Медіа vs пропаганда

Президентські вибори вже б’ють рекорди в моєму емоційному та професійному сприйнятті ролі медіа. Колосальний прорив, як на мене, готовність та власна ініціатива журналістів і менеджменту говорити не лише про політиків та порушення, а й виборчі права, форми їх реалізації, важливі, але нудні процедури. Журналісти самі роблять тривалі сюжети, перевіряють себе в реєстрі виборців, роз’яснюють процедури та повідомляють, наскільки це легко і швидко. Головне – мати бажання скористатись правом голосу. Менеджмент ряду телеканалів за власною ініціативою піднімають питання про просвітницькі проекти, готові розміщувати соціальну рекламу та бути максимально проактивними.
Але є одне але… Цю картину професійного щастя і здорового глузду дуже змазує медіа кілерство. Воно набуває масштабних явищ і здійснюється в інтересах конкретних політичних груп. Такі журналісти приходять без ініціативи почути оцінку процесу, чи збалансовану інформацію про всіх, а виконують замовлення «вмочити конкретного кандидата, ЦВК, Держреєстр, організацію». Аргументи за та проти не приймаються, а лише одна позиція «вмочити». На прямі питання про журналістські стандарти усміхаються. Знімають прихованими камерами, або ж з-під поли, провокують емоційні реакції. Замовники не усвідомлюють, що ці речі в кінцевому результаті зіграють проти них. Це не погроза, а досвід.

Хіба це щось нове? Ні, але масштаби є вже загрозливими. Потім ці ж канали почнуть транслювати майдани, підписувати якісь публічні звернення, говорити про тиск власників, цуратимуться власних жовтих, чорнушних, кілерських сюжетів, але буде пізно.

Ольга Айвазовська, голова правління громадянської мережі “Опора”