер»  та «1+1». 5 канал 15 вересня розповів про київський рейтинг, який очолює Кличко, додавши до переліку кандидатів: «Стільки ж [на рівні 4%, як в Олександра Омельченка] готові підтримати Дмитра Гордона, який водночас не оголошував про бажання балотуватися». Ці ж результати повідомляли в новинах «Інтера».

Наступного дня 5 канал сповістив про «падіння рейтингу Володимира Зеленського нижче 30%»: «якби вибори президента відбулися на початку вересня, то за чинного главу держави проголосували б 29% опитаних. На другому й третьому місці Юрій Бойко з ОПЗЖ і лідер “Європейської солідарності” Петро Порошенко. У них 15.5 та 14% відповідно. Водночас українці радше не задоволені роботою Зеленського, аніж схвалюють. Проте претензії до уряду й парламенту у наших співвітчизників ще більше».

А ось «агрегований рейтинг» партій по всій Україні, «який є сумою всіх результатів на виборах в обласну раду кожної області», з’явився в новинах «1+1» — тут перелік партій закінчили «За майбутнє» з 5,8% підтримки. Щоправда, цьому повідомленню не зашкодило б пояснення — що це за рейтинг, як його обраховують і як його слід тлумачити.

Тим часом «Інтер» узявся за старе — публікувати рейтинги від сумнівних соціологічних контор, які демонструють не менш сумнівну першість ОПЗЖ. «У лідери електоральних симпатій на майбутніх місцевих виборах у Донецькій області вийшла партія “Опозиційна платформа – За життя”. За них готова проголосувати більшість жителів Донецької області — а це понад 55%. Це результати опитування аналітичного центру “Соціомодуc”», — йдеться в новині. Маніпулятивність цього повідомлення вже у тому, що виборів у Донецькій області, розділеній на окуповану та вільну частини, не буде — вибори проводяться лише в окремих громадах, обласну ж раду не обиратимуть. «Соціомодус» фігурує у базі псевдосоціологів, яку сформували «Тексти».

Найцікавіше далі: «Так само лідерські позиції тримають кандидати від “Опозиційної платформи – За життя” і на виборах глав найбільших ОТГ Донеччини. Наприклад, у Костянтинівці за Олега Азарова готові проголосувати 47,5% людей. За його конкурента Олександра Кулика — лише 9. А в Маріуполі чинного мера Вадима Бойченка, в якого майже 49% підтримки, наздоганяє кандидат від ОПЗЖ Володимир Клименко. За нього готові проголосувати 28% виборців». Мало того, що партійний канал ОПЗЖ не називає партії, від яких балотуються конкуренти кандидатів від ОПЗЖ; співвідношення цифр двох маріупольських кандидатів говорить саме за себе, тож стверджувати, що кандидат від ОПЗЖ «наздоганяє» ахметовського кандидата Бойченка — кричуща маніпуляція.

Черговим нагадуванням, що неприборкана епідемія коронавірусної хвороби може змішати карти учасникам виборів, стала цього тижня хвороба мера Харкова Геннадія Кернеса. Політик, який зі своїм блоком «Успішний Харків» має намір далі контролювати місто-мільйонник, пішов на лікарняний. У середині вересня в медіа поширилась непідтверджена інформація: Кернес у комі на штучній вентиляції легень. Посилалися на телеграм-канали, інші ЗМІ та «джерела в офісі президента». Оточення Кернеса заметушилось — 14 вересня заперечувало коронавірусний діагноз (медіа говорили про це як про «спростування», хоча це було саме заперечення) і називали його «нетактовним ходом опонентів». А вже наступного дня міська рада офіційно підтвердила, що Кернес хворий саме на COVID-19. Але, мовляв, не в комі й не на штучній вентиляції. Центральні телеканали приділили хворобі харківського мера чимало уваги, з’ясовуючи, чи справді для нього звільнили ціле відділення лікарні (в часи, коли місць у лікарнях бракує для простих смертних людей, хворих на коронавірусну хворобу, таке повідомлення — удар по рейтингу) або виділили VIP-палату (версія «1+1»). Канал СТБ «натякнув через заперечення», що Кернес, у принципі, може й у виборах участі не взяти: «Про те, що на місцевих виборах у жовтні політичну силу “Блок Кернеса Успішний Харків” представлятиме якийсь інший кандидат, окрім самого мера, теж не йдеться». Ще один невдалий крок команди Кернеса — оголосити у дні, коли медіа проявляли підвищену увагу до хворого мера, що його не збираються нікуди перевозити. Тож коли за два дні Кернеса таки повезли до Німеччини лікувати у приватній клініці, це зробило позицію його команди ще менш цілісною і послідовною (а «1+1» озвучив без посилання на джерела суму 20 тисяч євро, яку нібито витратили на перевезення). В опонентів Кернеса, шанси яких дотепер прямували до нуля, з’явився перспективний напрямок передвиборної боротьби — звинувачувати господаря Харкова в тому, що він утік закордон, а не довірив своє життя харківській медицині.

Ще один кандидат із потужною медійною підтримкою — Андрій Пальчевський — на минулому тижні зазнав удару від непідконтрольних йому журналістів: команда Дениса Бігуса випустила розслідування, яке у правовій державі мало би змусити політика-фігуранта піти в підпілля. Пальчевський поки що стурбований не стільки своєю безпекою та свободою, скільки рейтингами — свіжі опитування дають йому заледве 4% підтримки в Києві, тож доводиться витрачати чимало грошей на поширення маніпулятивних псевдорейтингів, де він «наздоганяє Кличка».

«Детектор виборів» аналізує передусім загальноукраїнське інформаційне поле, до якого не потрапляє багато цікавих історій із передвиборного життя українських регіонів. Але ми компенсуємо це матеріалами про ситуацію в окремих регіонах: Кропивницькому, Кривому Розі, Полтаві, Миколаєві, Запоріжжі та у вільній частині Луганщини. Далі буде.

«Слуга народу». У регіонах та Києві тривають з’їзди, на яких «Слуга» називає і вже відомі (озвучені раніше), й нові прізвища своїх кандидатів. Іноді це призводить до курйозів, як-от у Києві, де на помпезному з’їзді в університеті імені Шевченка публіці представили тринадцятьох людей, а у списку, оприлюдненому дещо згодом, виявились інші. Йдеться радше про брак зрозумілого і вчасного пояснення (яке згодом з’явилося, але запізно): зі сцени представляли окремих кандидатів із «районних» списків (у Києві 13 округів, у кожному з них за новим законом про місцеві вибори партія формує списки кандидатів). Цікаво, що серед людей, яких не показали виборцям — колишня міністерка охорони здоров’я Зоряна Скалецька. А рішення провести київський з’їзд у головному корпусі національного університету імені Шевченка, статут якого забороняє передвиборну агітацію у стінах вишу, став ще одним приводом для скандалу та критик на адресу «Слуги народу». Хоча в цьому випадку на критику радше заслуговувало керівництво університету, яке на це погодилось.

Передвиборно-інспекційне турне президента Зеленського, під час якого він «не агітує», але знаходить час для участі в заходах «Слуги народу», перемістилось у найменш лояльні до нього області Західної України. Медіа поширювали нові й нові обіцянки — виділити гроші на дорогу до Східниці в межах «Великого будівництва», яку він має намір продовжити й після виборів, дати шахтарям більші зарплати тощо. У синхронах Зеленського на «Україні» та ICTV в різних місцях і контекстах лунає фраза-заготовка «будувати Україну». Тим часом «Слуга народу» тріумфально оголосила про повернення бейбі-боксів, які уряд нещодавно вирішив замінити на карточку з грішми.

Ще два «спалахи» Зеленського поза передвиборним турне. По-перше, різка заява про щойно піднятий танкер Delfi, якому, мовляв, не дала ради місцева влада (випад у бік нелояльного мера Одеси Геннадія Труханова) і обіцянка після виборів розповісти, представник якої партії володіє танкером: «Усі боялися, і нам говорили, що там якісь західні бенефіціари. Ми знайшли бенефіціарів. Не будемо говорити назву політичної партії, адже скажуть, що я це сказав перед місцевими виборами. Ми почекаємо закінчення місцевих виборів, а потім розповімо вам, хто бенефіціари цього “західного”, “сучасного” танкера”». Прізвище начебто реального власника Delfi раніше називали розслідувачі Прямого каналу — Олег Ковтунов; це підтверджує й «Думская». Втім, особливого скандалу з партією в цьому випадку не мало би бути — Ковтунов був депутатом Миколаївської облради від Партії регіонів, якої фактично немає з 2014 року. Хіба що Зеленський справді знає щось ексклюзивне.

Інша одеська новина — міністр охорони здоров’я Максим Степанов на чолі обласного списку «Слуги народу» — навряд чи багато додала партії в плані передвиборного піару, а радше породила риторичні запитання: невже «слуги» мають настільки коротку лаву запасних, що мусять залучати до виборів чинних міністрів?

По-друге, поїздка до Австрії, яку в паркетному форматі висвітлювали центральні телеканали. А низка онлайн-медіа пошилися в дурні, опублікувавши новину про «російськомовний аудіогід» у Віденському музеї — насправді він виявився українськомовним.

Черговим «слугою»-шкідником для рейтингу партії виявився Олександр Юрченко, якого звинуватили в хабарництві (а згодом виявилось, що раніше його ловили на крадіжці пива). Зеленський спробував перевернути гру, жорстко пообіцявши, що Юрченко сяде в тюрму, та лише наразився на критику через неповагу до презумпції невинуватості. Лідер фракції «Слуги народу» Давид Арахамія на каналі «Україна 24» сказав, що «Слузі народу» вигідно програти місцеві вибори, щоб збирати менше негативу. Опозиційний 5 канал навіть переступив через вічну нехіть до цитування інших телеканалів, аби дати цей передвиборний перл у новинах.

«Опозиційна платформа — За життя». Результати з’їздів ОПЗЖ навряд чи були б резонансними на загальноукраїнському рівні, адже партія не ставить на яскраві та популярні обличчя, а радше розраховує на впізнаваність свого бренду. Проте партійці мають потужний медіаресурс, який розповідає про висування, наприклад, Наталії Леонченко в мери Житомира (новина, відома з лютого). А про представлення команди ОПЗЖ в Запоріжжі примудрились розповісти на всю Україну, не назвавши імен узагалі. «Вчителі, аграрії, бізнесмени, промисловці, громадські діячі — саме ці люди представляють запорізький обласний осередок партії “Опозиційна платформа — За життя”», — йдеться в сюжеті «Інтера» 15 вересня.

Єдину більш-менш актуальну в масштабах усієї країни новину — кого ж підтримуватиме ОПЗЖ на виборах мера в Запоріжжі, де розгортається одна з найцікавіших передвиборних інтриг — глядачам вирішили не повідомляти, а натомість дати слово лідеру партії і найпопулярнішому нардепу теленовин Юрію Бойку.

Поки боротьба за проведення виборів на всій території (вільній, а може, й окупованій також, хтозна) Донеччини та Луганщини перемістилась за стіл переговорів у Мінську, «Опозиційна платформа — За життя» включилась (і включила свої медіаресурси) в нову: проти укрупнення виборчих округів. Вочевидь у партії розібрались у справді складній для розуміння виборчій системі та порахували, що для них більші округи є програшним варіантом. Протягом тижня «Інтер» показав кілька матеріалів про виступи ОПЗЖ «за виборчі права харків’ян» та позов «жителя Основ’янського району Сергія Труфанова» із вимогою не скорочувати кількість округів. Роль ОПЗЖ в цій історії не зрозуміла глядачам — на сайті партії повідомили, що Труфанов «звернувся до неї по допомогу» (ймовірно, насправді навпаки), але в сюжетах цього не пояснюють.

Ще одна улюблена тема, яку не припиняє експлуатувати в передвиборному піарі ОПЗЖ — «права російськомовних». У матеріалі 19 вересня на «Інтері» одеський представник партії Віктор Баранський нарікає, що Зеленський, за якого голосували, сподіваючись на припинення українізації імені Порошенка, зрадив інтереси «російськомовних виборців». Яких, звісно, захистить ОПЗЖ.

«Європейська солідарність». Головна новина про «Європейську солідарність» цього тижня також київська: на чолі списку до Київради — дружина Петра Порошенка Марина. Вона вже з’явилась на зовнішній рекламі, ключовим словом якої є «захист». У матеріалі «України» пані Порошенко обіцяє «розвивати соціальні та гуманітарні проєкти, зокрема інклюзивну освіту, доступність і комфортність міста» — риторика миру, а не війни. СТБ додав до цього, що команда Марини Порошенко розпочинає в Києві проєкт зі створення концертної зали міжнародного класу (також навряд чи найвчасніша ініціатива в часи епідемій та карантинів). Та насправді концертну залу будуватиме корпорація Roshen, яка для цього придбала Палац культури імені Корольова на Відрадному.

Тим часом ключове слово в комунікаціях партії цього тижня — «реванш». Про можливий проросійський реванш говорили на з’їзді; загрозу реваншу через призначення голови Київської міської державної адміністрації окремо від міського голови бачить (та озвучує в інтерв’ю партійному 5 каналу) і нардеп Олексій Гончаренко.

На загальноукраїнському рівні «ЄС» протягом тижня комунікувала небезпеку втрати безвізового режиму з Європейським Союзом через непрозоре призначення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Хоча інформація про небезпеку з’явилась на підставі твіта однієі європарламентарки, партія Порошенка трактує втрату безвізу як реальну загрозу, а її лідер впевнено обіцяє цього не допустити. Влада, наскільки це було в її силах, намагалася нейтралізувати цей меседж. Але не надто вдало: слова Зеленського про Порошенка, який «вважає себе монархом», розлетілись новинами та соцмережами переважно в невигідному для чинного президента контексті. Тим часом медіа Коломойського — «1+1» і УНІАН — б’ють «безвізом» по Порошенкові, відшукавши у «плівках Деркача» цинічні висловлювання тогочасного президента про безвізовий режим як подачку електоратові.

Ще одна некарантинна тема, на якій 5 канал пропіарив свого власника та його дружину, тепер також політикиню — концерт Сергія Жадана і його музичної групи. «Жадан і Собаки» презентували пісню «Вова», в якій відчутний явний натяк на Володимира Зеленського. «Минулого року ми активно почали стежити за суспільними настроями в Україні після перемоги Зеленського, після виборів президентських і парламентських, і насправді бачимо обвал розчарування, хвилю зневіри, скепсису, коли спочатку створюється кумир, а потім він скидається з п’єдесталу», — сказав у матеріалі Жадан. Сама присутність Порошенка в такому контексті перетворила повідомлення про музично-літературний захід на передвиборний піар.

Ще одна тема, на якій піарилась «Європейська солідарність» останнім часом, — напад на Володимира Балуха — більше не педалюється: поліція зловила підозрюваного, який стверджує, що причиною нападу був побутовий конфлікт, зіпсувавши в такий спосіб версію про мучеництво Балуха через політичну позицію. Прокуратура теж запевняє, що жодної політики в цій історії немає. Балух поки що в комі, тож не може озвучити власну версію.

«Батьківщина». Партія Юлії Тимошенко залишається в тіні. Навіть канал «Україна», зазвичай прихильний до Тимошенко і «Батьківщини», цього тижня дав інформацію про її київські плани… в бекґраунді до сюжету про кандидатів від Радикальної партії Ляшка: «“Батьківщина” планує висунути майже 40 тисяч кандидатів по всій країні. За крісло мера Києва від політсили боротиметься Олексій Кучеренко. Конкуренцію йому складе Ірина Верещук, яка йде на вибори від “слуг народу”. Про участь у місцевих виборах раніше заявляли і “Європейська солідарність”, і “УДАР”». Це відверта маніпуляція — будь-який рейтинг передвиборних електоральних симпатій засвідчить, що Олексій Кучеренко «змагається» поки що за місце хіба що в першій п’ятірці, а лідером уподобань є навіть не згаданий у повідомленні Віталій Кличко. Вочевидь неспроста головною конкуренткою Кучеренка назвали Ірину Верещук, змовчавши про інших кандидатів.

«Голос». Важливі інформаційні приводи «Голосу» на цьому тижні — висування нардепів Олександри Устинової та Ярослава Рущишина в мери Вінниці та Львова відповідно. До центральних новин це, втім, не потрапило, й харизматичні нардепи обмежилися збиранням лайків від групи підтримки в соцмережах. Представники «Голосу» також брали участь у кількох токшоу.

«Пропозиція». Партія Бориса Філатова практично зникла із загальнонаціональних інформаційних обріїв після скандалу, яким закінчився День міста Дніпра. Хоча за цей час «Пропозиція» провела низку конференцій у регіонах, а команду Філатова в Дніпрі поповнив колишній голова ОДА часів Порошенка Валентин Резніченко, а в Кривому Розі — ексрегіонал Юрій Любоненко.

«УДАР». Рішення «Європейської солідарності» не висувати свого кандидата, а підтримати на виборах міського голови Києва Віталія Кличка стало потужним джерелом піару для партії «УДАР» і вдалою прелюдією для з’їзду, на якому представили партійні списки до Київради. «Багато політичних сил хочуть, аби він став їхнім мером, але він вірний тільки киянам, вдячний їм за підтримку і готовий нести відповідальність тільки перед жителями столиці» (непряма мова ICTV) — реакція, яка характеризує Кличка як господаря ситуації, принаймні, в комунікаційному плані. 5 канал, який належить Петрові Порошенку, замість дещо зверхньої реакції Кличка зосередився на шляхетному вчинкові Олексія Гончаренка, якого «Європейська солідарність» планувала висунути в мери Києва, натомість «“Європейська солідарність” підтримає чинного мера столиці, адже він реалізує реформу децентралізації, ініційовану командою Порошенка».

З-поміж центральних телеканалів піар-ефект від з’їзду «УДАРу» забезпечили ICTV та СТБ. «Очільник політсили і мер міста наголосив, що за шість років його команді вдалося зробити чимало. І головне — відвести столицю від межі банкрутства. Проте Кличко визнав, що проблем ще вистачає, і в разі перемоги на виборах обіцяє все владнати» в матеріалі ICTV — типове для передвиборного піару штучне балансування позитивного посилу абстрактним і нешкідливим «контрольованим» негативом. На СТБ процитували обіцянку Кличка добудувати метро. «Україна» поміж піаром Олега Ляшка знайшла місце для маленького повідомлення про Кличка, який «вірить у свою команду». А ось розбором списків «УДАРу» — не лише загальноміського, а й районних, куди потрапили всі менш привабливі обличчя — центральні медіа себе не обтяжували.

Кураж Кличка, крім іронічної реакції на підтримку з боку «ЄС», найяскравіше проявляється у тролінгу інших учасників виборів: то він за дивних обставин знайшов телефон супутниці Андрія Пальчевського, щоб показати публіці, що політик-телеведучий підписаний у неї прізвиськом «Палец». То передав привіт Ірині Верещук, сфотографувавшись із партійною парасолькою. Втім, дочасно почуваючись переможцем, мер не гребує найбанальнішим піаром — зокрема в новинах «Інтера» 19 вересня можна було побачити, як Кличко роздає аптечки пенсіонерам в ім’я подолання COVID-19.

Ляшко та його партія. Важко уявити, за яких іще обставин глядачі каналу «Україна» могли б довідатись про проблеми села Кнути на Чернігівщині. Втім, завдяки Олегові Ляшку село над Сеймом, що потерпає від відсутності транспортної інфраструктури, потрапило в загальнонаціональні новини, адже кандидата в депутати від 208 округу всюди супроводжує знімальна група каналу Ріната Ахметова. «Нам треба, щоб усе розцвітало, промовляє перед мешканцями чернігівської глибинки Ляшко. — Щоб і корівки, і он, гляньте, яке живописне українське село. І пасіка, і бджілки, і собачки гавкають, і тут виноград, і там борщ, і тут мед, ну, коротше, все-все-все. Ото так має жити Україна». Дивовижно, що в оточенні корівок, бджілок, операторів «України» і своїх майбутніх виборців Ляшко не забуває дбати про передвиборні піар-потреби своєї партії в інших місцях. 15 вересня «Україна» показала, як він представляє команду Радикальної партії до Київради та кандидата на пост міського голови Києва Михайла Поживанова. У 90-х Поживанов був мером Маріуполя, потім — нардепом чотирьох скликань. Політична траєкторія Поживанова навіть в останні три роки вражає: 2017 року він вступив до Аграрної партії України, відразу потрапив до президії партії, за два роки вийшов із неї та балотувався до Верховної Ради від партії Ігоря Смешка «Сила і честь» — на непочесному (не потрапляє до публічної десятки) одинадцятому місці. Зважаючи на те, що торік Смешко був одним із політиків, допущених до ахметовських медіа, можна припустити, що повернення Поживанова у політику відбувається не без протекції теперішнього власника «Азовсталі», на якій він розпочинав свій трудовий шлях. (До речі, «Сила і честь», результат якої вважався сенсацією парламентських виборів 2019 року, в центральних медіа нині практично не фігурує, хоча в регіонах активна.)

Парадоксально, але риторика партії, що висунула добродушного ветерана української політики Поживанова в мери, радикально-опозиційна — «члени команди зосередяться на боротьбі із корупцією, вирішенні проблеми столичних недобудов та інфраструктурних проєктах».

Встиг Ляшко й побувати у студії улюбленого (і єдиного, який пам’ятає про його існування) каналу «Україна» — зокрема щоб сказати, що єдиний його конкурент на цих виборах — фальсифікації і підкупи, а також розкритикувати ймовірне запровадження податків на земельні паї (такий законопроєкт справді є).

«За майбутнє». За підрахунками «Опори», партія Ігорів Палиці й Коломойського витрачає на рекламу в соціальних мережах рекордні гроші. Справді, хоч у якому українському місті ви живете, у вашій стрічці, либонь, також періодично зринають нерелевантні для вас рекламні дописи про сумську, івано-франківську чи волинську організації «За майбутнє». Не менш наполегливо просуває партію канал Коломойського «1+1»: Ігор Палиця знов побував на «Праві на владу», тим часом як у новинах розповідали про заходи «За майбутнє» на Одещині й у Хмельницькому. В Одесі Палиця, який колись очолював тут облдержадміністрацію, обіцяє знайти гроші на відновлення Куяльницького лиману «в парламенті і в мерії Одеси». А кандидат у мери Одеси Сергій Калинчук у сюжеті «1+1» пообіцяв «провести операцию по отношению к коррупции во власти», хоч би що це значило. Головний меседж більшості піар-матеріалів про «За майбутнє» збігається з ключовим гаслом кампанії: пора ставати господарями (підтекст — а не «слугами»). А на жіночому форумі Палиця сказав однопартійкам, що їм пора йти у владу, адже «ми» (чоловіки) вже показали, що не можемо впоратися самі. Після досить тривалої перерви «За майбутнє» також знов почала з’являтись у піар-дайджестах «Інтера».

Водночас «Плюси» спробували роздмухати в інтересах «За майбутнє», яка намагається зайняти незвичну для себе нішу опозиції, невеличкий скандальчик: «На Львівщині заступника голови Миколаївської районної адміністрації змусили написати заяву на звільнення через те, що нібито став кандидатом від партії “За майбутнє”». Цікаво, що сам Юрій Раделицький, про якого йдеться, каже, що на прохання написати заяву на звільнення погодився радо, бо «не тримається за посади». До того ж, варто було б додати, що Миколаївського району незабаром не стане, а всіх працівників РДА мають скоротити протягом року — тож роботу пан Раделицький втратив би й так.

У «Праві на владу», окрім Палиці, який погрожував центральній владі поганими наслідками, якщо вона не дослухатиметься до регіонів, піарився й мер Черкас Анатолій Бондаренко — кандидат від «За майбутнє», який уособлює в очах українців непокору регіонів. Попри те, що увага до бунтів місцевої влади проти «червоної» зони в медіа дещо вщухла, політики дбають про протиставлення Києва й регіонам, поки це в їхніх передвиборних інтересах.

Матеріал підготували Отар Довженко, Ярослав Зубченко, Зоя Красовська і Олександр Крумін.

Print Friendly, PDF & Email

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *