«Багато речей треба було робити ще на вчора», — Сергій Савелій про підготовку медіа до виборів

Якими можуть бути перші післявоєнні вибори, чи готові до них українські медіа, як регулювати політичну рекламу в телеграмі — в розповіді Сергія Савелія, радника з політичних і правових питань Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні.

Роман Дерезенко

Після останніх виборів в Україні минуло майже шість років, а за цей час докорінно змінилися і медіасередовище, і способи споживання інформації. Телеграм і тікток стали важливими джерелами новин, значно зросла роль цифрових платформ, з’явився генеративний штучний інтелект, а разом із ним — нові можливості для створення та поширення дезінформації.

Якими можуть бути перші післявоєнні вибори в цих умовах, чи готові до них українські медіа, як регулювати політичну рекламу в телеграмі та чи можна ефективно протидіяти дезінформації спростуваннями — про це розповів Сергій Савелій, радник з політичних і правових питань Міжнародної фундації виборчих систем (IFES) в Україні.

Чому між завершенням воєнного стану і першими повоєнними виборами може знадобитися перехідний період

Проведення виборів під час війни, конфлікту такої інтенсивності, суперечить демократичним принципам. Ще у жовтні 2023 року про це йшлося в заяві громадських організацій, зокрема «Опори», до якої, здається, долучався і «Детектор медіа».

Обмеження певних прав і свобод під час дії правового режиму воєнного стану є абсолютно законним і конституційним. Але для належної реалізації права на вільне волевиявлення, права обирати й бути обраним свобода вираження поглядів є однією з запорук того, що громадяни зможуть належним чином реалізувати це право.

Мені здається, серед багатьох представників державних інституцій зараз є певний консенсус або радше сподівання, що ми матимемо перехідний період після закінчення воєнного стану до проведення перших післявоєнних виборів. І одна з ключових причин, чому йдеться про цей період, — відновлення медіасередовища.

Справа не тільки в телемарафоні «Єдині новини». Медіаландшафт воєнного часу і медіаландшафт мирного часу дуже різняться. Треба також розуміти, що спосіб споживання новин суттєво змінився порівняно з 2021-м і навіть 2022 роком. Згідно з останніми дослідженнями громадських організацій, зокрема «Інтерньюз-Україна», майже 80% споживають новинну інформацію з телеграму та інших цифрових платформ.

Як телеграм легітимізувався в українському інформаційному просторі та чому його анонімність є проблемою для виборів

Є така англомовна фраза: ми граємо картами, які нам роздали. У 2022 році з певних причин — через швидкість реакції, доступність — телеграм певною мірою легітимізувався в українському середовищі.

Коли йдеться про офіційні телеграм-канали представництв інституцій, органів державної влади чи окремих посадовців, то йдеться про певну легітимізацію цього ресурсу, хочемо ми того чи ні. Мені видається, що було б добре, якби було інакше, але реалії такі.

Складність також полягає в анонімності. І це ключова проблема. Навіть спроби Європейського Союзу регулювати цифрові платформи й політичну рекламу на них передбачають передусім прозорість. Зокрема, регламент про прозорість таргетування політичної реклами був прийнятий у 2024 році. Україна взяла на себе певні зобов’язання щодо адаптації норм свого виборчого й медійного законодавства до цих норм.

Інструмент тут — не субстантивні обмеження, не обмеження змісту повідомлення, а радше розкриття інформації про замовника, про редакційну політику. Телеграм, на жаль, не може цього забезпечити.

Телеграм досі на рівні ЄС не хоче, щоб його визнавали very large online platform — дуже великою онлайн-платформою, тому що вони доводять, що не є платформою, а є месенджером. Але зрозуміло, що вони доводять це з меркантильних міркувань, щоб на них накладалося менше обмежень у європейському просторі.

Читайте також: Чому й навіщо українське суспільство зробили заручником російського телеграму?

Як можна регулювати політичну рекламу в телеграмі

Якщо йдеться про політичну рекламу чи комунікацію політиків з електоратом, нам треба рухатися в напрямі прозорості й деанонімізації принаймні тих каналів, які публікуватимуть офіційну політичну рекламу.

Ми маємо доволі хороше законодавство щодо прозорості політичних фінансів. Маємо досвід 2020 року, коли під час місцевих виборів однією з провідних платформ був фейсбук. Тоді щодо матеріалів політичної реклами можна було дізнатися, хто був замовником і хто оплачував рекламу.

Завдяки цьому партії відзначали це у звітах, а НАЗК — Національне агентство з питань запобігання корупції — під час перевірки цих звітів могло все зіставити.

Якщо ж ідеться про телеграм-канал, я просто фізично не уявляю, яким чином це може бути здійснено навіть для тих партій, які матимуть бажання легально там агітувати. Яким чином легально це робити в телеграм-ресурсах?

У нас є історії, коли деякі телеграм-канали намагаються зареєструватися як медіа. Є рішення Нацради стосовно деяких із них, які дозволяють це, і є рішення, які не дозволяють ставати медіа. Там ідеться про причини, пов’язані з іншими аспектами законодавства. Але за такою логікою виходить, що тільки ті телеграм-канали, які будуть зареєстровані як медіа, матимуть змогу офіційно надавати послуги політичної реклами.

Що робити з масивом із 75%, якщо не більше, інших популярних телеграм-каналів — складно відповісти.

Чому наступні вибори відбуватимуться в інформаційному середовищі, якого Україна ще не мала

Я сподіваюся — і позиція моєї організації, державних інституцій, принаймні станом на зараз, і громадянського суспільства полягає в тому ж, — що вибори все-таки відбудуться після закінчення війни й в умовах сталого миру.

Але останні вибори в Україні відбулися в жовтні 2020 року. Минуло майже шість років, і навіть із часової точки зору це великий проміжок. Тим паче в нашому інформаційному постіндустріальному суспільстві.

Шість років тому телеграм уже був, але передусім месенджером, куди перейшло багато молоді після того, як закрили «ВКонтакте». Провідними медіа для українців залишалися телебачення, певною мірою фейсбук. Інстаграм навіть не був настільки популярним. Шість років тому ніхто й не знав, що таке генеративний штучний інтелект.

І мені видається, що головна складність і те, що мене трохи лякає, — чи буде в українських медіа спроможність працювати на виборах у цих нових реаліях.

Тут буде комплекс складних питань: післявоєнні, постконфліктні вибори, певні соціальні розбіжності, які існують у суспільстві, хочемо ми того чи ні. І плюс на це накладається те, що ще ніколи в Україні не було виборів у таких інформаційних умовах.

Читайте також: Наступні вибори пройдуть у стрічці соцмереж. Але готуватися до них треба вже зараз

Про масштаби дезінформації, з якими можуть зіткнутися українські медіа під час виборів

Дезінформація, без сумніву, була й раніше, особливо починаючи з 2014 року, після анексії Криму та початку війни на сході України. Можна згадати, наприклад, 2014 рік, коли Ярош «став президентом України» в російських новинах. Це було буквально на дві хвилини, просто для картинки, але це класичний зразок дезінформації.

Але масштаб, із яким доведеться зіткнутися нашим медіа, — це буде щось. Ми маємо приклад Молдови, де населення — менше за населення Києва. Росія торік не пошкодувала ресурсів, щоб дестабілізувати їхні вибори. Це буде складно.

Водночас я дуже ціную наші медіа, тому що не сумніваюся, що вони впораються. Не сумніваюся, що наші медіаорганізації впораються.

Я також не хотів би недооцінювати українського виборця. Українського виборця часто недооцінюють, кажуть про «пересічного громадянина» — є такий штамп в українських медіа. А мені видається, що пересічні українські громадяни доволі політично свідомі.

Це довели події і 2004-го, і 2014-го, і 2022 року. Тому я впевнений, що за наявності державної політики, за наявності роботи медіа ми з цими ризиками впораємося. Кажу «ми» як суспільство: громадяни України, державні інституції, медіа. Однак буде складно.

Окремий нюанс — відсутність досвіду і шестирічна перерва з дати проведення останніх виборів. Навіть якщо абстрагуватися від воєнного й повоєнного середовища, це теж аспект, про який варто говорити медіа.

Читайте також: Сферичні вибори в вакуумі

Як медіа можна готувати до перших післявоєнних виборів

Свого часу наша організація, ще до повномасштабного вторгнення, проводила тренінги для журналістів про те, як висвітлювати питання, пов’язані з фінансуванням політичних партій, як висвітлювати виборчу кампанію.

Дуже складно зараз проводити такі тренінги, тому що практики як такої немає. Але одним із напрямів можуть бути тренінги чи інформування журналістів, по-перше, з питань виборчого законодавства, а по-друге, з тих ключових проблемних питань, із якими Україні доведеться зіткнутися під час проведення післявоєнних виборів.

І це вже відбувається. Треба визнати, що в багатьох медіа це роблять, зокрема шляхом інтерв’ю з ключовими посадовцями. Наприклад, проєкт «Детектора медіа», в межах якого були інтерв’ю з першим заступником голови Верховної Ради і головою робочої групи з цих питань Олександром Корнієнком, інтерв’ю з головою ЦВК паном Діденком. Це теж один зі шляхів інформування і підготовки медіа.

Можуть бути й інші. Мені складно поки відповісти, чи працюватиме така тактика StopFake, яка була у 2014 році, — протидія дезінформації шляхом дебанкінгу.

Чому самих спростувань може бути недостатньо для боротьби з дезінформацією

Я мав досвід комунікації з багатьма польськими колегами і колегами з інших країн регіону. Вони кажуть, що спростування не дуже ефективні, тому що перша дезінформаційна новина з неправдивими фактами вже розійшлася. Ти готуєш спростування, а воно набирає в рази менше охоплень.

Спростування беруть якісь офіційні інформаційні ресурси. Людина може побачити його потім, але якщо перша новина вже розійшлася, дуже складно загнати джина назад у пляшку.

Водночас сучасні технології дають нам і нові можливості. Є низка українських компаній і закордонних ресурсів, які використовують інструменти штучного інтелекту й подібні технології, щоб трекати й відстежувати дезінформаційні кампанії.

Ці інструменти вже доволі просунуті: ти вводиш таку новину й можеш подивитися джерело, де вона поширюється, яка «сітка» бере цю новину в опрацювання. Можеш навіть у режимі реального часу трекати, коли цей дезінформаційний наратив з’являється й набирає популярності: видно, як він поступово зростає.

У ці моменти чи то медіа, чи то державні інституції можуть виходити якщо не зі спростуванням постфактум, то з певною профілактичною інформаційною кампанією з тих чи тих питань. Це так звана кризова чи стратегічна комунікація.

Це один зі шляхів і один із позитивів сучасної доби: є такі інструменти, які використовують як державні, так і недержавні актори.

Про те, чи варто визначати дезінформацію в українському законодавстві та запроваджувати відповідальність

Це складне питання. Буквально нещодавно ми з колегами з медіасектору — я не претендую на досконале знання цих питань — дискутували про те, чи слід в Україні ввести поняття дезінформації в законодавство.

Є різні погляди. Є ті, хто каже, що так. Але є також правозахисні організації та інші, які кажуть, що це не допоможе на практиці, а може лише певною мірою обмежити медіа у висвітленні питань.

Таке визначення може бути або занадто вузьким або занадто широким і дозволяти трактувати як дезінформацію навіть інформацію, яка фактично є правдивою, але не містить, наприклад, усіх деталей.

Мені видається, що це якраз та межа між правом на свободу вираження поглядів і легітимними підставами для обмеження цього права.

І тут є сила медіа: медіа мають редакційну політику й журналістську етику. І тут же є слабкість і загроза сучасного стану речей: телеграм, блогери — це не медіа. Вони не мають редакційної політики й не мають цієї етики, якщо тільки самі її не захочуть.

Чи можна законодавчо врегулювати роботу телеграму й інших цифрових платформ під час виборів

Я думаю, що це можливо, але це має бути комплексне рішення. Мої колеги, наприклад, із Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а також з інших профільних інституцій та організацій напрацьовують певні рішення.

Чи є рішенням закрити або заборонити телеграм? Є кілька напрацьованих законопроєктів, спрямованих на це. Чи є таке рішення реалістичним, практичним? Складно відповісти.

26 грудня минулого року було створено робочу групу з напрацювання законодавства для післявоєнних виборів. Одна з підгруп, очолювана Оленою Кондратюк, заступницею голови Верховної Ради, працювала саме з питаннями медіа і виборів.

Я був членом цієї групи, працював із колегами й дивився, яким чином ми можемо адаптувати ті напрацювання, які в нас уже є. Зокрема, проєкт закону №8310, який був зареєстрований ще наприкінці 2022 року, але досі лежить у Верховній Раді без руху. Він фактично вже частково застарілий, тому що не враховує деяких сучасних аспектів.

Ми дивилися, як можемо його адаптувати й гармонізувати з європейським законодавством. І питання телеграму — як ми взагалі можемо з цим щось зробити — порушувалося.

Є міжнародні приклади, які показують складність прямої заборони. Наприклад, був приклад Бразилії, де забороняли телеграм, а потім Верховний суд казав буквально за день повернути його. Є також свіже рішення Конституційного суду Франції, який скасував закон, що забороняв використання соціальних медіа дітям молодше 15 років. Суд указав на недостатню правову визначеність і надмірне регулювання.

Ми тоді дійшли такого рішення — але це, на мою думку, лише початок дискусії: прописати механізм комунікації з цифровими платформами, який уже є з деякими з них, зокрема з Meta, Google, Alphabet, навіть із Тіктоком.

Також можна прописати можливість санкцій у разі, якщо платформа використовується для систематичного поширення дезінформаційного контенту й не йде на контакт, щоб прибрати цей контент.

Мені видається, що якщо ми це таким чином пропишемо, то забезпечимо дотримання норм Європейської конвенції з прав людини. Ми не будемо обмежувати свободу вираження поглядів, а дамо можливість комунікувати з цими платформами.

Якщо ми належним чином визначимо відповідальні інституції, які комунікуватимуть із платформами ще до виборів, і якщо платформи не йтимуть на контакт, тоді це вже буде легітимним рішенням щодо заборони чи обмеження. На превеликий жаль, я недостатньо знаю технічний бік питання, яким чином те чи інше можна реалізувати.

Не можна стверджувати, ніби нічого не робиться. Зокрема, влітку цього року Центральна виборча комісія прийняла постанову, якою затвердила концепцію протидії іноземному втручанню у вибори, де висвітлюються й потенційні механізми протидії цим дезінформаційним загрозам.

Робота ведеться. Просто, мені видається, нам доведеться її дуже прискорювати. Багато речей треба було робити ще на вчора, але багато хто не розуміє пріоритетності цих питань.