Як розпізнати джинсу?
Днями зовсім випадково потрапили до рук два друкованих видання з однаковою датою виходу. Принаймні дві сторінки кожної з цих газет містили однаковий матеріал із серії «королівська джинса» і однаковісінькі фото головної героїні. Не здивував сам факт замовної похвали, яка завжди (в різній мірі) була неодмінним атрибутом виборчих кампаній в Україні. Здивувала прогресуюча безсоромність газет, які видають відверту джинсу, написану одним почерком у штабі кандидата, без позначки «реклама», чим намагаються ввести в оману читачів.
«Та люди ж не дурнІ», – сказала мені молода селянка з Чигиринщини Тетяна, здивована моїм запитанням про те, яким чином її односельці вирізняють замовні політичні матеріали на телебаченні та в газетах. «Ми ж живемо в Україні й бачимо різницю між нашим життям та тими картинами, які малюють нам політики».
Схоже, що й надалі людям доведеться тренувати те вміння щодня, оскільки розраховувати на сторонню допомогу не доводиться: передбачене законом покарання засобів масової інформації за поширення «джинси» – просто мізерне й кумедне порівняно з розцінками на рекламу. Поскаржитися до суду за надання неякісної продукції окрема людина також не може, бо закон не вважає порушенням особистих виборчих прав масовану атаку з розвішуванням локшини на вуха виборцеві.
Попри політичне розмаїття «джинсових» кандидатів у ЗМІ, є кілька прикмет, що об’єднують замовні матеріали без позначки «реклама».
1. Непотрібний (неважливий для громади) матеріал про «потрібну» людину – головна ознака будь-якої «джинси». Зазвичай такі пустопорожні повідомлення (політик Х взяв участь у хресній ході чи політик У зустрівся з товариством рибалок та мисливців) викликають у читача запитання: «Ну і що?».
2. Суцільний позитив і компліменти – обов’язковий компонент замовного компоту про себе і для себе. У романі з самим собою наявність ще когось чи хоча б іншої думки навіть не розглядається. Логіка проста: якщо за це плачу я, то чому в матеріалі про мене чи мою політичну силу має фігурувати ще хтось?
3. Перебільшення позитивних якостей рекламованого «політичного товару», внаслідок чого влада в «джинсі» виглядає, як бог, що творить чудеса, а ті, хто лише прагне у владні лави, – як янголи, що обіцяють здійснення всіх мрій і бажань.
4. Використання узагальнень «за статистичними даними», «за соціологічними дослідженнями», «на думку експертів». Такі неперсоніфіковані посилання використовуються досить часто. Очевидно, творці прихованих рекламних звернень до народу вважають їх ефективним інструментом впливу на суспільну свідомість.
5. Часто у замовних матеріалах у ролі політологів-аналітиків виступають або політтехнологи окремих кандидатів чи партій, які рекламуються, або ж відомі експерти, які увійшли до виборчого списку тієї чи іншої політичної сили. Така заангажованість може бути бути підставою для сумнівів у об”єктивності цих аналітиків.
6. Наявність однакових або дуже подібних матеріалів про певну партію чи політика в різних засобах масової інформації. У повідомленнях інформаційних агенцій це виглядає зазвичай як просто скопійований реліз прес-служби політичної сили – без змін, доповнень і коментарів.
Ольга Бурда, Інститут масової інформації
Фото – uastudent.com
