Штепа, Пальчевський, Ляшко, Попов, смерть та інші неприємності. Головні тенденції висвітлення виборчої кампанії-2020. Детектор виборів

Read in English here.

Результати виборів непевні, їхнє висвітлення — неточне, дискусія про них безідейна, й кожен хвалиться перемогою, хоча насправді всі програли. Короткі підсумки місцевої виборчої кампанії.  Детектор виборів 2.10

«Детектор виборів» — щотижневий аналітичний огляд, який оперативно фіксує головні теми, тенденції, маніпуляції та зміни в інформаційному просторі, пов’язані з місцевими виборами. Детальніший аналіз читайте в наших постійних (теленовини, політичні ток-шоу, інформаційні канали, російська пропаганда тощо) моніторингових дослідженнях.

Попередні випуски: 19—24 жовтня, 12—18 жовтня, 5—11 жовтня, 28 вересня — 4 жовтня, 21—27 вересня, 14—20 вересня, 7—13 вересня, 31 серпня — 6 вересня, 24—30 серпня.

У цьому (останньому, сподіваємось, до 2023 року) випуску «Детектора виборів» ми підбиваємо підсумки виборчої кампанії в загальноукраїнському медіапросторі. Зауважмо, що в силу специфіки моніторингових досліджень «Детектора медіа» нашим головним «вікном» у медіапростір є телебачення — телевізійні новини, токшоу та виборчі марафони, хоча у «Детекторі виборів» ми враховували також інші медіа й тенденції соціальних мереж. Телебачення залишається головним джерелом інформації для більшості українців, а також у нашому розумінні воно є своєрідним фільтром, що дозволяє побачити головні політичні сигнали, донесені медіа до виборців.

Головні тенденції першого тижня після виборів 26-30 жовтня 2020 року

Журналістам відчутно забракло єдиного джерела та зручного інтерфейсу для отримання достовірних результатів виборів. У перші дні медіа обговорювали непевні результати екзитполів та перших підрахунків, багато з яких зрештою були скориговані. Через це, наприклад, журналісти встигли сповістити про «перемогу» Олександра Попова, перш ніж стало відомо, що другого туру на виборах мера Києва не буде. Тоді, коли виборчі комісії почали підбивати реальні підсумки виборів, медіа вже були занурені в нову скандальну тему — рішення Конституційного суду — та приділяли виборам небагато уваги. Розмови про масові порушення і фальсифікації були зосереджені переважно у медіа «Опозиційної платформи — За життя» та невдовзі зійшли нанівець. Президентське опитування потягнуло за собою шлейф критики на адресу глави держави та його команди, однак його результати не були сенсаційними — медіа сприйняли їх порівняно байдуже.

Головні події, пов’язані з виборами, які висвітлювались 26 жовтня — 1 листопада 2020 року

За екзитполом у Києві має бути другий тур виборів мера, за паралельним підрахунком — ні;

Богдан Дубневич оголосив, що виграв вибори голови ОТГ;

Ляшко програв вибори на 208 окрузі і звинуватив владу у фальсифікаціях;

На Кіровоградщині головою ОТГ став Віктор Лозинський, який відсидів за вбивство;

Нардеп від «Слуги народу» складає мандат, щоб очолити ОТГ;

Переобраний мер Борисполя помер від коронавірусу;

Офіс Президента проводить із «слугами» розбір місцевих виборів;

Син Наталії Королевської став депутатом міськради;

Україна заборонила в’їзд двом угорським високопосадовцям через агітацію;

«Слуга народу» оприлюднила попередні результати президентського опитування;

Другий тур місцевих виборів можуть відкласти на грудень;

Конституційний Суд скасував електронні декларації чиновників — Захід обурений і каже, що безвіз можуть забрати — Зеленський внесе нові закони, щоб усе відновити — РНБО провела засідання через рішення Конституційного Суду і ухвалила екстрене рішення;

Соціологи з’ясували, чому виборці не голосували;

«Європейська солідарність» підтримала кандидата від «Голосу» на виборах мера Черкас;

Президент вніс до Верховної Ради проєкт закону про розпуск Конституційного Суду — у КС це називають конституційним переворотом, а опозиція спробою узурпувати владу  — у Зеленського кажуть, що просто прийняти новий антикорупційний закон не можна — ДБР розслідує держзраду голови Конституційного Суду;

Під Конституційним судом масова акція протесту;

Офіс президента готує звільнення голів облдержадміністрацій.

Великі зміни часто бувають помітними не відразу. Велика подія в українській історії — перші вибори рад і голів громад, створених у результаті децентралізації та зміни адміністративно-територіального устрою — також минула без ажіотажу: з низькою явкою, помірною кількістю медійних маніпуляцій та слабкою увагою загальнонаціональних медіа як до процесу, так і до наслідків.

Окремі епізоди широко обговорювались у медіа, але переважно через одіозність їхніх персонажів. Зокрема вибори в Підвисоцькій об’єднаній територіальній громаді, які виграв Віктор Лозинський — колишній нардеп від «Батьківщини», засудження якого за вбивство стало однією з найгучніших негативних історій під час президентської виборчої кампанії 2009 року. Протягом тижня низка медіа відрядили кореспондентів на вотчину Лозинського з’ясовувати, що ж сталося з селянами й чому вони проголосували за «вбивцю» (хоча людину, яка відбула термін покарання, так називати вже не можна): «Радіо Свобода», «1+1», «Громадське» та інші. Виборці, як і слід було чекати, забезпечили журналістів коментарями у стилі «ну то й що, що вбив, зате для людей шось робе».

Привернули увагу медіа й вибори у Слов’янську, де екзитполи віщували вихід у другий тур Нелі Штепі — колишній міській голові, яка з розкритими обіймами прийняла терористів Гіркіна й за це пробула за ґратами кілька років. Однак у результаті замість Штепи у другий тур вийшли двоє інших проросійських кандидатів. Хоча повідомлення про «Штепу у другому турі» кружляли соцмережами ще довго. Відзначали медіа перемогу в першому турі Геннадія Кернеса, якого ніхто не бачив уже два місяці, через що в соцмережах та кухонних розмовах множаться чутки, що переобраного мера вже немає серед живих. Повідомляли і про смерть переобраних голів Борисполя, Новгорода-Сіверського та Мурованської ОТГ від коронавірусної хвороби. Та, звісно ж, чимало галасу наробив гаданий вихід Олександра Попова у другий тур київських виборів разом із Віталієм Кличком. Щоправда, й тут сенсація закінчилась нічим — підрахунок голосів показав, що Кличко перемагає в першому турі. Хоча Попова встигли оголосити мало не переможцем у медіа ОПЗЖ, а сам він в ефірі «Інтера» сказав, що «святкує перемогу».

Ці вибори — з величезною кількістю кандидатів, бюлетенів, складною системою та тривалим періодом підрахунку голосів — виявились незручними для медіа. В період, коли увага громадськості найбільше зосереджена на питанні «хто виграв?», себто у вечір і ніч дня виборів та наступного ранку, доступні були лише результати екзитполів. А екзитполи проводились навіть не в усіх обласних центрах, та й результати їх, як ми бачимо, подекуди добряче відрізняються від результатів підрахунку (це породило низку непорозумінь і хибних сенсацій на зразок Попова у другому турі).

Телеканалам, які організували звичні виборчі марафони («Детектор медіа» їх уважно віддивився й ретельно описав), залишалося оперувати цифрами екзитполів, припущеннями та суб’єктивними оцінками. Пізніше ж, коли почали з’являтися реальні результати бодай паралельного підрахунку голосів, загальнонаціональні медіа вже затягнуло у вир нового скандалу, що змусив усіх забути про вибори: рішення Конституційного суду про скасування антикорупційних законів. Довідатись про результати виборів виборці мали шанс хіба що в локальних медіа. Добру роботу продемонстрували філії Суспільного, практично в усіх регіонах пильно відстежуючи проміжні етапи підрахунку. Невизначеність результатів виборів давала змогу всім політикам, яким не було чим похвалитись, у відповідь на незручні запитання журналістів та опонентів казати «дочекаймося офіційних даних». Звісно ж, офіційні дані з’являться тоді, коли цікавість суспільства до результатів виборів ущухне.

Власне, ще один чинник, що зробив ці вибори вкрай незручними для медіа, — відсутність єдиного електронного ресурсу з оновлюваними результатами підрахунку. Виявилося, що ми всі так звикли до графіків на сайті Центральної виборчої комісії, що геть відівчилися кудись телефонувати або слухати брифінги, аби з’ясувати нові цифри. Променем світла у царстві невизначеності та важкодосяжних цифр стали вибори у 208 мажоритарному окрузі, результати яких відображались на сайті ЦВК.

До того ж, саме тут сталося одне з найбільших цьогорічних виборчих див: Олег Ляшко попри відчайдушну підтримку Ріната Ахметова та Юлії Тимошенко, попри всю свою харизму та спів у студії Шустера програв ці вибори «слузі народу». Звісно ж, він оголосив результати сфальсифікованими, а підтримку «слуги» Гунька — наслідком підкупу виборців. Хоча загалом і поліція, і спостерігачі, й навіть опозиція, яка гучно волала про підготовку масових фальсифікацій та «найбрудніші вибори в історії України», після голосування не заперечували, що порушень було порівняно небагато. Ті кандидати, яким потрібно було виправдатись перед своїми виборцями заяложеною відмазкою про «вкидання й маніпуляції», зробили це, однак, здається, ще з часів програшу Юлії Тимошенко на президентських виборах 2010 року в Україні ніхто не сприймає такі речі всерйоз.

Другий гучний провал цих виборів, який привернув чималу увагу суспільства і медіа — «Перемога Пальчевського», яка не пройшла до Київради, а її лідер не те що не виправдав фальшивих прогнозів, а не наблизився навіть до другого місця у виборах мера Києва. У попередньому огляді ми писали про різку зміну риторики медіа, які місяцями просували Пальчевського та брехали, обіцяючи йому перемогу на виборах, а в останні тижні перед голосуванням почали його ігнорувати чи навіть паплюжити. Зокрема Пальчевський, який щонайменше півтора року не вилізав із студій токшоу на каналах Медведчука, раптово став там персоною нон ґрата. Після виборів Пальчевський кілька днів мовчав, а потім з’явився на зовсім новій для себе території — на каналі «Наш», що належить проросійському політику Євгенію Мураєву.

«Підводну» частину цієї історії розповіла у своєму телеграм-каналі шефредакторка LB.ua Соня Кошкіна: мовляв, «акціонери» кампанії Пальчевського намагалися протягнути його «Перемогу» в Київраду за рахунок голосів, відданих за «Опозиційну платформу — За життя». В ОПЗЖ цю ідею не підтримали аж настільки, що видали заяву про фальсифікацію — щоправда, не уточнивши, на чию користь. Зрештою схема не спрацювала, й «Перемога Пальчевського» із результатом 4,4% залишилась поза Київрадою — попри те, що сама нарахувала собі 5,6% голосів. 29 жовтня Пальчевський провів мітинг під Київською міською державною адміністрацією з вимогою перевиборів до Київради, однак ця післявиборча агонія не цікавила вже нікого, крім його масовки.

Шляхом Пальчевського — просто оголосити себе переможцями й сподіватися, що ніхто не розбиратиметься в нюансах — пішла й партія монобільшості. Підвалини для післявиборчої маніпуляції закладали задовго до виборів за допомогою результатів соціологічних опитувань, які підраховували «загальноукраїнський результат» політичних сил на місцевих виборах. І хоча соціологи, напевно, робили це без жодних задніх думок, результатом стала спотворена картинка політичних уподобань виборців у масштабах України, «переможна» для «Слуги народу». Партія рапортує, що здобула порівняно найбільшу кількість мандатів у місцевих радах — від 17,5% у міських до 24% у селищних, а також 15% голів громад. Цю цифру партійні лідери пропонують вважати досягненням, бо «Слуга народу» — «молода партія»; втім її можна було б порівнювати з минулорічними результатами партії на парламентських виборах.

Також «Слуга народу» хвалиться перемогою на виборах мера Сміли, Яготина, Очакова, Ізмаїла, Покрова, виходом до другого туру (на другому місці) свого кандидата в Кривому Розі, Броварах, Нікополі, Полтаві і Ужгороді. Не наголошуючи на тому, що ні в містах-мільйонниках, ні в більшості обласних центрів і міст із найбільшою кількістю населення (крім Кривого Рогу — рідного міста Зеленського) кандидати від «Слуги народу» не те що не перемогли в першому, а й не вийшли у другий тур. А сама партія навіть там, де отримає відносну більшість голосів у місцевих радах, є у меншості й зовсім не факт, що зможе сформувати більшість, а не залишиться в опозиції. Не кажучи вже про важливі міські ради, куди «Слуга народу» взагалі не проходить. Одним словом, арифметична двадцятивідсоткова «більшість» — це середня температура по палаті.

Однак «слуги» доклали чимало медійних зусиль, аби подати свої посередні результати під переможним соусом. Зокрема в ефірі «Свободи слова» на ICTV наступного дня після виборів голова «Слуги народу» Олександр Корнієнко був у піднесеному настрої й розповідав, що партія результатами задоволена. Крім того, своєю заслугою «слуги» називали порівняно невелику кількість порушень і те, що в Україні пройшли демократичні вибори. Невдовзі нові інформаційні бомби, наприклад, призначення експерта-езотерика Олексія Арестовича спікером мінської групи та війна між Банковою та Конституційним Судом, остаточно відвернули увагу медіа від невдач (або успіхів, якщо за версією самої партії) «Слуги народу». А лідер «слуг» на Київщині Олександр Дубинський пояснив провал партії на виборах в окремих регіонах… «заграванням із соросятами».

Навряд чи ми колись дізнаємось, чи справді, як попереджали експерти та спостерігачі, опитування Володимира Зеленського вплинуло на мотивацію виборців та мобілізувало його потенційних прихильників. Але точно знаємо, що результати опитування справили значно менше впливу на інформаційний простір, аніж сам факт його підготовки та проведення. Спікери Банкової та «Слуги народу» в ефірах наступних днів після виборів далі виправдовувались, переконуючи, що президент хотів «просто запитати», а не вплинути на будь-кого. Залишилось не зрозумілим (та й мало кого цікавило у світлі нових резонансних подій), як використають  результати опитування і особливо що робитимуть із відповіддю на запитання, яке розділило респондентів навпіл — про вільну економічну зону на території Луганської та Донецької областей. Втім опозиційні медіа встигли покритикувати організаторів опитування зокрема за залучення неповнолітніх — про це зокрема йшлося на «Інтері». Загалом можна констатувати, що ініціатива опитування стала успішною інформаційною спецоперацією, що перефокусувала дискусію в медіапросторі в останні дні перед виборами.

Наївна радість «Європейської солідарності» через те, що в Краматорській міській раді мізерні відсотки партії виявились усе ж вищими за мізерні відсотки «Слуги народу», увічнена в пародії «Телебачення Торонто». Про свої перемоги над «слугами» представники «ЄС» рапортували й у студіях політичних токшоу, зокрема на «Свободі слова» ICTV та «Праві на владу» «1+1». У студії «Плюсів» Ірина Геращенко нагадувала, що Віталій Кличко завдячує своїм успіхом «Європейській солідарності». А Матвій Ганапольський у токшоу «Ехо України» на Прямому каналі оголосив результати тільки однієї партії — «ЄС», та ще й за підрахунками самої «ЄС». І присмачив це відеозверненням Порошенка. Втім, як будь-яка порядна українська опозиція, свої переможні реляції представники «ЄС» час від часу доповнювали натяками: ось якби не фальсифікації, то було би ще краще.

Головне післявиборче шоу «Європейської солідарності» — ефір програми Олексія Гончаренка з Петром Порошенком в автомобілі — спершу анонсували, а потім відклали через незрозумілі технічні проблеми. Зрештою «Гончаренко рулить» із Порошенком таки вийшло на 5 каналі 1 листопада — «Детектор медіа» незабаром поділиться враженнями.

Раділи й у «Голосі», який пройшов у низку місцевих рад та навіть провів свого кандидата у другий тур виборів мера Черкас. «Ми показали, що можна чесно брати участь у виборах. І чесно перемагати», — сказав із цієї нагоди в ефірі «Права на владу» нардеп Ярослав Железняк. Кандидати в мери Черкас від «Голосу» Віктор Євпак і від «За майбутнє» Анатолій Бондаренко навіть улаштували міні-дебати в ефірі «1+1». Невеличкий скандал протягом тижня зчинився через взаємні претензії представників та прибічників «Голосу» та «Європейської солідарності»: партія Порошенка підтримала Євпака в Черкасах та вочевидь сподівалась аналогічного жесту підтримки у Львові, де нардеп Олег Синютка вийшов у другий тур із чинним мером Андрієм Садовим. Львівський мер зіграв на випередження — його партія «Самопоміч» (малозначуща в Черкасах, та й усюди, крім Львова) теж підтримала Євпака, давши «Голосу» формальний привід залишитись нейтральним на львівських виборах.

У позитивну тональність спікерів «Голосу» не вписався Сергій Притула, який констатував низку проблем — низьку явку, зависокі результати проросійських політсил тощо, а також визнав прорахунки свого штабу. Досить незвична поведінка для українського політика.

Значно менш оптимістично реагували на результати виборів у «Батьківщині» та «За майбутнє», які вочевидь розраховували на більші здобутки, ніж мають. Зокрема Ігор Палиця, якого й після виборів не припинили кликати на кожен ефір «Права на владу» «1+1», нарікав на «брудні технології та звинувачення» під час виборів. Не дивно, що саме «Плюси» присвятили найбільше уваги в новинах перших післявиборчих днів порушенням у різних регіонах. Унікальна риторика «За майбутнє», яка для однієї аудиторії (наприклад, на Івано-Франківщині) хвалилася здобутками «Великого будівництва», а для іншої грала роль гнаної опозиції, дозволила їй списати невдачі на фальсифікації (як от у Львові). Ці локальні скандали допомагав роздмухувати «1+1», зокрема повідомивши без балансу про «крадіжку 12% голосів» у кандидата в мери Бердянська від «За майбутнє». Вочевидь говорити про завершення місії «1+1» як платформи для піару «За майбутнє» поки що рано, адже кандидати від партії братимуть участь у другому турі виборів у кількох містах, та й розмови про нову більшість у Верховній Раді та новий уряд із прем’єром Ігорем Палицею були не дарма.

Партія «Батьківщина» на цих виборах не мала власного потужного всеукраїнського адмінресурсу, хоча прихильність до неї демонстрували медіа Ріната Ахметова, а інші великі холдинги щонайменше давали слово Юлії Тимошенко та її соратникам на токшоу та згадували їх у новинах. Досягнення «Батьківщини» на виборах не викликали у спікерів партії ентузіазму, а опозиційно-провладна невизначеність риторики партії — «Батьківщина» критикує одні дії Зеленського та «Слуги народу» та ситуативно захищає інші, пропонуючи свої комплексні рішення, які влада традиційно ігнорує, — зробила її найменш виразною частиною політичного спектру під час виборчої кампанії.

Медіа «Опозиційної платформи — За життя» напрочуд пасивно відреагували на результати виборів — тут взагалі мало що змінилось: незмінною залишилась і риторика, і набір проросійських меседжів, і персоналії. Наприклад, на «Українському форматі» на NewsOne висміювали сварки представників монобільшості в соцмережах та чатах, подаючи це як ознаку занепаду президентської партії. А також піарили Віктора Медведчука, який протистоїть «переписуванню історії», і констатували «нацифікацію суспільства», якій не протидіє ніхто, крім ОПЗЖ. Вочевидь якщо медіа ОПЗЖ мають намір змінити риторику, то це станеться після другого туру виборів мерів, у яких братиме участь низка кандидатів від цієї партії. Ще ввечері неділі тема порушень на виборах була панівною в ефірі «Інтера» (80 кримінальних проваджень, 5 тисяч заяв про правопорушення та інші вражаючі цифри), а на NewsOne говорили про фальсифікації як вияв відчаю влади. Однак у наступні дні тема якось сама по собі вщухла. Вже на третій день після виборів Юрій Бойко на «Інтері» не звинувачував, а тихо бідкався через надмірну кількість бюлетенів і складність виборчої системи, беззубо звинувачуючи в цьому владу.

У публічних виступах у телеефірі представники ОПЗЖ подавали результати виборів як «перемогу ОПЗЖ над “Слугою народу”. Ще один цікавий штрих: у виборчих марафонах та післявиборчих токшоу на каналах ОПЗЖ не раз згадували успіхи Партії Шарія в кількох місцевих радах, трактуючи їх як «вирок Зеленському». (У той самий час проукраїнський сегмент фейсбука посипав голову попелом із того самого приводу — мовляв, як так сталося, що до рад проходить Шарій?)

Непропорційно мало уваги приділяли у медіа головній насправді тенденції цих виборів — тріумфу регіональних політичних проєктів, який виявився ще тотальнішим, ніж прогнозували соціологи. Йдеться і про перетворення колись загальноукраїнських партій на локальні («УДАР» — Київ, «Самопоміч» — Львів, «Свобода» — Івано-Франківськ і Тернопіль), і про появу нових проєктів, які мають шанс сформувати більшість у місцевих радах Маріуполя, Чернігова, Запоріжжя, Харкова, Дніпра, Закарпаття, Рівного, Вінниці та багатьох інших регіонів. Можна констатувати, що всупереч ідеї розвитку загальнонаціональних партій на низовому рівні, яка лежала в основі пропорційної системи для місцевих виборів, в Україні постали регіональні партії, згуртовані довкола місцевих еліт, а не всеукраїнських популярних брендів. І якщо про «Блок Кернеса» можна здогадатись інтуїтивно, то ситуація, наприклад, у Чернівцях, де дві місцеві політсили посіли перші місця у міськраді, навряд чи зрозуміла комусь за межами регіону. Журналістам варто було б зосередитись на з’ясуванні й поясненні своїй аудиторії, що це за політсили, хто на них впливає, як імовірно складуться їхні відносини з центральною владою (більшість «мерських» партій — щонайменше у поміркованій опозиції до Зеленського) й яким може бути подальший розвиток тенденції до регіоналізації української політики. Про це трохи говорили — але переважно гості-політики, а не експерти, — під час виборчих марафонів. Були й окремі сюжети в новинах, зокрема на «1+1», де принагідно змалювали переможцем виборів Анатолія Бондаренка, хоча кандидатові від «За майбутнє» ще доведеться боротися у другому турі. Втім тут ішлося радше про персоналії, а не про новостворені політсили.

Короткі підсумки висвітлення всієї виборчої кампанії-2020

Виборча кампанія почалась доволі пізно — ще в кінці серпня ми спостерігали порівняно чисті новини та спокійні токшоу — тож агітаційна активність та передвиборча полеміка тривала порівняно недовго й була доволі концентрованою. Цей період збігся з періодом швидкого зростання кількості хворих на коронавірусну хворобу, що сприяло невротизації суспільства, віднадило значну частину виборців від участі в голосуванні та дало окремим політикам привід для піару.

Новини центральних телеканалів відіграли меншу роль у порівнянні з останніми парламентськими і президентськими виборами. Формат «піар-дайджесту», раніше звичний для всіх великих всеукраїнських каналів, перед виборами з’явився фактично лише на «Інтері». Кількість матеріалів з ознаками замовності зросла в порівнянні з «мирним» часом, але не так, як під час минулорічних кампаній. Бачимо це на графіку результатів моніторингу новин центральних телеканалів (враховуються праймові випуски новин «Інтера», «1+1», «України», СТБ, ICTV, «UA: Першого», «112» та 5 каналу):

Це зростання почалося пізно та стосувалося переважно «партійних» телеканалів — «Інтера», 5-го та «112», тоді як кількість сумнівних матеріалах на каналах Пінчука і Ахметова зростала повільніше або майже непомітно. Суспільне залишилось чистим від передвиборного піару в новинах.

Також можна обережно констатувати, що масований піар на окремих телеканалах не дав очікуваних результатів — зокрема невдача спіткала Олега Ляшка, якого щодня рекламували в новинах канали Ріната Ахметова, та Андрія Пальчевського, «перемогу» якого майже два роки готували телеканали групи Медведчука.

Просування тільки або майже тільки «своїх» — характерна тенденція для цієї виборчої кампанії. «1+1» зосередився на піарі партії «За майбутнє», 5 канал — на «Європейській солідарності», «Інтер» та телеканали Медведчука — «Опозиційної платформи — За життя», а телеканал «Україна» доклав чимало зусиль до піару Олега Ляшка. Піар інших політичних сил і кандидатів на цих каналах був або повністю відсутнім, або спорадичним, як от прихована агітація за Віталія Кличка на «Інтері» в останні тижні перед виборами.

Бойкот окремих політичних сил або вкрай нечасті згадки про них у новинах і токшоу центральних телеканалів — ще одне типове явище, яке проявилося вже під час виборів 2019 року. Найбільше від такого бойкоту постраждала «Опозиційна платформа — За життя». Канал «Україна» та телеканали холдингу Пінчука взагалі не згадували про існування такої політсили (за винятком токшоу Савіка Шустера, куди традиційно запрошують представників ОПЗЖ), а «1+1» називав її вкрай рідко й переважно в негативному контексті. ОПЗЖ довелося компенсувати це надзвичайно інтенсивним використанням власного медіаресурсу для просування партії та її окремих облич. Також центральні телеканали практично жодного разу за період кампанії не згадували Партію Шарія (за винятком Суспільного). Не було згадок про цю партію навіть у новинах каналів Медведчука, хоча Анатолій Шарій періодично з’являвся в ефірі цих каналів із проросійськими меседжами.

«Слуга народу» мала програшні позиції у медіапросторі: фактично єдиним джерелом позитивного піару партії був президент Зеленський, тим часом її кандидати та програмні обіцянки згадувались у загальнонаціональних медіа зрідка. В усіх дискусіях у телеефірі «слуги» мусили тримати оборону, критиковані і проросійською, і проєвропейською опозицією, і представниками «За майбутнє» Коломойського та місцевих політичних проєктів. Також представники «Слуги народу» та Офісу президента відзначились низкою скандальних заяв та рішень, які стали приводами для обґрунтованої критики. Представники влади були вимушені виправдовуватись, скасовувати чи пояснювати власні рішення, що вочевидь зашкодило іміджу партії. Єдиним вдалим маневром можна назвати президентське опитування, яке нав’язало опозиції тему для обговорення в останні тижні кампанії.

«Європейська солідарність» провадила доволі агресивну кампанію,  що відзначилась зростанням кількості піару на телеканалах «пулу Порошенка», та нищівною критикою влади загалом і президента Зеленського зокрема. Слабким місцем медійної стратегії «ЄС» стали вибори в Києві, де партія підтримала чинного мера Віталія Кличка, не отримавши від нього підтримки у відповідь. На відміну від ОПЗЖ, бойкотованої половиною великих телехолдингів, «ЄС» була присутня в новинах і токшоу практично всіх центральних телеканалів.

Система поширення проросійської пропаганди в українському медіапросторі остаточно сформувалась, і головну роль у ній відіграє медіаресурс «Опозиційної платформи — За життя». При цьому телеканали групи Медведчука відіграють потрійну важливу роль у цьому процесі: поширюють проросійські меседжі самі, дають «сировину» для повідомлень пресслужби партії та продукують контент для поширення у регіональних медіа та соцмережах. Ці медіа були об’єднані не просто спільним порядком денним, а дослівно тією самою риторикою. Менш значущим у цьому процесі є телеканал «Інтер»; також є умовно незалежна від ОПЗЖ плеяда медіа, пов’язаних із оточенням Януковича в екзилі — «Страна», «Вести», «Ехо Києва», «Клименко тайм» та інші ресурси. Їхня інформаційна активність та зміст меседжів дещо різниться від ресурсів ОПЗЖ, однак із наближенням виборів піарити цю партію та особливо Віктора Медведчука на цих ресурсах стали активніше. Більше про це читайте незабаром у підсумках моніторингу (про)російських дезінформаційних наративів.

Маніпулювання результатами соціологічних опитувань у центральних телеканалах було спорадичним і переважно зосередилось на «партійних» каналах. Найбільше таких випадків ми зафіксували на каналі «Інтер». Тут використовувались результати сумнівних опитувань, проведених структурою, афілійованою з інститутом «Нова Україна» одного з лідерів ОПЗЖ Сергія Льовочкіна. Усі повідомлення з використанням цих результатів констатували першість ОПЗЖ у рейтингах, зокрема й у Донецькій області, де жодні загальнообласні вибори не проводились, тож озвучення таких результатів було чистою маніпуляцією. Медіа з пулу Петра Порошенка використовували результати опитувань компанії «Социс», що належить політтехнологу «Європейської солідарності» Ігорю Гриніву. Водночас більшість результатів соціологічних опитувань, проведених авторитетними компаніями, або не висвітлювались узагалі (Суспільне пояснило, що утримується від озвучення цих результатів, бо жодна компанія не називає замовників опитування), або зрідка висвітлювались вибірково без згадок про конкретні політичні сили, кандидатів та відсотки. Можна констатувати, що телебачення — найпопулярніший рід медіа в Україні — не дало своїм глядачам повноцінного доступу до результатів передвиборчих опитувань. Не кажучи вже про замовлення власних опитувань, що є нормою для великих медіа в багатьох країнах, але чомусь не практикується в Україні.

Центральні медіа не змогли повноцінно висвітлити результати виборів через складну виборчу систему, тривалий підрахунок та відсутність централізованого ресурсу, де можна було би бачити цифри в процесі підрахунку. Обговорення результатів екзитполів, паралельних підрахунків та проміжних результатів підрахунків часто лише дезінформувало й  дезорієнтувало аудиторію. А справжні результати виборів почали з’являтись тоді, коли в медіапросторі панували вже інші теми.

Медіа пізно схаменулися й узялись пояснювати особливості виборів — систему, організацію голосування, спеціальний режим участі у виборах для хворих на коронавірусну хворобу. На центральних телеканалах такі матеріали з’являлися переважно в останні два тижні перед днем голосування. Також аудиторії більшості медіа не пояснили важливості перших виборів у новостворені ради ОТГ та укрупнених районів. Соціологи з’ясували причини неучасті двох третин українців у виборах, й невправної роботи медіа серед них, звісно, немає, однак відсутність мотивації, поінформованості щодо кандидатів і розуміння важливості місцевих виборів, на нашу думку, є принаймні почасти наслідком незадовільної роботи ЗМІ.

Медіа недовисвітлили зміни на політичній мапі України: констатуючи перемогу або успіхи чинних мерів великих міст, не звернули або не приділили достатньо уваги тріумфу регіональних політичних сил у більшості обласних центрів. Із-поміж центральних телеканалів лише Суспільне предметно висвітлило передвиборчу ситуацію в найбільших українських містах. Тоді як доступ кандидатів із регіонів до ефірів новин і токшоу центральних комерційних каналів був спорадичним і дає підстави говорити про упереджений та вибірковий підхід, пов’язаний, імовірно, з інтересами власників каналів. Зокрема на каналах ICTV та СТБ порівняно частіше з’являвся мер і кандидат у мери Дніпра Борис Філатов, а в останній тиждень перед виборами — мер і кандидат у мери Львова Андрій Садовий. «Інтер» просував кандидатів у мери Одеси, Миколаєва та кількох міст Донеччини від ОПЗЖ, а «1+1» — представників партії «За майбутнє», «Україна» — кандидатів від «Опозиційного блоку» до місцевих рад Донеччини та кандидата від «Слуги народу», топменеджера підприємства Ріната Ахметова Дмитра Шевчика у Кривому Розі. При цьому можна впевнено стверджувати, що збалансоване висвітлення виборів у цих містах і регіонах не було метою цих медіа. З-поміж комерційних каналів таку спробу робив лише ICTV, однак обмежився кількома обласними центрами.

Заяви про масові порушення та фальсифікації, що почалися задовго до дня голосування, стали інструментом передвиборної боротьби. Вже на третій-четвертий день після голосування тема порушень на виборах з-поміж центральних телеканалів цікавила тільки Суспільне; також окремі згадки про «крадіжку голосів» дозволяли собі медіа, які підтримують учасників другого туру виборів мера, зокрема «Інтер» та «1+1». Втім раптова зміна риторики медіа ОПЗЖ із проголошення «найбрудніших виборів в історії України» на м’які нарікання на окремі фальсифікації свідчить про те, що такі заяви не засновані не реальних фактах і не відображають дійсних масштабів проблеми.

Більше про перебіг виборів та їхнє висвітлення у медіа читайте у проєкті «Детектора медіа» «Вибори і ЗМІ».

Матеріал підготували Отар Довженко, Ярослав Зубченко, Зоя Красовська і Олександр Крумін.