Молодь про вибори: цифрове голосування та підтримка військових

Представники молодого покоління, які мали би вже брати участь у виборах у 2023, 2024 і 2025 роках, але не змогли цього зробити через велику війну з Росією, поділилися своїми думками щодо виборів.

Питання можливих виборів постійно виринає в медіа та соціальних мережах — про це говорять експерти, політики, журналісти. Переважно сходяться на тому, що для проведення виборів потрібні особливі умови, зокрема припинення гострої фази бойових дій. Це необхідно для того, щоб забезпечити виборчий процес, безпеку на дільницях. Окремим питанням є подальше визнання результатів виборів і легітимність новообраного президента і парламенту.

Експерти сходяться в тому, що на організацію виборчого процесу потрібно щонайменше пів року, втім у медіа обговорюють проведення виборів уже навесні 2027 року. Однак поки законопроєкт, який мав би визначати особливості порядку організації та проведення виборів, навіть не зареєстрований.

Тим часом в Україні вже сформувалося покоління молодих людей, які не мають досвіду участі у виборах через неможливість проведення виборів під час повномасштабної війни. Вони могли би голосувати на парламентських виборах у 2023 році та виборах президента у 2024 році, місцевих у 2025-му. Натомість їхній електоральний старт відкладений на невідомий час.

«Детектор медіа» поцікавився у представників молоді, як вони переживають відкладення власного голосування за владу, як війна вплинула на пріоритети, зокрема, на вибір кандидатів, яких би вони хотіли підтримати, та які медіа та джерела інформації вони вважають надійними.

«ДМ» поставив наступні питання:

1. Чи знаєте ви, що проведення будь-яких виборів під час дії воєнного стану прямо заборонено законодавством України? Як ви ставитеся до цієї норми? Чи відчуваєте брак першого виборчого досвіду через те, що ваш електоральний старт відклався на невизначений термін?

2. Як війна змінила ваші пріоритети: чи є питання виборів для вас актуальним зараз, чи воно повністю відійшло на другий план перед безпековими та фінансовими труднощами?

3. На вашу думку, чи можливо забезпечити безпеку виборців на дільницях в умовах постійної ракетної загрози? Чи погодилися б ви прийти на дільницю, знаючи, що під час повітряної тривоги роботу процесу буде паралізовано?

4. Як, на вашу думку, держава має забезпечити законне право тих, хто перебуває в лавах ЗСУ, голосувати й обиратися?

5. Чи змінить війна ваш вибір кандидата? Які критерії до політиків (наприклад, військовий досвід, волонтерська діяльність) стануть для вас вирішальними?

6. Які джерела інформації ви вважаєте надійними? Чим ви послуговуєтеся, щоб отримати інформацію? Чи перевіряєте новини в кількох джерелах, перш ніж повірити в них, і якщо так, то як саме?

7. Наскільки сильно, на вашу думку, контент, який ви споживаєте в мережі, вплине на ваше рішення під час першого реального голосування після війни?

8. Чи обговорюєте ви політичне майбутнє України у своїх приватних чатах із друзями чи колегами?

Анна Пивовар, студентка, 22 роки:

1. Я би хотіла голосувати, бо бачу, що у владній верхівці не відбуваються зміни, а вони би мали початися. Я би хотіла мати право зробити свій вибір для того, щоб країна почала мінятися. Не можу сказати, що мені критично бракує виборів, але бачу, що вони потрібні. Мені було би важливо брати участь у виборах, можливо навіть обиратися. Жартую, що в майбутньому хочу стати президентом, але до того треба дорости, стати частиною якоїсь політичної сили.

2. Безперечно безпекові чи фінансові виклики дуже впливають на моє життя, але питання виборів вони не відсувають на другий план. Дивлячись на те, що зараз відбувається в країні, я вважаю, що зміни, зокрема зміна системи, мають бути на першому місці.

3. Безпеку виборчого процесу можна забезпечити, якщо провести їх на цифровій платформі, наприклад у «Дії». Тоді буде і безпечніше для людей, бо не потрібно буде йти на дільниці. Але треба буде підсилити контроль, щоб не було фальсифікації з боку недоброчесних політиків.

Я би довіряла результатам таких виборів, особливо якби можна було в режимі реального часу спостерігати за тим, як іде процес голосування, за кого голосують люди.

4. Держава обов’язково має забезпечити військовим право голосувати і бути обраним. Ходили чутки, що військовим заборонять голосувати, але це абсурд — вони мають брати участь і є зараз основною ланкою в країні, людьми, на яких усе тримається.

Для того, щоб військові могли голосувати, слід використати цифрові платформи та розтягнути голосування в часі, наприклад, на тиждень, щоб могли проголосувати ті, хто на час виборів перебуватиме на позиції або матиме проблеми з інтернетом. Думка військових є важливою.

5. Те, що зараз війна, дуже впливає на те, за кого хотілося би голосувати. Я би довіряла військовим, які балотуються в парламент чи місцеві органи влади. Вони вже захищають нас і чесні перед народом, не займаються корупційними справами. Дивилася би на те, що людина робила в минулому, ким була, яку має освіту, досвід, які має гасла, що пропонує змінити. Важливі людські якості, відкритість, бажання змін, і військовий досвід теж важливий.

Про волонтерів я би так не говорила, але ветерани та військові у списку політичної сили або як кандидати на іншу посаду для мене були б пріоритетом. Особливо на ті посади, які передбачають, що у людини є військовий досвід.

6. Обов’язково перевіряю новини в кількох джерелах, особливо, якщо це якісь гучні заяви. Перевіряю факти, чи не є перекрученою інформація. Загалом у мене є медіа до яких уже сформувалася довіра, наприклад «Радіо Свобода», бо знаю, що інформація, яку вони поширюють, є достовірною, вони не хайпують на гучних заголовках. Також довіряю деяким блогерам, аналітикам, але все одно перевіряю інформацію.

7. Щодо соцмереж — вірю їм не так, особливо блогерам з інстаграму або тредсу. В телеграмі читаю новини, але вибірково, окремих блогерів, наприклад, Сергія Стерненка або Сергія Притулу. До них сформувалася довіра, бо вони багато донатять на військо, організовують збори. Часом ставлю те, що вони пишуть, під сумнів, але все одно довіри більше. Та загалом соцмережам не дуже довіряю, особливо блогерам, які кричать, що все погано, хайпують заради переглядів.

Думаю, що соцмережі будуть впливати на вибори. Я вважаю себе людиною критичною, але, можливо, вони впливатимуть і на мене. Але на 100% я не спиратимуся на те, що бачитиму в соцмережах, буду аналізувати, перевіряти джерела, радитимуся з тими, кому довіряю, слухатиму аргументи безпосередньо тих людей, яких обиратиму.

8. Ми з друзями та рідними часто обговорюємо політичні питання. Мій чоловік трохи старший за мене, у колі спілкування є й інші старші люди, тож ми говоримо на ці теми. Але такі питання порушуються і з однолітками, ми говоримо про політику, про потребу змін. Ми ходили на мітинги та протести, які зараз відбувалися, за повернення Федорова, стежимо за тим, що відбувається, за тим, які законопроєкти приймають без урахування думки людей. Молодь загалом цікавиться політикою, і якщо подивитися на ті протести, що відбувалися, там переважно молодь, люди мого віку. Можна побачити і старших людей, але більшість — двадцятирічні. Ми хочемо, щоб нас почули, щоб не приймали законопроєктів, які шкодять, не дають державі розвиватися.

Олексій Довженко, військовослужбовець ЗСУ, 24 роки:

1. Про заборону проводити вибори в часі воєнного стану знаю і ставлюся до цієї норми з розумінням, бо така ситуація є абсолютно логічною з огляду на те, що відбувається в країні, і було би дивно, якби зараз проводилися вибори. Але відчуваю брак досвіду, бо не брав участі у парламентських і президентських виборах, а це важливий етап і важливий досвід для кожного українця. Те, що мені 24 роки і я ще не голосував за президента чи парламентську партію, мене трохи засмучує, бо це реальний вплив на долю країни. Але я цілком розумію, чому так сталося, і вважаю, що під час війни вибори неможливі.

2. Війна в принципі змінила пріоритети всієї держави, але не можу сказати, що питання виборів повністю відійшло на другий план, особливо зараз. На початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, звісно, питання виборів навіть не порушувалося, але зараз, у 2026 році, про це говорять більше. Зрозуміло, що парламент зараз малосуб’єктний, є питання до президента, в країні відбуваються протести, медіа критикують владу. Питання стоїть нижче за фінансові чи безпекові питання, але повністю на задній план не відійшло, воно турбує людей і мене зокрема.

3. Повністю забезпечити безпеку виборців, на мою думку, буде неможливо. Суть не лише в повітряних тривогах і можливості ударів шахедами чи ракетами, але і можливих терактах чи провокаціях. Це мені здається значно більшою загрозою, бо є багато агентів російського впливу, всіляких «ждунів», які будуть намагатися зіпсувати виборчий процес або дискредитувати його. Так, я буду готовий прийти на вибори, бо вже відбулася адаптація до реальності та постійних загроз. На жаль, ми вже сприймаємо обстріли та шахедні атаки як щось нормальне, тому це не лякало би. Повністю забезпечити безпеку в стані війни, на жаль, неможливо.

4. Для того, щоб забезпечити право військовослужбовців обирати чи обиратися, є один шлях — закінчення військових дій або перемир’я на умовах, прийнятних для України, повне замороження конфлікту, хоча би на певний період, місяць-два. Для того, щоб побратими і посестри, які захищають Україну в Збройних силах, могли проголосувати, з’їздити на дільниці біля зони бойових дій або там, де прописані.

Якщо говорити про голосування в цифрових застосунках, зараз це звучить максимально утопічно, бо державні сервіси не витримають такого навантаження, та і не буде збережена таємниця голосування, всі процедури тощо. Хіба тільки для військових, через «Армія +», але все рівно не вірю, що такий проєкт можна реалізувати.

5. Війна сильно поміняла те, які вимоги висуваємо до кандидатів у президенти чи до парламенту. В післявоєнній країні такі люди повинні мати якесь відношення до війська — або бути частиною системи, яка боролася з ворогом, або бути напряму військовими. Для мене це важливо. Я буду дивитися в бік людей, які захищали Україну зі зброєю в руках або робили іншу важливу роботу, таких як Андрій Білецький, Кирило Буданов чи Валерій Залужний, тобто на людей, які були частиною вищого військового командування, але при тому мають грамотні, розумні думки. Розглядаю і цивільних кандидатів, але таких, які несуть правильні меседжі по відношенню до війни, до ворога, були би хоч якось дотичні до захисту країни. Повністю цивільних кандидатів я би не розглядав.

6. Основне джерело інформації для мене — інтернет. Є перелік сайтів, які мені здаються надійними, наприклад «Українська правда». Слухаю інфлюенсерів, яким довіряю, наприклад, Віталія Портнікова. Використовую також телеграм-канали, яким довіряю, їх доволі багато. Перевіряю інформацію, якщо вона мені важлива або я ставлю її під сумнів, на інформацію, яка мені нецікава або здається несуттєвою, я не дуже зважаю. Часто для перевірки інформації з телеграм-каналів використовую джерела, які мають велику аудиторію, наприклад, Стерненка, Лачена, також шукаю першоджерело.

7. Думаю, що контент буде не дуже сильно впливати, бо маю чітко сформовані вподобання і побажання, чітко сформована думка про більшість кандидатів чи політичних сил. Вплив може бути, якщо будуть якісь резонансні події, але не думаю, що це кардинально змінить мою думку.

8. Обговорюю політичну ситуацію з друзями чи колегами, якщо вони можуть підтримати цю розмову. Мені завжди цікаво говорити про політику, обговорювати такі питання, але не всі мої друзі, колеги чи побратими цікавляться політикою.

Фото: з особистих архівів Анни Пивовар і Олексія Довженка

Авторка: Марина Довженко