Експерти одностайні — на підготовку до виборчого процесу потрібно мінімум пів року. Опитування
Робоча група з підготовки перших повоєнних виборів призупинила роботу та ще не розв’язала багато питань, однак за потреби її діяльність активізується і законопроєкт винесуть у парламент. Питання у тому, чи буде достатньо часу для підготовки виборів і чи вдасться подолати виклики, пов’язані з безпекою виборців і втручанням ворога у процес.
Вибори Президента України мали відбутися ще у 2024 році, однак за законами воєнного часу їх відклали. Останнім часом у медіа та соціальних мережах циркулювала інформація про те, що вибори можуть відбутися вже в листопаді цього року. Потім нібито відклали це питання до квітня 2027 року.
Робоча група з підготовки комплексних законодавчих пропозицій щодо особливостей порядку організації та проведення виборів в умовах особливого періоду та/або повоєнних виборів уже напрацювала певні ідеї, але законопроєкт поки не зареєстрували і не винесли до парламентської зали. І коли це станеться — невідомо.
«Детектор медіа» поцікавився у представників експертного середовища, які рішення вже напрацювала робоча група, яка черговість виборів може бути, який часовий проміжок є оптимальним для підготовки до виборчого процесу і з якими викликами зіткнуться медіа під час виборів.
Читайте також: Під час виборів медіа буде важко впливати на порядок денний в умовах замовного контенту та тіктоку. Опитування
Зараз на запитання відповідають: Андрій Магера, Олексій Кошель, Юлія Кириченко й Ірина Корженкова.
«ДМ» поставив наступні запитання:
1. Чи триває ще робота робочої групи з підготовки комплексних законодавчих пропозицій щодо особливостей порядку організації та проведення виборів в умовах особливого періоду та/або повоєнних виборів? До якої саме з семи підгруп ви входите? Що напрацьовано цією підгрупою?
2. Чи відомо, коли парламент почне роботу над законопроєктом про перші повоєнні вибори? Які саме, на вашу думку, це мають бути вибори: парламентські, президентські чи місцеві?
3. ЄС у своїй резолюції щодо прогресу України на шляху до Європейського Союзу, ухваленій на початку липня 2026 року, зазначив, що майбутні повоєнні вибори в Україні мають відбутися через достатній проміжок часу після скасування воєнного стану, аби бути вільними та чесними. На вашу думку, яким має бути цей «достатній проміжок»?
4. Як ви вважаєте, який найбільший виклик перших повоєнних виборів стоятиме перед медіа? Чи важлива буде їх роль?
Андрій Магера, експерт Центру політико-правових реформ:
1. Робоча група парламенту має у своєму складі сім підгруп за різними напрямами. Я разом зі своєю колегою з Центру політико-правових реформ Юлією Кириченко записався до співпраці в усіх семи підгрупах, тому в тій чи тій формі беру участь у кожній із них. Зараз можу сказати, що темпи роботи робочої групи сповільнилися. Весною цього року засідання відбувалися часто, мало не щотижня. Зараз певною мірою затишшя.
Центральна виборча комісія ще в грудні минулого року ухвалила постанову про законодавчі пропозиції щодо процесу післявоєнних виборів в Україні. Зокрема, вони виклали ці законодавчі пропозиції у формі готового законопроєкту для парламенту. Зрозуміло, що ЦВК не має права законодавчої ініціативи у Верховній Раді, не може офіційно подавати цей законопроєкт. Проте її напрацювання можуть використати суб’єкти права законодавчої ініціативи у Верховній Раді, зокрема народні депутати. Робоча група взяла цей законопроєкт як основу для роботи. Кожна з підгруп пропонувала зауваження по своїй частині. Наприклад, робоча група щодо військових має свої напрацювання про те, як полегшити життя військовим потенційним кандидатам, якщо вони захочуть балотуватися на виборах; що робити з активним виборчим правом військовослужбовців, тобто правом голосувати; у яких випадках утворювати спеціальні виборчі дільниці. Опрацьовуються всі ці моменти, і так робить кожна підгрупа.
Певні напрацювання є, але не можна говорити, що законопроєкт готовий. Не розв’язано багато принципових питань: черговість післявоєнних виборів, строки підготовки до виборів, сам вид цих виборів — чергові, позачергові, особливі тощо. Є чимало питань політичного характеру, які мав би розв’язати парламент. Що маю на увазі під політичним? Розв’язання питання щодо пасивного виборчого права. Часто у медіа або від експертів можна почути — зробімо винятки для громадян, які тікали від війни, будемо вважати їх такими, що проживають в Україні, щоб вони могли балотуватися. Але тут питання принципове. Ми не можемо готувати законопроєкт, який буде суперечити Конституції. Якщо тільки ми в одному положенні зробимо суперечність із Конституцією, то не матимемо аргументів, чому не можна порушувати й інші положення Конституції. Це шлях у безвихідь. Важливо принципово дотримуватися положень Конституції і не виходити за її межі.
2. За моїм прогнозом, робоча група може активізуватися з вересня, після літа. Зараз народні депутати перервали свою роботу на тривалий час, тому я вважаю вересень найбільш імовірним періодом, коли робоча група продовжить працювати над законопроєктом.
Щодо черговості називають різні варіанти. На мою думку, першими мають бути президентські вибори, другими — парламентські, третіми — місцеві вибори. Чому я виходжу з такої черговості? Перша причина — президент раніше досягнув п’ятирічного строку повноважень, ніж парламент, він раніше обирався. Другий аргумент — відносно легітимності парламенту ні у кого ніколи не виникало сумнівів, а от щодо легітимності президента вони є. Я не кажу, що вони висловлюються лише з боку держави-агресорки, російські наративи тут працюють, але і з боку українських експертів про це говорять. Я не належу до тих експертів, які вважають, що в Україні якісь нелегітимні органи влади — вважаю, що ці органи влади легітимні, але такі розмови є. Тому це друга причина, чому президентські вибори потрібно проводити першими. Третя причина — організаційна складова. Президентські вибори організаційно провести набагато простіше, ніж парламентські, тим більше за новою виборчою системою. Тому краще провести президентські вибори, подивитися, які можуть вилазити проблеми, яких ми зараз не бачимо. І тоді підготуватися краще до парламентських виборів і їх провести після президентських.
3. Щодо проміжку часу для підготовки до виборчого процесу склався своєрідний консенсус між представниками влади, маю на увазі ЦВК, парламентськими фракціями, з більшістю експертів, які працюють у цій сфері (громадськими організаціями, науковцями тощо). Ми говоримо про період шість місяців як найоптимальніший час для підготовки до виборів. Шість місяців не до проведення виборів, а підготовки до початку виборчого процесу.
Разом із тим, маємо бути реалістами. У разі закінчення повномасштабних бойових дій і припинення дії воєнного стану, настання певного стійкого миру, запит суспільства на негайне проведення виборів може бути настільки великим, що ніхто нам шість місяців на підготовку не дасть. Не виключаю, що підготовка до виборів займе набагато коротший період часу, можливо, два-три місяці. Чи буде це краще? Як подивитися. Негайний запит суспільства — це одне, а з іншого боку, якість підготовки може бути не такою хорошою. У будь-якому разі маємо розуміти, що перші післявоєнні вибори ідеальними, на жаль, не будуть. Але разом із тим, ці вибори мають суворо відповідати принципам виборчого права. Якщо вони відповідатимуть принципам виборчого права, то недотримання якихось другорядних процедурних моментів істотно не вплине на загальне уявлення про перебіг виборчого процесу і на легітимність виборів.
4. Роль медіа буде безумовно важливою. З одного боку, не хотів би недооцінювати роль медіа, з іншого, не хотів би перебільшувати. Чому? По-перше, не хотів би недооцінювати. Українці під час виборів будуть шукати інформацію і використовуватимуть інформацію, яка поширюється медіа. З іншого боку, маємо розуміти, що роль медіа не буде такою визначальною, якою вона була ще 10—15 років тому. Наприклад, роль телебачення була визначальною і дуже впливовою, а зараз це значною мірою соціальні мережі та платформи (фейсбук, телеграм, тікток). Це накладає своєрідні виклики. Тому медіа важливо не лише поширювати інформацію про перебіг виборчого процесу, розміщувати агітацію кандидатів чи партій, але і показувати приклад того, як верифікувати інформацію, як відділяти фейки від справжньої інформації. Саме медіа мають показати приклад суспільству. Можливо, це ідеалістично, але дуже важливо. Бо якщо ми загрузнемо у масиві фейків під час виборів, коли штучний інтелект почне настільки спотворювати реальність, я боюся, що Румунія і Молдова (вибори в цих країнах — «ДМ») нам здадуться «квіточками». Тому важливо ще й підготувати українське суспільство до цього всього. Однак тут є інша крайність, про яку треба попереджати — безумовно, буде російський вплив на вибори, вони будуть впливати як прямо, так і опосередковано, через різні структури, інші держави тощо. Але разом із тим, борючись із російським впливом, ми не повинні забувати, що це не індульгенція для того, аби боротися з опозиційними силами або незалежними медіа та громадянським суспільством. Це не дає владі право боротися проти інших точок зору і закривати рот.
Олексій Кошель, генеральний директор ВГО «Комітет виборців України»:
1. Станом на сьогодні робоча група продовжує працю, але можна з упевненістю сказати, що дві третини напрацювань до виборчого закону про повоєнні вибори вже пророблені. За бажання роботу можна прискорити і завершити достатньо швидко. Ми чудово розуміємо, що ключових проблем ані на президентських, ані на парламентських, ані на місцевих виборах ми не розв’яжемо. Тому що ключові проблеми пов’язані з тим, що внаслідок війни у нас величезна кількість внутрішньо переміщених осіб, багато українців проживають за кордоном, і є така категорія людей — чоловіки призовного віку, які уникають військової служби. Коли би ми не проводили вибори — раніше чи пізніше, чи цей процес затягнеться навіть на кілька років — у будь-якому разі ці проблеми розв’язані не будуть.
Я входжу до складу робочої підгрупи, яка займається питаннями організації виборів на закордонних виборчих дільницях. Зараз є підстави говорити про те, що робота групи призупинена — вже близько двох місяців засідання не проводять. Окремі підгрупи допрацьовують різноманітні юридичні механізми, пов’язані з низкою аспектів, зокрема голосуванням військових, голосуванням у прифронтових регіонах. І ця робота триває. За бажання її можна прискорити і в разі потреби у швидкому часі питання може бути винесене на розгляд парламентського комітету.
2. Я не бачу зараз нагальної потреби прискорювати формат прийняття законодавства про повоєнні вибори. Наголошую, що йдеться саме про законопроєкт про президентські вибори. Перспектив урегулювання війни та проведення виборів у найближчий період війни, на превеликий жаль, ми не бачимо, а проведення виборів в умовах правового режиму воєнного стану містить величезну кількість ризиків, включно зі спробами зриву голосування, мінімізації явки, тобто використання різноманітних механізмів для того, щоб підірвати довіру до виборчого процесу. Це особливо великий ризик. Вибори можуть стати частиною мирних домовленостей із Росією — у цьому є дуже велика небезпека. Тому, власне, немає особливої нагальної потреби саме зараз прискорюватися. Коли створювалася робоча група, побутувала думка про можливість досягнення перемир’я та проведення виборів наприкінці весни. Зараз такого оптимізму поки що ми не бачимо.
Виходячи з логіки виборчого законодавства черговість виборів мала би бути наступною: президентські, парламентські, пізніше місцеві вибори. Є логіка виборчого законодавства, норми закону, але український парламент може прийняти й іншу черговість, може об’єднати проведення виборів. Та мені не віриться саме в такі механізми. Думаю, що черговість проведення виборів збережеться, бо вона відповідає політичній логіці, потребам сьогоднішньої влади і монобільшості, тому що ті відсотки, які отримає Володимир Зеленський на президентських виборах, покращать можливості для його команди прийти до парламенту, подолати виборчий бар’єр. Це моє бачення політичної логіки, але я не виключаю, що воно може бути іншим, і буде спроба пограти з черговістю виборів. Попереду на нас чекає багато суперечок, пов’язаних зі спробами нав’язати певний політтехнологічний сценарій організації виборів. До прикладу, ми вже бачили намагання організувати вибори в електронному форматі — такі заяви лунали від представників влади. В цьому я бачу логіку політтехнологічного характеру, яка б дозволяла залучати голоси молодих виборців, що могло би бути вигідним для окремої політичної сили. Я не виключаю, що можуть бути спроби і понизити віковий ценз для виборців, про що раніше заявляли представники влади.
3. Я думаю, що достатнього проміжку часу, на превеликий жаль, ми не отримаємо. З огляду на внутрішньополітичні події, цілком очевидно, що для влади буде вигідний швидкий формат проведення виборів. Власне, для того, щоб головні опоненти влади, а це будуть умовні військові політичні партії, не змогли набрати ваги: побудувати організаційну мережу, виборчі мережі, провести повноцінні виборчі кампанії, акумулювати кошти. Це потребує значного часу. Виходячи з цієї логіки, думаю, що для влади буде вигідний швидкий формат проведення виборів.
Якщо говорити про підготовку до виборів, я б швидше говорив не про вибори, а про відновлення демократичних інституцій, повноцінного мовлення українського телебачення, про інші аспекти, пов’язані з виборами. Наприклад, на п’ятому році повномасштабної війни я не бачу жодної логіки у тому, щоб обмежувати повноцінне мовлення українських телеканалів і продовжувати існування у форматі єдиного марафону новин. Якщо ця практика була виправдана у перші місяці широкомасштабного вторгнення, то зараз це швидше нагадує відбудову інформаційного формату пізнього Радянського Союзу, що не характерно для демократичної держави. Тому логіки у єдиному марафоні немає жодної.
Але натомість в інформаційному полі діє «закон сполучених посудин» — оскільки громадяни не отримують повноцінної інформації через телебачення, вони йдуть шукати цю інформацію в анонімних джерелах, зокрема в телеграм. Тому в нас повністю зруйноване інформаційне поле, на руїнах якого вибудували покруч популярних телеграм-каналів, телеграм-мереж. Вони мають власників і мають чітке політичне забарвлення. Коли ми говоримо про демократичні вибори, то я вважаю, що відновлення повноцінної роботи телебачення, що зменшить вплив телеграму в країні автоматично, мало би відбуватися саме зараз.
У робочій групі побутує думка про мінімум піврічний період часу для підготовки виборчого процесу, але очевидно цього не буде. Навіть терміну в рік чи півтора роки нам теж не буде достатньо для того, щоб підготуватися.
4. Окрім телеграм-каналів, ключовим буде питання законодавчого регулювання реклами в мережі інтернет, зокрема в соціальних мережах. Це буде питання чистоти виборчих коштів, пов’язаних із фінансуванням медійної складової у виборчій кампанії. Щоб у нас не було ейфорії, варто нагадати досвід сусідів, де роль російських або проросійських медіа була надзвичайно великою. Росія не просто втручається у вибори в країнах Європи чи у Сполучених Штатах, вона інколи працює як бульдозер, виконуючи руйнівну функцію. Наприклад, я намагався проаналізувати кількість української аудиторії проросійських і російських проросійських телеграм-каналів — сумарно нарахував понад 10 мільйонів, це надзвичайно багато. І тут уже питання не телеграму, це питання національної безпеки. Завдяки проросійським каналам, які відкрито працюють, можна посіяти паніку, створити масштабні провокації, збільшити чи зменшити явку виборців, поширивши лише неправдиву інформацію, наприклад, про псевдозамінування або теракти на виборчих дільницях. Я давно є прихильником ідеї про заборону телеграму як мінімум на період дії правового режиму воєнного стану. З технічного боку це зробити надзвичайно складно, але ми бачимо, що ані уряд, ані парламент не зробили жодних кроків для того, щоб принаймні обмежити чи врегулювати роботу цієї мережі. У цьому плані є показовою робота парламентського комітету з питань свободи слова, який складається лише з трьох народних депутатів, один з яких, Нестор Шуфрич, має проблеми із законом і не може брати участь у роботі комітету. За такого ставлення до питань свободи слова ефективність роботи в цьому напрямі може бути може бути лише мінімальною. Тому всі розмови політиків про обмеження або заборону телеграму я сприймаю, на превеликий жаль, винятково як піар-ігри, як намагання зробити красиві дії, красиві кроки. Але при цьому вони не знаходять відображення у проєктах законодавчих актів і немає жодних перспектив у планах законодавчої роботи.
Юлія Кириченко, радниця голови Верховної Ради, співголова Ради Реанімаційного пакету реформ:
1—2. Я входжу до всіх підгруп, які є в робочій групі. Всі підгрупи опрацьовували певні ідеї з різною інтенсивністю, в цілому вже є готові рішення до законопроєкту. Але десь із березня є призупинення роботи майже у всіх підгрупах, трохи більше тривала робота з питаннями внутрішньо переміщених осіб і військових. Зараз треба вносити і ухвалювати те, що вже напрацьоване якісно і зрозуміло. Щоправда, незрозумілим є час, коли мають відбутися вибори.
Робоча група не розв’язувала питання, якими будуть перші вибори, чи взагалі будуть вибори об’єднані, виходячи з того, що ми реально не знаємо, коли вони можуть бути проведені. Єдине, у чому одностайні всі підгрупи, — це відбудеться щонайменше через шість місяців після припинення або скасування воєнного стану. І мова не про день виборів, щоб ви розуміли, а початок виборчої кампанії.
Напрацювання підгруп ще не внесені до парламенту. Коли це станеться, парламент зможе над ними працювати.
3. Коли ми говоримо про достатній проміжок часу, то говоримо про термін щонайменше пів року до початку виборчого процесу. Тобто до моменту голосування, якщо це президентські вибори і процес не скорочувати, проводити у два тури — плюс три місяці, загалом дев’ять місяців. Якщо говоримо про парламентські вибори — це плюс два місяці, загалом вісім місяців. І розглядається, звісно, що спочатку будуть проведені національні вибори, але це рішення не ухвалене повністю.
4. Найбільшим викликом для медіа стане втручання країни-агресорки. Маю на увазі дезінформацію, заведення проросійських політичних проєктів, які будуть маскуватися, підкуп виборців через крипту, через платформи суспільного доступу, зокрема телеграм-канали. Втручання Росії, яке може відбуватися з різних країн, стане найбільшим викликом.
Ірина Корженкова, очільниця парламентського напряму ГО «Рух Чесно»:
1. Так, робота триває і буде тривати до прийняття нового законодавства. Проте нині процес не такий активний, як на початку створення робочої групи.
Я входжу до підгруп із питань ВПО, ТОТ і прифронтових територій і з питань голосування за кордоном. З того, що вже узгоджено іншими підгрупами та презентовано на загал, можна виділити:
● Підгрупа з питань ВПО, ТОТ і прифронтових територій запропонувала поетапний механізм участі ВПО: Мінсоцполітики надає ЦВК доступ до єдиної бази даних про переселенців, верифікація йде через РНОКПП і задекларовану адресу проживання; зміна місця голосування — заявницьким принципом, не пізніше ніж за 30 днів до виборів. Дільниць на окупованих територіях, у Білорусі й Росії не буде, онлайн-голосування виключене повністю. Окремо — жорсткі «фільтри» для кандидатів: обов’язкове декларування будь-якої співпраці з агресором з 2014 року (робота в окупаційній адміністрації, участь у збройних формуваннях ворога, пропагандистські медіа), перевірку робитиме міжвідомча комісія при Мін’юсті, яка через суд зможе ініціювати скасування реєстрації кандидатів-колаборантів. Це найбільш дискусійний блок.
● Підгрупа з питань голосування за кордоном — опрацювала 26 статей запропонованого ЦВК законопроєкту, 19 із них погоджено. Виборчий процес стартуватиме не раніше ніж через шість місяців після скасування воєнного стану. Фінансування закордонних дільниць — завчасне, через МЗС; дільниці можуть розміщуватися поза дипустановами, а виборчі скриньки — надаватися урядами інших держав за умови опломбування. Не вирішено: як голосуватимуть військові за кордоном (тут позиції МЗС і ЦВК розходяться), критерії відкриття додаткових дільниць, публічність списків виборців.
2. Тут варто розділити політичну риторику й юридичну реальність.
Ключовий орієнтир не «коли парламент розпочне роботу над законопроєктом» (ця робота вже триває через профільну робочу групу), а коли зникнуть технічні перешкоди: нормальна робота Державного реєстру виборців, оновлення даних про масову внутрішню міграцію, забезпечення голосування на прифронтових територіях і для приблизно 6 мільйонів українців за кордоном.
Щодо черговості. Тут можна виокремити два підходи.
Черговість за тим порядком, у якому вибори мали відбутися. Чергові вибори до Верховної Ради мали пройти 29 жовтня 2023 року, а президентські — 31 березня 2024-го. За цією логікою першими мають бути парламентські вибори.
Черговість за фактичним періодом здійснення повноважень. Глава держави набув повноважень раніше, 20 травня 2019 року, і реалізує представницький мандат довше за парламент (який працює з 29 серпня 2019-го). За цією логікою першими мають бути президентські вибори.
Теоретично виборчий процес можна було б запускати одночасно. Виборчий кодекс це технічно допускає: за ч. 2 ст. 78 Верховна Рада призначає чергові вибори президента не пізніше як за 100 днів до дня голосування, а сама кампанія триває 90 днів; за ч. 2 ст. 136 ЦВК оголошує про початок виборчого процесу до Верховної Ради не пізніше як за 61 день до дня голосування. Тобто у часі дві кампанії цілком можуть накладатися.
Але є пряма законодавча заборона: ч. 4 ст. 3 Виборчого кодексу не дозволяє проводити одні чергові чи позачергові загальнодержавні вибори одночасно з іншими черговими чи позачерговими загальнодержавними виборами, а також із черговими місцевими виборами.
Остаточна черговість залежатиме від того, який із двох підходів оберуть законодавці, якщо, звісно, вирішальним не стане принцип політичної доцільності, а не юридичної логіки.
3. Формулювання резолюції Європарламенту навмисно рамкове. У межах робочої групи вже є конкретніший орієнтир, узгоджена норма про те, що виборчий процес не розпочинається раніше, ніж через шість місяців після завершення чи скасування воєнного стану. Цей термін узгоджений і міжфракційним меморандумом, про який я згадувала вище.
Але я б наголосила: шість місяців — це юридично зафіксована нижня межа, а не гарантія «достатності» в сенсі резолюції ЄП. Реальна готовність залежить від того, наскільки швидко вдасться повністю відновити Державний реєстр виборців, підготувати території для відкриття дільниць, повернути конкурентне медіасередовище й забезпечити технічну спроможність голосування для мільйонів ВПО й українців за кордоном. Якщо ці процеси затягнуться, шість місяців перетворяться на суто формальну дату, а не на реальну готовність до вільних і чесних виборів, і саме це, на мою думку, мали на увазі євродепутати, коли уникали конкретної цифри.
4. Два виклики накладаються один на одного. Перший: тема легітимності влади під час і після війни вже є однією з ключових мішеней російської пропаганди, яка експлуатує юридичні нюанси й тисне психологічно, нав’язуючи наратив «нелегітимності». Це підсилюється й заявами на кшталт слів Дональда Трампа про втрату Україною статусу демократії через відсутність виборів. Медіа уже доводиться постійно спростовувати цей токсичний фон і всередині країни, і на міжнародній арені.
Другий виклик суто технічний і водночас дуже медійний: пояснити мільйонам виборців нові правила. Йдеться про механізм голосування переселенців через верифікацію за єдиною базою даних, про порядок для 6 мільйонів українців за кордоном, про «фільтри» для кандидатів і перевірку фактів колабораціонізму. Держава вже анонсувала окрему інформаційну кампанію для жителів тимчасово окупованих територій, і роль медіа тут буде не менш вирішальною, ніж роль законодавця: без зрозумілої комунікації навіть технічно бездоганний закон ризикує зіткнутися з недовірою або низькою явкою.
Авторка: Марина Довженко
