Немає рівного доступу чи здорового глузду?

Доступом своєї політичної сили до ефіру політичних ток-шоу з опитаних нардепів задоволений лише литвинівець, а опозиція з комуністами хором звинувачують владу в обмеженні їхніх можливостей виступити на телебаченні.

Із настанням передвиборної кампанії законотворча активність українських парламентарів істотно знизилася. Верховна Рада стала збиратися напрочуд рідко – десь раз на місяць. Щоб, як пояснив спікер Володимир Литвин, не перетворювали парламентську трибуну на агітаційний майданчик і не реєстрували законопроекти про проведення газу до окремо взятого села. Перше жовтня було останнім пленарним днем роботи Верховної Ради. «Зараз жнива, ми працюємо в полі – електоральному», – жартують народні депутати. Й одним із головних осередків цих осінньо-польових робіт є студії політичних ток-шоу.

Ми поцікавились у народних депутатів в останній сесійний день ВР VI скликання, чи вважають вони, що мають рівний доступ до ефіру політичних ток-шоу на загальнонаціональних телеканалах та обласних телерадіокомпаніях.

Задоволених майже немає. Опозиціонери в один голос стверджують, що рівністю в телеефірі й не пахне. З ними солідарні представники Комуністичної партії України, яким заважають учорашні союзники з Партії регіонів. Ба навіть не всі представники останньої задоволені можливостями доступу до ефіру ток-шоу, як і його якістю. «Там немає інформації, з якої глядачі зможуть зробити якісь висновки. Зате є звичайнісінька пропаганда і агітація. Тому я останнім часом стараюсь на ток-шоу не ходити», – каже регіонал Ярослав Сухий. Є серед регіоналів і такі, що вважають баланс у ток-шоу ідеальним.

«Вибори та ЗМІ» поставила політикам такі запитання:

1. Чи забезпечено під час парламентських виборів рівний доступ для партій і кандидатів різних політичних сил до політичних ток-шоу на загальнонаціональних каналах? На обласних телеканалах?

2. Чи можуть через такі ток-шоу представники політичних сил донести змістовну частину своїх передвиборних програм?

Відповідають Микола Катеринчук, Ярослав Сухий, Андрій Сенченко, Ігор Зварич, Катерина Самойлик, Микола Шершун та Ольга Бондар.

Микола Катеринчук, член фракції «Наша Україна – Народна Самооборона»:

– Яка може бути рівна присутність опозиції і влади, коли влада контролює всі ці ток-шоу? Вони виходять або на державному телеканалі, або на контрольованих олігархами. Так, вони нібито запрошують представників як влади, так і опозиції. А кому дають слово? Опозиції ще більш-менш дають говорити на ICTV. У Шустера можна просидіти чотири години, а тобі дадуть одну хвилину ефіру, тимчасом як, наприклад, Богословська виступає скільки хоче. Представники влади там завжди мають більше часу.

Натомість на Вінницькій обласній державній телерадіокомпанії, хоч там і немає прямоефірного ток-шоу, абсолютно толерантне ставлення до всіх. Там можна сісти вдвох із журналістом і поговорити в ефірі.

Змістовну частину програми можна донести через газети політичних партій і ролики, що транслюються на телеканалах. У ток-шоу це зробити неможливо, в новинах іде багато джинси, й опозиції ви там не побачите. А люди найбільше дивляться новини, на рекламу ж не реагують.

Ярослав Сухий, член фракції Партії регіонів:

– У всіх цих шоу є рівний доступ і для влади, і для опозиції. Немає в них одного – здорового глузду. Там немає інформації, з якої глядачі зможуть зробити якісь висновки. Зате є звичайнісінька пропаганда й агітація. Тому я останнім часом стараюся на ток-шоу не ходити. Тому що на них ми тільки паплюжимо самі себе і дискредитуємо свою владу.

Нічого через ток-шоу донести не можна. Авторів шоу наші програми не цікавлять навіть під час виборів. Їх цікавить яскрава картинка.

Пам’ятаю, колись було заявлено тему соціальної політики. Я був єдиним народним депутатом, що прийшов у студію. Я займаюся соціальною політикою з третього скликання, нині є заступником голови Комітету ВР із питань соціальної політики. Знаю все про соціальне забезпечення, соціальне страхування й пенсійну реформу. То мені й слова не дали сказати. А говорили про те, як бідно живуть люди, як народ виживає і вимирає, яка паршива влада. І я не зміг пояснити людям, що кризи переживають усі країни світу, які спіткала Друга світова війна, що кількість тих, хто працює, в нас майже зрівнялася з кількістю пенсіонерів. А коли в перерві я підійшов до ведучого й запитав, чи дасть він мені слово, Савік Шустер відповів: «Не надо меня шантажировать!». – А якби я комусь пику набив? – питаю. – «Вот это было бы интересно».

Андрій Сенченко, член фракції «БЮТ-Батьківщина»:

– Рівного доступу немає практично на жодному каналі. Раніше, до того часу, як Петро Порошенко пішов працювати в Кабмін, опозиція частіше з’являлась у «Республіці» Анни Безулик. Я також бував на цій програмі, а потім мене перестали запрошувати. У Савіка Шустера також немає рівного доступу, бо не опозиція визначає, хто від неї має прийти на ефір, а сам Савік Шустер.

Що ж до регіональних телеканалів, то, наприклад, у нас у Криму Державна телерадіокомпанія «Крим» зовсім не дозволяє опозиціонерам виступати в ефірі. Жодним чином, навіть за гроші, навіть народним депутатам, які мають таке право згідно з законом.

Формат цих шоу практично не дозволяє донести змістовну частину програм. У першу чергу через запитання, які ставляться ведучими. До того ж, часу не вистачає для всіх гостей.

Ігор Зварич, член фракції Партії регіонів:

– Як на мене, рівний доступ є. Його забезпечує автор ток-шоу, який визначає той зріз політики, який потрібен йому для розкриття теми програми. І якщо подивитися на різні ток-шоу, то там представлений практично весь політичний спектр. Як на мене, там цілком достатнє представництво політичних сил і нормальний рівень обговорення проблем.

Донесення змісту передвиборних програм залежить від погляду самого ведучого, автора програми, від того, чи ставить він собі це за мету. Без сумніву, він має враховувати те, що хочуть сказати самі учасники. Але вони мають розуміти, що ток-шоу – не політична трибуна для висвітлення власної програми. Хоча через фактаж ті чи інші аспекти програми вочевидь таки доносяться до виборців – принаймні, до тих, які вишукують змістовну частину розмови в ток-шоу.

Катерина Самойлик, член фракції Комуністичної партії України:

– Якщо від нашої партії на ток-шоу хтось є, то це одна людина. А від партії з потужним капіталом – декілька. Тому, хоч як називається програма, – «Свобода слова», «Свобода» чи якось інакше, – не всі мають рівний доступ до ефіру. Можливо, менш заангажована програма Анни Безулик. Що ж до Євгенія Кисельова та Савіка Шустера, то це глашатаї чинної влади й руйнівники української державності.

Я наразі працюю на мажоритарному окрузі в Херсонській області. На Херсонській ОДТРК заборонили програму «Ранковий гість». Гендиректор телерадіокомпанії Валерій Долина вирішив, що до восьмої ранку політичної рекламою займатися не варто, що не треба запрошувати вранці політиків, які висловлюють іншу точку зору, аніж ті, хто перебуває при владі. Тому рівності на телебаченні не було й не буде. Та й у газетах також. Із боку мого опонента Олексія Журавка (нардеп-регіонал. – ТК) постійно лунають погрози на адресу редакторів районних газет. Він погрожує звільнити їх, якщо вони друкуватимуть матеріали Самойлик. Це Самойлик винна, що в неї загострене почуття справедливості? Чи я маю бути сліпа, щоб не бачити того безладу, який панує в нашій державі?

Змісту через ці програми донести неможливо. Це шоу. А шоу є шоу. Тим більше коли ведучі заявляють, що «це моя редакційна політика, я повинен запрошувати і говорити». Вже в цьому немає жодного принципу рівності і свободи.

Микола Шершун, член фракції Народної партії:

– Принаймні, я не чув, що немає рівного доступу. Тому сьогодні стверджувати, що це не так, не можу.

Можливість донести зміст програм є. Якщо є така необхідність, то й можливість є. І на обласних телерадіокомпаніях також.

Ольга Боднар, член фракції «БЮТ-Батьківщина»:

– На жаль, рівного доступу немає. Це сумно, бо я все ж таки сподівалася, що ЗМІ й журналісти розуміють, що відбувається з Україною. Вони запрошують представника опозиції, але це не означає, що йому дадуть слово. Ти сидиш, як красива картинка, й на твоєму фоні виступають інші. На обласні телерадіокомпанії з опозиції можуть пробитися одиниці, наприклад, Микола Томенко.

Мені хотілося б через такі ток-шоу зорієнтувати людей у ситуації, в якій вони опинилися. Пояснити, що немає різниці між Юдою, який продався за тридцять срібників, і тим, хто продає свій голос за триста гривень. Але, на жаль, формат програми такий, що цього не зробиш. А іноді програму роблять у запису, й залишать із твого виступу тільки той контекст, який їм треба було показати. Зі мною так було на шоу «Шустер live».

Фото – sarny.in.ua, censor.net.ua, glavred.info, khersonline.net, wikipedia.org, glavcom.ua, vinnitsa.info