Як виборча кампанія відкрила очі на кризу українських медіа
Медіа стали бездумними ретрансляторами — розповідаємо про головні висновки учасників дискусії «Президентська виборча кампанія в українських медіа».
Медіависвітлення цьогорічної президентської кампанії проявило низку широких проблем всередині індустрії. Швидкість потоку новин та віртуальних повідомлень в епоху соцмереж та онлайн-медіа, яка дійшла й до України, уповільнювала або навіть паралізувала журналістський фактчекінг. Соцмережі часто були чи не єдиним каналом комунікації. Ба більше, саме «нові медіа», на противагу традиційним ЗМІ, часто визначали порядок денний. Окрім того, що й образ деяких кандидатів сформували за допомогою телебачення та діжитал-стратегії.
Однак справа не тільки в діджиталізації передвиборної кампанії та односторонній комунікації кандидатів з аудиторією через телевізор та екран монітора. Виборча кампанія стала серйозним викликом та завершилася низкою помилок із боку медіа через комплексну проблему, з якою стикається українська журналістика вже не перший рік: медіа стали ретрансляторами.
Таких висновків дійшли експерти й медійники на круглому столі «Президентська виборча кампанія в українських медіа», проведеного коаліцією громадських організацій «Комісія з журналістської етики», «Платформа прав людини», «Український інститут медіа та комунікації» та StopFake за підтримки проектів Ради Європи. Серед учасників дискусії були головні редактори, журналісти, медаюристи, представники громадських організацій, медіаексперти та міжнародні представники.
Експерти обговорили роль соцмереж у виборчій кампанії, роботу традиційних ЗМІ, контент, професійні стандарти та функцію журналіста, а також діяльність регулятора. На круглому столі також презентували підсумковий звіт «За результатами незалежного моніторингу висвітлення в медіа президентської виборчої кампанії в Україні», у якому містяться аналіз роботи діяльності медіа та рекомендації.
Головні тези та висновки круглого столу:
- Переможця президентських виборів зробили медіа.
- Масові комунікації, політичні комунікації повністю змінилися. Уже неможливо вести виборчу кампанію без сторінки у Фейсбуку та інших соціальних мереж.
- Віртуальний світ матиме більше впливу на людину. Люди живуть в інформаційній бульбашці, вони читають тільки те, із чим згодні, та не бачать інших точок зору.
- Протягом виборів політика представлялася каналами як розвага, це було політичне шоу із персонами вищого державного рівня.
- На телеканалах був плюралізм, але не збалансованість.
- Медіа стали бездумними ретрансляторами. Редакційну політику фактично задавали штаби.
- Журналісти опинилися перед вибором: робити швидке медіа й отримувати фінансування за рахунок реклами або робити якісне велике медіа за рахунок інвесторів.
- Поки в людей є можливість отримувати контент на різних майданчиках, вони будуть це робити безкоштовно. Медіа із платною моделлю програє, тому що є потужні конкуренти.
- У журналістській професії продовжується нівелювання ціннісних орієнтирів.
- Журналістські стандарти не працюватимуть, доки не буде законодавчої можливості обмежувати олігархічні ЗМІ у просуванні окремих кандидатів.
- Роль суспільного мовника має зростати. Більшість медіа належать олігархам, тому потрібен незалежний мовник із високою довірою.
- У регіональних медіа часто публікувався передрук інформації, поданої штабами кандидатів у президенти. Не було аналітики, пояснення та аналізу програм кандидатів.
- Відсутність реакції регулятора та покарання за порушення створює атмосферу безкарності. Це сприяє ще більшій кількості порушень та безвідповідальній роботі медіа.
Традиційні та нові медіа: вплив на перебіг виборчої кампанії
Керівний партнер комунікаційної групи PlusOne, консультант із цифрових комунікацій Максим Саваневський констатував, що новообраного президента «зробили завдяки медіа». І наголосив, що медіа треба розділяти на дві складові: традиційні та онлайн-медіа, або так звані нові медіа.
Також він зазначив, що у традиційних медіа під час президентських виборів формувався негативний наратив у ставленні до влади загалом як до інституції.
Політолог Валентин Гладких звернув увагу журналістів на те, що прихід медійно відомих осіб у політику — не українська особливість, а світова тенденція: «Артисти, журналісти, порнозірки, футболісти дедалі більше займатимуть місце в публічній політиці. Виникає запитання, яку роль мусить відігравати бюрократія, щоб ці люди не приймали рішення, які можуть мати катастрофічні наслідки. Треба більше розрізняти публічну політику від реальної політики, де розробляються та приймаються політичні рішення».
Також пан Гладких згадав про розважальний контент, який залишається поза увагою моніторингів. Тому що одні політики можуть використовувати інформаційні приводи для популяризації власного імені, а інші — розважальний контент. Щоправда, пан Гладких додав, що моніторити «весь телевізор» ресурсів немає.
Міжнародний експерт Ради Європи (Словаччина) Расто Кужель підкреслив, що соціальні мережі посіли одне з ключових місць у масовій комунікації та у виборчому процесі, зокрема: «Масові комунікації, політичні комунікації повністю змінилися, зокрема, через соцмережі. Зараз уже неможливо вести виборчу кампанію без сторінки у Фейсбуку та інших соціальних мереж».
Він пояснив, що така тенденція пов’язана з тим, що, по-перше, вести діджитал-кампанію набагато дешевше, по-друге, мікротаргетування — дуже ефективний метод впливу. Адже аудиторія отримує повідомлення, підготовлене конкретно під неї. Однак із такою тенденцією з’явилося багато загроз.
«Поширення фейкових новин, дезінформації є дуже небезпечним. Це глобальна проблема, не тільки українська. Потрібно вивчати міжнародний досвід, дивитися на моделі, які спрацювали. Наприклад, європейські регулятори моніторять соціальні мережі. Для мене хороша модель Фінляндії з медіаграмотності та діджитал-медіаграмотності», — сказав пан Кужель.
Голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов нагадав, що медіа за визначенням — це посередник, спосіб і засіб передачі. Тому варто відстежувати не тільки те, що відбувається у ЗМІ, а й в усіх засобах масової комунікації: кіноіндустрія, театр, література, музична індустрія тощо.
Пан Куликов порівняв створення образів Володимира Зеленського та Олега Винника. Адже раніше важко було уявити Зеленського в ролі політика, а тим паче президента, так само як нікому невідомого Винника уявити популярним співаком. «Пригадайте, ким був Олег Винник 10 років тому. Ми його не знали. А коли з’явилися величезні афіші, які пропонували купити квиток на його концерт за сім-вісім місяців, тоді ми подумали: “треба поспішати”».
Виконавча директорка ГО «Український інститут медіа та комунікації» Діана Дуцик заявила, що вплив медіа у формуванні, в тому числі, політичних настроїв, досить значний, люди часто споживають інформацію фоново. «Навіть ті, хто говорять, що довіряють лише неформальним каналам комунікації, наприклад друзям, близьким, усе одно ретранслювали меседжі, які масово продукують традиційні ЗМІ. Медіаспоживання не завжди відбувається напряму, є фонове споживання».
У контексті виборчої кампанії пані Дуцик зазначила, що в медіа не було глибокої аналітики та серйозних обговорень, однак справа не тільки в роботі ЗМІ: «Цих ідей та конструктиву не пропонували ні політики, ні політологи. У студіях був популізм, нагнітання емоцій, конфлікту. Тож питання не лише до медіа, а до всіх учасників, які беруть участь у цьому інформаційному процесі».
Заступник міністра інформаційної політики України Дмитро Золотухін висловив переконання, що медіа матимуть ще більше впливу на формування світосприйняття людей загалом: «Тепер усе буде медіа. Соціальні чи традиційні, людина буде жити у вибудованій для себе інформаційній бульбашці, і вся реальність, яку людина буде творити навколо себе, залежатиме від того, чим наповнена ця інформаційна бульбашка. Віртуальний світ робитиме більше впливу на людину».
Редакторка «BBC Україна» Ніна Кур’ята додала, що в інформаційній бульбашці люди читають тільки те, що хочуть читати, тому не готові зустрічатися з реальністю. Це сприяє відсутності критичного дискурсу.
Брак збалансованості та критичного підходу медіа
Викладач і член комісії журналістської етики Юрій Бідзіля звернув увагу на те, що попри різноманітність думок на різних телеканалах під час виборчої кампанії, медіа в першу чергу мають збалансовано подавати інформацію, а не вдаватися до плюралізму.
«Коли один канал поливає лайном інший канал і це називається плюралізмом, то мені не потрібен такий плюралізм. Для медіа мала би бути характерною об’єктивність. Незалежно від того, яку позицію займає той чи інший олігарх, який утримує цей канал. Бо в нас вийшло так, що це була війна між олігархами. І так дуже давно», — наголосив він.
Юрій Бідзіля виділив одну з технологій, яка застосовувалася в цій виборчій кампанії — політичний процес у вигляді розважального шоу: «Політика представлялася каналами дещо як розвага, це було політичне шоу із персонами вищого рівня держави. Інколи політичні ток-шоу нагадували шоу блазнів. А медіа замість того, щоб подавати аналітичні матеріали, смакували тим, хто що ляпнув, які подавалися цитати».
Координаторка мережі регіональних представників Інституту масової інформації Ірина Земляна зазначила, що, за результатами моніторингів ІМІ, редакційну політику медіа в цій виборчій кампанії фактично задавали штаби. «І навіть якщо медіа висвітлювали кампанію професійно, незалежно, то тон, про що говорити, задавали штаби. Медіа не виконували функції хорошого журналіста, який ставить хороші критичні запитання», — пояснила вона.
Гроші VS якісна журналістика
Питання якості журналістики нерозривно пов’язано із загальною ситуацією на медіаринку. В Україні не було прикладів, коли медіа було легко робити хороший контент і при цьому отримувати гроші, зауважила Катерина Коберник, шеф-редакторка інтернет-видання «The Бабель». Вона зазначила, що порівнювати Україну з іншими країнами за моделями монетизації медіа досить складно. Адже в аудиторії менше можливостей платити за контент через низький рівень життя. А також через те, що немає культури споживання платного контенту.
«Тому поки в людей є можливість отримувати контент на різних майданчиках, вони будуть це робити безкоштовно. Медіа із платною моделлю програє, тому що конкуренти досить потужні», — підсумувала пані Коберник.
Журналісти опинилися перед вибором: робити швидше медіа й отримувати фінансування за рахунок реклами або робити якісне велике медіа за рахунок інвесторів. За її словами, в комерційному проекті можна вийти «в нуль» за три-чотири роки, але за рахунок інвестицій. Вийти на самофінансування за допомогою нативної реклами вдається тільки нішевим медіа.
Є альтернатива, яка використовується багатьма ЗМІ, — джинса. На думку Катерини Коберник, саме джинса не дає розвиватися медіа в Україні незалежно, в тому числі від олігархів. Це не означає, що олігархи не будуть купувати медіа, щоби впливати на інших. Однак із ними можна домовитися про бізнес-модель, від якої не страждатиме якість журналістики.
Стандарти окремо, медіа окремо
Членкиня Комісії з журналістської етики, голова наглядової ради Суспільного мовника та заступниця шеф-редактора «Детектора медіа» Світлана Остапа звернула увагу журналістів, що, згідно з моніторингами «Детектора медіа», дуже мало традиційних медіа дотримують професійних стандартів. «Але саме професійні стандарти зберігатимуть журналістику. Адже журналісти мають перевіряти інформацію та подавати реальну інформацію. Так повинно бути», — наголосила вона.
У журналістській професії продовжується нівелювання ціннісних орієнтирів. «Цинізм переважає, — зазначила Діана Дуцик. — Тому в нас для більшості людей із цеху журналістський етичний кодекс майже нічого не означає, професійній стандарти нічого не означають. Ми про це багато говоримо, але це не є цінністю для багатьох журналістів в Україні».
Під час цієї виборчої кампанії експертка помітила вже давно не новий тренд: конкуренція кількості та якості. «Це посилилося з тим, що в нас медіа стає більше й більше, попри те, що економічні моделі не працюють. Зросла кількість інформаційних каналів, кількість сайтів».
Ніна Кур’ята зауважила, що протягом 27 років на всіх виборах, за якими вона спостерігала, завжди було помітно, які медіа підтримують того чи іншого кандидата (або політичну силу). «А в яких ЗМІ є прописані стандарти, щоб можна було зайти та прочитати? Їх в Україні дуже мало. Ми говоримо про стандарти на круглих столах. Але в нас стандарти окремо, медіа окремо», — зауважила вона.
Серед основних тенденцій виборчої кампанії пані Кур’ята виділила велику кількість замовних матеріалів та «чорного піару», відсутність гострих питань у студіях телеканалів. А також клікбейт, сенсаціоналізм у заголовках.
Експертка ГО «Інформаційна безпека» Тетяна Попова звернула увагу, що крім якісної роботи медіа, критичного підходу в роботі журналістів варто не забувати про відсутність законодавчої бази, яка дозволяла би краще регулювати роботу ЗМІ: «Усі історії про стандарти дуже хороші, але вони не спрацюють, доки ми не змінимо законодавство. Треба виходити на той рівень, коли ми зможемо законодавчо обмежувати можливість олігархічних ЗМІ просувати окремих своїх кандидатів».
Суспільне мало би відігравати значнішу роль
Учасники дискусії звернули увагу на те, що суспільний мовник як незалежне медіа мав відігравати під час виборчої кампанії значнішу роль серед інших телеканалів.
«Так, воно робило дебати – і це великий плюс, – говорить про «Суспільне» редакторка ВВС News Україна Ніна Кур’ята. – Добре, що в суспільстві дізналися, що є дебати. Але надалі роль суспільного мовника має зростати. Тому що в нас усі медіа розкладені по кишенях. Поки немає конкуренції на рівні мовника, який матиме велику довіру, людина не зрозуміє, які новини треба дивитися. Все, що ми бачимо на каналах, це здебільшого – «театралізовані» питання, які спікери знають наперед».
Однак ставлення нового президента до Суспільного викликає тривогу, зауважив Андрій Куликов: «По-перше, він заявляв, що в цій країні всі канали належать олігархам. Це означає, що він не бере до уваги Суспільне мовлення. Друге — в першому турі обидва провідні кандидати проігнорували Суспільне мовлення. Я вважаю, що їхнім обов’язком було принаймні прийти і засвідчити свою повагу до цього явища. Що робилося із Суспільним мовленням і передбаченими дебатами у другому турі, ми теж бачили. Це тривожна ознака».
Регіональні ЗМІ: джинси менше, але передруків більше
Виконавча директорка Інституту ім. Пилипа Орлика Світлана Єременко звітувала про результати моніторингів регіональних медіа. Протягом семи років дослідження експерти фіксують погіршення в дотриманні журналістських стандартів. І це стосується не тільки періоду президентських виборів.
Світлана Єременко виділила кілька тенденцій протягом виборчої кампанії, характерних для регіональних ЗМІ.
По-перше, менша кількість джинси — 15 %, у порівнянні з виборами 2010 року, коли було обрано Віктора Януковича: тоді експерти фіксували до 80 % матеріалів із ознаками політичної замовності.
«Ми дійшли висновку, що це не тому, що журналісти регіональних медіа більш відповідальні, за центральні. Просто рекламодавці не давали замовних матеріалів у регіональні медіа. Штаби зробили акцент на телебачення й соціальні мережі», — пояснила пані Єременко.
По-друге, в регіональних медіа часто публікувався передрук інформації, поданої штабами кандидатів у президенти. Не було аналітики, пояснення та аналізу програм кандидатів.
«30 % матеріалів у регіональних ЗМІ — інформаційні матеріали, ще 30 % — інше, тобто кросворди, привітання, співчуття, рецепти тощо. Що залишається для суспільно важливих матеріалів? Фактично нічого. Ми фіксуємо 3–6 % матеріалів», — підрахувала експертка.
Робота регулятора бажала кращого
Медіаексперти, юристи неодноразово звертали увагу на те, що діяльність регулятора могла бути жорсткішою й активнішою під час виборчого процесу.
Перша заступниця голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк погодилася, що регулятор має бути рішучішим, однак зауважила, що в законодавстві нічого не змінилося. А це досі обмежує дії регулятора.
«Ситуація виглядає так: ми отримуємо моніторинг, пишемо на канали свої зауваження, чекаємо відповіді у відведений законом час. Ми надіслали телерадіокомпаніям 44 повідомлення, отримали 21 відповідь. І майже всі відповіді про те, що ми помиляємося», — сказала пані Герасим’юк.
Вона також зазначила, що Нацрада має можливість складати адмінпротоколи про порушення медіа виборчого законодавства. Однак із інструкції про проведення перевірок, якою керується Нацрада під час перевірок, колись цю норму було вилучено. «Ми дійшли до того, що потрібно внести зміни й повернути цей пункт. Але це дуже довга процедура», — сказала пані Герасим’юк.
Попри невизнання телерадіокомпаніями порушень виборчого законодавства перша заступниця голови Нацради обстоює думку, що регулятор має бути не цербером або репресивним органом, а працювати на саморегуляцію галузі.
Народна депутатка від Блоку Петра Порошенка Ольга Червакова погодилася з цим твердженням. Адже на її думку, найгіршим покаранням для медіа має бути сам факт вчинення помилки: «І це має бути соромом медіаспільноти. На нього медіаспільнота й повинна вказувати».
Вона також зауважила, що жорстка регуляція та контроль за дотриманням стандартів означає прийняття диктаторських законів: «Ми маємо наділити Нацраду повноваженнями, щоб вона подавала до суду за порушення стандартів. Але стандарти — це суб’єктивні категорії, і хто буде визначати, що таке порушення стандартів, а що — ні?». Пані Червакова вважає, що це прямий шлях до диктатури.
Однак учасниці дискусії погодилися, що Нацраді потрібно розширювати повноваження. Але, за оцінками пані Червакової, внести зміни до законодавства, які б дозволили регулятору здійснювати покарання телерадіокомпаній за порушення під час виборів уже навряд чи вдасться до парламентських виборів.
Тим часом відсутність реакції та покарання на порушення створює атмосферу безкарності — на це звернула увагу адвокатка, юристка ГО «Платформа прав людини» Людмила Опришко. Така ситуація сприяє ще більшій кількості порушень і безвідповідальної роботи з боку медійників і телерадіокомпаній загалом. Тому регулятор має активніше діяти, створюючи прецеденти, навіть в умовах обмежених повноважень, наголосила вона.
Фото: eq4c.com, Комісія з журналістської етики
