Формула води від «Громадського»

Дебютна «Свобода вибору» на «Громадському» не справила враження інтелектуальних, проблемних дебатів з роботою думки в ефірі й важливою інформацією.

«Громадське телебачення» та «Громадське радіо» запустили спільний цикл передвиборних ток-шоу «Свобода вибору». Перший випуск вийшов в ефір 22 червня. Веде шоу Андрій Куликов, протягом ефіру він сам кілька разів назвав свою програму дебатами. Утім, його манера ведення «Свободи вибору» подеколи здавалася легковажною для такого жанру.

Учасниками були молоді кандидати від партій, з якими пов’язують перезавантаження української політичної системи: кандидатка від «Слуги народу» Анастасія Красносільська та кандидат від «Голосу» Ярослав Железняк. Ідея звести в одному ефірі представників цих двох партій була би блискучою, якби у фіналі глядачі зрозуміли схоже й відмінне між ними. При цьому навряд чи й пані Красносільська, й пан Железняк якимось чином дотичні до розроблення й визначення «партійних ліній», а тому запитувати в них про позицію, а тим паче про плани й наміри їхніх партій видалося, кажучи прямо, марною витратою часу.

Для такого ток-шоу з такими учасниками потрібні були ретельно дібрані, нестандартні, з фантазією запитання. Що ж було насправді?

Спочатку — довідки про партії. Загальні й такі, що складалися з загальновідомих фактів. Учасники мали їх прокоментувати на предмет наявності або відсутності некоректних даних. Оскільки ж довідки були загалом коректними за змістом, учасникам довелося вести мову про якісь ну зовсім уже дрібні речі. Що, звісно ж, навряд чи додавало змістовності.

Потім до слова запросили експертів Андрія Андрушківа та Арсена Жумадінова: вони мали коментувати, коли шоу, по суті, ще не почалося. Звісно ж, викручувалися зі становища вони за допомогою загальних фраз. Роль експертів була взагалі якоюсь невизначеною: переважну частину ефіру про них просто забувалося, а значна кількість їхніх реплік — то були не коментарі, а запитання до учасників. Цілком у стилі «Свободи слова з Андрієм Куликовим», тільки в камерному форматі.

Запитання до учасників ставили пересічні люди, зняті на вулицях Києва, Львова, Одеси, Харкова та Сєвєродонецька. Також їх ставили телефонні додзвонювачі, а ще їх було взято із соцмереж. Здебільшого вони стосувалися того, коли припиниться війна, й коли посадять злочинців. Учасники крутилися, як могли — ну звідки вони це могли знати? У підсумку відповіді виходили загальними, майже ні про що, й стовідсотково передбачуваними. Жодної нової інформації глядачі не почули, жодну неочевидну річ про позицію двох партій розкрито так і не було. Зате була повна «народність», такий собі телепопулізм.

Одне із запитань було: як до партійного виборчого списку потрапили ті бо інші особи? Та звідки ж молода кандидатка знає, не вона ж ці списки укладала! Навіть у форматі «запитання від народу» такі вочевидь некоректні запитання зазвичай заведено в ефір не пускати. Або ще одне запитання: чи відчувають учасники відповідальність за те, що в них вірять люди? Дуже хотілося б бодай раз побачити того, хто відповів би: ні.

При цьому лунали одразу запитання кількох людей «з вулиці», й більшість із них ставили одразу кілька запитань. Куликов запропонував учасникам або відповідати на них усі протягом хвилини, або вибрати собі одне, близьке до душі. Зрозуміло: про щось, відмінне від гасел і слоганів, за таких умов і мови бути не могло. Не було навіть натяку на дебати, дискусії, адже учасники отримали змогу казати кожен про своє.

Кандидат від партії «Голос»: «Нам не потрібно зараз 450 народних депутатів, їх треба зменшити хоча б до 300». Хто-хто, а Андрій Куликов зазвичай вимагає уточнити такі висловлювання: хто визначив, що потрібно, чому до 300, а не до 16? Зазвичай такі «прискіпування» — фірмовий стиль саме цього ведучого. Однак у «Свободі вибору» він не ловив учасників на некоректності висловлювань.

Одне запитання вразило найбільше. Сам Куликов запитав обох, чи прийнятною для їхніх партій є співпраця з олігархами. Представниця «Слуги народу» у відповідь протиставила злочинців бізнесменам, представник «Голосу» відповів, що потрібен закон, який обмежував би вплив олігархів, зокрема на медіа. (Узагалі-то, це міг би сказати будь-хто, кандидат у депутати мав би пропонувати, у який спосіб обмежити.) Отже, судячи й із запитання, й із відповідей, питання деолігархізації з порядку денного знято? Бо Куликов не зазначив, що олігархи — то термінологічне поняття, олігархія — це тип політичної системи, а злочинці вони чи бізнесмени — то річ вторинна.

Іншим разом представник «Голосу» відповідав на запитання про ставлення до декомунізації: мовляв, от у Маріуполі вулиці Леніна немає, а вулиця Бахчиванджі є (сам кандидат — з Маріуполя): «Це — один з людей, який діяв у радянській системі», тож, мовляв, і цю вулицю треба негайно перейменувати. Тоді як Григорій Бахчиванджі — це був льотчик-випробувач, приазовський грек-урум за етнічним походженням, який мешкав у Маріуполі; у компартійних та радянських державних органах він не служив, і злочинів на його совісті немає. То, виходить, треба перейменувати вулиці на честь геть усіх, хто жив за радянських часів, а отже, «діяв у радянські системі»? Зокрема, наприклад, на честь Володимира Івасюка? Гадаю, Куликов міг би поставити подібне запитання. Але він жодного разу не розвинув жодного висловлювання учасників. Якась повна некомунікабельність виходила: ведучий — сам по собі, учасники — самі по собі.

На запитання Жумадінова, що робитиме партія, коли війна не закінчиться, представниця «Слуги народу» не відповіла. А подеколи обидва експерти ставили свої запитання одразу, один за одним — а учасники відповідали на ті, що їм більше до душі. Подеколи навіть складалося враження, що запитання лунали лише задля годиться, а не задля того, щоб отримати на них відповіді.

Ну, й запитання від Куликова наостанок: «Що робити з кліматичними змінами?» Дайте, будь ласка, вичерпну відповідь за хвилину…

Усе це було ілюзією дебатів, ілюзією дискусії. Ток-шоу в такому форматі, на жаль, не допомагають виборцям голосувати свідомо та критично, а не на емоціях. Сподіваємося, що в наступних випусках команда «Свободи вибору» врахує зауваження і глядачі побачать змістовну дискусію кандидатів.

P.S. «Детектор медіа» готовий оприлюднити й інші відгуки на прем’єрний випуск «Свободи вибору».