Цукрова Луганщина. Як медіа вільної частини Луганської області розпочали виборчу кампанію
Михайло Боєнко
Хто з кандидатів уже піариться в медіа, які з видань працюватимуть на владу й опозицію та де розгорнеться найбрудніша боротьба між учасниками місцевих виборів? Сайт «Вибори і ЗМІ» продовжує цикл матеріалів про перебіг місцевої виборчої кампанії 2020 року в регіональних і місцевих медіа. Ми вже писали про ситуацію на Кіровоградщині, у Кривому Розі та на Полтавщині. На черзі вільна частина Луганської області.
Область із найменшим населенням, половина якого не зможе проголосувати, спостерігає за боротьбою «слуг народу» в телеграм-каналах і сміється з того, як Сергій Шахов роздає цукор.
Вибори не всюди
Політичні й медійні процеси у вільній частині Луганської області лише частково дотичні до загальноукраїнських. Причина цієї відірваності — війна, невелика кількість населення, низький рівень життя і мертвий рекламний ринок.
Медіаполе частини Луганщини, вільної від російської окупації, сформоване кількома основними гравцями, які розраховують на посилення свого політичного впливу. І хоча різні комунікаційні майданчики загалом виконують свою головну функцію, саме результат місцевих виборів мав стати важливим показником того, наскільки вдало медіавласники вклали свої гроші.
Та з двадцяти шести територіальних громад вільної частини Луганської області місцеві вибори не відбудуться у восьми. В цих восьми громадах мешкає половина населення регіону. Крім прилеглих до лінії фронту сіл і містечок, у яких місцевих виборів не було й у 2015 році, мерів та ради не оберуть у двох найбільших містах — Сєвєродонецьку та Лисичанську. Пояснюючи, чому виборів не буде, влада послалась на силовиків, які «не можуть гарантувати стовідсоткову безпеку». Хоча критики цього рішення нагадують: торік і президентські, і парламентські вибори проходили на всій вільній території області, й нічого страшного не сталося.
У Сєвєродонецьку було кілька акцій з вимогою до обласної державної адміністрації переглянути свою позицію щодо виборів. Однак вони не були масовими, і в інфопросторі тема не домінувала. Рішення не проводити вибори ухвалили перед стартом кампанії, тож політики — зокрема «Слуга народу» — встигли навішати білбордів на вулицях міст, мешканці яких тепер не голосуватимуть.
Облдержадміністрація як кузня кадрів
Громадами, де виборів не буде, керуватимуть органи місцевого самоврядування, обрані 2010 або 2015 року. Це консервує ситуацію й зупиняє й без того не надто дієву в Україні систему соціальних ліфтів. Вибори до обласних рад Луганщини й Донеччини не планують проводити, поки окуповані частини областей не повернуться під контроль України. З 2014 року функції обласних рад виконують військово-цивільні адміністрації. Це значить, що замість кількох груп впливу є лише одна, пов’язана особисто з головою облдержадміністрації, він же керівник обласної військово-цивільної адміністрації. Всі альтернативні групи мають значно менше адміністративних і фінансових ресурсів, які дозволяють впливати на ситуацію. Втім, жоден із п’яти голів ОДА, які працювали на Луганщині після початку війни, не зміг закріпитись тут настільки, щоб зробити область своїм базовим регіоном для подальшої політичної кар’єри.
Цукор і «каруселі»
Хоч половина мешканців області все ж буде голосувати, в першій половині вересня в регіональних медіа інформації про це обмаль. Одна з причин у тому, що редакції більшості обласних медіа базуються в Сєвєродонецьку, де виборів не буде. Голосуватимуть переважно невеликі громади: найбільша з них — шістдесятитисячна Рубіжанська, а в інших мешкає від трьох до тридцяти тисяч людей. Кандидати в таких місцевостях надають перевагу іншим способам переконання виборців — особистим зустрічам, листівкам та різним формам «допомоги» громаді (на зразок встановлення бюветів) чи підкупу (цукром, медом, продуктовими наборами чи навіть окулярами).
Місцеві медіа висвітлюють тему місцевих виборів, коли йдеться про серйозні порушення. Наприклад, кандидат у мери Кремінної Володимир Струк організував масову зміну місця голосування. За участь у «каруселі» люди нібито отримали по двісті гривень. А ще його благодійний фонд почав роздавати мед мешканцям Луганщини в обмін на персональні дані. «Рекомендую вживати замість цукру. Володимир Струк», — написано на баночках із солодощами. «Цукор» на Луганщини — такий самий символ підкупу виборців, як «гречка» в загальноукраїнському контексті. На останніх виборах у 2019 році висуванці партії «Наш край» завдяки «цукру» взяли три мажоритарні округи з шести. Найгучніша історія пов’язана з ім’ям співголови «Нашого край», нардепа Сергія Шахова. «Зашкалює торгівля цукром на виборах [мався на увазі підкуп], яку ви проводили», — говорив Шахову в березні 2020 року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. «Я ніколи не торгував цукром», — чесно відповів йому нардеп.
Телеканали: інформаційні, пропагандистські та сепаратистські
Вільна частина Луганщини — регіон з найменшим населенням в Україні: близько 750 тисяч людей. Через це, а також скруту в економіці та бідність значної частини мешканців, у регіоні практично немає рекламного ринку. Тож усі медіа залежать від власників, які використовують медіа як інструменти захисту бізнесових інтересів чи досягнення політичних цілей.
На Луганщині працюють три обласні телекомпанії.
«UA: Донбас» — філія Суспільної телерадіокомпанії, яку створили на базі Луганської й Донецької обласних державних телерадіокомпаній. На початку року з сєвєродонецької редакції «UA: Донбас» звільнилась більшість редакторів, журналістів і операторів, які перейшли на новий приватний канал «Донбас онлайн». Тож філія мусила шукати десятки нових працівників. Більшість вакантних посад дісталася молодим людям без досвіду. Головний офіс донецько-луганської філії перенесли до Краматорська.
«Донбас онлайн» стартував у березні 2020 року. Його директорка і власниця — Ольга Шаповалова, яка раніше була лінійною продюсеркою філії Суспільного. Її чоловік Олег Шаповалов до березня 2020 року керував філією, а зараз судиться із Суспільним через своє звільнення.
Інформацію про джерела фінансування «Донбас онлайн» непублічна. Серед медійників Луганщини поширена думка, що спонсори каналу — лідер «Опозиційної платформи — За життя» Юрій Бойко і «директор» Сєвєродонецької міської ради Ігор Бутков. Принаймні, підтвердження прихильності до ОПЗЖ можна побачити, переглянувши сюжети телеканалу.
«Донбас онлайн» зіпсував відносини з обласною владою, випустивши відверто пропагандистський десятихвиилинний сюжет про ремонт доріг на Луганщині під заголовком «Дорожні роботи ведуться, гроші крадуться, екологія псується». У сюжеті пройшлися і по голові ОДА, і по самому Зеленському. Однак згодом канал полояльнішав.
ІРТА — луганський телеканал, який після початку війни переїхав до Сєвєродонецька, де працює на базі свого ж довоєнного корпункту. Належить колишньому регіоналу Володимиру Ландіку, який з початком війни зайняв проукраїнську позицію.
Два менш потужні канали — лисичанський «Акцент», який контролюється нардепом від ОПЗЖ Сергієм Дунаєвим, і сєвєродонецький СТВ — колись комунальний канал, який нині належить соратникам колишнього нардепа від Партії регіонів та екс-президента сєверодонецького «Азоту» Олексія Кунченка. СТВ цікавий тим, що цього року виграв тендер на висвітлення роботи Луганської ОДА на 2,2 мільйони гривень.
Працюють у регіоні корпункти кількох інформаційних телеканалів: 5-го, «Еспресо», «Дому», «Громадського», «Донбасу» Ріната Ахметова. «Наш», «112» і NewsOne мають на Луганщині власкорів.
Прифронтову смугу покриває сигнал сепаратистських телеканалів — як аналоговий, так і цифровий. На початку 2020 року голова ОДА анонсував запуск технології, яка заблокує телесигнал окупантів, але відтоді про це нічого не чути.
Нестабільний «інтернет»
У загальноукраїнських медіа ви майже ніколи не побачите новин з посиланням на онлайн-видання Луганщини. Усі новини про регіон походять з офіційних джерел або від власних кореспондентів. Тутешні медіа не надто орієнтовані на пошук ексклюзивних новин.
Найпопулярнішим інформаційним онлайн-виданням регіону є «Трибун», що належить керівникові департаменту ОДА, переселенцю з Луганська Денису Денищенку. Сайт почав працювати ще в Луганську, а з початком війни переїхав до вільного Рубіжного.
За останні кілька років припинили роботу кілька регіональних онлайн-видань, зокрема «Восточный фарватер» та Informator.media. Зате з’явився макрорегіональний — орієнтований на Луганщину й Донеччину — ресурс «Свои.City». Також у макрорегіональному форматі відновив роботу сайт «Восточный вариант», головредом якого став Денис Казанський.
Боти пишуть телеграми
За часів Юрія Гарбуза, який очолював Луганську ОДА у 2016—2018 роках, регіональна влада намагалася створити видимість, що її підтримують, за допомогою мережі ботів у фейсбуку. Цим займалися працівники комунікаційного департаменту ОДА. Після швидкої зміни кількох очільників області ботоферму закинули. Проте й далі працюють кілька ботоферм меншого масштабу, контрольованих місцевими політиками.
На заміну ботам прийшли анонімні телеграм-канали, деякі з яких мають групи-двійники у фейсбуку. Вони орієнтуються на стилістику популярних «інсайдерських» каналів на зразок «Легитимного» чи «Резидента». Пишуть із посиланням на анонімні джерела про призначення і звільнення, результати закритих соціологічних опитувань тощо. Часто вони звинувачують інші канали в заангажованості чи в тому, що їхні інсайди не такі, як треба. До пулу каналів, імовірно пов’язаних з облдержадміністрацією, належать «proЛУГАНЩИНУ», «Луганский рыцарь» і «Стрелок». Перші два цілком лояльні до голови ОДА Сергія Гайдая, третій більш обережний.
Найбільше їхній зв’язок проявився, коли Гайдай мав конфлікт із Максимом Ткаченком, вихідцем з Луганська, співвласником компанії «Квартал-концерт» і заступником голови фракції «Слуга народу» у Верховній Раді. Кілька тижнів сторони обмінювалися звинуваченнями й особистими образами. Три телеграм-канали синхронно висміювали Ткаченка та його союзників, використовуючи ті самі формулювання. Наприклад, називали Ткаченка «Безумный Макс» чи «Маск» і писали «Макс прийдет порядок наведет» (саме так, із помилкою). Гайдай переміг у підкилимній боротьбі: обласний осередок «Слуги народу» очолив не Ткаченко, а нардеп від монобільшості Олексій Кузнєцов, який не конфліктує з Гайдаєм. Після цього телеграм-канали помітно зменшили активність.
Два канали, не пов’язані з ОДА, — «Черный Лебедь на Донце» і «Северодонецк Темная Сторона» — найбільше нападають на місцевих політиків від «Опозиційної платформи — За життя», з них найчастіше — на найвпливовішого депутата Сєвєродонецької міськради Ігоря Буткова. Його вплив зменшився лише після запровадження в Сєвєродонецьку військово-цивільної адміністрації. Іншим об’єктом критики є «цукрова команда» співголови партії «Наш край» Сергія Шахова.
Сміх крізь сльози
Медійна тенденція останнього часу на Луганщині — викладення інформації в максимально неформальному стилі. Найяскравіші приклади — онлайн-проєкти MAG studio і Bohema TV, які знімають іронічні сюжети. Наприклад, ролик-розпаковка «гуманітарки» від команди Сергія Шахова, знятий за канонами техноблогерів ютуба:
У MAG studio був навіть свій «кандидат» у мери Сєвєродонецька, автор проєкту Bohema TV Святозар Абрамович Чичётко. Він вибудовував імідж чесної людини з народу. Та вибори так і не стартували, тож політична кар’єра Святозара Абрамовича виявилася хоч і яскравою, але вкрай короткою.
Фото: vistilug.com.ua
