«Кожен другий не вірить Зеленському». Головні тенденції інфопростору 31 серпня — 6 вересня 2020 року. Детектор виборів

Read in English here.

Президент посилено піариться на будівництві доріг, поки «Європейська солідарність» влаштовує йому вагнерівськиий Вотерґейт, а ОПЗЖ виступає на підтримку Лукашенка. Детектор виборів 2.2

«Детектор виборів» — щотижневий аналітичний огляд, який оперативно фіксує головні теми, тенденції, маніпуляції та зміни в інформаційному просторі, пов’язані з місцевими виборами. Детальніший аналіз читайте в наших постійних (теленовини, політичні ток-шоу, інформаційні канали, російська пропаганда тощо) моніторингових дослідженнях. Перший випуск «Детектора виборів» читайте тут.

Головні тенденції тижня

5 вересня офіційно стартувала агітаційна кампанія. «Слуга народу» та «Європейська солідарність» провели з’їзди, на яких назвали своїх найпопулярніших кандидатів у мери. Загальнонаціональні медіа звернули найбільше уваги на Олега Філімонова, гумориста, який намагатиметься стати мером Одеси від «Слуги народу», та на Ірину Верещук — колишню міську голову Рави-Руської, яка змагається за Київ. Практично непоміченим центральними телеканалами залишився з’їзд партії «УДАР», на якому в мери Києва висунули Віталія Кличка. Медійну присутність партії «За майбутнє» забезпечує один центральний канал — «1+1».

Телеканали всіх чотирьох великих медіагруп піарять у новинах Володимира Зеленського, який анонсує зміни на краще та розповідає про успіхи програми «Велике будівництво». Водночас президента та його партію спіткала низка незручних і програшних скандалів — із начебто зірваною «спецоперацією» із захоплення російських найманців; із батьком Зеленського, якому намагались дати стипендію; з нардепом Гео Леросом, який агресивно атакував Зеленського особисто і його команду, за що був виключений з фракції «Слуга народу». Вкрай невигідними для президентської політсили перед виборами є тенденції в регіонах, де місцева влада набирає електоральні очки, саботуючи розпорядження уряду щодо карантину. А «всеосяжне припинення вогню», яке влада вже записала собі в плюси перед виборами, зірвалося — першими відкрили вогонь сепаратисти, однак проросійські медіа вважають, що винна все одно Україна.

«Опозиційна платформа — За життя» у Верховній Раді добивається проведення виборів на прифронтових територіях Донеччини та Луганщини, де має гарантовану підтримку. Медіа, пов’язані з ОПЗЖ, привертають увагу суспільства до цієї теми, водночас демонструючи, що інтересами виборців Донбасу переймаються лише Медведчук і його партія.

Медіа, близькі до «Європейської солідарності», агресивніше атакують владу, намагаючись показати історію з російськими найманцями приватної військової компанії Вагнера як «Вотерґейт для Зеленського» та роздмухуючи скандальні історії, які президент волів би замовчати. 5 канал, подаючи результати опитування Центру Разумкова про довіру до інституцій в Україні, розпочав із фрази «Кожен другий українець не вірить Володимиру Зеленському».

«Голос» і «Батьківщина» стали менш помітними в інформаційному просторі. Перші просто не генерують інформаційних приводів, які могли би привернути увагу загальнонаціональних медіа до їхніх ключових кандидатів, а другі воліють не згадувати зайвий раз про Юлію Тимошенко в контексті коронавірусу, з яким лідерка партії бореться.

Якщо ж подивитись на новини медіа Ріната Ахметова, можна подумати, що серце української політики б’ється в Бахмачі на Чернігівщині. Саме тут, у 208 виборчому окрузі, балотується до Верховної Ради Олег Ляшко. Канал «Україна» не тільки регулярно піарить кандидата, але й залучає для його підтримки нових і нових популярних персонажів.

Головні події, пов’язані з виборами, які висвітлювались 31 серпня — 6 вересня 2020 року

• Гео Лерос розкритикував Зеленського — його виключили з фракції «Слуга народу»;
• Офіс президента відхрестився від проросійських заяв Вітольда Фокіна;
• Партія «Слуга народу» озвучила перелік кандидатів у мери обласних центрів;
• «Слуга народу» визначилась із кандидатом на окрузі, де в нардепи йде Ляшко;
• Відкрилась четверта сесія Верховної Ради;
• 5 вересня в Україні офіційно стартувала виборча кампанія;
• «Європейська солідарність» вимагає захистити вчителів від епідемії;
• Сергій Шахов балотується в мери Києва;
• Влада кількох міст оскаржує в суді включення до «червоної зони»;
• Син кандидата в мери Кривого Рогу від «Слуги народу» збив дитину;
• Кабмін збирався призначити батькові Зеленського довічну стипендію, але передумав;
• Колишній голова Дніпропетровської ОДА Різниченко долучився до «Пропозиції»;
• «Батьківщина» визначилась із форматом участі в місцевих виборах;
• Мера Дніпра Бориса Філатова облили зеленкою;
• Росія запровадила санкції щодо низки українських політиків, серед них Порошенко;
• Порошенко виступив на мітингу у Львові, де висунули кандидата в мери від ЄС;
• «Слуга народу» хоче поєднати місцеві вибори з опитуванням;
• На Донбасі загострення, бойовики погрожують обстрілами — Україна скликає контактну групу;
• Голова Луганської облдержадміністрації закликає до відновлення торгівлі з окупованою частиною;
• Тернопіль вдруге ігнорує включення до «червоної» карантинної зони.

Виборча кампанія офіційно стартувала. Та вже в останні дні серпня та в перші дні вересня ми побачили бурхливе зростання кількості піару президента Зеленського та «Слуги народу», що супроводжується зовнішньою рекламою. Інші колишні друзі Зеленського — наближені до Ігоря Коломойського політики з партії «За майбутнє» — у зовнішній рекламі починають поводитись по-опозиційному: чи то самі обіцяють, чи то виборцям пропонують стати «не слугою, а господарем». Провокативне гасло запозичили в Івана Франка — щоправда, в нього «ґаздою, не слугою», а на партійних плакатах слово «слуга» промовисто виділяють зеленим.

Поки Володимир Зеленський і його команда розповідають про суперуспішну програму «Велике будівництво» (щодо якої, щоправда, залишається відкритим питання — чому гроші з коронавірусного фону в розпал епідемії пішли на дороги? — й хорошої відповіді у влади нема) та перерізають стрічечки в регіонах, опонентам відкрились дві головні на цю мить больові точки влади.

Перша з них — дедалі більш масовий спротив карантину в регіонах, які уряд відносить до «червоних» зон. Місцеві політичні лідери — мери обласних центрів та їхні команди — кидають виклик Києву, ігнорують карантин і завойовують симпатії виборців, які втомилися від епідемії. Хоч яку тактику обере влада — репресії, поступки чи невтручання — це гратиме на руку місцевим елітам і послабить позиції «Слуги народу». Негативні ж наслідки ігнорування карантину поки що не настільки помітні масовій аудиторії, щоби впливати на електоральну поведінку, і відповідальність за них завжди можна перекласти на погану систему охорони здоров’я — тобто на «Київ».

Офіс президента і штаб «Слуги народу» за цих обставин, по-перше, згладжуватимуть невигідний для них конфлікт і намагатимуться менше акцентувати в медіа на непокорі місцевих еліт; повторюватимуть, що невідворотне покарання повинні забезпечити «компетентні органи», щоб у слушний момент перекласти відповідальність на міністра внутрішніх справ і генпрокурорку. Натомість опозиційні медіа всіляко роздмухуватимуть цей конфлікт і підтримуватимуть його призвідців — це, власне, вже відбувається. По-друге, слід чекати посилення протикоронавірусної пропаганди, яка влітку зійшла нанівець — влада вже не може вдавати, що тримає епідемію під контролем, але намагатиметься пояснити, що в цьому винна не вона, а безвідповідальні громадяни.

Друга больова точка — «повне і всеосяжне припинення вогню», яке вже не є ні повним, ні всеосяжним. Оголошене понад місяць тому перемир’я мало бути переконливим свідченням готовності та спроможності Зеленського виконати одну зі своїх головних обіцянок — «закінчити війну». Хоча проєвропейська опозиція звинувачувала владу у черговій зраді національних інтересів, попервах успішне перемир’я стало шансом на сповільнення перетікання проросійських виборців від «Слуги народу» до «Опозиційної платформи — За життя», яке фіксує соціологія. Адже за версією ОПЗЖ, влада не хоче й не може припинити війну, а зробити це під силу тільки кумові Путіна.

Першим украй незручним для влади інфоприводом стали заяви Вітольда Фокіна, колишнього прем’єра, а тепер учасника тимчасової контактної групи у Мінську. Призначений у середині серпня Фокін майже відразу почав говорити речі, які звучать як зрада вже не лише для патріотичного електорату — фактично закликати до миру на умовах Кремля. Офісу президента довелося виправдовуватись, а медіа Медведчука прирівнюють заклики Фокіна до виконання Мінських угод.

А під кінець тижня лідер донецьких бойовиків Денис Пушилін анонсував обстріл позицій української армії, тобто заздалегідь попередив про порушення перемир’я. Обстріли почалися навіть раніше за анонсований час, і вже є жертва. Здавалось би, прекрасна нагода для України продемонструвати і світу, і своїм громадянам, що це бойовики не дотримуються домовленостей. Однак за версією Пушиліна, яку, звісно ж, поділяє кремлівська й медведчуківська пропаганда (ось, наприклад, «Страна» добре пошукала і знайшла «докази»), першими почала українська армія, спорудивши «незаконне» щось під Горлівкою — хоча навіть сепаратист Ігор Безлер визнає, що це неправда. Отже, аудиторія проросійських медіа почує те, що треба Кремлю — в порушенні перемир’я винна влада України. А відновлення обстрілів після місяця перерви — аргумент аж ніяк не на користь Зеленського, який мав намір завершити війну вже цього року.

Картину загальної стабільності й контрольованості ситуації підривають також конфлікти довкола керівника Національного антикорупційного бюро Артема Ситника та ситуація зі скандальними суддями Окружного адмінсуду Києва, яких, схоже, неможливо покарати. А також рішення суду, за яким державний «Приватбанк» має виплатити величезні гроші братам Суркісам.

Чути в медіапросторі й відлуння скандалу щодо затриманих у Білорусі та повернутих Лукашенком до Росії бойовиків приватної військової компанії Вагнера. Цю історію, яка нібито вже потрошку вщухала, оживив Савік Шустер у своїй «Свободі слова» на «Україні», запросивши до слова одного з головних апологетів версії із зірваною операцією СБУ — головреда онлайн-видання «Цензор» Юрія Бутусова. Також правдивість цієї історії обстоював нардеп від «Європейської солідарності» Олексій Гончаренко. Опонував обвинувачам Валерій Кондратюк зі Служби зовнішньої розвідки та народна депутатка Ірина Верещук із «Слуги народу», а також Нестор Шуфрич з ОПЗЖ (хоча його однопартієць Олександр Качний на Прямому казав, що спецоперація таки планувалась!) і Валентин Наливайченко, який колись очолював СБУ, а тепер є нардепом від «Батьківщини». Скептично про цю історію висловився й ветеран СБУ Ігор Смешко. Шуфрич стверджував, що спецоперацію могли розробити у штабі Порошенка. Розмова в ефірі не допомогла з’ясувати правду, однак ще раз привернула увагу глядачів до гаданої «державної зради» голови Офісу президента Андрія Єрмака, якого звинувачують у зриві спецоперації. А вже на лояльному до Порошенка Прямому каналі в програмі «Ехо України» «Європейська солідарність» відігралась, дібравши спікерів та зрежисувавши розмову так, аби історія з «вагнерівцями» виглядала як Вотерґейт для Зеленського. (Детальніше про це читайте в огляді політичних токшоу; історію про «вагнерівців» та її висвітлення в медіа «Детектор медіа» дослідить в окремому матеріалі.)

Усе це ускладнює виборчу кампанію «Слуги народу», головний акцент якої — не на досягненнях (їх у партії на локальному рівні ще немає), а на співпричетності: «Україна — це ти». Поки що не зрозуміло, які переконливі аргументи партія зможе протиставити регіональним елітам та традиційним політсилам, які експлуатують у кампаніях свої випробувані козирі: «Європейська солідарність» — патріотичні гасла та загрозу незалежності, ОПЗЖ — мир і зниження тарифів, «Батьківщина» — скасування продажу землі тощо. Погляньмо детальніше, як цей конфлікт відображається в медіа.

«Слуга народу». Головна подія тижня — довгоочікуваний з’їзд: його висвітлювали у праймових новинах усі центральні канали загального інтересу. Більшість із них виокремили позитив: синхрони Зеленського та голови партії Олександра Корнієнка з обіцянками «не красти, не брехати і не здаватися» і «будувати дороги, створювати нові робочі місця для молоді та збільшити фінансування лікарень». Що ж до мінусів, то «Зеленський нагадав не лише головні здобутки парламенту, але й помилки нової влади, які теж були, але їх поступово виправляють» (ICTV).

Справжньою інтригою, звісно, була не лідерська демагогія з трибуни, а кандидати, яких «Слуга народу» висуває на посади міських голів у найбільших містах. «Україна» повідомляє про них також тільки хороше: «Нові обличчя. Не підтримали жодного чинного мера, та всі претенденти досвідчені» (це, до речі, суперечить прогнозам багатьох аналітиків, що «Слуга народу» зробить ставки на локальні еліти — та ще дужче ускладнює боротьбу президентської партії за регіони, де ці еліти популярні). Найбільше уваги приділили кандидату в мери Одеси — гумористу Олегу Філімонову, чий синхрон зокрема є в сюжеті «1+1». (Згодом «Плюси» окремо розповідали про «вірусне відео» зі зйомок реклами Ірини Верещук, але важко сказати, чи можна вважати це піаром «Слуги народу», чи навпаки.) «Інтер», для патронів якого кандидати від «слуг» — конкуренти, імен називати не став узагалі.

СТБ наголосив на кількості жінок серед оголошених кандидатів — їх шість, хоча ця цифра мало що каже глядачам без порівняння. Втім тут картина аж ніяк не безхмарна: «промову претендентки на головне крісло столиці Ірини Верещук час від часу перекрикують мітингувальники, які зібралися під стінами “Паркового”». У матеріалі 5-го каналу відчувається іронія: «зелені кнопочки, шалений принтер», також, як і на СТБ, згадка про мітинг проти забудови, і згадка про Арсена Авакова, якому зарезервували місце, але він не прийшов на з’їзд. Суспільне ж коротко розповіло про з’їзд «Слуги народу» у збірному сюжеті, присвяченому також з’їзду «Європейської солідарності».

Кількість президентського піару в теленовинах зростає — президент має всі шанси наздогнати ОПЗЖ за кількістю прихованої реклами та передвиборного піару. Президент вітає школярів із початком навчання, розповідає про туристичний потенціал Полтавщини, про «Велике будівництво», інспектує будівництво доріг, обіцяє медикам підвищення зарплат. Такі матеріали виходять на каналах усіх чотирьох великих телегруп. До піар-кампанії долучилась і дружина президента, яка одужала від коронавірусної хвороби — зокрема проводила екскурсії для школярів Маріїнським палацом перед камерами ICTV та «України».

Народний депутат від «Слуги народу» Гео Лерос збурив інфопростір своїм виступом проти Зеленського. Завдяки «Бабелю» ми знаємо, як технологи «Слуги народу» рекомендували партійцям виправдовуватись і засуджувати Лероса. Медіа, умовно лояльні до Зеленського, приділили скандалу непропорційно мало уваги: коротке повідомлення вийшло на «1+1», а «Інтер» згадав про конфлікт буквально одним реченням. Це не замовчування, однак очевидне применшення значущості конфлікту в монобільшості та звинувачення на адресу президента з боку його соратника. Натомість 5 канал, який належить Петрові Порошенку, присвятив виступам Лероса та реакції «слуг народу» пів сюжету, а наступного дня також детально розбирав позицію обох сторін.

Втім не можна виключати, що журналістів відохотив ставитися до своїх заяв серйозно сам Лерос, який поводився нестримано й переступив межі пристойності, наприклад, намагаючись скомпрометувати голову Офісу президента Андрія Єрмака натяками на його сексуальну орієнтацію.

Ще одна прикрість, що спіткала «Слугу народу» на цьому тижні — пригода із сином щойно висунутого в мери Кривого Рогу Дмитра Шевчика. Вісімнадцятирічний Марк Шевчик збив на пішохідному переході одинадцятирічного хлопчика. Спершу подія не мала розголосу, але за два дні потрапила до місцевого й загальнонаціонального інфопростору, і тепер, попри зусилля іміджмейкерів, Шевчик матиме менше шансів у змаганні з досі популярним чинним мером Юрієм Вілкулом. Детальніше про ситуацію в медіа Кривого Рогу перед виборами «Детектор медіа» розповість в окремому матеріалі.

Якщо позитивні новини про Зеленського гіпотетично покращують електоральні перспективи «Слуги народу», то негативні вочевидь б’ють по них — тому недоброзичливці вхопилися за інцидент із намаганням Кабміну призначити батькові президента довічну стипендію. «2 вересня під час засідання уряду за пропозицією виконувача обов’язків міністра освіти та науки Сергія Шкарлета цей проєкт указу зняли з розгляду, — йдеться в матеріалі 5-го каналу третього вересня. — Водночас ЗМІ зазначають, що саме від Шкарлета й надійшла ініціатива серед інших нагороджених освітян виділити й Зеленського-старшого». Цікаво, що це за невідомі «ЗМІ», на які посилається 5 канал — адже назвати вголос навіть таке сумнівне джерело, як «Страна», автори повідомлення не побоялись: «Інтернет-видання “Страна.ua” опублікувало реакцію Банкової. Там кажуть, що, мовляв, прізвище батька Володимира Зеленського й раніше щороку потрапляло до списку претендентів на довічну стипендію, втім 5-й президент, за словами Банкової, щоразу, цитата, “блокував вченого”, кінець цитати». Окрім двох матеріалів на 5-му, цю тему висвітлювало також Суспільне. Більшість центральних каналів про спробу призначити стипендію батькові президента не повідомляли — і це вже можна прямо назвати замовчуванням. Адже на увагу заслуговувала як сама сумнівна ініціатива, так і суперечлива поведінка влади — однією рукою відкликати проєкт, а іншою залучати підтримку для обґрунтування, чому Олександра Зеленського таки варто нагородити.

Загалом 5 канал, який під час минулих виборчих кампаній поводився стримано, на відміну від ідеологічно близького Прямого, дедалі агресивніше атакує владу. У матеріалі про можливий зрив виборів через пандемію в новинах каналу пролунала фраза «рейтинги “зелених” політиків падають, свідчить соціологія» і твердження, що Зеленський їздить регіонами, рятуючи рейтинг «Слуги народу». А 4 вересня, повідомляючи про результати опитування Центру Разумкова про довіру до різних інституцій, 5 канал зробив специфічний акцент: «Кожен другий не вірить Володимиру Зеленському» — і вже потім розповів про рівень довіри до інших інституцій.

«Опозиційна платформа — За життя». Потішна війна між патріотами Іллі Киви та Арсена Авакова триває. Неподалік місця зіткнення під Люботином знайшли сховану зброю та вибухівку: за версією Киви, вона належить «Нацкорпусу», за версією «Нацкорпусу» — «Патріотам за життя». 31 серпня «112» показав, як Кива відвідує постраждалих соратників, і повідомив: «В ОПЗЖ заявили: напад скоїли учасники “Національного корпусу” та “Азова”. Представники цих об’єднань усі звинувачення відкинули, хоча затримані машини належать членам “Нацкорпусу”». А ось у Запорізькій області вже агітаторів ОПЗЖ звинуватили в нападі на ветеранів.

Висвітлюючи події в парламенті, «Інтер» і канали Медведчука й далі наголошують на закликах ОПЗЖ «не забирати в людей право голосу», цитуючи при цьому Юрія Бойка (він вимагає відставки всього уряду) та того-таки Медведчука. «Выборы в Луганский и Донецкий областной совет, должны происходить. Они должны происходить, по той простой причине, что сегодня к огромному сожалению, Луганск и Донецк являются не контролируемой украинской властью. Но часть, большая часть и Луганской, и Донецкой области, являются по нашу сторону линии соприкосновения, и являются контролируемыми территориями. И нельзя забирать право у граждан Украины, проживающих на этой территории, избирать там областные советы», — сказав Медведчук у синхроні «112». До речі, у «Свободі слова» на ICTV спікер Дмитро Разумков припустив, що Центральна виборча комісія може «змінити певні позиції» щодо виборів на прифронтових територіях, тож «Слуга народу» вочевидь залишає собі простір для компромісних маневрів. Що не дивує з огляду на повідомлення про можливу співпрацю з ОПЗЖ на місцевому рівні. Хоча представники самої ОПЗЖ демонструють досить гостро критичну риторику на адресу Зеленського і «слуг», а нардеп Ренат Кузьмін в ефірі каналу «112» навіть спрогнозував, що «Слуга народу» створить коаліцію з «Європейською солідарністю» (стара пісенька про Зеленського як Порошенка номер два).

Сумнівним із погляду здорового глузду, однак цілком виправданим із погляду політтехнологій рішенням ОПЗЖ було відкрито підтримати Олександра Лукашенка та виступити проти білоруських протестів. Адже позиція влади щодо подій у Білорусі стала більш критичною, хоча до явної підтримки протестувальників ще не дійшло. Фотографія Віктора Медведчука та Іллі Киви з прапором радянської Білорусі у Верховній Раді стала вірусною в соцмережах, а в телевізійних дискусіях спікери з ОПЗЖ запекло захищали режим Лукашенка. Зокрема Нестор Шуфрич у «Свободі слова Савіка Шустера» казав, що в Лукашенка «яйца посильнее», ніж у Януковича, закликав українську владу бути прагматичною і підтримувати режим біліоруського диктатора, а також повторював легенди про потужну білоруську економіку. У розмові з білоруськими опозиціонерками Шуфрич закликав змінювати Білорусь «без крові» та знайти компроміс із Лукашенком, на що опозиціонерки запропонували нардепу забрати диктатора собі.

Олег Ляшко. Медіа Ріната Ахметова докладають стільки зусиль до просування кандидата в народні депутати Олега Ляшка, що він заслуговує на окремий розділ у цьому огляді. Наприклад, 31 серпня «Україна» показала окремий сюжет про 208 округ, де балотується Ляшко — звісно ж, із соціологією: «208-й округ, що на Чернігівщині, єдиний в Україні, де разом із місцевими виборами 25 жовтня відбудуться і довибори у Верховну Раду. Від партії влади балотуватиметься Анатолій Гунько. Згідно з останнім дослідженням, яке провела соціологічна група “Рейтинг”, за цього кандидата готові віддати голоси лише 1% виборців. Натомість 65% респондентів заявили, що голосуватимуть за Олега Ляшка». Уважні глядачі впізнали в цьому сюжеті ще й шматочок, який уже бачили в середині липня: колишній міністр інфраструктури Володимир Омелян хвалить Ляшка. Цікаво, чи думав Омелян, коли казав «Ми бачимо зараз у сучасному парламенті дуже багато хайпу, дуже мало змісту. І я би хотів якраз, щоби пан Олег Ляшко повернув зміст у Верховну Раду», що з його слів зроблять агітку багаторазового використання.

Хоча «Україна» вже давно розповідає про участь Ляшка у фактичній виборчій кампанії на Чернігівщині, 4 вересня канал повідомив, що Радикальна партія офіційно висунула свого лідера кандидатом. У цьому матеріалі на користь Ляшка висловлюється інший завсідник «України» — Валентин Наливайченко з «Батьківщини»: «Скажіть людям тут, що може бути депутат, який захищає. І фракція “Батьківщина”, і ціла політична сила, і я обов’язково хочу бути впевненим, що Олег з нами є в парламенті, є в боротьбі далі. Тому що цей вибір — це наш вибір і це Олег Ляшко». Сам Ляшко в матеріалі стверджує, що його підтримують Юлія Тимошенко, а також мер Чернігова Владислав Атрошенко і мер Дніпра Борис Філатов. Для чого меру Дніпра підтримувати кандидата, який балотується в колишніх Бахмацькому, Борзнянському, Куликівському, Менському, Талалаївському й Ічнянському районах Чернігівської області, — питання риторичне, але Філатов справді висловлювався на підтримку Ляшка. Цікавіше, що позиція Філатова використовується як аргумент для глядачів «України», хоча ще торік медіа Ріната Ахметова підтримували Олександра Вілкула — головного конкурента Філатова на попередніх виборах мера.

«Європейська солідарність». Головною подією тижня для партії також став з’їзд. Позитивним меседжем, який поширювали медіа, стала участь у виборах від «ЄС» колишніх в’язнів Кремля Романа Сущенка і Володимира Балуха, а також долучення до партії Олександра Турчинова. У матеріалі 5-го каналу, який дуже детально висвітлив з’їзд, лунає критика проєкту «Велике будівництво», у якому представниця «ЄС» Іванна Климпуш-Цинцадзе вбачає корупцію.

У кінці тижня активність партії пересунулась на Галичину, де урочисто висували кандидатів у мери, зокрема колишнього голову Львівської облдержадміністрації Олега Синютку. Характерно, що білборди з Олегом Синюткою, яких у серпні було дуже багато у Львові, замінили на рекламу з Петром Порошенком, що навіть породило конспірологічну чутку про участь п’ятого президента у місцевих виборах. Також тривають спроби медіа «Європейської солідарності» скомпрометувати мера Львова Андрія Садового: фейк, від якого непереконливо відхрестився 5 канал, перебазувався до партійної газети.

«За майбутнє». Як і раніше, партію передусім інформаційно підтримує «1+1». Зокрема 31 серпня канал показав матеріал із регіонального форуму партії в Запоріжжі, наголосивши на тому, як активісти «За майбутнє» дбають про довкілля. 2 вересня новини «1+1» розповіли, що в Києві напали на нардепа з групи «За майбутнє» Антона Полякова. Ані коментарів поліції, ані натяків на політичне переслідування в матеріалі не було.

Третього вересня цей самий канал показав форум «За майбутнє» в Сумах. Тут наголосили на жіночому крилі партії: «Ця усміхнена пані — доктор економічних наук, професорка, громадська діячка та викладачка з багаторічним стажем. На форум прийшла, аби домогтися змін у країні. Ірина Д’яконова очолює жіноче крило Сумського осередку партії “За майбутнє”». А 5 вересня сюжет про з’їзд у Тернополі розпочався буквально з гасла — того самого, запозиченого у Франка.

У медіа Медведчука роль амбасадора «За майбутнє» виконує нардеп від «Слуги народу» Олександр Дубінський. Зокрема у токшоу «Пульс» він сказав, що «слугам» варто створити коаліцію із «За майбутнє», а Ігор Палиця був би чудовим прем’єр-міністром. А сам Палиця не менш чудово виступив у «Праві на владу» на «1+1» і пожалівся на «занадто дорогу електроенергію для феросплавів» (феросплави — одна з ключових сфер бізнес-інтересів Ігоря Коломойського).

«Пропозиція». Інцидент із мером Дніпра Борисом Філатовим, якого облили зеленкою під час зустрічі з виборцями, не став подією для центральних медіа. А сам Філатов опосередковано звинуватив Ігоря Коломойського та Олександра Петровського (якого Верховний Суд дозволив називати Наріком). І принагідно проїхався по їхніх медіа: «На каждой, каждой моей встрече присутствует одни и те же рожи: 9-й телеканал Бени и телеканал D1 Нарика, криминальная падаль, прикидывающаяся “патриотами”, бывшие наркоторговцы и бывшие охранники “Эмиля”, выродки и уголовная шелупонь».

«Батьківщина». Окремі медіа, зокрема телеканали «Україна» і «1+1», пильно стежать за процесом видужання Юлії Тимошенко від коронавірусної хвороби. Та загалом партію мало чути в медіапросторі — можливо, технологи «Батьківщини» вирішили, що поєднання прізвища лідерки з коронавірусом не найкраще працюватиме на рейтинг політсили.

«Голос». На тлі параду з’їздів у кінці серпня — на початку вересня «Голос», який провів свій з’їзд найпершим із парламентських партій (11 серпня), став малопомітним. У медіа переважно фігурує лідерка партії Кіра Рудик. Один із порівняно гучних інформаційних посилів «Голосу» протягом тижня, що минув — виступ на підтримку білоруських протестувальників. Однак інформаційних приводів, які могли би привернути увагу загальнонаціональних медіа до яскравих особистостей кандидатів «Голосу» на місцях, поки що не чути.

Матеріал підготували Отар Довженко, Ярослав Зубченко, Зоя Красовська і Олександр Крумін.