Валерій Чалий: Не вірю, що ми зможемо тягнути з виборами стільки, скільки Росія буде нам погрожувати
Голова правління Українського медіацентру, Надзвичайний і Повноважний посол Валерій Чалий — про те, що треба зробити, щоб перші повоєнні вибори сприймалися легітимно і в Україні, й у світі, а також про підготовку медіа до виборів після тривалої перерви.
Експосол України в США (липень 2015 — липень 2019 року), а зараз голова правління Українського медіацентру Валерій Чалий — дипломат із багаторічним стажем. Він не бачить, як у нинішніх умовах можна провести вибори. І чесно заявляє, що йому як громадянину байдуже, який буде механізм виборів. Для нього важливі три речі: щоб прийшли люди з розумінням, що вони будуть розвивати Україну, а не якусь іншу країну; щоб вони здатні були відповісти на всі виклики, які виникнуть; і щоб і в Україні, й у світі була сприйнята легітимність виборчого процесу. «Це ворога поставить перед фактом, що шансів розхитати Україну немає», — каже він.
Валерій Чалий упевнений, що Росія буде втручатися в наші вибори, як вона ще робила неодноразово в інших країнах. Крім того, останні роки вона сильно розвинула свої кібервійська. Тому, на його думку, якщо ми не заборонимо в Україні телеграм, можемо забути про чесні вибори. Також він переконаний, що треба закривати телемарафон і робити новини на різних каналах.
Щодо викликів перших повоєнних виборів, які постануть перед медіа, то одним із найважливіших він вважає виклик, як повернутися до професії. «Тому що багато медіа і журналістів, які працюють в умовах війни, не тільки передають інформацію, а й пропаганду (в хорошому розумінні цього слова), назовні передусім. Але саме правда є нашою зброєю», — зазначає Валерій Чалий.
Про це, а також про сприйняття України на зовнішній арені та дипломатичні проблеми читайте в інтерв’ю «Детектора медіа».
— Пане Валерію, ЄС у своїй резолюції щодо прогресу України на шляху до Європейського Союзу, ухваленій на початку липня 2026 року, зазначив, що майбутні повоєнні вибори в Україні мають відбутися через достатній проміжок часу після скасування воєнного стану, аби бути вільними та чесними. На вашу думку, яким має бути цей «достатній проміжок»? І чи можливі вибори до завершення війни?
— Спочатку уточнімо, які вибори.
— Цього ще ніхто не знає.
— Тут є два питання. Перше: будь-які вибори зараз не можуть бути проведені суто через те, що у нас воєнний стан, який юридично забороняє це робити. Чи може бути це змінено? Може. Тоді виникає питання, про яке, думаю, треба і дискутувати більше, ніж просто про те, доцільно чи недоцільно проводити вибори. Тому що «доцільно-недоцільно» здебільшого розглядається в політичній категорії «влада-опозиція».
Читайте також: Олексій Кошель: Вільні медіа, інформування людей і свобода слова — невіддільна складова виборчого процесу
А ми з вами подивімося з точки зору інтересів країни, громадянського суспільства та стратегії нашого розвитку. По-перше, я прибічник того, що влада має змінюватись і під час миру, і під час війни. А як вона може змінитися зараз, в рамках Конституції і законодавства? Попри те, що у нас немає можливості проведення виборів, у нас є дуже багато інших можливостей для того, щоб змінювати конфігурацію влади.
— Які саме?
— Це зміна коаліції в парламенті. Тому що де-юре у нас коаліція в парламенті збереглася з 2019 року — так звана монобільшість. Де-факто її не існує. В принципі, це не питання виборів. Це може бути зроблено в рамках чинного парламенту. А друга можливість — може бути створений коаліційний уряд. І тоді він може користуватися принаймні більшою підтримкою різних політичних сил. Я не кажу, що це треба робити прямо зараз, бо нещодавно уряд замінений, хоча там залишилося багато людей із попередніх каденцій.
Зміни можуть відбутися, коли буде надано більше повноважень парламенту й уряду. Зараз у нас згідно з Конституцією парламентсько-президентська республіка, і цього ніхто не скасовував. А по факту — централізоване управління президентом, якому фактично підпорядковуються уряд і парламент.
Сьогоднішня конфігурація в парламенті не відповідає багато чому, але вона не змінюється. Тепер повернемося до виборів. Так як більшість не змінюється і всі розуміють, що тільки виборами можна її змінити, виникають питання щодо необхідності їх проведення. І тут ключове питання: які вибори ми хочемо? Ми хочемо вибори просто заради того, щоби змінився президент? Чи змінилася розстановка сил, бо вона вже дійсно дуже довго, і люди, по суті, мандат на такий довгий період не давали ні президенту, ні парламенту. Україна — це країна одного терміну президентства. У нас тільки була виняткова ситуація з Леонідом Кучмою, але це окрема тема. У нас народ традиційно не любить владу. В нас дають мандат на чотири-п’ять років. До речі, я вважаю, що краще чотири. І вимагають показати за цей час результат. Думаю, це правильно.
Так чи можна зараз провести вибори в Україні? Можна. Тільки які вибори? Такі, як проводить Путін у Росії. Через різні безконтрольні механізми, де немає ні внутрішніх, ні зовнішніх спостерігачів, де немає допуску всіх політичних сил, рівної конкуренції, немає забезпечення права всіх медіа брати участь. Такі вибори важко назвати виборами. Колись у Росії був анекдот ще з початку перебування Путіна. Він зустрічає зразу після виборів когось з оточення і питає: «Ну що?». У відповідь чує: «Є дві новини: хороша і погана. Перша — вас учергове вибрали президентом, а друга — ніхто не проголосував». Нам такі вибори не потрібні.
А в сьогоднішніх умовах поки що не бачу, як провести вибори. Якщо ми знайдемо спосіб навіть під час війни провести вибори, це буде, на мій погляд, добре. Але поки особисто бачу дуже багато проблем щодо забезпечення і пасивного, й активного виборчого права.
Ми всі розуміємо, що не вдасться всім громадянам України проголосувати. Не буде рівного доступу. А там, де буде доступ, буде дуже великий вплив на процес голосування. За кордоном, знаєте, підготовка велась. За кордоном через Міністерство національної єдності створювали спеціальні додаткові українські представництва до наявних посольств. Вони називалися по-різному, але мета їх була — впливати на вибори і створювати умови для голосування. За кого? За владу. До речі, щодо коштів. Треба перевірити, але торік вони точно залишалися ще в однойменній Агенції національної єдності. Міністерства немає, а справа його жива. Тобто підготовка така йшла.
— Так які терміни підготовки до виборів, на вашу думку, найоптимальніші? Мені всі експерти й політики говорили про пів року. Ви згодні з цим?
— Розумієте, це говорять ті, хто займається цим питанням, фахівці в виборчому законодавстві України. Я подивлюся на цю ситуацію з іншого боку. Чому ми маємо проводити вибори не так, як раніше було сплановано в нашому виборчому законодавстві? Адже над ним працювало багато людей. Там чітко визначений і порядок, і терміни, і хто ініціює.
Річ у тім, що треба достатньо часу для проведення конкурентної компанії, щоб технічно встигли і комісії, і Центральна виборча комісія опрацювати результати, спостерігачі змогли приїхати, отримати інформацію. Тому в мене немає чіткої відповіді, скільки треба часу. Ясно, що умовно місяць-два — це нереальний період, треба виходити з того, що необхідно достатньо часу.
— Зараз дійсно напрацьовується ще один закон. Він буде про перші повоєнні вибори. Такого досвіду не має жодна країна. І поки що ніхто не може точно сказати, які саме це будуть вибори. Фахівці, які займаються виборами багато років, кажуть, що все має йти за тим календарем, який був. Тобто мають відбутися по черзі спочатку парламентські, потім президентські й місцеві вибори. А інші кажуть, що найлегше провести президентські, тому, можливо, першими повоєнними будуть саме президентські вибори.
— Ви знаєте, по-перше, в історії є багато прикладів проведення повоєнних виборів. Це Британія, Франція й Америка після Другої світової війни, балканські країни (колишня Югославія).
— Фахівці кажуть, що цей досвід застарів.
— Усі ці країни намагалися не видумувати щось нове. Кажу як людина, яка дивиться на процеси геополітики та внутрішньої політики, а не як фахівець із виборчого законодавства. Розумію аргументи, чому потрібен спеціальний закон. Але в мене є питання: якщо закон буде спеціальний, наскільки він буде «спеціальний»? Наскільки він буде відрізнятися від нашої усталеної моделі? Якщо, наприклад, у цьому законі запропонують проголосувати великій кількості людей дистанційно через сумнівні засоби, то я скажу, що такого нам не треба. У чому полягає специфіка? У тому, що багато людей залишиться поза межами країни. У тому, чи матимуть доступ до голосування військові, які залишаться на обороні країни. Тут треба продумати всі механізми. Але мені здається, на жаль, що «спеціальним» він буде в іншому плані. Для того, щоб створити умови переваги для чинної влади. Тоді я буду говорити, що це неконкурентні вибори. З іншого боку, нам не можна допустити вакууму влади. Росії в 2014 році вдалося зайти в Крим саме під час слабкості української влади. З цієї точки зору також треба розглядати цей процес.
Читайте також: Експерти одностайні — на підготовку до виборчого процесу потрібно мінімум пів року. Опитування
Ще важливо не придумувати якихось нових форматів. Наприклад, закликати, щоб проголосували всі. Такого в Україні не було ніколи. Зокрема, за кордоном ніколи не могли проголосувати всі. Колись як посол я відповідав за організацію виборів конкретно в США, щоб вони пройшли конкурентно і чесно. Так я вам скажу, що навіть у США, коли там жили десятки тисяч людей з українськими паспортами, голосувало всього 3 000. І це вважалося багато, а загалом на закордонному виборчому окрузі десь 55 000. Ми не повинні вимагати, щоб за кордоном проголосували всі.
Ще буде серйозне питання щодо активного виборчого права. Люди, які захочуть балотуватися, зараз уважно стежать, щоб не пропустити 180 днів перебування в Україні на рік. Бо в законі про вибори в парламент є норма про постійне проживання в Україні останні п’ять років. Тому ми бачимо деяких народних депутатів один раз за шість місяців у Верховній Раді. Раз на пів року приїжджають, проголосують і знову їдуть за кордон.
Повірте мені, ці люди повернуться, будуть знову претендувати на владу в Україні. Тому новий закон має передбачити, якщо людина незаконно покинула країну, чи має вона право голосувати? Вона має право сьогодні голосувати. А якщо вона в розшуку, вона має право голосувати? Має право голосувати. То що ми з цим будемо робити? Людина в момент війни просто порушила все, перетнула кордон, побігла з країни, а потім буде визначати нашу з вами долю? Як ми до цього будемо ставитися? Знаєте, скільки таких питань виникне, які зараз не розглядаються? Я бачу, що ці питання ніхто не розглядає.
Мені як громадянину насправді байдуже, який буде механізм виборів. Мені важливі три речі. Перше, щоби прийшли люди з розумінням, що вони будуть розвивати Україну, а не якусь іншу країну. Патріоти. Друге, щоб вони здатні були відповісти на всі виклики, які виникнуть. А цих викликів буде дуже багато, навіть більше, ніж ми уявляємо. Взагалі вважаю, що після війни буде ще складніше, ніж зараз. Третє, і в Україні, й у світі має бути сприйнята легітимність виборчого процесу. Це ворога поставить перед фактом, що шансів розхитати Україну немає. А механізм — це вже справа фахівців, спеціалістів.
Тільки ще раз наголошую, це потрібно так зробити, щоб у законі не закладалася можливість переваги для певних осіб і політичних сил. А загалом я вдячний за роботу тим, хто працює в робочій групі при парламенті.
Стосовно черговості виборів, я прибічник швидкого переходу влади, тому, думаю, спочатку мають бути президентські.
— Росія традиційно втручається у вибори країн, особливо тих, які або були в СРСР, або були під її впливом у Європі. Які особливості її впливу ви помітили на виборах, приміром у Вірменії? Німеччині?
— У нас є спеціальні проєкти в Українському медіацентрі, група аналізу гібридних загроз. Зараз її очолює Володимир Солов’ян. Ця група проводила низку досліджень російського впливу на виборах за кордоном. Ці матеріали є у доступі. Озвучу коротко мої загальні оцінки на базі нашого аналітичного матеріалу. Перше, у Росії не просто є бажання впливати на вибори, вплив на вибори — це один із напрямів її підривної діяльності. Де вони можуть, вони намагаються втручатися. Звісно, в ключових країнах, особливо європейських. Друге, в них є на це ресурс, і кадровий, і фінансовий. Задіюють і неспецифічні дипломатичнні представництва, закордонні дипломатичні установи Росії. У них створена ціла система, «рускіє дома» тощо. Нещодавно скандал був у Німеччині, ви, мабуть, чули. Там реально працюють шпигуни. І я думаю, що ця розгалужена система, хоч і чиститься поступово, ще досі впливова.
Також у них є інформаційні можливості. Починаючи зі «Спутніка» і «Раші Тудей», і завершуючи роботою безпосередньо з журналістами відомих каналів. Я з цим стикався у Вашингтоні. Скажімо, китайський канал на прохання росіян може поставити якісь провокаційні питання.
Далі головне і найскладніше — це їх втручання через кіберзасоби, вони мають для цього можливості. Це втручання в електронні системи, в підрахунок голосів. Чому я й наголошую, що треба категорично відмовитися від будь-яких електронних додатків для голосування. Це дуже вразлива річ. Навіть якщо на це погодиться суспільство, росіяни потім поставлять питання перед партнерами, що це нелегітимно. І вони самі покажуть вразливості цієї системи. У нашому випадку це бажання голосувати через додаток «Дія». У нас там сконцентровано дуже багато важливої інформації, це дуже ризиковано з точки зору безпеки. І я впевнений, це все від початку робилося для виборів.
Приміром, у США від цього відмовилися. Понад те, на наступні президентські вибори там хочуть повернутися до традиційного підрахунку, дивитися на результат голосування в друкованих бюлетенях, як у нас це відбувалося. Це складніше, я розумію. Єдине, що я серйозно розглянув би можливість голосування поштою. Враховуючи, що у нас логістика, попри спроби ворога, працює досить надійно. Ті ж військові, які не можуть залишити місце дислокації, зможуть так проголосувати.
Пригадуєте, за часів Януковича проміжний сервер давав владі інформацію раніше, ніж отримувала Центральна виборча комісія, і давав можливість фальсифікації? А зараз помножте ці можливості на 1000 й отримаєте механізми фальсифікації. Думаю, що росіяни це знають і скористаються можливістю вплинути на результат виборів.
Скажу відверто, не вірю, що ми зможемо тягнути з виборами стільки, скільки Росія буде нам погрожувати. Це може бути якась пауза у війні, більш спокійна ситуація. Умовно, коли у нас було АТО (антитерористична операція), й можна було проводити вибори. Це вже була війна, але її масштаби були інші. У будь-якому разі росіяни будуть пробувати підірвати цей процес. Їм важливо, щоби ми не отримали легітимної влади.
Тому коли питають, хто має керувати країною, я кажу, що це має бути легітимна українська влада. Хто буде — це визначать наші громадяни, як визначили в 2019 році, подобається це комусь, чи ні. Є президент Володимир Зеленський — законно обраний, до цього був Петро Порошенко — законно обраний, а все інше — це політичні процеси. Тому нам треба забезпечити легітимність, мати фінансові можливості профінансувати вибори. А ще підготувати велику кількість професійних працівників виборчих комісій. Тому що в час війни багато людей виїхали з країни, або залишилися на окупованих територіях, або загинули. Ще одне непросте питання, на яких територіях проводити вибори?
Тобто багато питань. Нам, мабуть, доведеться шукати компроміси, але в ключових питаннях компромісів не повинно бути. Це легітимність, конкурентність і рівний допуск до цього процесу.
— Проаналізувавши вибори, на результат яких намагалася вплинути Росія, на що варто звернути увагу Україні, що може стати уроками для нас?
— Росія дуже серйозно розвинула кібервійська. Їх можливості збільшились у рази в порівнянні з тим, як вони пробували втручатися в американські вибори. Може так статися, що ми це побачимо раніше, ніж українські вибори. Бо будуть вибори в країнах Європи, і тут не обійдеться без росіян. На мій погляд, дуже важливі французькі та польські вибори. У Німеччині ми бачимо, що там є праворадикальні партії, які прямо заявляють, що треба з Росією дружити.
Ми ще побачимо ці приклади, і нам треба робити аналіз ситуації, зокрема з партнерами, які конкретно вразливі місця саме з точки зору кібербезпеки. З точки зору їх інформаційного впливу через звичайні інструменти: телебачення й інші інформаційні ресурси. Зараз збільшилась можливість впливу через месенджери. Умовно кажучи, якщо ви не забороните в Україні телеграм, можете забути про чесні вибори.
Треба буде розв’язати багато технічних питань, зокрема законодавчих, що деякі ненадійні з точки зору об’єктивності медіа не можуть бути задіяні на цей період для усвідомленого вибору громадян. Там багато брехні, і якщо громадяни зроблять вибір на основі цих інформаційних ресурсів, то це буде спотворена картина, і це буде та країна, якою хоче нас бачити Росія. Це дуже складні питання, в умовах забезпечення свободи слова, але їх треба буде поставити.
Вони можуть через різні засоби впливати. У нас є території, де не транслюються наші канали і з’являються їм на заміну російські. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення має за цим стежити, а громадські організації можуть допомогти регулятору звернути на це увагу.
Як змінилася конфігурація медіа з початку війни 2014 року або широкомасштабного вторгнення? Величезний вплив месенджерів, ютубу, неконтрольованих соцмереж, де робиться агітація. Якщо президентські вибори, то де проводити дебати кандидатів? Звісно, вони будуть на Суспільному. Але чи цього достатньо? Багато питань. Нам треба бути готовими, і не тільки протидіяти російському втручанню. Я бачу багато власне українських внутрішніх ризиків, які можуть вплинути набагато серйозніше, ніж це було в попередні роки.
Читайте також: Без конкурентного медіапростору повоєнні вибори будуть фікцією. Опитування
— У вересні в Росії відбулися так звані вибори до Держдуми, які проходили зокрема й на окупованих територіях. Шість країн засудили проведення Росією незаконних «виборів» на окупованих територіях України. І ЄС не визнає проведення так званих «виборів» на тимчасово окупованих територіях України та їхні результати. Кая Каллас заявила, що вибори до Державної думи Росії стали черговим свідченням згортання демократичних процесів у країні, та запропонувала запровадити санкції проти причетних до проведення російського голосування на тимчасово окупованих територіях України. На вашу думку, ці заяви, санкції мають якийсь вплив на Росію?
— Зараз, звісно, вони їх ігнорують. По-перше, у них прийняті зміни, і тепер міжнародне законодавство не є частиною внутрішнього. В Україні міжнародні норми, що ратифіковані, стають частиною нашого законодавства. Вони зараз не беруть участь в роботі багатьох міжнародних організацій, зокрема їх виключили з Ради Європи. Надалі санкції матимуть вплив, очевидно. У разі якщо війна закінчиться переговорами (хоча я думаю інакше), тоді це також буде обговорюватися. Росія буде доводити, що на окупованих територіях у них обрана легітимна влада. І тут нам треба буде говорити, що імітація виборів була нікчемна, а ця так звана «обрана» влада — нелегітимна. Але є дуже великий ризик, бо у наших міжнародних партнерів є така властивість — підлаштовуватися під ситуацію і пропонувати компроміс. Тому ми повинні зафіксувати порушення міжнародних норм, і не тільки в заявах МЗС і Центральної виборчої комісії, але й правоохоронною системою — відкриттям конкретних кримінальних справ.
Я не дивлюся постійно російські медіа, але тут мені цікаво було подивитися, як вони розповідали про вибори на окупованих територіях. Не було практично інформації, вони її закрили, тобто в них провал. Вони мали показати, що на окупованих територіях 2/3 населення підтримали партію влади. Що окуповані території також за війну проти України. І їм не вдалося це зробити.
Тому нам треба зараз цю інформацію зібрати, зокрема і від української розвідки, профільним громадським організаціям зробити певний моніторинг, щоб ми бачили реальну картину так званих «виборів» на окупованих територіях. Їм важко буде потім щось аргументувати. Але вони вже проводили фейкові референдуми. Пройшов час, і тепер в ООН вони розказують, що були «референдуми» в Запорізькій, Херсонській областях. І не сумнівайтеся, що на наступних зустрічах із Дональдом Трампом Путін розкаже, як він успішно провів вибори в Україні. І скаже: «А вони чого в себе не проводять вибори?». Він не хоче угоди з чинним президентом Володимиром Зеленським і буде Трампу показувати інші механізми передачі влади. Наприклад, про передачу влади голові парламенту.
На мою думку, переговори фактично можуть розпочатися тоді, коли ми встановимо баланс із Росією не тільки на морі, але й у повітрі, на суходолі. Тоді ця війна просто зайде в глухий кут. І тоді група впливових країн на якомусь форумі буде обидві сторони підводити до якогось рішення, зокрема тиснути на Росію. Зараз на Росію не тиснуть. Я не думаю, що до того часу вибори в Україні ще будуть у пакеті. Тому що, відчувається, що українці стомились від повторення помилок влади. Сидіння довго на владному місці погіршує ефективність роботи. Тому з точки зору динаміки країни, ми не можемо собі дозволити чекати виборів ще роками.
Читайте також: Вимушені переселенці про вибори на окупованих територіях: Коли біля тебе стоїть людина з автоматом, то вимушений будеш голосувати
— Як ви вважаєте, який найбільший виклик перших повоєнних виборів стоятиме перед медіа? Чи важлива буде їх роль?
— Як на мене, стоятиме виклик, як повернутися до професії. Тому що багато медіа і журналістів, які працюють в умовах війни, не тільки передають інформацію, а й пропаганду (в хорошому розумінні цього слова), назовні передусім. Але саме правда є нашою зброєю. Росіяни використовують геббельсівський підхід: брехня, помножена на брехню і повторена 30 разів, сприймається як правда.
Але всередині країни складніше. Є завдання для інформаційних ресурсів підтримувати рейтинг чинної влади, щоби тривала її робота. Багато хто з журналістів так працює. Насамперед на це працює телемарафон «Єдині новини». Усе менше і менше наративів, які ми можемо дійсно використати для зовнішньої інформаційної роботи. Тут я маю на увазі канали «Дім», «FreeДом», російськомовні канали. Вони вже давно перестали ефективно працювати назовні. Цю історію до виборів треба закрити, краще цього року. Ще частина журналістів працюють в умовах самоцензури. Вони самі про це кажуть. Причому в них самоцензура не в плані повідомлень, куди прилетіли ракети, а в плані не критикувати владу, від слова зовсім. І це неправильно. Я почитав мемуари Черчилля й інших людей, які були в парламенті Британії. Медіа під час Другої світової війни працювали, було обговорення важливих питань.
— Мені здається, в Україні не можна повністю заборонити журналістам писати правду…
— Скажу так, люди, які не пішли чи не підуть з марафону «Єдині новини», втрачені для професії. Я бачу, дехто з них перейшов на інші канали. Ще раз наголошую, хай мене почують ті журналісти, які залишаються у марафоні «Єдині новини». Ви свою роботу зробили. Ідіть звідти, бо ви втратите себе як фахівці. Треба закривати марафон і робити новини на різних каналах.
One voice може бути, тільки не з одного теледжерела, має бути координація інформаційної політики. Цензура тільки військова, інколи можна давати й спільні наративи, бо це важливо в боротьбі з ворогом. Це пропаганда, але під час війни може бути й так. Але більша частина матеріалів — це подана з різних кутів правда. Так фахово працюють різні журналісти. І якщо ми таких журналістів втратимо зараз, то нам не буде кому правдиво висвітлювати вибори.
Читайте також: Віта Думанська: Наразі немає відповіді, як забезпечити дотримання стандартів та доброчесності під час висвітлення виборчого процесу
Другий виклик — це втрата журналістів, які пішли на війну. На жаль, деякі з них загинули. А також тих, хто виїхав із країни. Вони втратили відчуття політичних процесів, які попри війну тривають. Коли вони за кордоном багато років, то не відчувають внутрішній пульс. Або у них спотворене уявлення через картинку в телеграмі й інших месенджерах.
На виборах ми будемо мати кілька груп людей із різними можливостями доступу до реальної інформації. Для різних груп це буде абсолютно різна Україна. І для журналістів так само. Тому ризики величезні, але головне завдання — це вижити.
Ще один виклик. На мою суб’єктивну думку, під час війни ми перейшли в картинку ютубу. Зі всіма її недоліками. Я про клікбейти, про які пише «Детектор медіа» і говорять часто ваші колеги. Це жахлива ситуація. Всі женуться за швидкістю подачі, немає глибини, інформація подається дуже поверхово. На виборах не можна так подавати інформацію. Якщо раніше були білборди, то тепер будуть короткі рілси по три фрази: «Голосуйте за оцю людину!», а виявляється, що вона в СІЗО сидить.
— І дешево.
— Так. Ці нові засоби дуже сильно вплинуть на те, як буде здійснюватись агітація. Деякі журналісти підуть в штаби, наприклад, у пресслужби кандидатів або партій.
Тому підготовку треба розпочати якомога швидше. На мою думку, ми маємо десь рік-два, щоб повернутися до якоїсь нормальності. Позакривати марафон «Єдині новини», «FreeДом» і «Дім», бо вони тягнуть бюджетні гроші, витрачають їх неефективно. У нас є Суспільне й інші канали, які працюють ближче до стандартів вільних медіа, навіть в умовах війни.
Поясню, чому я знову повертаюся до цієї теми. Я неодноразово буваю близько до кордону з Росією. Каналів, які не в марафоні, там не знайдеш. У кабельних мережах важко знайти 5 канал, «Еспресо», Прямий. Чому закрили так звані опозиційні канали?
— Ви маєте на увазі канали, які у квітні 2022 року вимкнули в цифрі та включили туди телемарафон?
— Так, це був сигнал від влади, що вони погані. Я буваю на цих каналах як спікер, і скажу, що вони в питаннях протидії агресору діють абсолютно так само, як інші українські канали. Ми ж собі обрубаємо можливості інформаційного впливу. Причому ці канали, наскільки я розумію, комерційно утримуються, не з бюджету країни, як марафон. Я сплачую в громадській організації до 45% податків. Чому я маю їх утримувати? Хто мене запитав про це? Тому я хочу ще раз наголосити: закрийте цю історію.
Щодо ефективності інформаційної політики. Не може президент своїми щоденними відеозверненнями закрити інформаційну політику. Тому ми маємо готуватися вже зараз. Більше українського в ефірі, менше російськомовного, хто би що не говорив. І це зробити до виборів. Президент, мабуть, має «дати відмашку», що ми робимо зараз більш ефективну інформаційну політику. І почати треба з повернення конкурентності всередині країни, між журналістами, і рівності між каналами.
Читайте також: Юлія Бін, «Freeдом»: Беззуба Україна не захистить своїх людей за кордоном
І хотілося б більшої солідарності від журналістів, такої, як в Америці, наприклад, коли Дональд Трамп відмовив в доступі CNN, Politico і MS NOW, і журналісти в знак протесту об’єдналися, навіть ті, що за Трампа.
— У нас була заява Медіаруху і Комісії з журналістської етики у квітні 2022 року.
— Президенту України, мабуть, потрібні канали, які будуть показувати його і владу виключно в позитивному світлі. Хочу також, щоб були і пресконференції президента, а не тільки інтерв’ю зарубіжним медіа. Це дивує, до речі. Володимир Зеленський чомусь хоче, щоб інформація до нас доходила через посередників. На мою думку, треба повернутися до інформування більш традиційними засобами, наприклад повернути ефективну роботу речника.
— У мене до вас ще два питання як до дипломата. Чи не здається вам, що останній рік ставлення до України на міжнародному рівні стало, м’яко кажучи, «стриманішим». Як дипломат із багаторічним стажем що би ви порадили МЗС, щоб Україна у міжнародних відносинах виглядала не лише у ролі прохача допомоги? Або щоб не допускати таких скандалів, який розгорівся між Сеулом і Києвом через північнокорейських полонених? І друге. Чи можливо вибудувати конструктивні і передбачувані відносини з США за теперішнього президента Трампа?
— Почну з другого. Постановка питання традиційна, відповідь також традиційна. Нам треба працювати з тією владою в Америці, яка є, вибудовуючи перспективу. У них дві головні партії, які міняються при владі. Президенти відіграють в Америці дуже важливу роль, попри те, що обсяг їх повноважень навіть менший, ніж сьогодні у нашого президента. Я вже казав неодноразово своїм колегам: це велика помилка — вважати, що Дональд Трамп не змінюється і що його інтереси не міняються. І думати, що це Дональд Трамп сам усе придумав. Це не Дональд Трамп, повірте мені.
Дуже багато речей зараз робиться з інтересів великих бізнес-груп. Нещодавно була його зустріч з IT-компаніями, вони зараз намагаються фактично безконтрольно просувати штучний інтелект, перейменувавши його на суперінтелект. Америка хоче взяти лідерство в цьому процесі, попри загрози.
Політично він далі продовжує свою лінію, я би сказав, що вона більш тактична, ніж стратегічна. І, м’яко кажучи, вона дійсно дуже часто не на користь Україні. Але ми маємо працювати з тим, хто сьогодні при владі. Я сказав би так: якщо Дональд Трамп не блокує, то це вже добре. І треба розуміти, що він не один. У нього є багато різних радників. Позиція, яку висловлює Дональд Трамп у дописах, буває різна. Інколи його дописи — це спеціально, щоб сформувати можливість гри на ринках. Якщо говорити про лінію переговорів з Росією — це по суті лінія виконавчої влади. Вона може змінитися після проміжних виборів у Конгрес 3 листопада.
Дональд Трамп як лідер республіканців може втратити контроль над Палатою представників, і з певною вірогідністю до Сенату. Тоді це буде зовсім інша історія. Він буде набагато слабший, а Конгрес буде відігравати більш впливову роль. Ми маємо працювати з тими, хто є, і намагатися отримати максимум ефективності.
Щодо першого питання. Воно складається з трьох питань. Як сприймають Україну у світі? Є рейтинги. Є навіть такий рейтинг, як сприймають країну як м’яку силу (soft power). Загалом я не бачу радикальних втрат для України на міжнародному рівні. Всі ж у світі знають ситуацію, що українці героїчно зупиняють ядерну країну, яка порушила всі правила, міжнародне право. Україна — країна, яка робить історію, українці роблять історію. Для американців, для західного світу — це показник.
Інша справа, чи хочуть вони це визнати зараз. Їм це стає більш невигідно. Я можу порівняти з початком війни в 2014 році, коли ми мали факти російської агресії, але це ніхто не хотів сприймати. Вони бачили ці факти, докази, а публічно не хотіли про це говорити. Це подвійні стандарти, позиція, яку вдалося розбити врешті-решт такими фактами, які неможливо було спростувати. Так само і зараз, усі діють так, як їм вигідно. Кожен думає про свої інтереси. У демократичних країнах політики спираються на думку народу, в авторитарних чи диктаторських, що вони забезпечать населенню прийнятний рівень життя, і воно дасть їм карт-бланш щодо зовнішньої політики.
Європейські країни на початках взагалі не вірили в сценарій, що Україна буде стояти міцно. Тому я не можу сказати, що до нас кардинально змінилося ставлення. В Америці 52% за допомогу Україні, а 48% — за збройну допомогу Україні.
Чинний американський президент точно змінив позицію в порівнянні з попереднім. Ми ж не можемо порівнювати цю позицію з позицією Джо Байдена, якого ми, до речі, часто критикували за нерішучість. А він робив те, що зараз дає нам можливість втриматися. Дональд Трамп не пішов по тому шляху, який ми всі бажали. У нього своя парадигма. Трамп — людина бізнесу. Завдання Дональда Трампа для нього самого — стати більш багатим і залишитися в історії США. І в ідеалі ще й закріпитися далі при владі. Але це буде важко в демократичній країні.
Нам треба бути прогнозованим і послідовним партнером, не наражати себе на якісь помилки, які не обов’язкові. Ви згадали конфлікт між Республікою Корея та Україною. Яскравий приклад. Це конфлікт, який виник не на порожньому місці, є причини. І причини ці скоріше на стороні корейців, а не на нашій. Але чому ми піддалися на провокацію і фактично дали друге дихання розгортанню скандалу? Через неуважність до механізмів подачі публічної інформації про зовнішньополітичні рішення. Президент заявляє з трибуни ООН, про що можна було б і не говорити, якби всі механізми у нас діяли всередині країни. Маю на увазі комунікації між МЗС, Офісом президента, посольством України в Сеулі та Києвом. Додам, що в Сеулі зараз немає нашого посла.
Інколи важливо промовчати. Навіть коли хочеться щось яскраве спічрайтерам поставити, але можна й промовчати, якщо спічрайтер порадиться з фахівцем. Усе дуже просто. І це системна проблема у президента, його довіра до спічрайтерів на порядок вища, ніж до дипломатів. А я вам скажу, що це велика помилка, тому що доповідні дипломатів, може, не такі яскраві, але якщо ти на них спираєшся, в пастку не втрапиш.
Чому наразі у Кореї це дуже чутлива тема? Виявилося, що це сталося в не дуже вдалий політичний момент. Не варто було сперечатися, чи домовлялися про оприлюднення факту передачі корейських полонених Північної Кореї до Сеулу. Треба було на цьому зупинитись і доручити розв’язати цей скандал МЗС. А у нас вийшов радник президента — сам чи йому так доручили — і сказав, що такої домовленості не було. Тим самим звинувативши по суті корейського президента в брехні. Зараз цей скандал роздмухують і росіяни, і китайці через свої інформаційні ресурси. Тобто можна мати проблему, але не давати їй шансу. На моїй пам’яті таких інформаційних помилок було вже декілька.
Я не розумію, чому Володимир Зеленський так легко віддає зовнішню політику не фахівцям. У нього на Банковій є фахівці з зовнішньої політики, а заяви роблять не фахівці. І тому ми наражаємося на такі конфлікти. І це, до речі, як висновок. Окрім внутрішньої інформаційної роботи, потрібна нарешті скоординована зовнішня інформаційна політика.
І плани конкретних заходів для досягнення конкретних цілей. Що я маю на увазі? У нас на початку повномасштабної війни була велика активність громадянського суспільства, недержавних організацій, наприклад, для отримання F16. Була координація, інформаційні акції проводилися. Зараз я такого не бачу. Немає майданчика, де з якоїсь важливої проблеми можна було б зібрати експертів і представників влади, щоб порадитися, як краще діяти.
Зараз з’явилося багато матеріалів, у яких нас хочуть поставити на один рівень із росіянами. Мовляв, дві країни воюють, обидві корумповані, в обидвох проблеми, неідеальні керівники. Тому дві сторони повинні піти на однакові компроміси, щоб зупинити війну. Необхідно не дати шансів путінському наративу, що Росія все одно переможе. Думаю, нам треба створити дієві інформаційні механізми, які допоможуть нашим героїчним Силам оборони зараз і загалом домогтися перемоги через примус агресора до справедливого миру.
