«Медійники забули, для чого йшли до парламенту»

Навіщо медійники йдуть у депутати? Частина 2. Відповідають Даша Ши, Наталія Соколенко, Ігор Курус, Дмитро Добродомов, Рена Назарова, Тетяна Чорновіл та Ігор Мірошниченко.

У першій частині опитування, з’ясовуючи, навіщо журналісти та співробітники медіа йдуть до політики, ми надали слово переважно тим, хто вже зробив цей крок і сьогодні є радше політиком, а не медійником. Існують, втім, серед кандидатів-журналістів чимало таких, які вперше збираються стати депутатами. Всі вони, відповідаючи на запитання про мотиви, говорять про необхідність змінювати владу, державу, країну. Дехто завдяки своїй журналістській роботі вже має міцний імідж борця з корупцією (тепер виникає питання, чи не вибудовувався цей імідж заради того, щоб одного дня поборотися за депутатський мандат). Для всіх політика – не самоціль, а інструмент. Ми запитали респондентів:

– Навіщо ви йдете в депутати? Яким ви бачите своє головне завдання в разі обрання до парламенту? Якою є програма ваших дій, які ідеї ви лобіюватимете?

– Чи відчуваєте ви в собі сили для здійснення реальних змін у державі, й через які механізми будете протистояти іншим політикам та політичним силам, які не поділятимуть вашу позицію?

– Як ви оцінюєте роботу медійників, які були народними депутатами попередніх скликань? Чого їм не вистачало для дієвого втілення ініціатив громадськості? (Якщо депутатом були ви самі, то як ви оцінюєте свою роботу та чого бракувало вам?)

Відповідають: ведуча телеканалу ТЕТ Даша Ши (кандидат за списком партії «Україна майбутнього»), журналіст СТБ Наталія Соколенко (кандидат за списком партії «Демократичний альянс»), колишній член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус (кандидат за мажоритарним округом), генеральний продюсер телеканалу ZIK Дмитро Добродомов (кандидат за мажоритарним округом від партії «УДАР Віталія Кличка»), ведуча Київської державної регіональної телерадіокомпанії Рена Назарова (кандидат за мажоритарним округом від партії «УДАР Віталія Кличка), журналіст інтернет-видання lb.ua Тетяна Чорновіл (кандидат за мажоритарним округом), колишній ведучий телеканалу ICTV Ігор Мірошниченко (кандидат за списком ВО «Свобода»).

Даша Ши (Дарія Шилова), ведуча телеканалу ТЕТ, №2 в списку партії «Україна майбутнього»:

– У депутати я йду, перш за все, для того, щоб принести з собою молодість та красу. Ми на весь світ відомі найвродливішими дівчатами. Тож у парламенті обов’язково має бути одна з таких, щоб підтримувати імідж нації. Раніше цю функцію виконувала Юлія Тимошенко. Але, як бачите, вона тепер на пенсії. Тож довелося мені поділити цю місію з Наталією Королевською. Але цілком очевидно, що я молодша та вродливіша за Наталію. Тож звання Королеви Краси серед цьогорічних кандидатів у народні обранці належить мені.

Як представник молодшого покоління, звісно, лобіюватиму інтереси однолітків. Працюючи вже досить довго ведучою молодіжної програми «Дурнєв +1» на каналі ТЕТ, я прекрасно вивчила всі прошарки сучасної молоді. Якщо розважатись у нас уже якось навчились, то про Голокост, наприклад, серед двадцятирічних майже ніхто не знає. А це означає, що в країні величезні проблеми з освітою. Звідси й безграмотні менеджери середньої ланки, які навіть листа скласти не можуть. Звідси й шалене засилля представників таких спеціальностей, як піар-менеджер чи спеціаліст із SMM – це просто-таки штамп неука та ледаря.

Звісно, своїми руками я нічого не робитиму. Я несу ідеї, а втілювати їх у життя будуть професіонали. Я не беруся за роботу, яку не вмію виконувати компетентно. І боротися ні з ким особисто не буду. Маю достатній авторитет серед молоді й хочу відстоювати її інтереси в парламенті. Тож нехай сама молодь бореться за це своїми голосами. Я прекрасно розумію, що це найпасивніша частина електорату. Усі вони ладні цілодобово сидіти в інтернеті та обговорювати, як влада перекриває їм кисень. Натомість, не здатні навіть підняти дупу з дивана й дійти до виборчої дільниці. Пустослови.

Наталія Соколенко, кореспондент СТБ, №4 у партії «Демократичний альянс»:

– Мене полонила партія «Демократичний альянс», адже це прецедент в українській політиці. Перш за все через людей. Наприклад, Євгенія Матейчук, голова миколаївського осередку «Демократичного альянсу», очолила бунт проти прокуратури та міліції, коли після арешту були відпущені ґвалтівники Оксани Макар. Женя зібрала у соцмережах активістів і небайдужих людей, вивела їх під прокуратуру, й унаслідок цього ґвалтівники були знову арештовані. Я можу згадувати багатьох представників партії. Це дуже чесні та чисті люди. Зараз вони збирають гроші на заставу в ЦВК не в спонсорів чи олігархів, а в реальних виборців, перед якими звітуватимуть за свою діяльність.

Головна умова мого входження до складу списку «Демократичного альянсу» – що партія добровільно реагуватиме на викривальні журналістські матеріали. І якщо хтось із членів політичної сили після виборів або тоді, коли партія пройде до парламенту та прийде до влади, схибить на своєму шляху, збреше, вкраде, вдасться до аморальних дій, «Демократичний альянс» має відреагувати: виключити цю людину з лав партії й звільнити з посади. За цей пункт партія проголосувала на з’їзді.

Але головний аргумент, на який я зважала, вирішивши йти до парламенту, – це бажання оновити склад влади. Коли ми йдемо на вибори, то виявляється, що вибирати немає з кого. Коли вибору немає, його треба створювати, а не вічно страждати. А це можна зробити, взявши участь у виборчій кампанії та допомігши реєстрації партії.

Нещодавно в газеті «День» вийшло інтерв’ю шеф-редактора «Телекритики» Наталії Лигачової, яка говорить, що журналісти знають, як розвивати власні медіа, але не знають, що зробити, аби влада їх почула. Мені здається, що це неможливо, ця влада нікого ніколи не буде чути. Ці люди прийшли по ресурси, прийшли, щоб грабувати Україну. Журналісти ж їм не потрібні, вони їх не чули, не чують і не чутимуть. Можна лише замінити цю владу на іншу та встановити інші правила, зокрема й у сфері медіа. Приміром, створити громадське телебачення й радіо з такою економічною моделлю, щоб зарплати його співробітників були найвищими на ринку. Це дасть змогу залучити найкращих журналістів і редакторів, і тоді інші канали рівнятимуться на краще. Також у нашому законодавстві є визначення терміну «цензура», але не встановлені санкції та покарання за неї. Тому заборона цензури виглядає як фікція. Я також опікуватимусь тим, щоби ліквідувати цю ситуацію.

Ще одним пунктом програми є побудова прозорого суспільства: оприлюднення декларацій доходів і видатків політиків, усіх казначейських рахунків, аби людина могла простежити, куди пішла її гривня – на люстри в Межигір’ї чи на закупівлю потрібного комп’ютерного томографа в лікарні швидкої допомоги.

Що ж до роботи медійників-депутатів, то вони не мали спільної мети. Винятком був закон «Про доступ до публічної інформації», який став колективною справою всіх політичних сил. Я поставила би залік усім, хто був причетний до його ухвалення.

Ігор Курус, колишній член Національної ради з питань телебачення та радіомовлення, балотуватиметься до Верховної Ради за округом № 121 із центром у місті Дрогобичі як висуванець партії Християнсько-демократичний союз:

– Я балотуюсь для того, щоби перемогти та посприяти змінам у країні. Оскільки я мажоритарник, то, в першу чергу, займатимусь економічною ситуацією в своєму регіоні. Також боротимуся за поширення української мови та покращення соціального життя. Звісно, мене більше цікавлять гуманітарні питання. Більшість моїх ініціатив пов’язані з освітою, але займатимусь і медіа, бо це велика частина мого життя.

Якби я не відчував у собі сили для здійснення реальних змін, не йшов би в депутати. Я сподіваюся, що, коли в парламенті будуть мажоритарники, Верховна Рада перетвориться з фізично-силової на інтелектуальну організацію, де змагатимуться ідеї та технології, а не займатимуться мордобоєм. А медійникам-парламентарям, думаю, не вистачає впливу на прийняття рішень. На жаль, вони пересварились між собою та розійшлися по партійних кімнатах, замість того, щоби, наприклад, об’єднатися навколо ідеї створення громадського мовлення.

Дмитро Добродомов, генеральний продюсер телеканалу ZIK, балотується в окрузі № 115 у Сихівському районі Львова, висуванець партії «УДАР Віталія Кличка»:

– Політикум треба міняти. Зайве тому підтвердження – списки кандидатів у депутати. З владою все зрозуміло, від неї нічого іншого не чекали. Але й Об’єднана опозиція наступила на ті самі граблі. Однак сьогодні є запит на нові обличчя, на громадських діячів, а також, на мою думку, й на журналістів. Багато людей підтримують мене та просять балотуватися до Верховної Ради.

Я маю два головних завдання. Перше – отримати важелі впливу. Я займаюся журналістськими розслідуваннями й чудово розумію, що суспільний осуд, який є результатом нашої роботи, не має дієвого продовження. Йдеться про доволі простий результат, про який казав відомий кіногерой: «Вор должен сидеть в тюрьме». Щоби довести справу до цього логічного завершення, мені й потрібен вплив. Я працюю тільки на результат, і якщо можу протистояти владі, будучи журналістом, то тим паче зможу робити це в парламенті. Друге завдання – захист нашої професії. Адже тиск на свободу слова після виборів посилиться, й ми можемо втратити незалежні медіа.

Медійники-депутати, прийшовши до Верховної Ради, стали політиками. І це головна їхня помилка, адже вони повинні бути зосереджені на завданнях, із якими йшли до парламенту. Вони декларували багато ідей про захист свободи слова та незалежних медіа, але перевели свої зусилля в політичну площину. Комітет ВР з питань свободи слова та інформації спрацював на три з мінусом: він дуже мляво реагував на випадки порушення прав журналістів. Чомусь «Репортери без кордонів» та «Стоп цензурі!» на них реагують, а вчорашні журналісти, які стали депутатами, ігнорують. Втім, гарні ініціативи були в Андрія Шевченка, Володимира Ар’єва та Ольги Герасим’юк.

Рена Назарова, ведуча ток-шоу «Київський форум» на Київській державній регіональній телерадіокомпанії, балотується від партії «УДАР Віталія Кличка» в окрузі №222 в Солом’янському районі Києва:

– Балотуватись до парламенту – наступна абсолютно логічна сходинка в мої професійній діяльності. Депутатство для мене не самоціль, а інструмент. На жаль, сьогодні в громадськості не вистачає сил для вирішення важливих проблем, якими я як журналіст займаюся протягом п’яти років. Журналістика, на жаль, також не має інструментарію для їх вирішення. Ми можемо лише висвітлювати проблеми, привертати до них увагу. Однак коли до тебе щодня звертаються десятки людей із проханнями посприяти вирішенню різних проблем, з’являється бажання не бути стороннім спостерігачем, а реально боротись і змушувати чиновників робити свою роботу та виконувати закон. Я виступаю за те, щоби передвиборні програми працювали, за оновлення якості парламенту. Бо зараз усе вирішується лише за наявності політичної волі.

Серед моїх головних завдань – боротьба з корупцією в різних сферах, від освіти до медицини, та вирішення проблем столиці: будівництво метрополітену, заборона знищення парків і скверів, недопущення незаконних забудов та зміни архітектурного обличчя Києва. Сили я маю, але потрібна серйозна команда для того, щоби втілювати ідеї. Мені цікава співпраця з громадськими діячами та журналістами.

Я вважаю, що медійники, які вже мають мандат, могли би зробити набагато більше. На жаль, деякі з них, ідучи в політику, втрачають своє обличчя. Хотілося би мати позитивний приклад для наслідування, але поки що ви самі бачите, що відбувається в Комітеті з питань свободи слова та інформації. Вони забувають, навіщо прийшли до парламенту. Для дієвого втілення ініціатив громадськості їм, насамперед, не вистачає бажання. Вважаю, що варто гуртувати свої зусилля довкола певної мети та мати бажання її поступово досягати.

Тетяна Чорновіл, спеціальний кореспондент Lb.ua. Раніше була прес-секретарем УНА-УНСО, працювала в інтернет-виданні «Обозреватель». Балотується в 121-му окрузі (Львівська область, центр у місті Городку), де буде єдиним кандидатом від Об’єднаної опозиції:

– Нині відбувається переформатування країни, спрямоване на те, щоби чинна влада залишилась років на двадцять. Тому моя головна мета – підняти Майдан. Я працюю в окрузі й  розповідаю людям не так про вибори, як про те, що треба підніматися. Невеликі акції протесту змушуватимуть владу тримати цивілізоване обличчя, а великі зможуть її усунути. У Верховній Раді так само головне – блокувати впроводження законів, які ламають країну.

На першому місці серед моїх завдань – захист державних інтересів і національної гідності. На другому – боротьба з диктатурою та державною мафією. На третьому – боротьба з корупцією. Як людина, що професійно займалась журналістськими розслідуваннями та виступала як борець з корупцією, я зможу результативно боротись із цими явищами й як депутат. Якщо пройду, працюватиму в комітеті боротьби з корупцією, а не в медійному. Однак утиски ЗМІ – це також диктатура, з якою я намагаюся боротись. Адже монополізація влади, в першу чергу, б’є по журналістах. Разом із тим, не бачу сенсу в ухваленні нових законів, що гарантують журналістам свободу професійної діяльності: все одно в умовах диктатури вони не будуть працювати.

Також я на власному прикладі хочу довести, що депутат має бути народним. Жодних перельотів, готелів, відпочинку державним коштом. Я не розумію, чому серед 450 депутатів нинішнього скликання немає жодного, хто відмовився би від цих пільг.

Всі мої попередники-медійники пройшли за списками. Людина, яка пройшла за списком, доволі залежна. Натомість, ті, що пройшли за мажоритаркою, стають справжніми бійцями. Саме бійцівського духу колегам-журналістам уВР не вистачало, та й особливої активності з їхнього боку я не бачила. Звичайно, Андрій Шевченко просував закон «Про доступ до публічної інформації». Хороший закон і велика перемога. Але за нинішніх умов він все одно не працює.

Ігор Мірошниченко, колишній ведучий каналу ICTV, спортивний коментатор, кандидат у народні депутати №5 у списку ВО «Свобода»:

– Я свій вибір зробив ще п’ять років тому, коли активно почав займатися політикою. Моїй журналістській кар’єрі це тільки нашкодило. Адже всі телеканали – і той, на якому я працював, і решта – належать олігархам, а олігархи тісно співпрацюють із владою. Коли я пішов у «Свободу», став ворогом влади (тоді президентом був Віктор Ющенко), був змушений піти з ICTV і став небажаним на інших каналах.

Мій вибір був свідомим, але не кон’юнктурним. Адже «Свобода» за тих часів, на відміну від теперішніх, не мала жодних шансів потрапити до Верховної Ради. Але мені не хотілося бути залежним від депутатів, які обдурюють. Політична сила, до якої я належу, складається з людей, які ніколи не були в парламенті (Олег Тягнибок був народним депутатом IV скликання, членом фракції «Наша Україна», – ТК) і які сповідують певну ідеологію (тим часом як у решти політичних сил узагалі немає ідеології). А для мене було надзвичайно важливо мати змогу діяти в злагоді зі своєю совістю.

Я йду до парламенту, бо хочу змінити в нашій країні систему, й в сфері медіа також. Мені абсолютно не цікаво працювати в ЗМІ, які завжди підігрували та співали оди владі. Наше телебачення перетворилось на суцільну джинсу. Якщо говорити про спортивну журналістику, якій я віддав півтора десятка років, то зараз спортивні новини на телеканалах існують заради реклами. На телебаченні популяризується все, що завгодно, – вбогі шоу, російські ідеологічні серіали, але немає ні публіцистики, ні спортивної журналістики, яка могла би давати молоді приклад. В Америці та Європі всіх спортсменів, навіть на рівні університетських чемпіонів, упізнають на вулиці, бо ЗМІ показують їх і роблять героями. В Україні ж навіть чемпіони та призери олімпіад, якщо вони не боксери й футболісти, не мають виходу в ефір. Мені не цікаво працювати в ЗМІ, де не можна говорити про справжній спорт і хоча би маленьку частку ефіру віддавати людям, які на це заслуговують. У ЗМІ, які не несуть відповідальності за виховання суспільства, паразитують на відсутності смаку в глядачів, штовхаючи останніх у інтелектуально-культурний нігілізм та невихованість. Тому я хотів би очистити телебачення. Також я хочу, щоб телебачення стало незалежним від влади, хоч якою вона буде. Воно має висвітлювати події об’єктивно. Я робитиму все для того, щоб надати україномовному та створеному в Україні продукту, який відповідає інтересам нації й держави, значно більшу частку ефірного часу – до 80%. Це все я планую робити за допомогою законодавчих ініціатив та роботи в комітетах. Але я не лобіюватиму інтересів топ-менеджерів і власників медіа.

Не знаю, чи вдасться мені це зробити. Адже змінити систему можна лише за умови, що наша політична сила буде в парламенті в більшості. А цього напевно не станеться 2012 року. Але, можливо, нам із нашими партнерами, з якими ми узгоджували кандидатів на мажоритарних округах, удасться створити більшість проти Януковича та розпочати процес зміни системи. В програмі «Свободи» є достатньо багато ідей для захисту українського медіапростору.

Що ж до колег у парламенті, то я вважаю роботу Андрія Шевченка достатньо ефективною за тих умов, у яких йому доводилось працювати. Адже він є членом політичної сили, яка сповідує ліберальні цінності та стиль роботи, а не об’єднується за ідеологічним принципом. Кожен намагався зробити те, що міг, однак потрібне більш потужне журналістське лобі. Я не про таких лобістів, як Олена Кондратюк (БЮТ-«Батьківщина»), яка просуває не журналістські цінності, а інтереси медіаолігархів, або Юрій Стець, який, за всієї поваги, представляє в ВР інтереси не журналістів, а власника 5 каналу Петра Порошенка. Лобіювати треба інтереси журналістів і глядачів – тих самих, яких медіавласники вважають бидлом.

Наталія Данькова