Передвиборчі білборди: змагання за найкращу ахінею
Від виборів до виборів політична реклама стає все безглуздішою.
От уже майже сім років Україна проголошує створення нової політичної системи й відмову від пострадянських політичних практик. Мовляв, ми на великій швидкості просуваємося до стандартів розвинених цивілізованих країн.
У це, можливо, й можна було би повірити — якби виборчі кампанії щоразу не тицяли нас носом у реальність. Ті самі білборди з гучними гаслами, ті самі обіцянки всього й одразу.
Хоча ні: передвиборча агітація цього разу майже ніяких обіцянок нам не пропонує. Білборди витримано в одному-єдиному стилі, ніби всі партії користувалися послугами одних і тих самих політтехнологів, і навіюють нехороші підозри в загальній манії величі, що, мов епідемія, заразила геть усіх. Штампи, трюїзми — на кожному кроці.
Переважна більшість передвиборчої реклами — це нестримне голослівне самовихваляння, просто варіанти на тему «ми — диво дивне» або «обирайте нас, бо ми — це ми». Мабуть, виборці візьмуть і повірять: найменших підтверджень у рекламі немає.
От білборди такої собі добряче призабутої партії «Єдність»: «Ефективність у діях та мудрість у рішеннях». От саме мудрість, не менше. Пам’ятаємо ми цю «мудрість», ще й як пам’ятаємо — Омельченко цілим міським головою був.
«За майбутнє»: «Сила в розумі». З таким самим успіхом можна було написати, що «двічі по два — чотири», було б не менш інформативно. Слова «ефективні», «рішучі», «досвідчені», «компетентні», «господарники» тощо. От цікаво: спробуйте пригадати бодай когось із місцевих депутатів і навіть мерів у країнах на захід від України, хто гордовито звав би себе «господарником». І як це, до речі, перекладається на ту саму англійську? От в СРСР — це так, там усі були «господарники». Мудрі — не те слово.
«Наш край»: «Порядок починається з Києва». Залишилося тільки з’ясувати, який сенс вкладено у слово «порядок», який у цього терміна соціально-політичний зміст. Он, Лукашенко теж усе вибудовує «порядок». «Сила господарників і професіоналів». Як то кажуть, а довідка у вас є?
На цьому тлі просто білою вороною виглядає партія «Перемога Пальчевського» (оце і є партійна програма?). На її білбордах — лише слова «Перемога Пальчевського», іноді додано: «Об’єднуйтесь». Партія — сама собі реклама.
Таке враження, ніби партії та кандидати нашвидкуруч підкоригували класичне «Слава КПРС» — і агітація готова.
Окрім самовихваляння, вражає кількість відверто безглуздих слоганів за всіма межами здорового глузду.
«Слуга народу»: «Україна — це ти», «Київ — це ти». А я й не знав. «Усе вирішуєш ти» — якби ж то. Щось таке совкове є в цій знахідці політтехнологів! І — квінтесенція: «Пані-мер». Щось на тему «Барышня-крестьянка».
«Європейська солідарність»: «Захищати й допомагати». Просто благодійники! От тільки хіба саме в тому й полягає призначення місцевих депутатів, саме в тому їхня функція? «Київ переможе тільки з ЄС». Найперша думка: то Київ вступить у Євросоюз — сам, одне окремо взяте місто? А переможе — кого (що)? «Наша мета — європейський Київ». Євроремонт місту зроблять, чи як? Оце «європейський» за багато років (а ще Омельченко переконував, що «маршрутки — європейський транспорт») настільки вже затаскали, що без контексту воно вже нічого не означає, лише дратує.
«Партія — Удар, мер — Кличко». Ну, сяк-так. «Удар Кличка завжди з киянами». О Господи! Та пожалійте вже бідолашних киян, за що ж ви їх так! Пані й панове з «Удару», от погляньте, як це виглядає.
Сергій Притула: «Київ — без напрягу». Можна було ще й «Київ — по приколу», недокреативили.
Й тільки «ОПЗЖ» залишається вірною консервативним традиціям: «Здатні відновити в Києві лад», «Збережемо медицину», «Знизимо комунальні тарифи». З яких коштів, яким чином «знизимо» — та яка, власне, різниця?
Підтримка прийшла з зовсім не очікуваного боку. ВО «Свобода»: «Зможемо повернути Києву велич». Це, мабуть, про вставання з колін?
Зайвий доказ, що крайнощі змикаються. «Відновити», «повернути» — виявляється, був уже в Києва золотий вік, а ми й не помітили, проґавили!
Цього року — нова виборча система з відкритими списками. У цьому контексті дуже цікаво виглядають персональні білборди, від однієї партії в кожному окрузі — лише одного кандидата. На білбордах дбайливо зазначено номер кандидата в партійному списку — далеко не завжди перший. Спроби перетворити вибори на звичайну мажоритарку — зовсім не щось неочікуване.
І саме ці кандидати (мені відомі випадки) й дитячі майданчики влаштовували, й інші традиційні для мажоритарки подвиги. Не забуваючи залишити табличку зі згадуванням себе, звитяжних. Навіть якщо вони вже були депутатами, й ті самі дитячі майданчики, взагалі-то, були частиною виконання ними депутатських повноважень. А ніякою не милістю з депутатського плеча.
Ми бачимо: від виборів до виборів політична реклама стає все безглуздішою. Щоразу здається: це вже — край, далі — вже відверте божевілля. Виявляється, ні.
От уже майже сім років громадянське суспільство настійливо вимагає заборонити політичну рекламу. Тим самим зробити агітацію предметною чи бодай осмисленою. Оце й буде чіткий індикатор настання нової політичної епохи, приходу до України цивілізованої політики. А поки що — постсовок.
Фото: “Бігус.інфо”