Чи потрібен для захисту свободи слова окремий комітет?
Ліберальні реформи, яких потребує Україна, означають, що слід ставити питання не лише про шкідливість ідеї створення Міністерства інформації, але й про необхідність дерегуляції медіаринку: скасування закону про пресу, передачу питань політики в галузі медіа в Міністерство культури і відмову від окремого комітету з питань свободи слова.
Нещодавно на одній із прес-конференцій Президент України Петро Порошенко заявив, що з початком роботи нової Верховної Ради має бути зменшено кількість комітетів. Можна припустити, що до таких висновків очільника держави наштовхнули не надто задовільні результати роботи парламенту попереднього скликання. Справді, парламент VII скликання налічував аж 29 комітетів. До того ж, простеживши розвиток парламентаризму в Україні від часу проголошення незалежності, з’ясовуємо, що з кожними новими виборами кількість парламентських комітетів лише зростала. Як правило, на меті в парламентарів було не підвищення ефективності роботи, а задоволення амбіцій окремих посадовців, які прагнули очолити той чи інший комітет.
Перелік комітетів формується щоразу до початку роботи новообраної Верховної Ради України. Це означає, що питання об’єднання комітетів стоїть на порядку денному саме зараз. Про це, зокрема,зазначав і один з лідерів Блоку Петра Порошенка Віталій Ковальчук. На його думку, об’єднати можна, зокрема, комітет з економічної та промислової політики та комітет з питань підприємництва. Ми розглянемо питання доцільності існування окремого комітету з питань свободи слова і можливість його об’єднання з іншими.
Звернімося спочатку до практики демократичних країн. Чи не найпоширенішою, принаймні в Європі, є практика віднесення медійних питань до компетенції комітету з культури або до комітету, який включає питання культури та інші гуманітарні напрями. Наприклад, у Франції таНімеччині це комітет із культурних справ, у Великобританії – комітет з питань культури, медіа та спорту, в Польщі – комітет із питань культури та медіа, а в Нідерландах – комітет із питань освіти, культури та науки.
В деяких країнах, зокрема в Канаді, Латвії та Грузії, питаннями свободи слова опікуєтьсяпарламентський комітет з прав людини. Цікавою є практика Сполучених Штатів Америки – масовими комунікаціями займається комітет з питань торгівлі, науки та транспорту.
А як щодо країн із окремими парламентськими комітетами з питань медіа або свободи слова? Ми знайшли небагато прикладів. Окрім України, це, зокрема, Російська Федерація, Аргентина та Литва. Можемо дійти висновку, що наявність окремого парламентського комітету з питань медіа аж ніяк не впливає на рівень захищеності права на свободу вираження. Навіть навпаки: очевидно, що свобода слова у Сполучених Штатах є більш захищеною, ніж, скажімо, в Російській Федерації.
З огляду на це позиція Президента України скоротити кількість комітетів видається раціональною та вартою уваги. На наш погляд, зменшення кількості профільних комітетів Верховної Ради України дозволить посилити комітети й перетворити їх на активні центри законотворчої роботи. Так, комітет свободи слова доцільно було б об’єднати бодай із комітетом, який опікується культурою, або з іншими гуманітарними комітетами. Об’єднання гуманітарних комітетів є бажаним ще й тому, що останні не так завантажені роботою порівняно з економічними комітетами.
Слід також зазначити, що останніми роками не так багато депутатів прагнули стати членами комітету з питань свободи слова. В особистих кабінетах депутатів, розташованих на проспекті Лесі Українки, можна було побачити максимум 2-3 депутатів, а зібрати засідання в приміщенні комітету було майже неможливо – депутати не бажали туди приходити: далеко і незручно. У комітет свободи слова частіше йшли лобісти інтересів медіабізнесу, які не надто переймалися інтересами свободи слова. Тому розбавити цих людей представниками культури або захисниками прав людини буде навіть більш вигідно з погляду якісної роботи над законодавством.
Ліберальні реформи, яких потребує Україна, означають, що слід ставити питання не лише про шкідливість ідеї створення міністерства інформації, але й про необхідність дерегуляції медіаринку: скасування закону про пресу (як це зробили грузини), передачу питань політики в галузі медіа в Міністерство культури (як це прийнято в більшості країн Європи) і відмову від окремого комітету з питань свободи слова. Комітет, який відповідатиме за медіареформи, має включати фахівців, а не стати трибуною для виголошення гасел опозиції. Тому ідею, що головою комітету з питань свободи слова має бути обов’язково опозиціонер, ми також вважаємо хибною. Індикатором успішності комітету, який займатиметься питаннями медіа та свободи слова, мають стати втілені реформи, а не лише декларативний захист свободи слова.
Тарас Шевченко, Галина Чижик, Інститут медіа права, для «Вибори та ЗМІ»
