Поляризація медіапростору

Окремі незалежні та напівзалежні ЗМІ намагаються достукатися до свідомості читача та попередити його про ризики виборчої кампанії… Моніторинг друкованих ЗМІ за 20–30 вересня 2012 року

Напередодні президентських виборів 2004 року однією з ключових передвиборних тем була мобілізація електорату. Очевидна істина – прихід на дільницю кожного живого виборця реально ускладнює процес фальсифікації. Нині ця тема чомусь зникла з риторики опозиційних політиків, хоча приводів турбуватися про фальсифікації результатів виборів аж ніяк не поменшало.

Окремі друковані видання вирішили присвятити доволі розлогі матеріали розгляду найбільш очікуваних засобів спотворення реального волевиявлення громадян. У журналі «Фокус» учасник виборчого спецпроекту Ігор Тупікін розповів про вже добре відому практику використання технічних політпроектів для «насичення» дільничних комісій потрібними людьми. Кандидат-журналіст також звернув увагу на те, що паралельно з процесом формування комісій влада практикує ще й тотальний обхід виборців силами комунальних служб, під час якого намагаються з’ясувати наміри громадян брати чи не брати участь у голосування – цілком очевидно формуючи інформаційну базу для «вкидання» бюлетенів:

«Тем временем по домам и квартирам во всех округах ходят агитаторы и “представители коммунальных служб”. Но главная их задача не сагитировать, а уточнить, собираются ли конкретные избиратели приходить на участки в день голосования. Ведь социологи предрекают невысокую явку на юго-востоке. А понимание того, кто придёт голосовать, а кто нет, позволяет подготовиться к масштабным фальсификациям. Потому-то власти и нужны свои люди в избирательных комиссиях — те, кто закроют глаза на вбрасывание в урну пачки бюллетеней или нужным образом зачтёт неправильно заполненные, а правильно заполненные в пользу конкурентов ненароком испортит. Скажете, слишком сложная схема? Этим ребятам не привыкать» («Фокус», №39 (301) от 27.09.2012)

В цілому корисна для потенційного виборця публікація, але дивне враження справляє пасаж про свідомий «курс на поразку», взятий лідерами об’єднаної опозиції заради боротьби за лідерство перед майбутніми президентськими виборами.

Наче й незначна деталь, із посиланням на анонімних харківських конфідентів, а в комплекті, скажімо, з блогом іншого заступника редактора, Катерини Коберник, під промовистою назвою «Все пропало. Оппозиция еще до начала голосования проиграла парламентские выборы» і матеріалом про свідому здачу опозицією мажоритарних округів на сході і півдні – вже сприймається як певна тенденція, своєрідне підморгування «просунутому» читачеві. Ми, мовляв, знаємо справжні мотиви і наміри опозиціонерів.

Навіть якщо це плід суб’єктивних оцінок авторів, а не частина спланованої комбінації – опозиційним політикам варто було б замислися про те, як аргументувати свою позицію щодо таких звинувачень. Адже тези авторитетних видань охоче підхоплюються і тиражуються на місцях.

Взагалі, публікації про те, як можуть фальсифікуватися вибори, нагадують розгублені апеляції до опозиціонерів – ось вам механізми обману, зробіть хоч щось, покажіть, як ви збираєтеся захищати голоси своїх прихильників! Стаття в газеті «Коментарі» під назвою «Как можно сфальсифицировать выборы» з детальним переліком методів фальсифікацій завершується таким висновком:

«Теоретически противостоять на выборах-2012 фальсификациям и махинациям можно, но для этого нужно единство в деле защиты результатов голосования хотя бы тех, кто декларирует свою оппозиционность. А с единством рядов, глядя на постоянные препирательства “Батькивщины” с УДАРом, пока все достаточно плохо. Наконец, самым радикальным способом защитить результаты выборов является организация протестов наподобие событий ноября-декабря 2004-го. Но для Майдана-2 нужны железные доказательства фальсификаций и махинаций, чего, как мы видим, в сегодняшних реалиях добиться весьма сложно. Тем более что подготовкой общественного мнения относительно принятия :правильных” результатов голосования 28 октября в последнее время массированно занимаются прикормленные властью социологи».

Важко не погодитися – без чіткої, зрозумілої позиції опозиційних сил у питанні про боротьбу з фальсифікаціями зусилля преси, яка доносить до читачів правдиву інформацію про те, що відбуватиметься 28 жовтня, можуть навіть зіграти на руку владі.

Теза про невідворотність фальсифікацій разом із демонстративною пасивністю опозиціонерів може позбавити бажання брати участь у голосуванні чимало людей, які за інших умов опозицію підтримали б. А на сьогодні, завдяки спільним зусиллям політиків, вибори все більше сприймаються людьми як тимчасовий комерційний проект, у ході якого можна обміняти свій голос бодай на щось реальніше за порожні обіцянки – наприклад, на 50 гривень. Або заробити якусь копійчину, побувавши членом дільничної комісії від міфічної «партії».

Недостатність опозиційної кампанії на тлі зростання загальної недовіри до політиків зауважив і відомий політтехнолог Сергій Гайдай в інтерв’ю «Газеті по-українськи»:

«Навіть зараз опозиціонери можуть виграти вибори. Вони мають голосно й чітко сказати: “Ми ті, хто змінить владу”. Поки що такої заяви немає. Є декларативне гасло “Ми їх зупинимо”. Порожні слова вже не працюють. Україна виховала свого виборця. Багато людей не голосуватиме за Яценюка чи Тимошенко, а от за зміну влади проголосували б. В Об’єднаної опозиції має бути стратегія, як саме змінити цю владу. Пояснити, що лише вони можуть набрати більшість у парламенті. І тільки така більшість — реальний механізм зміни влади. Але не брехати про імпічмент, що тільки наберемо 226, то його оголосимо. Треба сказати: є процедура і нам треба щонайменше отримати більшість, а це залежить від вас, виборців. Має бути план, який треба показати людям. А що нам сказала за останній час опозиція? Що вона об’єдналася. Це позитивний сигнал. До Тимошенко, Яценюка, Гриценка та інших є претензії. Але коли вони разом, то ці претензії розмиваються. Це вже команда, а її нам рідко показують. Друге повідомлення: в країні все погано. Це всім зрозуміло. Третє: їх треба зупинити. Але як зупинити, який план? Ті, хто не визначився, не хочуть голосувати за гасло й констатацію факту, що влада погана. А Об’єднана опозиція не робить наступного кроку. Їхня кампанія поки що зупинилася».

Серед центральних ЗМІ, які повністю проігнорували тему можливих фальсифікацій у вересні, – газета «Сегодня» та журнал «Кореспондент».

Натомість «Дзеркало тижня», «Український тиждень» та «Україна молода» опублікували низку статей, у яких наведено конкретні факти порушень, що прямо свідчать: влада не збирається чекати на результати підрахунку голосів, склавши руки:

«Україна молода»: «Опір “Відсічі”», 20.09.2012; «А ваш паспорт уже працює на “Підрахуя”?», 20.09.2012; «Зеленку стерплять, гранати теж», 21.09.2012; «Жеребкування з обманом», 25.09.2012; «Не мовчати — страшна “крамола”», 25.09.2012; «Адмінресурс у День села із тричі передарованим автобусом», 26.09.2012; «Iгор Куляс: Усі новини великих каналів є маніпулятивними», 28.09.2012; «Якої Ради хотітимуть запроданці», 28.09.2012.

«Український тиждень», 20.09.2012: «Влада меншості. Режим Януковича готується здобути конституційну більшість у Верховній Раді», «Неважливо, як голосують: влада готує сталінську модель виборів», «Батогом і пряником. ПР мобілізує увесь адмінресурс».

«Дзеркало тижня»: «Колоритні порушення», 14.09.2012; «Київ. Останні зведення з полів», 21.09.2012; «ДВК: проміжна поразка влади», 28.09.2012.

Огляди друкованих ЗМІ показують, що коли вони беруться висвітлювати виборчу кампанію за межами проплачених агіток політсил та окремих кандидатів, оцінки ситуації на місцях чи загальних тенденцій нинішньої кампанії часто звучать в унісон: масований підкуп виборців, широке застосування адмінресурсу, використання бюджетних коштів на підтримку провладних кандидатів.

Це той фактаж, який міг би стати основою опозиційної кампанії, замінивши абстрактні сили зла на зло з конкретними іменами, прізвищами й адресами. Фактаж, який повинен використовуватися на проплачених газетних площах замість коментарів ангажованих соціологів і бадьорих риторичних заготовок про те, що «ми їх зупинимо».

Складається парадоксальна ситуація – журналісти, які розповідають правду про те, що відбувається під час виборчої кампанії, певною мірою розкручують маховик політичної апатії і загальної відрази до політики вітчизняного зразка. Однак реальна відповідальність за власну пасивність, угодовство, неспроможність і відсутність креативу лежить саме на тих політиках, хто робить ставку на народне невдоволення. Чесних і рішучих кроків очікують саме від них. Тим більше, що саме в друкованих виданнях знаходиться достатньо місця для опозиціонерів. Щоправда, можливо, саме беззубість опозиційних публікацій дозволяє їм з’являтися на шпальтах популярних видань. Принаймні, звіти про виступи Арсенія Яценюка в ході виборчого туру достатньо регулярно виходили минулого тижня в газеті «Факти».

Прикметно, що знаходиться місце в друкованих ЗМІ і для повноцінних матеріалів щодо позиції ув’язненої Юлії Тимошенко. Зокрема, «Газета по-українськи» повністю опублікувала звернення самої Тимошенко під заголовком «Чи зможе канібал стати вегетаріанцем? Ні!». Так само вчинило й «Дзеркало тижня»: «Звернення до парламентів та лідерів демократичних країн, міжнародних організацій, які працюють для зміцнення свободи, та до всіх українців світу».

А в «Коментарях» вийшла публікація про зовнішньополітичні проблеми Віктора Януковича, пов’язані з резолюцією Сенату США з вимогою негайного звільнення екс-прем’єра – «Тимошенко одержала первую победу».

Таким чином, певні можливості для використання друкованих ЗМІ в ході кампанії в опозиції існують. Відкритим залишається питання – чи зможе опозиція повноцінно їх використати, не розмінюючись на сумнівний ефект від суто номінальної присутності на шпальтах газет. Часу, щоб відповісти на це питання, залишається зовсім трохи…

Натомість влада не втрачає жодної нагоди, аби спростувати меседжі опозиції про невдачі влади чи протрубити про свої досягнення. Заради цього лояльні видання не гребують пересмикуванням інформації, підміною фактів власними оцінками та відвертою брехнею. Розгляньмо лише кілька найбільш промовистих прикладів.

Так, у статті в «Сегодня» від 28.09.2012 «Янукович: игра на противоречиях» автор стверджує, що «в Нью-Йорке украинская власть показала, что она не в изоляции, и нашла новых союзников на международной арене». За відсутності аргументів – це типове безпідставне твердження, коли бажане видається за дійсне.

Чим же автор захищає свою тезу? Єдиним фактом з усієї статті є фотографування Віктора Януковича з Бараком Обамою. Його автор намагається використати для побудови умоглядної конструкції: вдається до прийому створення асоціації «здесь, как в футболе, — остается результат» і чергове безпідставне твердження, яке є оцінкою автора, а не доведеним фактом: «фотография Януковича с Обамой и его женой, как доказательство всему миру, что Белый дом по-прежнему не желает прерывать свои контакты с Банковой». Адже Обама фотографувався ще з низкою чорношкірих африканських лідерів, але це не дає підстав стверджувати, що Обама надає перевагу контактам із чорношкірими лідерами над зустрічами з азіатами чи арабами…

«Хотя украинский президент ехал в ООН, главным вопросом нью-йоркского визита по традиции было — встретится он с Бараком Обамой или нет. Встретился. Да, это было общение на пару минут во время фотографирования. Но здесь, как в футболе, — остается результат. А в сухом остатке — фотография Януковича с Обамой и его женой, как доказательство всему миру, что Белый дом по-прежнему не желает прерывать свои контакты с Банковой».

Далі автор стверджує, що Обама зважився на такий вчинок, бо в нього – спільні вороги з Януковичем. До числа «ворогів» Президента США автор записує Канцлера ФРН Ангелу Меркель (Німеччина є членом НАТО, одним із найбільших торговельних партнерів та учасником операції в Афганістані) і Сенат США, де, як виявляється, «большинство контролируют республиканцы» (насправді ж більшість становлять демократи – 51 на 47).

Так, за допомогою очевидною брехні та припущень автор доходить висновку, що в разі проведення чесних виборів Обама допоможе Януковичу подолати обструкцію ЄС.

В іншій статті від 26 вересня «Сегодня» наводить думку «міжнародних спостерігачів» про те, що «несмотря на повышенную нервозность, нагнетаемую в обществе участниками избирательного процесса, в целом на сегодняшний день мы можем оценить подготовку и организацию предвыборного периода как удовлетворительную». При цьому оцінку дають експерти «Международного экспертного Центра избирательных систем — ICES». На думку експертів ТК, це просто клон реальної авторитетної американської організації «Міжнародного експертного Центру виборчих систем — IFES». На сайті клону ICES можна дізнатися, що ця організація вже працювала на українських виборах під іншою назвою, а саме як «Института стран Восточной Европы и СНГ /East European States & C.I.S. Institute» і в 2004 році визнавала скасований другий тур президентських виборів легітимним.

Тож Партія регіонів (представлена власниками «Сегодня») вирішила повернутися до політичних технологій восьмирічної давнини… Цікаво, чи побачимо ми звіти цієї та інших організацій в разі появи свідчень про масові порушення голосування 28 жовтня?

Іншою топовою темою друкованих ЗМІ стало ухвалення 18 вересня в першому читанні законопроекту (автор – депутат Партії регіонів Віталій Журавський), який відновлює кримінальну відповідальність за наклеп. Протягом 19–28 вересня всі оглянуті ЗМІ відгукнулися на цю тему із засудженням як ініціатора, так і рішення парламентської більшості.

Проте висвітлення деталей скандального голосування чітко розмежувало ЗМІ на ті, що готові йти на конфронтацію з владою у принципових питаннях, і ті, що намагалися дистанціювати президента від рішення фракції регіоналів.

Як відомо, журналісти «Української правди» знайшли докази того, що супровідні документи до законопроекту готувалися в приміщенні Адміністрації президента. До того ж, перші коментарі регіоналів (голови фракції Олександра Єфремова, першої заступниці комітету з питань свободи слова Олени Бондаренко та координатор голосувань Михайла Чечетова – див. «Сегодня» за 19.09.2012) свідчили про те, що рішення підтримати законопроект Журавського проговорювалося на фракції і в цілому така ініціатива була схвалена.

Втім, газета «Сегодня» очікувано почала відмежовувати ініціативу Журавського від президента і в цілому від Партії регіонів. Водночас газета не переставала наводити аргументи регіоналів на користь того, що в якомусь вигляді такий закон про наклеп має існувати, щоб «захистити звичайну людину». На цій темі «Сегодня» навіть вирішила попіарити свого власника – Рината Ахметова:

«Сегодня», 26.09.2012

«Впрочем, нардепы обещают, что закон существенно доработают и до выборов точно не примут. “Мы хотим провести выборы спокойно, победить честно, в присутствии европейских наблюдателей и под аплодисменты Запада, — говорит первый зампред фракции Партии регионов Михаил Чечетов. — А дальше будут широкие дискуссии, с участием региональных и общеукраинских медиа. Придем к консенсусу — закон будет принят, если не придем — не будет”.

Многие представители власти осудили этот законопроект. “Никакой уголовной ответственности для журналистов быть не может. В этом нет здравого смысла, это чистый идиотизм”, — сказал вице-премьер-министр Борис Колесников, а советник президента Анна Герман заверила, что президент точно не подпишет такой закон.

Политолог Владимир Фесенко считает, что депутаты голосовали за законопроект, не просчитывая возможных последствий. “Многие люди в АП, в Кабмине не могут понять логику принятия этого закона. Проявилась позиция депутатов, которые часто являются жертвами разоблачительных публикаций. Вероятно, они решили, что пока эта Рада работает, можно поставить на место «этих зарвавшихся журналистов”».

«Сегодня», 26.09.2012

«ЗАЧЕМ? У политологов есть несколько версий того, почему перед выборами решили принимать столь резонансный проект. По мнению политолога Владимира Фесенко, сыграли политические инстинкты отдельных регионалов: “Но никто не задумывался, какой будет реакція”. “Своим законопроектом Журавский подставил и партию, и президента”, — говорит политолог Алексей Гарань. Безусловно, многим депутатам доставалось от СМИ, но это не повод назначать столь суровые меры наказания. Популярна и версия, что законопроект появился для того, чтобы дать возможность президенту наложить на него вето, продемонстрировав свою демократичность. “Но негативный эффект от первой волны критики намного больше, чем последствия от последующих действий президента”, — отмечает Фесенко.

“КЛЕВЕТА”-2. Впрочем, сам Журавский уверен, что после выборов могут вернуться к рассмотрению закона о клевете: “После широкого обсуждения и выработки общего видения будущего законопроекта я намерен представить его на рассмотрение парламента”. Подобное мнение высказал и депутат Сергей Кивалов, однако он не поддержал радикальные наказания в виде тюрьмы: “Ответственность за клевету должна быть обязательно. Но не уголовная”».

«Сегодня», 01.10.2012

«Но вернемся к “клевете”. О том, что законопроект могут отозвать, еще на прошлой неделе заявил его автор, нардеп-регионал Виталий Журавский. Но возник один нюанс: две недели назад Рада уже проголосовала его в первом чтении, а значит, проект уже не является собственностью автора. И встал вопрос — захочет ли большинство отменять свое собственное голосование.

Прежде чем решение было принято, в поддержку отмены голосования выступил ряд нардепов-тяжеловесов из ПР. Даже редко комментирующий политические вопросы Ринат Ахметов заявил: “Я — против клеветы, но еще больше я против того, чтобы журналисты оказались под давлением и за правду сидели в тюрьме”. Потому итоговое решение большинства сомнений уже не вызывало — вопрос был только в том, как оно будет подано. Чечетов объяснил его так: “Мы сняли с повестки дня все законопроекты, которые могли вызвать противостояние в парламенте и в обществе — о языках, о мирных собраниях. А поскольку закон о клевете вызвал такой резонанс, то предложение Журавского снять с повестки дня и его было абсолютно логичным. Не стоит давать такой козырь в руки оппозиции”.

Решение действительно логичное, но два вопроса остаются без ответа: зачем власть вообще доставала этот козырь для оппозиции и кто дал команду голосовать за закон в первом чтении. Как известно, президент открестился от закона о клевете, сказав, что он отрицательно к нему отнесся и высказал свое мнение Журавскому. В то же время источники во фракции ПР говорили нам, что команда на голосование была дана сверху. В оппозиции тоже считают, что парламентская фракция регионалов тут ни при чем. “Скорее всего, это была подстава: одна из групп в ПР, ссылаясь на волю первого лица, дала команду фракции голосовать, чтобы потом показать, как фракция работает против имиджа власти, — считает нардеп-нунсовец Юрий Стець. — Уверен, что все началось в Администрации президента, где Януковичу предложили, особо не разъясняя сути закона, — а давайте внесем его и примем блицкригом, как мы все принимаем. Но оппоненты из другой группы ПР быстро объяснили президенту, что этим законом нас ссорят с журналистами, и он дал команду отменить голосование”.

ПОСЛЕ ВЫБОРОВ БУДЕТ НОВАЯ ВЕРСИЯ?

В то время как в Украине попытка установить уголовную ответственность за клевету потерпела поражение, в Италии журналист получил за клевету 14 месяцев тюрьмы Алессандро Саллусти, главный редактор газеты II Giornale, принадлежащей брату Сильвио Берлускони Паоло, в 2011-м был осужден за статью, опубликованную еще в 2007-м, и пять дней назад Высший кассационный суд Италии подтвердил решение суда первой инстанции: 14 месяцев тюрьмы и 5 тыс. евро штрафа. “Такой закон нужен и нам. Журавский проанализировал европейские законы и сделал весьма либеральную их версию, — говорит Михаил Чечетов (ПР). — Думаю, когда-нибудь мы к этой теме вернемся”. Юрий Стець (НУНС) считает, что власть вновь поднимет тему сразу же после выборов. Однако влиятельный нардеп-регионал Ринат Ахметов считает, что закон должен быть совсем другим: “Я предлагаю использовать возможности фонда «Эффективное управление» для привлечения сильнейших экспертов, украинских и международных, чтобы системно изучить мировые практики, законодательство других стран, организовать прозрачное обсуждение и выработать оптимальный для нашей страны вариант. Нужно такое решение, которое защитит свободу слова, защитит журналиста и защитит простого человека от клеветы”».

А от «Комерсант-Україна» хоч і не згадав про слід Адміністрації президента, однак своїм детальним репортажем про засідання Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану дотримання законодавства у сфері свободи слова при президенті України показав, що влада була не готова до справжнього діалогу і мусила обирати між обструкцією закону чи обструкцією позиції журналістів:

«Комерсант-Україна», 20.09.2012

«На заседание пришли более 30 работников телеканалов, информационных агентств, интернет-изданий и газет. Многие из них держали в руках плакаты с надписями “Нет закону о клевете” и “Закон о клевете убивает журналистику”. Кроме того, в зале присутствовали постоянный представитель президента в парламенте, народный депутат Юрий Мирошниченко (Партия регионов) и автор проекта Виталий Журавский, который взял слово первым:

— Мы учли опыт Германии, Австрии, Франции, Польши, стран, где существует уголовная ответственность за клевету. Клевета, распространяемая некоторыми безответственными журналистами и средствами массовой информации, способна исказить честный выбор граждан 28 октября.

Его слова возмутили членов рабочей группы:

— Нормы, о которых вы говорите, давно не применяются в европейском законодательстве. А принять этот закон перед выборами, значит запретить какую-либо критику власти! — заявила директор Института массовой информации Виктория Сюмар. По ее словам, в Украине нет нужды вводить уголовную ответственность за клевету, потому что соответствующее наказание предусмотрено в Кодексе об административных правонарушениях (сумма материальной компенсации определяется судом).

— Учитывая коррупцию, царящую в судах, простой гражданин, высказывающий свою позицию, блогер, корреспондент становится беззащитен перед тем, у кого есть деньги и влияние на суды,— поддержала коллегу шеф-редактор интернет-портала “Телекритика” Наталья Лигачева. — Мы не хотим ничего обсуждать. Этот закон должен быть снят с рассмотрения и точка!

Вернуть дискуссию в спокойное русло попытался господин Мирошниченко: “Давайте подумаем, насколько этот закон будет способствовать демократичности будущих выборов? Если нет — я как народный депутат лично готов внести к нему поправки”.

Однако конфликт было уже не остановить.

— Не понимаю, что здесь обсуждать? Мы все хотим, чтобы закон отозвали из Верховной рады. Не вижу тем для дискуссии и поэтому ухожу, — заявил председатель комитета Киевского независимого медиа-профсоюза Юрий Луканов и покинул зал.

— А как быть с журналистскими расследованиями? Если вдруг мы выясним, что чиновник похитил крупную сумму из бюджета? Их нельзя будет публиковать до решения суда? — продолжали возмущаться журналисты.

— У меня есть сомнения, что присутствующие вообще читали законопроект, — разозлился господин Журавский. — Почему никто не говорит о таких же нормах для прокуроров и судей? Я лично знаю журналистов, которые берут деньги за распространение клеветы! Я законопроект снимать не буду!

Его слова вызвали еще большее возмущение.

— Почему вы молчите, господин Мирошниченко? Что будете делать? — выкрикнула госпожа Лигачева.

Юрий Мирошниченко призвал журналистов не затыкать рот автору документа и предложить свой вариант решения проблемы: “Мы во фракции еще не обсуждали этот законопроект. Партия регионов определится с позицией в кратчайшие сроки. Это будет непростая дискуссия”.

Руководитель рабочей группы, пресс-секретарь главы государства Дарья Чепак заверила, что документ будет тщательно изучен в администрации президента. В итоге рабочая группа проголосовала за обращение к народным депутатам с просьбой отменить голосование за законопроект и снять его с рассмотрения».

«Кореспондент» відреагував на законопроект в числі за 28 вересня, вийшовши з білою обкладинкою на знак протесту. Сайт «Кореспондента» був активним учасником акції «Захисти своє право на інформацію, скажи “ні” закону про наклеп», яку організувала ціла низка інтернет-видань. Коротку репліку редактора журналу Віталія Сича про те, що закон про наклеп насправді може стати законом про цензуру, супроводили інфографікою з переліком країн, де сидять журналісти. Після чого йшла авторська колонка Вікторії Сюмар, яка вже прямо каже про причетність АП до законопроекту.

Позицію найбільш непримиренної і послідовної критики законопроекту Журавського зайняли серед друкованих ЗМІ.

«Дзеркало тижня» у числі за 22 вересня опублікувало спільну заяву Національної спілки журналістів України, Комісії з журналістської етики та Незалежної медіа-профспілки, а також дві статті на тему реальних намірів реальних авторів законопроекту та їхніх уявлень про стосунки зі ЗМІ та журналістами «Бранці власних фобій», «Слово вимовлене визнали брехнею» та думку фахівця-юриста в числі від 29 вересня). Зокрема, в статті «Бранці власних фобій» автор ДТ чудово пояснює, звідки в нинішньої влади – представників переважно донецького регіону таке специфічно утилітарне ставлення до журналістів:

«У Донецькій області, яка дала Україні безліч державних діячів, котрі формують нині тренди політичної культури, журналіст, з погляду представника влади, вважається обслуговуючим персоналом. Головний обов’язок журналіста — тішити марнославство небожителя, зображати його таким, яким він не є, але яким бачить себе у мріях: розумним, патріотичним, кваліфікованим улюбленцем народу. Заплющувати очі на помилки й оспівувати досягнення, реальні чи уявні.

“Я ль на свете всех милее?” — запитує мер-депутат-губернатор, розгортаючи свіжий випуск місцевої газети. І правильною відповіддю в його розумінні буде багатоголосе “та-а-а-к!” з кожної сторінки, крім останньої, де гороскоп і кросворд. Коли цього не відбувається, в нього трапляється когнітивний дисонанс. Тоді мозок міцного господарника дає збій, і назовні виповзають могутні інстинкти хазяйновитого здорованя.

Трагічна доля Ігоря Александрова мало що змінила. Поневіряння інших, хто намагався вийти за рамки славослів’я, — теж. Закрита після купівлі холдингом Ахметова газета “Салон Дона и Баса”, скажімо, була першою і тривалий час єдиною, хто перейняв західний формат новинних заміток і почав доповнювати офіційні заяви альтернативними коментарями й думками. Як на ті часи, це було вкрай незвичайно, навіть можна сказати, зухвало. На жаль, їм не судилося стати вісниками нової моди, бо нових хазяїв Донбасу більше влаштовувала стара модель «засобів масової інформації та пропаганди»…

«Україна молода». У статті «За право знати. Українські ЗМІ протестують проти закону про кримінальну відповідальність за наклеп» згадується і про «слід Банкової», і про негативний контекст (позиви проти журналістів, кількаразові спроби саме депутатів-регіоналів у попередні роки відновити кримінальну відповідальність за наклеп) і дає думку медіаексперта щодо наслідків прийняття цього закону.

«“Кращого механізму залякування журналістів, ніж криміналізація наклепу, не існує, — вважає директор Інституту медіа права Тарас Шевченко. — Це дуже простий спосіб порушувати кримінальні справи, вилучати сервери в інтернет-виданнях, арештовувати, саджати за грати, давати судимість, забороняти займатись професійною діяльністю”.

Журавський хоче, щоб закон набув чинності в ході виборчої кампанії. Хоча, на переконання Шевченка, “наклепницький” законопроект більше пов’язаний із виборами президента-2015. “Брудні” закони намагаються прийняти старим складом парламенту, щоб заздалегідь “зачистити” інформаційний простір. “Коли прийде новий парламент, протягнути такий закон буде набагато складніше — не буде такого кнопкодавства, як зараз”, — припускає Тарас Шевченко».

Щоправда, видання не втрималося і скористалося резонансною темою в інтересах екс-президента Віктора Ющенка. Перша згадка про ухвалення цього законопроекту з’явилася в контексті звіту про виборчу поїздку Ющенка на Рівненщину.

«Україна молода», 21.09.2012

«Позавчора в Рівному лідер “Нашої України” засудив голосування у ВР за запровадження кримінальної відповідальності за наклеп. Віктор Ющенко вважає неприпустимим законодавче обмеження свободи слова за умов, коли довіра до українських судів є мінімальною. “Таке рішення (ухвалені Верховною Радою в першому читанні поправки до Кримінального кодексу) принесе дуже багато шкоди демократичному простору. Цей документ не відповідає європейському духу і посилить інструменти тиску на журналіста, — сказав Ющенко. — Свобода слова — це фундаментальна цінність демократії. Якщо у вас віднімають свободу слова, ти не можеш реалізувати свободу вибору, свободу бізнесу, інші громадянські свободи. Я закликаю журналістів бути монолітними у своїй реакції на цю репресивну кривду”.

Кремль тримає під контролем російських журналістів і, відповідно, хоче бачити подібне в Україні. Садитимуть тих, хто пише про Межигір’я, бурові вишки, корупцію, тортури в правоохоронних органах тощо, передає заяву Ющенка прес-служба НУ».

Власне, цей самий текст «відзначився» ще й цитуванням недостовірних результатів соціологічних опитувань, що свідчили на користь зростання рейтингу Ющенка (невідомої структури DEFgroup без наведення жодних необхідних атрибутів достовірного опитування), його намагалися додатково підкріпити вкрай лояльним коментарем досвідченого політолога Вадима Карасьова. До слова, Карасьов ще в одному числі УМ позитивно-нейтрально відгукнувся про «Нашу Україну»

«Україна молода», 21.09.2012

«Рейтинг “Нашої України” прямує до прохідного бар’єру. Результати соціологічного опитування, проведеного 5—15 вересня компанією DEFgroup, декого здивували: “Нашу Україну» готові підтримати 3,6% респондентів, які точно візьмуть участь у виборах, і 3% серед усіх опитаних.

“Показник 3,6% є закономірним, оскільки «Наша Україна», зокрема Віктор Ющенко, веде достатньо потужну кампанію. Ющенко — людина глибока, тож слово, яке він несе, все-таки починає отримувати відгук у патріотично налаштованому електораті, — коментує для «УМ» проявлену тенденцію політолог Вадим Карасьов. — Шанси подолати 5–відсотковий бар’єр у «Нашої України», звичайно, є, але оцінити їх об’єктивність можна буде, коли декілька соціологічних служб у межах статистичної похибки дадуть такий же показник рейтингу”.

При цьому Карасьов зауважує, що 3,6% для “Нашої України” не є ситуативним сплеском — рейтинг партії поволі рухатиметься вгору. На тлі розчарувань прихильників, які сьогодні переживає “Батьківщина”, певних розчарувань у “Свободі” на Галичині, де її вважають щонайменше “партією напіввлади”, думаю, “Наша Україна” зростатиме. Хоча боротися треба. Політика — це не чекання, що звідкись прийде рейтинг. Потрібно працювати, діяти і, головне, бути щирим. Бо народ відчуває, де правда, а де фальш».

Насамкінець, звернімо увагу на промо-кампанію голови Дніпропетровської облдержадміністрації Олександра Вілкула. Молодого бюрократа і екс-підлеглого Рината Ахметова просувають у ЗМІ як політика європейського класу, прибічника реформ і борця з корупцією та бюрократією. Свідченням цього є розміщення в «Сегодня» та «Кореспонденті» навдивовижу лояльних, некритичних текстів про діяльність Вілкула.

Так, «Сегодня» опублікувала два рекламних за своєю суттю матеріали про Вілкула: «Привезли опыт из Евросоюза» 11.09.2012 та «Вилкул начал евроинтеграцию росписью» 24.09.20112, де так само акцентується на активній позиції губернатора.

А в числі «Кореспондента» від 21 вересня, присвяченому учасникам Ялтинського форуму YES (опубліковано короткі інтерв’ю екс-міністра фінансів РФ Олексія Кудріна, екс-Держсекретаря США Кондолізи Райс, першого віце-прем’єр-міністра Валерія Хорошковського) розміщено розповідь про «історію успіху» Вілкула («Дніпровські пороги») про те, як він зважився на «безпрецедентний в історії України крок – найняв міжнародних консультантів для складання бізнес-плану побудови капіталізму в окремо взятому регіоні».

Насправді, це цілком безпідставне твердження. Достатньо трішки погуглити тему, щоб побачити, що окрім Вілкула щось подібне почав робити голова КМДА Олександр Попов. До того ж сам Віктор Янукович на зорі своєї губернаторської кар’єри користувався послугами іноземних консультантів щодо розробки концепції вільних економічних зон на Донеччині. Увесь текст про Вілкула витримано в компліментарних тонах, а так звана ложка дьогтю є не чим іншим, як «цукрованим сандвічем», коли анонімізований негатив грає на руку тому ж Вілкулу.

Звісно, в такому матеріалі не могло бути місця для запитання про кричущий випадок неєвропейської поведінки губернатора – тиску на підприємця та голови сільради з метою спекатися резонансного білборда з бабусею і котом. Про це, натомість, детально розповіло «Дзеркало тижня» в статті «Як стерилізувати «бабусиного кота», яка повністю руйнує імідж «молодого реформатора».

Отже, окремі незалежні та напівзалежні ЗМІ намагаються достукатися до свідомості читача та попередити його про ризики виборчої кампанії, а провладні та комерційні видання продовжують відволікати увагу скандалами та джинсою. Проте вже в цій мутній воді можна побачити спроби розпочати інформаційні кампанії з прицілом на післявиборчий період. Проблема лише в тому, що це не має жодного стосунку до інтересів переважної більшості читачів.

ГО  «Телекритика»