Уроки для України: аналіз виборчих кампаній у країнах Європейського Союзу

Український антикризовий медіа центр дослідив виборчі кампанії у країнах ЄС (ФРН, Румунії, Чехії та Угорщині) та країнах Східного партнерства (Молдові, Вірменії, Грузії) у 2024—2025 роках. І виписав дев’ять уроків для України, окресливши найбільші небезпеки, які чекають на нашу країну на перших повоєнних виборах.

«Детектор медіа» пропонує опис цих уроків. Саме дослідження доступне тут.

Урок 1. За відсутності шансів на перемогу лояльних сил Росія зосереджує дезінформаційні зусилля на підриві довіри до легітимності виборів. Кремль заздалегідь готує сценарії, у яких перемога опонентів подається як нелегітимна, суспільство переконують, що «влада вкрала вибори», а будь-яка політична нестабільність використовується для тиску на зовнішньополітичний курс держави. Досвід ФРН і Чехії свідчить, що ключова ціль зовнішніх операцій під час виборів може полягати не в приведенні до влади лояльної політсили, а в розхитуванні довіри до демократичних інституцій через дискредитацію виборчого процесу (процедури).

Яка в цьому небезпека для України? Відсутність перспектив проросійських політиків і партій не знижує інтерес Росії до втручання у виборчий процес.

Урок 2. Вплив на вибори — елемент ширшої стратегії внутрішньополітичної дестабілізації та створення конфлікту «влада-суспільство». Мета російських інформаційних операцій полягає не лише в підтримці конкретної проросійської сили чи зміні результату голосування, а у створенні тривалого конфлікту між владою і суспільством. Кремль використовує виборчу кампанію для накопичення недовіри, поляризації виборців, дискредитації інституцій і підготовки ґрунту для кризи легітимності після оголошення результатів. Така тактика застосовується напередодні виборів у Вірменії. Росія готувала сценарії підтримки (Молдова) або дискредитації (Угорщина) протестів, які, за розрахунком російських політтехнологів, мали розпочатися після дня голосування.

Яка в цьому небезпека для України? Перші повоєнні вибори, ймовірно, відбуватимуться у суспільстві з високим рівнем травми та відчуття несправедливості — як стосовно дій української влади, так і міжнародної спільноти через недостатнє покарання для держави-агресорки. Такі умови є ідеальним середовищем для застосування російських операцій впливу. Кремль може намагатися створювати нові та посилювати наявні конфлікти між військовими і цивільними, владою і волонтерами, центром і регіонами, біженцями і тими, хто залишався в країні тощо.

Урок 3. Підтримка опозиції як інструмент впливу на політику чинної влади. Кремль не завжди ставить собі за мету повну перемогу проросійських сил. Часто достатнім результатом є посилення опозиційних акторів, здатних блокувати чутливі для Кремля рішення або змушувати уряд коригувати зовнішньополітичний курс. Для Кремля така стратегія є зручною, бо вона не потребує повного контролю над політичною системою. Достатньо створити сильний внутрішній центр опору, який робить будь-яке прозахідне рішення політично токсичним. До прикладу у Вірменії Москва використовує церковний фактор як інструмент політичного тиску на владу, яка демонструє дистанціювання від Росії.

Яка в цьому небезпека для України? Після війни Росія може робити ставку на підтримку розрізнених опозиційних груп та інституцій, які формально діятимуть під гаслами «миру», «захисту соціальної справедливості», «втоми від Заходу» тощо. Тому Україні критично важливо відрізняти легітимну політичну опозицію від каналів зовнішнього впливу, які використовують демократичну конкуренцію як інструмент ревізії стратегічного курсу керівництва країни.

Урок 4. Соцмережі перетворюються на інструмент управління суспільною думкою. Росія застосовує технологію симуляції публічної сфери, коли мережі анонімізованих або напівавтентичних акаунтів відтворюють форму «живої» політичної дискусії. Бот-мережі продукують алгоритмічно інтегрований потік дублікованих тверджень. На відміну від класичної пропагандистської моделі, заснованої на централізованій трансляції меседжів від одного джерела до масової аудиторії, тут працює логіка псевдоплюралізму: множинність нібито незалежних голосів слугує механізмом легітимації однієї й тієї самої інтерпретаційної схеми, створюючи ефект «суспільного консенсусу». У цьому контексті тікток виступає критичним каналом первинного впливу.

Яка в цьому небезпека для України? Соціальні мережі стають каналом швидкого імпорту в Україну російської пропаганди і маніпуляцій, які підривають здатність суспільства до раціональної мобілізації та довіри в умовах війни. Особлива небезпека може надходити від тіктоку з огляду на зростання аудиторії цієї мережі й алгоритми, що сприяють вірусному поширенню контенту. Тікток може на фінальному відрізку кампанії дати несподівану електоральну перевагу кандидату, який не має значного фінансового та медійного ресурсу (показовий досвід Румунії у 2024 році).

Урок 5. «Локальні актори» як ретранслятори зовнішнього впливу. Російські операції впливу в електоральних кампаніях переважно працюють за принципом «підсилювача» наявних протиріч. Кремлівські технологи не генерують нові інформаційні подразники, а експлуатують укорінені у внутрішньому політичному конфлікті готові лінії напруги. Так Росія переслідує мету ескалації тональності: поширення неактивістських емоцій, радикалізація тверджень тощо. У результаті зовнішній вплив маскується під внутрішню політику — відповідно його складно маркувати та нейтралізувати.

Яка в цьому небезпека для України? Така модель робить зовнішнє втручання стійким і малопомітним. Навіть без прямої приналежності до Росії меседжі, що підривають підтримку оборони, європейського курсу або довіру до інституцій, можуть масштабуватися через локальних акторів і виглядати як органічна громадська думка. Це підвищує ризик внутрішньополітичної поляризації, зниження суспільної стійкості та легітимізації рішень, вигідних агресору, під прикриттям «внутрішньої дискусії».

Урок 6. Завчасне формування інформаційного середовища. Приклад Німеччини 2025 року засвідчує здатність Росії вести довготривалу підготовку до вирішальних інформаційних атак під час виборчих кампаній, а також спроможність генерувати провокативні повідомлення, які в подальшому впливають на сприйняття виборцем певних політиків чи політичних партій. Таким чином Росія за тривалий час до початку виборчої кампанії (до двох років) регулярно здійснює інформаційні провокації, запускає хвилю дезінформації та технічно підтримані кампанії, що створюють базове тло недовіри ще до офіційного старту перегонів. Підготовчий етап інформаційних операцій формує стійкі переконання щодо недовіри традиційним медіа. На фінальному етапі кампанії Кремль активує заздалегідь вмонтовані інформаційні «бомби» через: мережі сайтів-клонів; бот-акаунти; контентні фабрики, які швидко масштабують атаки, змінюючи їхню спрямованість залежно від актуального порядку денного.

Яка в цьому небезпека для України? Ключовий ризик полягає в тому, що реагування часто відбувається з запізненням, як правило, перед початком виборчої кампанії. Тоді як Росія вибудовує дезінформаційну інфраструктуру впливу роками. Як наслідок, навіть суспільство може бути інфіковане роспропагандою задовго до виборів. Для України ця загроза є особливо актуальною, оскільки системна дезінформаційна активність Росії впливає на довіру до уряду й традиційних медіа, робить країну вразливою до поствиборчої дестабілізації та полегшує сприйняття антиєвропейських наративів.

Урок 7. Штучний інтелект як тренд гібридного впливу Росії. Росія дедалі активніше використовує ШІ як засіб масштабування, здешевлення та прискорення інформаційної операції. Росія оперативно адаптується до актуальних трендів, локальних проблематик і злободенних тем, специфічних вразливостей різних груп виборців. Росіяни не обмежуть себе міркуваннями про етичні норми та ліміти застосування ШІ з метою маніпулювання масовою свідомістю. Як приклад — вибори 2025 року до Бундестагу. Росія залучила ШІ на різних етапах дезінформаційних операцій в німецькому медіапросторі:

для масового наповнення фейкових новинних сайтів і клонів відомих медіа (створення ілюзії легітимного джерела);

для ботомереж і автоматизованих коментарі, що тиражують проросійські наративи й створюють хибну видимість підтримки ідей і тверджень, які цілеспрямовано просуваються організаторами інформаційної операції;

ШІ використовується для підробки атрибутів достовірності: логотипів медіа, телевізійної графіки, документації тощо. Таким чином створюються псевдодокази, які аудиторія сприймає як підтвердження фейкової інформації;

для створення deepfake-відео та синтетичних голосів, які дають змогу запускати репутаційні атаки (секс-скандали, корупційні викриття, фальшиві заяви політиків тощо) та підривати довіру до невигідних Кремлю політиків, політсил та інституцій.

Спростування маніпуляцій, створених за допомогою ШІ, ускладнене, оскільки синтетичний «розум» забезпечує експлікаційне продукування нових версій, перефразувань. Це виснажує фактчекінг і створює середовище, в якому виборець перестає відрізняти реальність від симуляції. Одночасно розширюється міжнародний контур: фейки поширюються різними мовами, що дозволяє шкодити репутації держави, формуючи серед суспільств у третіх країнах уявлення про кризу демократії та нелегітимність результатів виборів.

Яка в цьому небезпека для України? ШІ знижує поріг застосування масштабних операцій впливу й робить їх дешевшими, швидшими та стійкішими до спростувань. Для України є означає зростання ризику серійних репутаційних атак, спрямованих проти політиків, лідерів думок, військових, волонтерських організацій, а також підриву довіри до виборчих процедур і державних інституцій.

Урок 8. Вепонізація страху як інструмент політичного контролю. Досвід виборів в країнах-сусідках України (Румунія, Молдова, Угорщина) та Грузії демонструє, що страх війни може бути перетворений на один із найефективніших інструментів електоральної мобілізації та політичного контролю. У цій парадигмі виборець голосує не за соціально-політичний порядок денний, який пропонують партії, а обіцянку уникнути війни.

Яка в цьому небезпека для України? Вкрай імовірно, що на повоєнних виборах Кремль спробує використати аналогічну технологію проти українського суспільства.

Урок 9. Суспільна втома від війни як трамплін для «несподіваного» кандидата. Втома від війни може поступово переорієнтувати виборця з ціннісних орієнтирів — безпеки, євроатлантичного курсу, міжнародної відповідальності Росії, на більш побутові теми. У такій ситуації кандидат, який першим переконливо артикулює гостросоціальні теми і запропонує зручні для комунікації з виборцем моделі повернення до довоєнної нормальності, може отримати неочікувану перевагу. Показовим є приклад Джоржеску й Румунії. Він не мав класичного партійного ресурсу, але зміг створити образ позасистемного кандидата за допомогою тіктоку.

Яка в цьому небезпека для України? Небезпека полягає в тому, що у поствоєнний період запит на соціальну нормальність може стати квитком до великої політики для кандидатів, які поєднають популістські конструкції з нетривіальними форматами цифрової електоральної мобілізації. Такий кандидат може не бути частиною проросійського реваншу. Однак цей сценарій підвищує ризик формування широкої платформи гостросоціального популізму, у межах якої може бути дискредитована ідея європейської інтеграції України.

Підготувала Світлана Остапа