Лідія Смола: Росія на виборах у Вірменії спиралася на внутрішню проросійську силу з власним фінансуванням, медіаприсутністю й електоральною базою

Професорка НТУУ «КПІ», докторка політичних наук, політична аналітикиня проаналізувала парламентські вибори у Вірменії, що відбулися 7 червня 2026 року.

Росія традиційно втручається у вибори в інших країнах. Досвід останніх виборів в Угорщині, Молдові й інших країнах показує, що Росія не досягла бажаного результату. Але це не означає, що вона змінює стратегію. Вона вчиться на помилках. Про це «Детектору медіа» детально розповіла політична аналітикиня Лідія Смола. За її словами, попри те, що у Вірменії була створена медійна інфраструктура під прикриттям, метою якої було формування «негативного ставлення» до Пашиняна, вірмени все ж не вибрали проросійські сили.

У Вірменії використовувалася технологія CopyCop (Росія вже апробувала її в інших країнах). «У Вірменії мережа створювала підроблені сайти, що видавали себе за місцеві медіа, а також за політичні партії та рухи безпосередньо у Вірменії. Фейкові майданчики імітували не лише медіа, а й самі політичні суб’єкти», — каже Лідія Смола.

За її словами, паралельно з цифровими операціями йшов прямий інформаційний тиск через офіційні канали. І важливо не плутати з дезінформацією — це був відкритий і публічний тиск. Російські державні медіа системно транслювали наратив про те, що зближення з Заходом призведе до втрати суверенітету й нових воєнних ризиків для Вірменії. Це були не фейки, а відкрита пропаганда, яка працює на іншому рівні, ніж прихована дезінформація CopyCop.

На думку професорки, захист від дезінформації під час виборчої кампанії принципово неможливий як реактивна стратегія. Він можливий лише як превентивна дія: сформовані власні наративи, медіаграмотність населення, розвинені незалежні медіа, швидкі механізми верифікації, регуляція соцмереж.

— Лідіє, ви стежили за виборчою кампанією у Вірменії? Чи передбачали ви такий результат? На вашу думку, чому Росія програла, попри її втручання у вибори?

— Так, я аналізувала відкриту інформацію щодо виборів і спілкувалася напередодні виборів із колегами з Єреванського університету, щоб зрозуміти особливості політичного процесу очима вірменських політологів. І опісля оголошення результатів виборів теж обговорювали. Перемога прем’єра Нікола Пашиняна не була абсолютно очевидною, однак низка чинників схиляла до думки, що він переможе. Оскільки Росія у Вірменії зіткнулася з фактором, який не піддається маніпуляції: колективною пам’яттю про конкретну зраду. Росія, яка позиціювала себе як гарант безпеки Вірменії та мала в Нагорному Карабасі миротворчий контингент, не зробила нічого. Абсолютно нічого. Вірменське суспільство почало гостро ставити питання про ефективність союзницьких відносин із Росією, яка не втрутилася під час карабаської війни. Жодна дезінформаційна кампанія, жодне фінансування опозиції не може витерти цей досвід. Це і є принципова відмінність між маніпуляцією інформаційним середовищем і реальністю, яку люди болісно переживали.

Читайте також: «Вірменія може стати наступною Україною»: російська пропаганда та Нагірний Карабах

Парламентські вибори 7 червня 2026 року — це перші вибори після поразки у Другій Карабаській війні. Ці вибори були фактично референдумом щодо геополітичного вибору: прем’єр Нікол Пашинян і «Громадянський договір» — це курс на ЄС; проросійська «Сильна Вірменія» на чолі з мільярдером Самвелом Карапетяном — збереження Вірменії в орбіті Москви. Пашинян чітко повернув зовнішньополітичний вектор: заморозив участь Вірменії в ОДКБ, розпочав зближення з ЄС, ввів до країни європейських спостерігачів. Це був ризиковий вибір, але він дав виборцям чітку альтернативу, а не вибір між двома невизначеностями. Результат показав, що суспільство обрало курс на зближення з ЄС: Пашинян переміг з 49,8% проти 23%.

Це, мабуть, найбільш показовий приклад того, як російське втручання може зазнати поразки навіть при значних ресурсах і реальних важелях впливу. Росія зробила все «правильно» за власною логікою — і все одно програла. Москва мала у Вірменії потужну інфраструктуру впливу: економічну залежність країни від російського ринку, присутність російських військових баз, контроль над стратегічними енергетичними активами, проросійську опозицію з реальним фінансуванням і медійним покриттям. Російська стратегія електорального впливу ефективна там, де виборці не мають особистого досвіду порівняння двох систем, де інформаційне середовище можна контролювати, і де проєвропейські сили асоціюються з корупцією або нестабільністю. У Вірменії жодна з цих умов не виконувалася повністю. Виборці вже мали конкретний досвід того, що означає «російська безпека». Перспектива членства в ЄС сприймалася не як абстракція, а як видимі громадянам конкретні економічні вигоди.

Вірменія підтвердила закономірність, яку можна було простежити і в Молдові, і Грузії, і частково в Україні: Росія програє там, де її власна поведінка стає найкращим аргументом проти неї. Не західна пропаганда, не санкції, не зовнішній тиск, а конкретні дії або бездіяльність Москви у критичний момент. І ще один чинник, про який не згадують експерти, які аналізують виборчий процес. Це ЗСУ, які вже підірвали міф про «вєлікую і нєпобєдімую» та довели обмеженість можливостей недоімперії. І фактично частково зруйнували її «м’яку силу».

Однак маю зауважити, що важливо не впадати в надмірний оптимізм. Проросійські сили у Вірменії отримали більше третини голосів сумарно. Росія не вибита з гри, вона зазнала поразки в цьому конкретному виборчому циклі. Вона спробує знову: через економічний тиск, дестабілізацію, пошук нових посередників. Питання в тому, чи встигне Вірменія за наступні роки достатньо глибоко інституційно інтегруватися з Заходом, щоб зробити повернення до орбіти Москви структурно неможливим. Це питання залишається відкритим. Восени я буду у Єревані та з колегами обговорюватимемо результати й політичні тренди.

— Росія традиційно втручається у вибори країн, особливо тих, які або були в СРСР, або були під її впливом у Європі. Які особливості її впливу ви помітили на парламентських виборах у Вірменії? Який інструментарій вона використовувала?

— Вірменська виборча кампанія 2026 року є цінним матеріалом для політологічного аналізу. Інструментарій Москви став відомий ще до виборів завдяки журналістським розслідуванням Reuters, де з посиланнями на п’ятьох анонімних західних розвідників і документи описувалися алгоритми російського впливу. Москва розробила масштабний план перевезення до 100 тисяч проросійських виборців із Росії до Вірменії, щоб штучно збільшити частку голосів проти Пашиняна. Логіка була проста: сотня тисяч організованих виборців вплинуть на результати (потенційно від 5% до 8%). Слід зауважити, що це не нова тактика в принципі. Росія використовувала організоване перевезення виборців і в інших контекстах, але такий масштаб був дуже показовим. По суті, Москва намагалася використати вірменську діаспору в Росії як зовнішній електоральний ресурс.

І тут треба надати належне Пашиняну, який дуже оперативно відповів. Міністр оборони Вірменії Сурен Папікян заявив, що вірменські громадяни, які повертаються з-за кордону голосувати, можуть бути призвані на обов’язкові військові збори. «Якщо вірменський громадянин, що прибуває з Росії, підлягає військовій службі, хіба він не має зобов’язань перед батьківщиною? Я не можу це виключати. І не лише з Росії, але і з Франції, США», — сказав Папікян на брифінгу. І загроза повісток реально знизила приплив потенційних виборців із Росії. Пашинян використав легітимний правовий інструмент — закон про військовий обов’язок — проти операції, яка формально була «добровільним поверненням громадян на батьківщину». Росія не могла публічно заперечити, не визнавши при цьому, що організовувала масове перевезення виборців. Це класичний приклад асиметричної відповіді: контрзброя виявилася простішою і дешевшою за саму операцію.

Кремль задіяв бот-мережу Storm-1516, яка вже використовувалася для втручання у президентські вибори в США 2024 році, а також залучив структури російської організації Social Design Agency, що перебуває під санкціями ЄС і Великої Британії за поширення дезінформації проти України. Це принципово важливий факт: росіяни використовують одну й ту саму інфраструктуру для операцій у різних країнах, просто адаптуючи контент під місцевий контекст. Була створена медійна інфраструктура під прикриттям, метою якої було формування «негативного ставлення» до Пашиняна, просуваючи ключовий наратив: «Вірменія може процвітати лише в тісному союзі з Росією і під її захистом». Це довгострокова частина операції — не тактична, а стратегічна. Медіа, яке позиціюється як вірменське і незалежне, але фінансується і контролюється з Москви, формує інформаційний простір не за тижні до виборів, а роками. Росія вдалася до економічного шантажу, пообіцявши в односторонньому порядку заблокувати або денонсувати контракти на продаж Вірменії російського газу, нафтопродуктів та алмазної сировини. Паралельно Роспоживнагляд заблокував імпорт вірменської мінеральної води «Джермук», вин і коньяку. Цілеспрямоване повідомлення вірменським виборцям: «Ваш добробут залежить від нас. Проголосуєте неправильно — заплатите економічно». Подібну тактику Росія застосовувала щодо Молдови, Грузії, України — вона стандартна, але від того не менш дієва в суспільствах із реальною економічною залежністю від Москви. Акцентувалося, що неправильний вибір приведе до «українського сценарію». Особливим саме у вірменському випадку: масштаб розкриття, бо рідко буває, що операція такого рівня стає відомою публічно до виборів, із конкретними документами і сумами. Росія не просто діяла ззовні — вона спиралася на реальну внутрішню проросійську силу з власним фінансуванням, медіаприсутністю й електоральною базою. «Сильна Вірменія» Карапетяна відображала реальний суспільний сегмент. Організоване масове перевезення виборців через кордон у такому масштабі — це якісно новий рівень, який ставить юридичні питання для виборчого законодавства, до яких більшість демократій просто не готова.

Читайте також: «Український сценарій». Як Москва запускає апокаліптичні наративи напередодні виборів у Вірменії

— Чи використовувала вона кампанію CopyCop, яку застосувала під час виборів у Німеччині? Можливо робила ставку на соцмережі чи традиційні медіа? Або здійснювала інформаційний тиск?

— Перш за все слід сказати, що питання про CopyCop — це фактично питання про те, чи є CopyCop і Storm-1516 одним і тим самим. І відповідь принципово важлива для розуміння всієї архітектури російських операцій впливу. Центр протидії дезінформації при РНБО України зафіксував, що CopyCop, Storm-1516 і Neva Flood — це назви однієї і тієї самої мережі, яку курує ГРУ. Різні дослідницькі групи давали їй різні назви залежно від того, який аспект діяльності вивчали. Тому й виникла термінологічна плутанина в медіа. Мережа охоплювала понад 160 доменів і спеціалізувалася на поширенні проросійських наративів, дискредитації України, втручанні у вибори демократичних країн і підриві довіри до західних урядів, інституцій і медіа. CopyCop у Вірменії використовувалася. Це та сама інфраструктура, яку застосовували у Німеччині, США, Франції, просто адаптована під вірменський контекст. У Німеччині ставка робилася переважно на фейкові новинні сайти, що імітували місцеві медіа, так зване «легітимізоване середовище»: людина потрапляла на сайт, який виглядав як регіональна газета, і не підозрювала про його походження. Це класичний CopyCop-підхід.

У Вірменії мережа створювала підроблені сайти, що видавали себе за місцеві медіа, а також за політичні партії та рухи безпосередньо у Вірменії. Фейкові майданчики імітували не лише медіа, а й самі політичні суб’єкти. Тобто росіяни могли суттєво впливати на політичний простір Вірменії. Серед методів — дипфейки та фальшиві інтерв’ю з політичними лідерами, а контент створювався мовними моделями. Як висновок слід відзначити рівень технологічної модернізації: АІ-генерований контент масштабується значно швидше, ніж традиційна ручна дезінформація. Пріоритет надавався однозначно соцмережам, але за специфічним алгоритмом, який потрібно враховувати у майбутньому електоральному циклі. Storm-1516 діяв за принципом циклічного поширення: спочатку створювався контент, потім здійснюється первинний вкид, далі мережа профілів активно репостила допис і лише тоді його підхоплюють державні російські медіа. Це своєрідне «відмивання наративу»: до моменту, коли RT або Sputnik публікували матеріал, він уже мав у виборців ілюзію незалежного органічного поширення. Традиційні медіа тут відігравали роль фінального легітимізатора, а не первинного джерела.

Storm-1516 створював акаунти «громадських журналістів» і «викривачів» на YouTube і X (Twitter) для поширення деструктивних наративів. Контент поширювався через різні канали та в різних форматах — саме для того, щоб надати наративу видимості легітимності. У вірменському контексті це означало: спочатку фейк про корупцію Пашиняна з’являвся у «громадянського журналіста» на ютубі, потім розходився вірменськими телеграм-каналами, потім його підхоплювали проросійські вірменськомовні ресурси і лише наприкінці ланцюжка, якщо взагалі до них доходило, з’являвся на RT або Sputnik.

Паралельно з цифровими операціями йшов прямий інформаційний тиск через офіційні канали. І важливо не плутати з дезінформацією — це був відкритий і публічний тиск. Путін особисто заявляв про «загрози вірменській ідентичності» від проєвропейського курсу. Російські державні медіа системно транслювали наратив про те, що зближення з Заходом призведе до втрати суверенітету і нових воєнних ризиків для Вірменії. Це були не фейки, а відкрита пропаганда, яка працює на іншому рівні, ніж прихована дезінформація CopyCop. Поєднання цих двох рівнів — прихованих фейкових мереж і відкритого державного тиску — і є тим, що відрізняє сучасну російську операцію від традиційної пропаганди. Людина, яка ніколи не чула про Storm-1516, отримувала ті самі наративи через цілком різні канали, що створювало ілюзію їхньої незалежності і достовірності.

— На вашу думку, чи змінюється російська стратегія втручання у виборчий процес, зважаючи на низку невдач, яких зазнала Росія в Румунії, Молдові, Угорщині та інших країнах?

— Росія не змінює стратегію. Вона її масштабує, модернізує технічно й адаптує тактично, але фундаментальна логіка залишається незмінною. Однак варто зауважити, що відсутність реального виборчого процесу в Росії, де ще до виборів відомо, хто переможе, зумовлює деградацію структур, які займаються виборами. Навіть російські експерти часто про це говорять. Росія діє так, як діяла 20 років тому, додаючи технологічний складник, і не враховує, що світ змінюється.

Конституційний суд Румунії анулював перший тур президентських виборів через зовнішнє втручання — це перший прецедент у ЄС, коли російське втручання отримало інституційний відпір. Скасування першого туру виборів у Румунії через російське втручання демонструє, що гібридна спецоперація Росії всередині країни дійсно спрацювала на технологічному рівні. Використання прихованих алгоритмів тіктоку, незаконного фінансування та ботів дозволило проросійському кандидату Келіну Джорджеску вийти в лідери з 23% голосів. Однак поразка цієї операції полягає в тому, що румунські інститути застосували механізми стримувань. Росія не програла електорально — вона програла інституційно. І це означає, що стратегія не провалилася сама по собі, а зіткнулася з контрзаходом, якого раніше не було.

Читайте також: Як TikTok став зброєю: від румунського електорального шоку до українських реалій

Молдова, Вірменія, Угорщина — це різні за механікою поразки. Там Росія програла саме виборцям. Але і там масштаб операцій не скорочувався — навпаки. І тут потрібно сказати неприємну, але важливу правду: Росія вміє робити висновки з власних помилок. У жовтні 2025 року в Кремлі створили спеціальний підрозділ «Управління стратегічного співробітництва та партнерства», який координує операції впливу. Це не дрібна бюрократична трансформація. Це сигнал того, що після серії збоїв Москва зробила висновок: операції втручання були надто децентралізовані, між різними структурами: ГРУ, СВР, приватними консалтинговими агенціями типу SDA — не було достатньої координації. Новий підрозділ покликаний це виправити.

Дуже важливо відмітити, що, попри всі тактичні адаптації, базова стратегія залишається незмінною з часів радянської активної розвідки — змінюються лише інструменти. Не обов’язково перемагати. Достатньо дестабілізувати суспільство. Росія не переглядає стратегію після поразок. Вона робить із поразок інший висновок, ніж ми очікуємо. Захід читає серію невдач як сигнал того, що стратегія не працює. Москва читає ті самі результати як сигнал того, що операції були недостатньо масштабними, недостатньо скоординованими, недостатньо технологічно оснащеними. Звідси новий координаційний підрозділ, значно більший бюджет, AI-генерований контент, рекордна кількість фейкових відео. Головна небезпека: не те, що Росія програє вибори, а те, що вона продовжує гру на виснаження, поступово вдосконалюючи інструментарій, тоді як демократії реагують на кожен інцидент окремо та не будуть системної стратегії захисту.

— Проаналізувавши вибори, на результат яких намагалася вплинути Росія, на що варто звернути увагу Україні, що може стати уроком/ами для нас?

— Румунія дала найважливіший інституційний прецедент: Конституційний суд скасував результати першого туру через зовнішнє втручання — перший такий випадок в ЄС. Але те, що зробило цей крок можливим — наявність незалежного суду, достатньо авторитетного, щоб ухвалити непопулярне рішення і щоб суспільство його прийняло. Я була в Румунії та відмічала, що як в експертному, так і в політичному середовищі є належне розуміння російських загроз. І що незалежні інституції стають умовними «антитілами» від російських «вірусів». Для України урок прямий і болючий: незалежні інститути — суди, ЦВК, антикорупційні органи є не просто вимогою ЄС для вступу. Вони є першою лінією захисту від електоральних операцій Росії. Країна без незалежного суду не має механізму зупинити навіть викриту маніпуляцію.

Молдова показала важливий позитивний приклад: саме діаспора, яка мешкає в ЄС, бачила різницю між двома системами власними очима, стала вирішальним чинником перемоги проєвропейських сил. Росія це зрозуміла й у Вірменії спробувала використати власну діаспору як контрзброю, коли спробувала перевезти до 100 тисяч проросійських виборців до Вірменії. Для України цей урок має подвійне значення. По-перше, кілька мільйонів українців зараз перебувають за кордоном, переважно в країнах ЄС. Це потенційно найбільш проєвропейськи налаштований електоральний сегмент, який має особистий досвід порівняння двох світів. Питання про те, як вони голосуватимуть на майбутніх виборах і як буде організоване голосування за кордоном — це не технічне питання, а стратегічне. По-друге, Росія неминуче спробує використати проти України той самий інструментарій, який вона відпрацьовувала у Вірменії.

Storm-1516 діє за принципом циклічного поширення: спочатку створюється контент, потім первинний вкид, далі мережа профілів активно репостить, і лише тоді підхоплюють державні медіа. Весь цикл займає дуже короткий час, а спростування приходить за дні. До моменту, коли фейк спростований, він уже зробив свою справу — сформував певне враження в мільйонів людей. Це означає, що захист від дезінформації під час виборчої кампанії принципово неможливий як реактивна стратегія. Він можливий лише як превентивна дія: сформовані власні наративи, медіаграмотність населення, розвинені незалежні медіа, швидкі механізми верифікації, регуляція соцмереж. Україна має унікальний досвід протидії дезінформації в умовах активної війни, але цей досвід, на жаль, переважно кризовий і реактивний. Перетворення його на системну проактивну стратегію, яка захищатиме виборчий процес, — це робота, яку треба починати вже зараз, не чекаючи оголошення дати виборів.

Найважливіший системний висновок з усіх розглянутих виборів: Росія програє там, де виборці мають особистий досвід, який сильніший за будь-яку дезінформаційну кампанію. Вірменія пережила Карабах і зраду Москви. Молдова має мільйон громадян, які живуть і працюють у ЄС. Угорщина — суспільство, яке накопичило велику втому від системи Орбана і побачило альтернативу. Росія створила спеціальний координаційний підрозділ у жовтні 2025 року, за місяці до вірменських виборів, щоб стратегічно підготуватися заздалегідь. Такі операції плануються роками, а не тижнями. «ІПСО», про яке журналісти згадують за будь-якої резонансної події, це не одноразова акція, що викликає суспільний резонанс. Це тривала і ретельно продумана операція, яка може готуватися роками. І часто залишається непомітною для обивателя. Ми лише стикаємося з результатами проведеної операції.

Україна не знає точної дати своїх наступних виборів. Але це не аргумент для відкладання підготовки — це аргумент для того, щоб починати негайно. Тому що Росія, я впевнена, вже готується. Конкретно це означає кілька речей одночасно. Законодавство про прозорість фінансування партій треба приймати зараз, не в розпал виборчої кампанії. Виборчу інфраструктуру: реєстри, системи підрахунку, протоколи кіберзахисту — треба захищати і тестувати вже зараз. Правила щодо іноземного втручання в соцмережах треба узгоджувати з партнерами зараз. Україна зможе врахувати досвід інших країн не тоді, коли прочитає повідомлення про ті чи інші заходи, а тоді, коли перетворить цю інформацію на конкретні інституційні рішення до того, як настане момент початку виборчої кампанії. Україна має більше, ніж будь-яка з країн, про які я згадувала. Україна має найбільш консолідоване суспільство в умовах екзистенційної загрози, реальний досвід спротиву і найвищий рівень суспільної усвідомленості що таке «русскій мір». Питання лише в тому, чи вистачить політичної волі перетворити ці переваги на захищену виборчу систему до того, як вона буде потрібна.

— На одному з нещодавніх заходів в Українському кризовому медіацентрі ви пояснили різницю між пропагандистськими кампаніями та інформаційно-психологічними спецопераціями (ІПСО). Що може стати найефективнішою протидією пропаганді й ІПСО, на ваш погляд?

— Почну з принципового застереження, яке визначає всю логіку відповіді. Питання «що є найефективнішою протидією» передбачає, що існує якийсь інструмент або набір інструментів, які можна застосувати — і проблему можна повністю розв’язати. Це хибна логіка. Ефективна протидія ворожій пропаганді й ІПСО — це не конкретний інструмент, це належна система та стан суспільства. І саме звідси треба починати. Нещодавно я була в Брюсселі та мала нагоду поспілкуватися з різними фахівцями. Дозволю собі зробити суб’єктивний висновок. Стратегії протидії, які розробляються урядами і структурами ЄС, базуються на неповному знанні про те, що реально впливає на поведінку виборців. Ми захищаємося від того, що вміємо вимірювати, а не від того, що реально шкодить. Тому там досі говорять про стратегії протидії російській дезінформації. Росія ж, проводячи різні операції, тестує реакцію суспільств, платформ і інституцій і, на жаль, накопичує знання про їхні вразливості для майбутнього застосування. Росія не оптимізує окремі операції для перемоги – вона оптимізує накопичення знань і вразливостей через серії операцій. Кожна її «невдача» є інвестицією в наступну спробу. Захід оцінює успіх чи провал кожної окремої операції і тому системно недооцінює загрозу.

Боротьба з пропагандою й ІПСО є передусім боротьбою наративів, а все решта — медіаграмотність, фактчекінг, регуляція платформ — є лише допоміжною інфраструктурою. Наратив — це не просто повідомлення і не просто факт, як, на жаль, часто подають медійники. Це важлива смислова рамка, через яку людина інтерпретує реальність. Один і той самий факт у різних наративних рамках стає принципово різною подією. Жоден фактчекінг не розв’язує цієї проблеми, бо проблема не у фактах — вона у «рамці», через яку ми дивимося на світ. І саме ця «рамка» визначає, як ці факти ми сприймаємо та інтерпретуємо. Ключові наративи російської інформаційної війни проти України апелюють не до розуму, а до базових психологічних механізмів: страху, тривоги, утоми й безпорадності. Це принципово: Росія не намагається переконати людей у правоті своєї позиції. Вона намагається переконати, що всі зусилля марні та виснажити здатність людини чинити спротив. І тоді не потрібно застосовувати ракети чи кидати «гарматне м’ясо». Росія має різні наративи для різних аудиторій із різними цілями. Для західних виборців: «Україна корумпована, ваші гроші крадуть». Для українців у тилу: «мобілізація несправедлива, еліти відмовляються воювати». Для українців на фронті: «вас зрадять на переговорах». Для молоді: «ця війна нікому не потрібна — рятуйте своє життя».

Останніми роками Росія відійшла від класичних пропагандистських кампаній до когнітивної війни. Це означає, що ми більше не маємо справу з пропагандою в радянському розумінні — відкритою, ідеологічно маркованою, яку можна розпізнати і спростувати. Сучасна російська операція впливу не переконує людей у чомусь конкретному. Вона паралізує здатність розрізняти правду і брехню, створює «туман невизначеності», в якому раціональний вибір стає неможливим.

Читайте також: Зброя, якої не видно

Фактчекінг як відповідь на цей виклик — необхідний, але принципово недостатній. Дослідження когнітивістів показують: до моменту, коли спростування з’являється, фейк уже сформував первинне враження у значної частини аудиторії. Понад те, повторне згадування фейку навіть у контексті спростування закріплює його в пам’яті. Це не теорія — це задокументований ефект, який називається «ілюзією правди». Реактивна протидія — спростовувати, блокувати, викривати — необхідна як гігієна. Але вона не є стратегією. Ефективна протидія дезінформації потребує не лише реактивного реагування, а й довгострокової роботи з суспільством, саме на такому принципі побудована естонська модель.

Світлана Остапа