Олексій Кошель: Вільні медіа, інформування людей і свобода слова — невіддільна складова виборчого процесу

Керівник Комітету виборців — про те, як Україні готуватися до перших виборів після завершення війни, як забезпечити рівний доступ політичних сил до медіа та врегулювати політичну рекламу й анонімні телеграм-канали.

Генеральний директор ВГО «Комітет виборців України» та член робочої групи Верховної Ради з підготовки виборчого законодавства Олексій Кошель розповів «Детектору медіа», чи триває підготовка до перших повоєнних виборів. Він також пояснив, чому виборче законодавство потрібно готувати вже зараз, які ризики бачить в електронному голосуванні та що необхідно зробити для участі у виборах мільйонів українців, які перебувають за кордоном.

Раніше про необхідність підготовки до перших повоєнних виборів розповіли народні депутати, журналісти, експерти, голова ЦВК та перший заступник голови Верховної Ради.

Про можливі сценарії проведення перших виборів і те, чому вони можуть відбутися у стислі терміни

Ми маємо усвідомлювати, що можуть бути різні сценарії виборів. Зокрема, я не виключаю сценарію проведення виборів під час дії правового режиму воєнного стану.

З одного боку, Конституція не передбачає такої можливості, зокрема існує пряма заборона на проведення парламентських виборів. Але, з іншого боку, ми вже були свідками сценарію, коли де-факто готувався політико-правовий чи політичний сценарій проведення виборів під час війни.

Так, із порушенням Основного Закону, але я цього не виключаю. Тому може бути формат дуже прискореного проведення виборів, намагання втиснути їх у короткий період часу.

Також не можна виключати, що вибори можуть стати частиною переговорного процесу. Це надзвичайно складний, неприємний і ризикований для України формат, але, на превеликий жаль, такий сценарій також не можна виключати.

Скільки часу насправді може знадобитися Україні для організації виборів

Організувати вибори буде дуже складно незалежно від сценарію, за якого вони проводитимуться. Зараз у парламентській робочій групі, яка займається підготовкою законодавства щодо президентських повоєнних виборів, є певна компромісна думка, що від скасування воєнного стану до проведення виборів потрібно приблизно шість місяців.

Але якщо ми будемо реалістами, думаю, можемо сміливо говорити, що навіть якщо матимемо рік, півтора чи два роки, нам буде надзвичайно складно організувати вибори. Йдеться про мільйони українців, які перебувають за кордоном, величезну кількість внутрішньо переміщених осіб, необхідність організувати голосування на прифронтових територіях. Це буде величезний виклик для держави.

Що потрібно зробити для свободи медіа ще до початку виборчого процесу

Що стосується медіа, у цьому питанні ми повинні вже почати не підготовку законодавчих кроків, а реальні дії. На моє глибоке переконання, сьогодні не існує підстав і логічного обґрунтування роботи так званого марафону «Єдині новини», на який держава витрачає кошти з державного бюджету.

Питання вільних медіа, інформування людей, свободи слова — це невіддільна складова виборчого процесу. І тут не потрібно чекати законодавчих пропозицій, уже зараз потрібно відновлювати повноцінну роботу медіа. Про це нам уже не натякають, а прямо говорять наші європейські партнери. Зокрема, питання єдиного марафону було одним із тих, на які нам вказували у звіті Єврокомісії.

Телеграм та анонімні канали як проблема напередодні можливих виборів

Потрібно вже зараз упорядковувати роботу різноманітних анонімних каналів у соціальних мережах і, зокрема, у телеграмі. Ми запізнилися з цим процесом на кілька років.

Сьогодні ми маємо ситуацію, коли близько 70% людей указують соціологам, що саме телеграм, зокрема анонімні ресурси, є для них головним джерелом отримання інформації. Водночас у цьому просторі присутні десятки проросійських або російських телеграм-каналів, які мають багатомільйонну аудиторію. Про ризики, пов’язані з безконтрольною роботою телеграм-простору, експерти говорили ще з початку 2023 року. Пізніше цю хвилю підхопили політики, які наприкінці 2023-го також почали говорити, що з телеграмом потрібно щось робити.

Розглядалися різні варіанти: від упорядкування роботи телеграм-каналів — наявності інформації про них, вихідних даних, можливості оскаржити поширену інформацію — до більш радикальної позиції щодо їх заборони в умовах дії правового режиму воєнного стану. Це мало бути політичне рішення щодо того, який саме сценарій буде обрано. Але до сьогодні парламент фактично не просунувся ані у питанні регулювання роботи телеграму, ані, скажімо, заборони чи призупинення роботи окремих російських чи проросійських телеграм-каналів.

Сьогодні ми бачимо, що низка телеграм-каналів де-факто працює як частина російської пропагандистської кампанії. Саме вони загострюють увагу на незаконних фактах мобілізації, роздувають паніку щодо відсутності продуктів у супермаркетах та інших питань.

Я побоююся, що в окремих випадках вони можуть не просто розгойдувати ситуацію в Україні чи займатися пропагандистською діяльністю, а спричиняти паніку, проводити інформаційні диверсії — точково бити по тих місцях, які є для нас вразливими, і використовувати такі інформаційні удари для посилення російської воєнної машини. Тому бездіяльність українського парламенту в цьому питанні впродовж останніх років, м’яко кажучи, не знаходить логічного виправдання.

Про рейтинги потенційних кандидатів під час війни та відповідальність медіа за їхню інтерпретацію

Це достатньо складне питання. З одного боку, соціологи вивчають настрої суспільства. Соціологія — це наука. Настрої суспільства вивчаються під час революції, війни, у мирний час. Соціологи як науковці просто виконують свою роботу.

Але далі з’являються рейтинги. І ми чудово розуміємо, що в рейтингів є замовники. Замовники визначали й продовжують визначати, яку частину соціологічного опитування вони вважають за потрібне оприлюднити. Тому ми бачимо маніпуляції з соціологічними опитуваннями, коли інформація виривається з контексту, оприлюднюється у медіа, а далі її поширюють, зокрема, телеграм-канали.

У телеграмі дуже мало фахових журналістів. Там є люди й штучний інтелект, які вміють швидко обробляти інформацію. Їх не цікавлять принципи, змістовність чи правильність висновків — їм потрібні сенсація і рейтинги. Через це оприлюднювалася уривкова інформація з соціологічних опитувань, яка дуже часто зводилася до формули, що президент Зеленський перемагає на виборах чи обходить своїх конкурентів. Для мене було достатньо дивно бачити це під час війни, і, як на мене, безвідповідально оприлюднювати інформацію саме в такому ключі.

Якщо ми подаємо, наприклад, результати першого туру, потрібно продовжити й говорити про те, що показує опитування щодо другого туру, а не виривати частину даних із контексту. Взагалі під час гострої фази війни я вважаю не зовсім доречним, щоб інформація про рейтинги кандидатів оприлюднювалася в медіа. Навіть у мирний час це посилює політичну конкуренцію, а під час війни — політичні ігри та відволікання уваги від ключових питань.

Зараз ключові політичні гравці мали б концентруватися не на своїх електоральних балах, а на діях, які дозволять посилювати обороноздатність держави, виводити парламент із політичної кризи, посилювати самостійність Кабінету Міністрів, налагоджувати взаємозв’язок між урядом і парламентом, розробляти прискорені механізми ухвалення воєнних законопроєктів, не затягувати з реформою ТЦК.

Тому, на превеликий жаль, змушені констатувати, що рейтингами під час війни маніпулюють, і достатньо масштабно. Що стосується появи в рейтингах політиків, які не заявляли про намір балотуватися, тут інша ситуація. Якщо певний політик проводить активну діяльність і користується певною підтримкою виборців, соціологи традиційно можуть автоматично включати його до списків.

Про регулювання політичної реклами на перших виборах після війни

Це достатньо складне й дискусійне питання. Думаю, ми ще матимемо продовження цієї дискусії у стінах парламенту, який розглядатиме законопроєкт робочої групи й ухвалюватиме остаточне рішення.

До масштабного вторгнення я — і загалом це була позиція Комітету виборців — був прихильником норми про заборону політичної телевізійної реклами.

Логіка була в тому, що таким чином можна створити більш рівні умови для кандидатів — багатих і бідних, — здешевити вибори, зробити їх конкурентнішими, дати можливість різним учасникам брати участь у політичному процесі й зменшити залежність партій від великих грошей.

Зараз ситуація значно складніша, тому що рекламний ринок під час війни різко змінився. Саме через те, що телемарафон, який був розрахований на перші місяці вторгнення, продовжив існувати роками, довіра до телебачення й рейтинги телебачення, на мою думку, різко впали. Спрацював закон сполучених посудин: громадяни України почали шукати інформацію в інших джерелах і, зокрема, масово користуватися телеграмом.

Тому ухвалити рішення про політичну рекламу винятково у форматі одного законопроєкту буде неможливо. Паралельно потрібно врегулювати роботу телеграму. Ми можемо по-різному ставитися до питання, медіа це чи не медіа. Я вважаю, що він не має ознак медіа. Але він повинен отримати законодавче регулювання, тому що має надзвичайно потужну аудиторію. Держава має виступати регулятором, а не просто сидіти склавши руки.

Зараз напрацьовуються різні бачення регулювання політичної реклами, зокрема реклами в інтернеті. Там є достатньо чіткі алгоритми. Однак говорити про фінальну модель передчасно, тому що на остаточну версію закону робоча група ще не вийшла.

За моєю суб’єктивною оцінкою, закон станом на зараз розроблений приблизно на три чверті. Його можна було б достатньо оперативно допрацювати, хоча є різночитання, серйозні побоювання й окремі напрями, які потрібно опрацювати ретельніше.

Чому зупинилася робота парламентської групи з підготовки виборчого законодавства

Робота робочої групи без пояснення причин фактично зупинилася. Останнє її засідання, якщо я не помиляюся, відбулося наприкінці квітня — на початку травня. Питання про те, чому група більше не збирається, потрібно адресувати профільному парламентському комітету. Чому було ухвалено таке рішення та чому учасникам групи навіть не повідомили причини зупинки роботи впродовж чотирьох місяців? Я думаю, експертне середовище заслуговує на те, щоб принаймні з боку профільного комітету парламенту отримати таке пояснення.

Я можу вбачати в цій ситуації певний політичний підтекст. Можливо, комусь не подобалися напрацювання, можливо — чітка позиція робочої групи щодо електронного голосування. Робоча група виступає проти електронного голосування. Тут важливо, що і Центральна виборча комісія проти, й експерти одностайно проти. За кількома винятками, майже всі представники депутатського корпусу також проти. Я думаю, що ця позиція може багато кому не подобатися.

У нас уже була неприємна історія під час ухвалення Виборчого кодексу. Робоча група кілька місяців працювала, проводила багато засідань і напрацювала, на мою думку, достатньо якісний законопроєкт. Але в стінах парламенту зрештою з’явився зовсім інший законопроєкт невідомого авторства. Навіть експертне середовище з питань виборчого законодавства не могло назвати прізвище людини, яка підготувала цей проєкт Виборчого кодексу, що з’явився на розгляді парламенту. Тому можливі й такі сценарії.

Чому виборче законодавство потрібно готувати вже зараз, але не варто починати політичну виборчу кампанію

У багатьох може виникнути питання, чому під час війни ми взагалі говоримо про вибори й виборче законодавство. Тому що цю роботу потрібно проводити вже зараз. Якщо реалізується важливий для нас сценарій швидкого завершення війни, держава має бути готова до проведення виборів. Потрібно не лише ухвалити відповідний законопроєкт, а й на його основі розробити підзаконні акти уряду, Центральної виборчої комісії. Це величезний масив напрацювань, на який просто потрібен час. Тому про вибори потрібно говорити зараз на експертному рівні, готувати законодавство й підзаконні акти.

Але важливий другий пункт — не говорити про вибори на політичному рівні. Тому що це впливає на логіку ухвалення рішень, зокрема управлінських. Парламент, Банкова і Грушевського — я маю на увазі Кабінет Міністрів — повинні забути про вибори та політичні відтінки у своїй роботі й ухвалювати рішення не з огляду, як задобрити електорат чи сподобатися певній електоральній групі, а винятково з огляду на ефективність цих рішень.

Про те, як медіа варто готуватися до можливих виборів

Перед журналістами зараз стоїть навіть набагато ширше завдання — виконувати роль контролю над роботою влади. У роки війни в нас де-факто опозиція не виконує своїх функцій повною мірою. У середовищі опозиції побутує думка про те, що критика влади може її ослабити і що така критика не зовсім доречна під час війни. Ми не бачимо повноцінного відстоювання позицій в українському парламенті щодо низки питань. Партії не виконують усіх своїх функцій політичних сил. Громадянське суспільство працює лише частково. Через це ми бачимо зниження контролю над роботою влади на всіх рівнях — від місцевого самоврядування і сільських рад до Офісу президента України.

Тому журналістська спільнота, представляючи альтернативну позицію та обґрунтовано критикуючи органи влади, може частково виконувати контрольну функцію, яку зазвичай виконує опозиція. Такий контроль може посилювати владу, тому що опозиція балансує її роботу. Тим більше це важливо під час виборів.

Окремо надзвичайно важливо сформувати чітку позицію, яка базуватиметься на експертному й професійному досвіді, щодо електронного голосування. У мене складається враження, що сценарій електронного голосування у владі розглядається навіть сьогодні. Я вважаю, що це створює колосальні виклики й ризики для держави, включно з ризиком зриву виборів і ризиком суспільної нелегітимності виборів. Тому з електронними механізмами зараз потрібно бути надзвичайно обережними.

Голосування українців за кордоном — до нього потрібно готуватися заздалегідь

Другий великий виклик — це голосування українців, які сьогодні проживають за кордоном. Крім роботи парламентської робочої групи, я не бачу належної підготовки до голосування українців за кордоном.

Спільноту нової хвилі міграції потрібно об’єднувати, створювати об’єднавчі механізми, очевидно, мережу певних представництв на рівні МЗС, уповноваженого з прав людини, можливо, інших представництв на місцях. Потрібно створювати структуру, яка дозволить нам у майбутньому провести вибори.

Якщо ми підемо шляхом збільшення кількості виборчих дільниць за кордоном, має бути надзвичайно велика й розгалужена структура таких дільниць. Це потрібно для того, щоб українські біженці не стали громадянами другого сорту, виборцями другого сорту.

Які медіа та в який спосіб можуть інформувати українських виборців за кордоном про вибори

З того, що я можу спостерігати в окремих країнах, у мене складається враження, що найбільшим об’єднавчим та інформаційним механізмом для спільнот українців за кордоном зараз слугують певні вайбер-групи: «куплю-продам», «допоможіть оформити документи», «підкажіть» та інші різноманітні чати й інформаційні системи.

Саме тому я говорю, що потрібно побудувати чітку структуру представництва українських органів влади чи інших структур за кордоном — ключові центри, які в майбутньому дозволять провести виборчий процес. Це важливо і з погляду майбутнього інформування виборців: має існувати структура, через яку українці за кордоном зможуть отримувати необхідну інформацію, пов’язану з організацією виборчого процесу.

Роман Дерезенко