Як політики і власники медіа в регіонах готуються до виборів. Медіапідсумки 15–22 червня 2020 року

Чутки, плітки та чиста правда про життя регіональних медіа напередодні місцевих виборів.

Одним із факторів, що найбільше впливають на майбутні вибори так само, як і на всі попередні, є природне небажання людей, котрі давно у владі, відмовлятися від неї та втрачати вплив на медіа. Причому навіть коли ці люди переходять із локального на національний рівень політики, вони все одно намагаються зберегти медіавплив у рідному для себе регіоні.

Наприклад, коли я запитала про медіаринок Харкова, мені його характеризували як болото, де з року в рік мало що змінюється і де гостро не вистачає прикладів якісної роботи журналістських команд. Людиною з найбільшим впливом на місцеві ЗМІ називають нинішнього мера Геннадія Кернеса, якому приписують контроль над усіма комунальними медіа і з чиїм оточенням пов’язують місцеві 7 канал, телеканали «Фаворит» і «Фора». Колишня голова Харківської обласної державної адміністрації, а нині народна депутатка Юлія Світлична, подейкують, досі не втратила впливу на газету «Вечірній Харків» і телеканал Р1. А з Арсеном Аваковим досі пов’язують телеканал АТН.

Про певні фантомні болі старих політичних еліт свідчать і історії про роздержавлення комунальної преси, що їх розповідають у невеличких містечках. Ще в 2017 році ми писали про суд між газетою «Апостолівські новини» (м. Апостолове, Дніпропетровська область, 14 тис. мешканців) і Апостолівською районною радою щодо невиконання останньою зобов’язань із фінансування видання. Головна редакторка видання Вікторія Михальченко тоді також стверджувала, що кошти на висвітлення діяльності райради її голова Віктор Мудрий нібито спрямовує в місцеву телекомпанію, яка належить його родині. Суд вирішив справу на користь редакції газети, але кажуть, що конфлікт і досі триває. Дозволю собі також зробити припущення, що й суперництво між цими двома сторонами могло початися не з роздержавлення. Ще в 2015 році обидві брали участь у місцевих виборах: батько Віктора Мудрого Олексій Мудрий — як перший кандидат від Блоку Петра Порошенка «Солідарність», Вікторія Михальченко — як закріплена кандидатка від «Опозиційного блоку».

І треба сказати, що ринок безпомилково вчиться. Надивившись на безгрошів’я роздержавлених газет, що отримали «вольну», регіональні телерадіокомпанії, здається, нині зробили все, щоби їхня свобода від місцевої влади не стала настільки ж абсолютною. І, своєю чергою, безперечно, викликатиме нарікання представників роздержавленої преси той факт, що законопроєкт «Про медіа» в частині мовлення громад створює фінансово комфортніші, але гірші з точки зору демократичних процесів умови для телебачення і радіо.

Живучий тренд перетікання людей із медіа в політику продовжиться й на місцевих виборах. Причому в ролі медіамайданчиків виступатимуть не лише традиційні ЗМІ, а й блогерські платформи. І я зараз маю на увазі не тільки Партію Шарія, про яку, мабуть, багато хто з вас у цей момент подумав.

Наприклад, у Львові про намір перетворитися на політичну партію «Варта» оголосила фейсбук-спільнота «Варта 1». Лідером партії стане Ігор Зінкевич. У 2014 році він започаткував громадську ініціативу «Варта 1», коли працював у штабі львівської поліції інженером-програмістом та мав доступ до оперативної інформації про резонансні ДТП, злочини та вуличні інциденти у Львові. Через рік «Варта 1» лише у фейсбуку налічувала понад 85 тис. учасників, а Ігор Зінкевич став депутатом Львівської міськради. Наразі група «Варта 1» має 276 тис. учасників, також є однойменний інформаційний сайт. Зінкевич заявляє про самофінансування партії за рахунок членських внесків. Але видання Zaхid.net вважає, що в партії є спонсори з числа впливових львів’ян.

З інтересом дізналася, що якщо ви хочете проводити виборчу кампанію в якомусь регіоні, то зазвичай не можна просто привезти гроші місцевим медіа й почати агітувати: існують люди — місцеві князьки, — без погодження з якими ніхто не починає виборчі кампанії в їхніх населених пунктах — і політтехнологи кажуть, що це не мери чи голови ОДА. Причому якщо про таких людей у великих містах мені говорили, що не впевнені, чи вони дійсно контролюють ціле місто, і що до них за погодженням звертаються радше про всяк випадок, то в містечках концентрація влади в цих людей безперечна: кандидату просто спалять машину чи поб’ють промоутерів.

Такі обставини, в яких працюють медіа, ще погіршила економічна коронакриза. Причому ЗМІ в регіонах і постраждали від неї найбільше — на початку карантину в березні дехто говорив про 90 % втрат доходів. Дісталося навіть регіональним телеканалам, які належать олігархам, і принаймні один із них наразі переглядає підходи до управління своїми медіаактивами у Дніпрі. Враховуючи, у скількох олігархів є медіаактиви в Дніпрі (Дніпро в цьому сенсі — наче маленький Київ), залишу це поки як інтригу для вашого подальшого апетиту читати «Детектор медіа».

Із самого початку карантину регіональні телерадіокомпанії били на сполох, говорячи про неможливість виконувати програмні концепції. Але у відповідь на дозвіл Національної ради з питань телебачення і радіомовлення тимчасово не виконувати умови ліцензій під час карантину мовники між собою жартували, що не поспішають повідомляти регулятора про плани не дотримуватися ліцензії, щоби не привертати зайвої уваги. Попри фінансову скруту, вони не поспішали і припиняти діяльність: хтось очікував на традиційні виборчі заробітки, а в когось, мабуть, живою була пам’ять, як колись Партія регіонів безкоштовно включала до свого виборчого списку власників телеканалів.

При цьому телеканалів на ринку стільки, що на них уже не вистачає не тільки інвесторів чи аудиторії, але й журналістів: Odesa.live Вадима Столара нині шукає представників усіх телевізійних професій, радо розглядаючи сумісництво й гарантуючи учасникам кастингів цілковиту конфіденційність.

Серед імовірних охочих продати якийсь медіаактив зараз називають переважно тих, у кого їх кілька і хто й до кризи не розвивав їх усі на повну силу — як-от родина Проданів, яка володіє в Чернівцях телеканалами «Чернівецький промінь» і «Місто ТБ», причому другий показує бібліотеку контенту першого (підкреслю: «імовірно, можуть хотіти продати» не дорівнює «вирішили продати і шукають покупця»).

З усіх чуток про те, хто що і в кого може купити, найбільше засмучує, що серед можливих покупців чи інвесторів у регіональні ЗМІ найчастіше називають представників політичних сил із проросійського крила — «Опозиційної платформи — За життя» чи «Опозиційного блоку». Наприклад, нещодавно циркулювали чутки про купівлю цілої низки (я чула навіть про 15) телеканалів та інтернет-ЗМІ на Одещині та Херсонщині. Це, звісно, наводить на тривожні думки стосовно політичної карти України в регіонах після місцевих виборів, особливо з урахуванням процесів децентралізації.

І, здається, саме час починати розбиратися в сортах «ОПЗЖ». Найнебезпечніший уособлює  Віктор Медведчук, чиї статки збільшуються, зокрема, не без допомоги Кремля: російська влада дозволяє його родині освоювати одне з трьох найбільших нафтових родовищ у РФ, а він, імовірно, частину цих коштів вкладає в українські ЗМІ.

Насправді, не будь-яке медіа можна продати кому завгодно без загрози йому нашкодити: повідомлення Віктора Медведчука про те, що з 2012 року його родині належить невелика частка у структурі власності «1+1 медіа», уже підштовхнуло Нацраду відкласти переоформлення ліцензій ТЕТ, канал «1+1» — переробити сюжет про американські біолабораторії, а кількох рекламодавців групи, за чутками, пригальмувати співпрацю до з’ясування обставин. Але це національний медіабренд. У регіонах життя жорсткіше та на репутацію зважають менше. А от наслідки ми цілком можемо споживати всією країною.

Фото: trulybelong

 

Print Friendly, PDF & Email

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *