Ярина Ключковська, «Голос»: «Мають з’явитися реальні інструменти відповідальності за маніпуляції редакційною політикою»

«Коли люди атакують наші кордони — це дуже небезпечно, але коли люди атакують наші мізки — це значно небезпечніше», — вважає кандидатка в народні депутатки, комунікаційна директорка виборчої кампанії партії «Голос».

«Детектор медіа» планує серію інтерв’ю з представниками найрейтинговіших політичних партій про їхнє бачення інформаційної політики та медійної сфери. Першою на інтерв’ю погодилася Ярина Ключковська, комунікаційна директорка виборчої кампанії «Голосу», кандидатка у народні депутатки.

16 травня 2019 року Святослав Вакарчук оголосив про похід у політику та представив свою політичну партію «Голос». Політсила почала набирати впізнаваності, за великим рахунком, завдяки лідеру Святославу Вакарчуку, однак Ярина Ключковська не вважає, що це проблема. Адже «політика — це шоу, і це вже світова тенденція».

Ярина Ключковська — 32-й номер у списку, консультантка з комунікацій, піарниця, працювала в бізнес-секторі, долучилася до створення Українського кризового медіацентру, допомагала будувати комунікації Міністерства економічного розвитку й торгівлі. В команду «Голосу» прийшла займатися комунікаційною стратегією й потрапила у виборчий список.

На її думку, «інформаційна політика в державі потребує опіки» з боку законодавчого органу, адже «Україна опинилася на передовій інформаційної війни». Тож партія «Голос» уже має низку пропозицій та напрацювань щодо реформування медіа та інформаційного простору України. Зокрема, акцент робиться на деолігархізації медіа, адже «шість олігархів контролюють 80 % телевізійного простору», що заважає незалежній роботі медіа.

Політсила пропонує розділити ліцензії на інформаційне та розважальне мовлення, запровадити кримінальну відповідальність за втручання в редакційну роботу ЗМІ. Виступає за збільшення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, яка, однак, має бути перезапущена. «Бо поки політичні партії, державні органи мають між собою квоти — це ніколи не буде незалежна робота».

Ярина Ключковська підтримує діяльність Суспільного мовлення й виступає за зміну формату фінансування мовника, адже «поки держава недоінвестовує та не отримує результату, то не має морального права вимагати того результату». Водночас від Суспільного хоче «бачити більше підзвітності й радикальних кроків».

– Пані Ярино, чому ви зараз вирішили йти в депутатки? Й чому саме від «Голосу»?

– Не бачила для себе іншої альтернативи. Я прийшла сюди в команду допомогти цим гарним людям зайти до Верховної Ради. А потім зрозуміла, що для себе там бачу роль.

Інформаційна політика в державі потребує опіки і з точки зору законодавчого органу також. Україна опинилася на передовій інформаційної глобальної війни. У нас є агресор, який на нас відпрацьовує те, що потім йде в Америку, Британію, Європу та інші країни. Якщо ми не навчимося цьому протистояти, як ми будемо далі жити?

Тому держава мусить переглядати те, як вона бачить медіа, інформаційний простір. І в цьому я бачу велику роль законодавчого органу. Тож поспілкувавшись, попрацювавши з нашою командою й отримавши питання «а ти не хочеш?», — я подумала, ну як не тепер, то коли, й захотіла. Не стоїть ціль прийти у Верховну Раду.

Але мені здається, Верховній Раді потрібні люди з такими компетенціями.

Якби не ця політсила, я би, напевно, не наважилася йти до Верховної Ради. Туди треба йти з міцною командою, з якою об’єднують цінності та спільне бачення, куди Україна має рухатися.

– Виділіть три основні пункти, чому українцям варто підтримати «Голос».

– Номер один. Це справді люди, які вже змінювали країну в інших місцях, у них є цей досвід. Хтось це робив на передовій, хтось у громадянському суспільстві, хтось у бізнесі. У нас немає у списку чинних депутатів, але є невелика кількість депутатів, які йдуть на мажоритарні округи. Це люди, які вже спробували й довели, що вони можуть, знають, чим керуються, коли діють.

Номер два. Усі ми на вході домовилися про «червоні лінії», через які ми ніколи не переступаємо. Одна з таких «червоних ліній» — ми не будемо торгувати нашими політичними рішеннями. Ми будемо керуватися нашою програмою, нашими цінностями, принципами, інтересами виборців. Для мене надзвичайно важлива річ, коли команда про це домовляється на вході. Усі кандидати в депутати від нашої партії підписали внутрішнє зобов’язання, якщо їх на цьому ловлять, вони складають мандат.

Третя причина — те, що ми пообіцяли, вже почали робити. Ми сказали, що якщо з боку наших кандидатів будуть якісь нюанси, ми їх відкличемо. І ми вже відкликали трьох людей із цих причин на мажоритарних округах. Для мене це дуже важливо. Ми ще не прийшли в парламент, але вже виконуємо свої обіцянки.

– Ви вже двічі оприлюднили донорів «Голосу». Хто ще фінансує партію?

– Тричі. Суспільство в нас не має традиції публічного політичного донорства. Всі, хто нам дає гроші на партію, будуть оприлюднені у звіті до Національного агентства з питань запобігання корупції, як це передбачає закон.

Ми пообіцяли, що в олігархів грошей не беремо, і справді не беремо. Але тоді треба показати людям, у кого беремо. У всіх, хто робить внески, ми просимо дозволу, чи можна їх підсвітити, й частина з них дозвіл дає. Інші підуть в одному звіті.

Це більший, малий і середній бізнес. Це люди, які хочуть працювати прозоро, які платять податки, ті люди, які зацікавлені, щоб у всіх були рівні правила.

Ми відмовляємо багатьом людям, повертаємо гроші, які до нас приходять від незрозумілих або сумнівних осіб. Люди, які мають олігархічні хвости чи кримінальні історії.

«Політичні токшоу — це чистої води розважальний контент»

– Партія «Голос» набирає впізнаваності, за великим рахунком, через лідера політсили Святослава Вакарчука. Це схоже на кейс Володимира Зеленського, який отримував рейтинги за допомогою своєї популярності. Чи не боїтеся штампу «партії однієї людини»?

– Ми будуємо сузір’я, в нас зірки, які разом працюють. Усі люди в нашому списку, причому не тільки перша п’ятірка, а до самої глибини, — прекрасні особистості, професіонали. Наприклад, у нас у шостому десятку списку Пауль Пшенічка — найкращий вчитель України. Сергій Притула у нас на 30-й позиції, при тому, що він теж медійний персонаж.

Але Слава трохи іншого масштабу, персональних брендів такого рівня в Україні мало. Він іншого масштабу в сенсі обізнаності людей і довіри до нього, ніж решта. Хіба що Сергій (Притула. — Ред.) десь поруч, теж відома персоналія, при тому не тільки як медійна, а як волонтер, активіст.

Важко пересвітити Святослава Вакарчука й бути таким же яскравим в інформаційному полі. Ми точно знаємо, що це не вождистська партія, рішення приймаються колегіально, є свої органи управління. У Святослава є своя роль, є своя роль у Юлії Клименко, голови партії та яка очолює виборчу кампанію. Є інші люди, ми стараємося більшість рішень приймати консенсусом.

Святославу принципово, щоб це не була партія його імені. Йому цікаво зробити партію, яка переживе нас, його, наше покоління, й це буде інституційна сильна системна партія, як у розвинених демократіях.

– А використання розважального формату у «Турі змін» — концертів «Океану Ельзи»? Чи не вбачаєте в цьому законодавчих перешкод?

– Ні, не вбачаємо. У нас дуже хороші юристи, ми з ними детально консультувалися. Ми враховуємо абсолютно всі вимоги закону в цьому процесі. Для Святослава не вести діалог за допомогою музики — як для мене, мабуть, не дихати. Це абсолютно природна річ, це його спосіб комунікувати з великою кількістю людей багато років. І є ця можливість, чому б її не використати?

Вчора (30 червня 2019 рок. — Ред.) у Харкові на площі Свободи було близько 100 тисяч людей. Під час концерту жодної агітації немає, немає жодного логотипу, жодного партійного прапора й жодного згадування назви партії. До того — так, є агітаційна частина. Вона в нас окремо проводиться: формально, з договорами, сплатами, щоб забезпечити законодавчу чистоту. Після чого закінчується ця частина й починається концертна, де вже немає ні слова про «Голос».

Чи це правильно з усіх точок зору? Звісно, що так. Політика — це шоу. Думаєте, люди дивляться політичні токшоу увечері, тому що їм цікаво щось дізнатися? Ні, на сьогодні це чистої води розважальний контент.

Ми бачимо у світі цю тенденцію. Бачимо Трампа, який виграв у Штатах три роки тому, тому що він телевізійна персоналія й був відомий. Це відбувається всюди. Можна обговорювати, добре це чи погано, але це факт.

«Єдине, чого ми просили від олігархів на самому вході — не ставити штучних бар’єрів»

– Як «Голос» використовує медіа у своїй кампанії? Які телеканали (інші ЗМІ) вас підтримують? Які ігнорують? Які канали ви принципово оминаєте й чому?

– Понад 80 % населення отримують політичну інформацію з телебачення, тому телебачення для нас номер один. Ми купуємо рекламу на рівні з усіма, купуємо у трьох медіагруп: StarLight Media, «1+1» та ТРК «Україна». Це ті, як нам показують наші соціологічні дослідження, де найбільше нашої аудиторії, на які нам є сенс ходити й витрачати гроші. Ці канали пускають нас в ефіри. Це єдине, чого ми просили від олігархів на самому вході, — не ставити штучних бар’єрів. Усе окей, приходить Святослав, піднімає їм рейтинги. Це доволі взаємовигідна ситуація.

Ми вирішили, що не будемо ходити на канали, які контролюються антиукраїнськими силами. Зокрема, з моменту придбання соратником Медведчука телеканалу ZIK ми перестали туди ходити того ж дня. Сергій Рахманін, який у нас під номером 8, перестав випускати свою програму на цьому каналі. Це наше єдине обмеження.

Так, ми ходимо всюди, куди кличуть. Принципово не джинсуємо. Дня не було, щоб до нас не телефонували й не пропонували джинсу різного ступеня в різних медіа. Ми відмовляємося, це наша принципова позиція.

Коли ми проводимо якусь подію й телефонуємо, нам у деяких каналах прямо кажуть, тільки за гроші. Ми відмовляємося.

Деолігархізація ЗМІ та розвиток медіаринку

– Прессекретарка президента Юлія Мендель не так давно заявила, що діджиталізація може бути виходом із тієї ситуації, де через великий потік інформації, брак часу соціальні медіа стають основним джерелом новин. Тобто Мендель запропонувала прибрати посередника у спілкуванні з аудиторією. Як ви ставитеся до такого підходу? Це тенденція й це нормально? Чи, можливо, небезпечно прибирати журналістів із цієї комунікаційної ланки?

– Говорити «підтримувати діджиталізацію чи ні» — це те ж саме, що підтримувати чи не підтримувати те, що сьогодні на вулиці 30 градусів. Це факт. Це не означає, що можна все робити в діджитал напряму й забути про медіа. Медіа мають важливу роль, зокрема вони виконують функцію постановки порядку денного — agenda setting. Це ті люди, які вирішують і допомагають суспільству зрозуміти, що важливо, а що менш важливо. Це величезна функція, раніше її практично ексклюзивно виконували медіа. Із приходом цифрових технологій, прямого доступу ньюзмейкерів до аудиторії журналісти починають втрачати цей вплив. Не дивина побачити в медіа, хто що сказав у твіттері чи у фейсбуку, велика частина контенту береться звідтіля. Чи це погано? Напевно, непогано, вони все одно формують порядок денний.

Я вважаю, що зовсім без медіа не можна. І я не уявляю, як це можна зробити, не тільки тому що це майданчик. Для цього треба незалежні медіа, повноцінний медіаринок.

У нас є багато напрацювань із цього приводу. Одна з тез, яку ми одразу озвучили, — це деолігархізація медіа. На сьогодні шість олігархів контролюють 80 % телевізійного простору… Тобто коли людина вмикає телевізор, у неї чотири шанси із п’яти, що вона буде дивитися контент, який регулює олігарх або хтось від його імені.

Основні телевізійні канали дотуються, інформаційне мовлення апріорі дотаційне. Воно неприбуткове зараз у нас ніде. Це означає, що функція, яку незалежні медіа мають виконувати, — постановка порядку денного, фільтрування, оцінка кандидатів на виборах, — не є незалежною, неупередженою. Вона апріорі спотворена. Це дає олігархам можливість проводити тих людей, які їм потрібні.

Тому для того, щоб олігархи перестали бути олігархами, а стали просто успішними підприємцями, в першу чергу в них треба забирати цю монополію в інформаційному просторі.

– Так, у програмі партії «Голос» є окремі тези стосовно деолігархізації ЗМІ. Розкажіть, будь ласка, детальніше, як саме це планується.

– Ми йдемо зараз у законодавчий орган, тому дивимося, що можна вирішити законодавчо. Це буде комплексна історія, пакет законопроєктів.

Це поки що ідея, ми обговорювали її внутрішньо, я розповідаю вам про це першій. Цікаво буде почути зворотний зв’язок від медійної спільноти. Наприклад, у нас є думка, що не можна дозволяти медіа як неприбуткове, яке дотується.

Ліцензії на інформаційне мовлення, на розважальне мовлення мають бути дві різні. І тільки прибутковий канал, який може прогодувати сам себе та прогодувати своє інформаційне мовлення, може претендувати на ліцензію інформаційного мовлення. За винятком Суспільного, яке має інші функції та має фінансуватися за іншим принципом.

Ми ще не придумали, що робити з такими неприбутковими каналами, які фінансуються коштом грантів, як-от «Громадське». Там теж має бути якась своя історія. Але комерційне телебачення, щоб могти собі дозволити робити інформаційний контент, мають продемонструвати, що вони можуть себе разом із тим контентом прогодувати, а не дозволяти комусь себе фінансувати та замовляти музику в інформаційному сенсі.

Друга історія — закон про маніпуляції. Його буде важко втілити та прописати, але якщо з’явиться кримінальна відповідальність за втручання в редакційну роботу ЗМІ, то, напевно, між власниками та генпродюсерами чи головними редакторами буде зовсім інша розмова. Це теж ідея, яку ми будемо виносити на обговорення професійної спільноти і всередині вже пропрацьовуємо.

Ми вважаємо, що значення медіа недооцінювали всі ці роки, й ми зараз несемо за це дуже реальну відповідальність. На сьогодні медіа не виконує ані безпекових функцій (а це зараз величезна безпекова історія, а не просто комерційна), воно не працює як ринок, не виконує соціальних функцій. Тому треба дивитися, як зберегти тонку лінію між безпекою та свободою.

«Медійний простір — це такий самий стратегічний ресурс, його не можна віддавати в руки країни-агресора»

– А щодо регулятора медіа? Під час та після президентської кампанії Національна рада з питань телебачення та радіомовлення скаржилася, що не має повноважень, а протягом травня-червня її робота взагалі була заблокована. Чи обговорювали ви роль та роботу регулятора?

– Ми обговорювали роль регулятора. По-перше, справді треба збільшити повноваження, й ми готові пропонувати надати Нацраді можливість призупиняти ліцензії до рішення суду. В ситуації гібридної війни, інформаційної це важливо, щоб був орган, який може це робити. Особливо коли довіра до судів у нас катастрофічно низька, судова система сама потребує перезавантаження. Чесно сказавши, всі наші ідеї не будуть працювати, поки ми не перезавантажимо судову систему.

Дати Нацраді більше повноважень можна, але її теж треба перезапустити в кадровому сенсі. Ми бачимо цю проблему в багатьох, у тому числі регуляторних органах. Начебто й закони прописані правильно, але люди все одно підконтрольні. Тому треба змінити підхід до формування Нацради. Не може президент контролювати більшість через свою квоту.

Ми взагалі віримо в саморегуляцію, вважаємо, що галузі треба давати більше представників, та громадянському суспільству треба давати більше представників. Бо поки політичні партії, державні органи мають між собою квоти — це ніколи не буде незалежна робота.

– Уже три українські інформаційні канали — «112 Україна», NewsOne і ZIK — зосереджено в руках політика Тараса Козака — соратника Віктора Медведчука, відкрито проросійського політика, кума президента РФ, одного з лідерів «Опозиційної платформи — За життя». Медіарух «Медіа за усвідомлений вибір» вбачає в цьому загрозу для національної безпеки та інформаційного простору України. Чи ви поділяєте ці застереження? Що, на вашу думку, мають у цій ситуації вчинити державні органи?

– Я згодна, що це велика загроза. Я вважаю, що коли люди атакують наші кордони — це дуже небезпечно, але коли люди атакують наші мізки — це значно небезпечніше. Тому в законодавстві вже передбачене визначення «країна-агресор», і мені здається, цей інструмент треба використовувати. Для таких держав треба забороняти вплив. Так само, як є обмеження в законопроєктах про приватизацію, що бенефіціари з країни-агресора не можуть брати участь у приватизації державних активів. Медійний простір — це такий самий стратегічний ресурс, його не можна віддавати в руки країни-агресора, це треба врегульовувати законодавчо.

Тобто законодавчий рівень, а потім працююча правоохоронна система та судова система. Будь-якого бенефіціара можна встановити, якщо проводиться розслідування й суд приймає зважене рішення.

– Але тут може бути тонка межа з наступом на свободу слова. Наприклад, була петиція про припинення роботи в Україні телеканалів «112 Україна» та NewsOne через їхню проросійську політику, було рішення Верховної Ради про звернення до РНБО щодо запровадження санкцій щодо цих каналів, але санкцій так і не було запроваджено. А на каналах скаржилися, що це наступ на свободу слова. На вашу думку, чи потрібно обмежувати діяльність в Україні проросійських медіа та якими механізмами її обмежувати?

– Для мене хороший приклад — це Британія, єдина країна, як мені відомо, де національний регулятор заборонив діяльність російського телеканалу RT на основі того, що вони не дотримуються стандартів, тому не можуть вважатися засобом масової інформації.

Можна безкінечно сміятися зі стандартів BBC, які вже застаріли. Але мають бути стандарти, зафіксовані в регуляторних нормах, та якісь найважливіші речі звідси в законодавстві. Якщо канал їх не дотримується, він не може працювати.

Якщо ставитися до медійного ринку суто як до ринку, то я вважаю, що має бути повна свобода. Але медійний ринок — це не тільки ринок. На медіа лежить величезна соціальна функція, яку зараз покласти на одне Суспільне і при цьому вимагати від нього прибутковості — це тупикова історія. А друга — безпекова функція. Те, чого ми раніше не помічали й не хотіли. Але ми за п’ять останніх років прекрасно зрозуміли, як це працює. Ми побачили реальні ризики. Тому це серйозний та правильний діалог, який має відбутися всередині країни, також і з міжнародними стейкхолдерами про те, що свобода не є абсолютною. Я не можу піти й застрелити людину, тому що вона мені заважає припаркуватися. Так само й тут не може бути абсолютної свободи слова.

Є свобода слова, але має бути відповідальність слова. Ми не можемо собі дозволити вільноринковий підхід у медійній сфері. Свобода не може обходитися коштом національної безпеки, особливо коли в Україні війна.

Соціальні мережі: заборонити не можна помилувати

– А щодо соціальних мереж? Чи може держава вдаватися до регулювання соціальних мереж на законодавчому рівні? Межа між цензурою та свободою слова дуже тонка.

– Це зараз величезна дискусія, не тільки в нас. У Європі намагаються обмежити, стоїть гостро питання приватності. Мені здається, перш ніж ми перейдемо до особистих свобод, нам би гарантували національну безпеку. Тому я підтримувала рішення заблокувати російські соціальні мережі в Україні. Тому що це теж інструмент для агресора.

Сама природа інтернету й соціальних мереж супер анархічна. Щоб це збалансувати, все ж потрібна певна частка регулювання й захисту. Йдеться, в першу чергу про державний інтерес, але також і про приватний. Образи, цькування доводять людей до самогубства. Мені здається, на ці питання ніхто у світі не має відповідей. Але це означає, що їх не треба шукати.

– Чи буде партія «Голос» підтримувати продовження блокування російських соцмереж, вебсайтів, вебсервісів, сайтів із окупованих територій? Якщо так, то за якими механізмами має відбуватися таке блокування? На підставі рішень РНБО та указів президента чи в інший спосіб?

– Це питання лежить у сфері повноважень РНБО і президента, а реальні важелі в нас з’являться, коли представник «Голосу» стане президентом. Поки що ми можемо мати виключно дорадчий голос. І ми вважаємо, що війна накладає свої корективи на речі, які нам раніше здавалися неправильними. Я би не поспішала знімати ці санкції. Я не бачу зараз передумов, щоб у цьому щось змінювати.

Після мовного закону потрібно приймати закон про національні спільноти

– Яка позиція партії «Голос» щодо мовного закону? Чи будете ви підтримувати перегляд цього закону?

– Ми повністю підтримуємо закон у тому вигляді, в якому він прийнятий. Ми вважаємо, що якщо він буде функціонувати так, як він прописаний, це врегулює багато питань. При тому треба приймати наступний закон — про мови національних меншин та взагалі захист національних меншин. Я дуже не люблю це слово «нацменшини», тому я би говорила «етнічних спільнот» або «національних спільнот». Але держава може захищати свої національні спільноти тільки коли сама є сильною.

Тому спочатку закон про українську мову, потім треба приймати закон про національні спільноти.

– Чи підтримуєте ви ідею глави Офісу президента Андрія Богдана про статус регіональної мови для російської мови на Донбасі?

– Ми ще не мали можливості обговорити. Але поки в Україні існує безпековий ризик у вигляді зовнішнього агресора, ми вважаємо, що Україна має розвиватися як унітарна держава. А про те, щоб на локальному, на приватному рівні свої мови розвивалися — це інша історія. Державна мова є одна, бо держава в нас одна.

Суспільне мовлення: потрібні рішучі кроки

– Якою є позиція партії щодо Суспільного мовлення? Усі роки існування Національної суспільної телерадіокомпанії України вона не отримує з бюджету тієї суми, яка гарантована законом (0,2 % видатків загального фонду Держбюджету за попередній рік) — депутати під час голосування за бюджет постійно закладають меншу суму на Суспільне. Чи будете ви наполягати на перегляді бюджету на цей рік і збільшенні фінансування Суспільного вже цього року?

– Суспільне — потрібне. Незалежне, сильне, яке може себе утримувати хоча б частково. Для цього потрібні інвестиції й, окрім держави, ніхто зараз ці інвестиції зробити не може.

Для мене це також питання національної безпеки. Тому якщо в мене буде мандат та довіра виборців і дійде до прийняття державного бюджету, я особисто буду наполягати й агітувати всіх членів нашої партії й тих, хто поділяє наші цінності, добиватися повного фінансування Суспільного хоча б у тому обсязі, який передбачено законом про Суспільне мовлення. Це не такі великі гроші, враховуючи, скільки там треба зробити роботи.

Але також я би хотіла з боку Суспільного бачити більше підзвітності й більше радикальних кроків. Там величезна складна історія, велика застаріла бюрократична машина, на це все потрібні величезні кошти. І якщо потроху підпилювати, то можна дуже довго пиляти. Потрібні рішучі кроки.

А по-друге, я вважаю, що держава повинна бути готова до того, що ідея будувати Суспільне на основі державного національного телебачення може себе й не виправдає. І доведеться прийняти жорстке рішення, перезапускати весь процес. Тому що помпувати гроші в те, що не працює, теж не дуже хороша історія. Держава має виконати ті зобов’язання, які вона на себе взяла, поставити умовний дедлайн і за умови, якщо справді фінансування буде надходити в належному обсязі й — умовно — за три роки Суспільне не покаже зростання аудиторії, якості контенту, то вже треба буде думати. Нескінченно помпувати державні гроші в неефективну машину немає ніякого сенсу.

– Є законодавча ініціатива, яку просуває, зокрема, «Детектор медіа», щодо фінансування Суспільного коштом ренти за користування радіочастотним ресурсом, яку вже сплачують до держбюджету мобільні оператори й телерадіомовними. Як «Голос» ставиться до цієї ініціативи?

– Нам така модель справді більше подобається, ніж та, що зараз, яка просто прив’язує фінансування до витратної частини бюджету загалом. Це був би умовний спецфонд. Головне, щоб держава гарантувала належний рівень інвестицій у цей телеканал. Тому що коли вона недоінвестовує, не отримує результату й не має морального права вимагати того результату.

«Ми не зможемо зараз сперечатися по бюджетах із Росією та Russia Today»

– Чи поділяєте ви позицію про те, що в Україні паралельно із Суспільним мовленням має існувати державне мовлення для поширення контенту всередині країни? Чому так або ні? Чи вважаєте доцільним існування державного іномовлення?

– Канал іномовлення фінансує держава, показники не будемо обговорювати, ними можна знехтувати. Безперечно, іномовлення потрібне державі, але це ще більша інвестиція. Щоби пропонувати свій продукт на світовому ринку, треба дуже якісний, дуже цікавий, дуже високо конкурентний продукт. Жодна здорово мисляча людина навіть у готелі не захоче зранку, прокинувшись, просто так включити український канал. Іномовлення на сьогодні працює на діаспору та на випадкову аудиторію.

Сьогодні є багато альтернативних моделей доставки контенту до аудиторії, і я не бачу особливого сенсу покладатися на ефірне, супутникове чи кабельне телебачення. Я би краще робила ставку на діджитал. Це може бути відеоконтент, але при цьому не доведеться інвестувати в дорогі студії, супутники, договори з кабельними мережами.

Після Майдану з’явився Ukraine Today, це був дуже хороший, якісний продукт, я вважаю. Але його закрив інвестор. Судячи з усього, не бачив у ньому сенсу й ніхто не захотів його купувати. Ось вам і бізнес-відповідь на те, чи потрібно Україні іномовлення у класичному вигляді, як воно є. Ми все одно зараз не зможемо по бюджетах сперечатися з Росією та Russia Today. Це утопія. Тому нам треба бути розумнішими.

А державне телебачення — це цікава історія. Є багато думок на користь того, що держава повинна мати свій голос у ситуації, коли війна. Але мені здається, якщо держава добре робить свою роботу, то вона має свій голос на майданчиках, які вже існують. Більшість розвинених, демократичних країн світу прекрасно живуть без державних каналів. Там, де є державні гроші, там є спокуса контролювати. З’являється забагато пропаганди.

Тому я вірю в те, що Суспільне потрібно нашій країні. Якщо держава хоче кудись інвестувати гроші, нехай краще інвестує в Суспільне.

– Чи буде партія «Голос» підтримувати ініціативи щодо скасування обмежень на показ російських фільмів і серіалів, на показ контенту із фігурантами з так званого чорного списку Міністерства культури (діячі культури, які загрожують нацбезпеці)? Чи були дієвими, на вашу думку, такі заборони? Яка ваша позиція?

– Ми ще не мали можливості обговорити конкретно ці питання. Я більше вірю в позитивну мотивацію. Я вірю у квотування та фінансування місцевого якісного продукту. Мені би дуже хотілося, щоби працювала система освіти, таким чином, щоб люди гривнею або часом голосували за чи проти. І самі не захотіли цього умовно ворожого контенту.

– Якою є позиція партії «Голос» щодо державної підтримки кінематографії? Чи вважаєте ви доцільним фінансувати з державного бюджету кіноіндустрію?

– Поки це не стало прибутковим бізнесом, очікувати, що ці гроші впадуть на голову, сенсу немає. Держава зацікавлена, щоб це було? Так. Поки не знайдеться зацікавленого інвестора, який на цьому буде заробляти, тільки державі це потрібно. Або приватним фондам, яких небагато.

Мені здається, зараз побудований непоганий механізм. Можливо, він не до кінця прозорий, зокрема, як виділяються ці гроші. Але коли держава виступає інвестором і в разі успіху отримує свої гроші назад… Це правильна модель на тому етапі, на якому ми є. Ми бачимо, як з’явився різної якості кіноконтент, розважальний телевізійний контент.

– Закон про аудіовізуальні послуги є одним із зобов’язань України перед ЄС. Український уряд узяв на себе зобов’язання гармонізувати українське законодавство з європейським протягом двох років із 1 вересня 2017 року. Так само й угода про Асоціацію України з ЄС передбачає імплементувати Директиву ЄС про аудіовізуальні медіапослуги протягом двох років після завершення ратифікації угоди. Тобто закон «Про аудіовізуальні послуги» Україна має ухвалити до 1 вересня 2019 року. Чи є в партії «Голос» власні розробки цього законопроєкту? Чи ви готові перереєструвати й підтримати той законопроєкт, який був напрацьований робочою групою при Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики та зареєстрований Вікторією Сюмар?

– Законопроєкт № 7397 є непоганою базою, на якій можна побудувати якісний і сучасний закон про аудіовізуальні медіапослуги, адже він враховує більшість рекомендацій Ради Європи. Проте ми вважаємо, що його необхідно доповнити й посилити.

По-перше, варто змінити підхід до формування складу Нацради, залучивши незалежну комісію до відбору членів, що зменшить політичний та олігархічний вплив. Треба збільшити повноваження Нацради, щоб вона могла оперативно реагувати на такі ситуації, як резонансний «телеміст», що його планували провести на NewsOne цього тижня.

Крім того, в «Голосу» є низка ідей, безпосередньо спрямованих на деолігархізацію медіа. Ми будемо пропонувати розширити вимоги до структури власності таким чином, щоб не просто партіям, а й політикам, і пов’язаним із ними особам не можна було володіти медіаактивами. Для хронічно збиткових медіа, які де-факто не є бізнесом, пропонуємо ввести спеціальне регулювання. А також мають з’явитися реальні інструменти відповідальності за маніпуляції редакційною політикою. Ми готові до діалогу з медіаринком та експертами, щоб удосконалити законопроєкт і за його допомогою врегулювати такі болючі для медіа питання, як захист журналістів від свавілля чи тиску власників.

Світлини надані Яриною Ключковською