Народні депутати про розважальний контент на виборах: непряма агітація більш ефективно працює

Чи можна вважати розважальний контент передвиборною агітацією? Хто має боротися з проблемою медіакілерства? Чи варто приймати поправки до закону про вибори для регулювання «чорного піару»? Опитування «Детектора медіа».

«Детектор медіа» поцікавився думкою політологів та медіаюристів щодо передвиборної агітації у розважальному форматі, а також стосовно використання політичних технологій, які проблематично регулювати на законодавчому рівні. У першій частині читайте думки експертів із політичних технологій. У другій – юристів. Нині ж ми зібрали точки зору народних депутатів.

На думку більшості опитаних народних обранців, потрібно врегульовувати використання розважальних форматів кандидатами в президенти під час виборчих кампаній. Оскільки трансляція деяких програм за участі кандидатів на багатомільйонну аудиторію наразі є прихованою передвиборною агітацією. А будь-яка передвиборна агітація має оплачуватися із виборчого фонду кандидата.

Але оскільки наразі законодавство не врегульовує це питання, то висловити претензії щодо порушення закону не можна. Тоді потрібно висловлювати претензії до всіх кандидатів, які використовують свої посадові обов’язки для агітації: поїздки президента країною, виступи чиновників по телевізору, використання клієнтської бази для агітації тощо.

Щодо того, хто має боротися з медіакілерством і мовою ворожнечі, яку використовують кандидати в президенти, поширюючи інформацію в ЗМІ, то народні обранці вважають, що ці поняття дуже суб’єктивні та розмиті. Для одних певні вислови будуть «мовою ворожнечі», а для інших – критикою опонента. Боротися з цими явищами, на думку опитаних, мають у першу чергу Нацрада і ЦВК.

Народні депутати переконані, що зміни до виборчого законодавства потрібні, але водночас потрібно підвищувати політичну культуру, бо навіть ідеальний закон не матиме цінності, якщо його не виконуватимуть.

«Детектор медіа» поставив наступні запитання:

1. Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?
2. Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?
3. Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

На ці запитання відповідають народні депутати: Вікторія Сюмар, Рефат Чубаров, Ганна Гопко, Андрій Іллєнко, Єгор Соболєв, Сергій Соболєв, Дмитро Лінько, Ігор Шурма.

Вікторія Сюмар, голова Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики, фракція «Народний фронт»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Зараз ми маємо таку боротьбу, що в нас немає двох реальних лідерів перегонів у цій президентській виборчій кампанії, у нас є 4-5 лідерів. Сьогодні йде боротьба за вихід у другий тур. І повірте, жоден кандидат не почувається достатньо впевненим, що він там опиниться. Але, на жаль, це знову боротьба компроматів. Ми не бачимо ідеологій і інтелектуальних меседжів. Як боротися з корупцією в судах, як піднімати економіку, долати бідність? Ці всі питання потребують відповіді, а кандидати поки змагаються лише в компроматах. Останні тижні перед першим туром і перед другим туром буде війна компроматів. І, можливо, будуть і силові змагання. Ми вже бачимо застосування силових підрозділів, і, як на мене, це ключова загроза сьогодні на президентських виборах. Щоб на дільницях не мав ніхто бажання потренуватися в силовий спосіб, або в другому турі не сталося боротьби за життя. Бо кандидати будуть боротися не на життя,а на смерть, і це не може не налякати країну, яка вже має на сьогодні велику кількість зброї на руках, в якій багато людей, які мають досвід ведення бойових дій.

Законодавчо таких обмежень немає, очевидно тут треба приймати якісь зміни. В Америці, наприклад, є така законодавча норма. У нас поки немає такої норми, то не можна казати, що це поза законом. Моя думка, що всю політичну рекламу потрібно суттєво обмежувати, і зосередити увагу на планах та результатах кандидатів, а не на ефемерних гаслах.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Якщо це мова ворожнечі, то треба прийняти закон, відповідно до якого Нацрада з питань телебачення і радіомовлення могла би виносити відповідні рішення. Тобто регулятор повинен використовувати європейські практики для цього.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Треба приймати поправки до закону про вибори.

Рефат Чубаров, фракція «Блок Петра Порошенка»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Недосконало регулюється законом, тому треба якісніше регулювати. Бо інакше треба погодитися з тим, що кожен може використовувати ту сферу, де він є професіоналом: чиновник – чиновницьку, артист – сцену.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Якщо самі журналісти не знайдуть якусь форму обговорення цих питань, то це буде не дуже ефективно. Я би більше вимагав від Нацради.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Нібито зараз це більш-менш регулюється. Треба рівень політичної культури підвищувати.

Ганна Гопко, позафракційна:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Мені здається, що будь-яка поява будь-якого-кандидата – це передвиборна агітація, але в інших форматах. Чи це в розважальних шоу, чи це в якихось серйозних форматах і на мільйонну аудиторію. І коли ми бачимо засилля одного кандидата на одному каналі, а іншого на іншому, коли немає рівноправного доступу різних кандидатів, є певна незбалансованість, й очевидно вона є підіграванням одному з кандидатів. В інтересах його виборчої кампанії, в інтересах власника цього медіа, який дозволяє, наприклад, використовувати різні формати для того, щоб допомогти нарощувати впізнаваність чи довіру конкретно до цього кандидата. Тому я вважаю, що рівноправний доступ до медіа був однією з найбільших проблем кампанії.

Взагалі я виступаю за обмеження телевізійної реклами, це є в скандинавських країнах, можливо, тільки на суспільному телебаченні, і то за винятком рівно розділеного часу для агітації.

Якщо це агітація, то вона має бути оплачена з виборчого фонду, бо вже зараз надмірна поява в різних форматах, особливо в розважальних, когось із кандидатів свідчить про те, що це спосіб економії коштів. Але водночас інші кандидати не мають такого доступу до ресурсів у перехідний період реформи телебачення, коли суспільне ще не набуло ваги і популярності, а олігархічні ресурси впливають на свідомість людей і, на жаль, потім впливають на результати виборів. Тому це питання бажано регулювати. Попри зростання використання соцмереж, на цих виборах вони ще не мають такого впливу, як телебачення.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Насправді – Нацрада, яка має своїх фахівців, експертів. Є профільний комітет свободи слова та інформації, який теж має реагувати. У нас телебачення розраховано на масового глядача, якому воно диктує і нав’язує тренди. Воно нав’язує їм низькопробні серіали, шоу. ЦВК мала б також регулювати ці речі. Є ті зміни, які напрацьовують експерти «Опори» та інших центрів, щоб це питання якось врегулювати. Але, думаю, що суспільство своїм пультом мало б теж регулювати. 27 років свідомість людей добивали низькопробним спочатку російським контентом, а потім замінили його на наш продукт низької якості, базований на примітивних інстинктах людини, їх підживленні, а не підвищенні культурної планки.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Поправки якісь уже напрацьовано. Питання у виконанні. Ми можемо приймати найідеальніші закони, але треба їх ще виконувати. Пам’ятаєте, як фальсифікували вибори? Покарано людей дуже мало, і це підриває довіру до того, що навіть новий гарний закон буде виконуватися. Треба встановити механізми обмеження політичної реклами й передвиборної агітації і без телевізійного ресурсу достукатися до людей.

Ми бачимо абсолютно нерівний доступ, коли олігархи у відповідності до своїх уподобань, підтримують своїм телересурсом. На національному рівні в нас є монополізація ключовими олігархами, їх називають великою четвіркою. Але на обласному рівні теж є свої олігархи, наприклад, в агрорегіонах. Є медіа, які належать меру, губернатору, голові ОДА. Тому під місцеві вибори 2020 року дуже важливо, щоб на обласному і районному рівні об’єднаних територіальних громад були можливості доступу до незалежної незаангажованої інформації.

Андрій Іллєнко, позафракційний, член ВО «Свобода»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Треба добре промоніторити, чи є в цьому розважальному контенті передвиборна агітація. Бо в нас закон, на жаль, прописаний так, що складно це питання регулювати, тому що в нас агітацією вважається тільки прямий заклик голосувати або не голосувати за якогось кандидата. Якщо просто популяризується ім’я певної людини, але немає прямого заклику, то юридично довести, що це агітація, достатньо складно.

На жаль, у нас не працює, як у більшості цивілізованих країн жорсткий моніторинг. Наприклад, у Франції є спеціальна інституція, яка моніторить весь телеефір. І якщо певний телеканал просто частіше показує якогось кандидата, ніж інших, тобто є явний дисбаланс, то це вже вважається порушенням. А в нас достатньо не казати: «Давайте голосувати за цього кандидата!», щоб не порушувати закон.

Звичайно, ми всі розуміємо, що це є прихована агітація. Взагалі, пряма агітація працює лише в деяких моментах, більш ефективною є якраз непряма агітація. На жаль, наше законодавство прописано дуже топорно і довести непряму агітацію дуже важко. Плюс низкий рівень політичної культури кандидатів і учасників політичного процесу призводить до того, що це відбувається.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Із цим складно. Майже всі наші медіа політично заангажовані, чітко працюють на певного кандидата, чи групу кандидатів, чи проти певних кандидатів. Як притягнути якогось кандидата до відповідальності за мову ворожнечі? Він тільки буде радий, щоб його притягли до відповідальності, потягали по судах, це буде тільки популяризація для нього. Напевно, реальний спосіб покарати кандидата за мову ворожнечі – не голосувати за цього кандидата. Бо поки що я іншого варіанта просто не знаю.

Якщо є заклики до повалення конституційного ладу, про відмову від територій, якщо кандидат не може відповісти на питання, чий Крим, якщо кандидат не визнає Росію агресором, то тоді мають застосовуватися статті Кримінального кодексу щодо цієї людини, яка по суті не є лояльною до української держави. А поняття «мова ворожнечі» поки що в законодавстві розмите та суб’єктивне. Прямі заклики до вбивства – це очевидно, що злочин, а якщо це жорстка критика? Хтось вважає це критикою, а хтось назве це мовою ворожнечі.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Враховуючи те, що ця виборча кампанія на фінішній прямій, то ні. Але на майбутнє, навіть до парламентських виборів є трохи часу, тож я вважаю, що потрібно змінювати законодавство про вибори, ухвалювати іншу виборчу систему – пропорційну з відкритими списками. «Свобода» завжди пропонувала заборонити платну політичну рекламу, має бути забезпечений рівний доступ до ЗМІ, бо ми на сьогодні маємо змагання гаманців. У кого більше грошей – той, відповідно, більше присутній в медіа й на зовнішній рекламі. І це ніяк не регулюється. Коли «великі» кандидати подадуть свої звіти (про витрати виборчих фондів. – Ред.), їх буде смішно читати. Це навіть не 10% їхніх реальних бюджетів, витрачених на вибори. Ті, хто надають послуги, занижують їх вартість. Плюс є неофіційна підтримка, яка в грошах не вираховується, коли певний олігарх-медіавласник одним дає карт-бланш, а інших взагалі не помічає. Це не тільки реклама, йдеться й про новини, розважальні програми, ток-шоу та інші формати. Це прямий вплив на виборця, але по виборчих фондах це ніяк не проходить. Це структура олігархічної економіки і політики. Звичайно, треба це змінювати, але це довгий процес.

Єгор Соболєв, фракція об’єднання «Самопоміч»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Ні, тому що це його професійна діяльність. Він актор розважального жанру, і, власне, тільки завдяки цьому країна його знає. Якщо він грає на сцені, то я тут не бачу передвиборної агітації, яку обов’язково треба оплачувати з передвиборного фонду. Тоді можна і до Президента України висунути вимогу: вважати всі його виступи в ЗМІ передвиборною агітацією. Або до будь-якого народного депутата, який балотується в президенти. Фактично Зеленський у цьому серіалі робить свою роботу. Ясно, що це такий прийом, такий успішний спосіб боротьби за виборця. У цьому немає нічого протизаконного й алогічного. Фактично те, що виборці повинні вибирати своєю головою, у жодному законі не пропишеш.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Я думаю, що нищівна критика – це прояв зростаючої конкуренції в українській політиці, що завжди добре. Більше того, я як політик знаю, що часом це буває несправедливо, часом особливо боляче. Але це частина нашої професії – бути постійно критикованим, та іноді варто дослуховуватися до критики. І якщо її обмежувати, то ми фактично будемо підривати саму ідею контролю й управління суспільством тими людьми, кому вони делегували владу.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Я проти обмеження будь-якої критики. Якщо вона брехлива, то в людей має просто виробитися достатньо критичного мислення, імунітету до маніпуляцій їхньою свідомістю і розумінням ситуації, і це обов’язкове завдання виборця в демократичному суспільстві. І не тільки на виборах, а що більш важливо – між виборами людина має розуміти, що відбувається.

Що б я робив обов’язково – я би платні пости в соціальних мережах маркував. Якщо це реклама, то вона не може бути прихованою. Я давній противних прихованої реклами. І, звісно, такі пости мають оплачувати з передвиборного фонду.

Сергій Соболєв, фракція ВО «Батьківщина»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Дивлячись, що вважати розважальним контентом. Відповідно до закону про вибори, будь-яка передвиборна агітація повинна оплачуватися з фонду відповідного кандидата. Якщо це використання архівних матеріалів, які не пов’язані з виборчою кампанією, то це не можна прив’язати до виборів. Але якщо є прямі заклики голосувати в рамках програм, навіть архівних, то без сумніву тоді це є передвиборною агітацією. А якщо це звичайна професійна діяльність, то ні. Бо за такою логікою виступи президента чи прем’єр-міністра, навіть архівні, можна буде назвати передвиборною агітацією. Цей процес – як тонкий лід: з одного боку, не можна допустити розгулу передвиборної агітації, а з іншого – треба розмежовувати документальний чи розважальний контент.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Знову-таки, що вважати мовою ворожнечі? Якщо це є відверто брехлива інформація. Я наведу приклад такої – так справа «педофільна справа», яка була розкручена напередодні виборів, а потім повністю розвалилася. Це взагалі пряма брехня і медіакілерство. Але якщо це припущення з посиланням на конкретні джерела, факти й інформацію, то тоді це повинно бути досліджено негайно і в цьому має бути зацікавлений кандидат, проти якого це спрямовано. Наприклад, розкрадання в «Укроборонпромі», якщо хтось вважає це кілерством, то він має бути перший зацікавлений у створенні комісії з розслідування, щоб дати доручення СБУ, прокуратурі. Я вважаю медіакілерством випадки відкритої відвертої брехні.

Це не завжди суди. Факт можна перевірити, наприклад, дізнатися думку експерта або встановити, мав місце цей факт чи ні, чи відповідає він заявленому часовому проміжку. Наприклад, я зараз виставлю виступ Ірини Луценко, яка підтримує Юлію Тимошенко на виборах президента проти Порошенка. І це правда, але це був 2014 рік, а не 2019-й. Але я можу виставити, не вказавши 2014 рік.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Ми вже ухвалили певні поправки щодо формування окружних і дільничних комісій кандидатами в президенти. Тепер ця схема повністю розкрита: навіщо було 44 кандидати в президенти – саме для того, щоб погратися м’язами в комісії.

«Чорний піар», на мій погляд, під час виборчої кампанії повинен офіційно розміщуватися кандидатами в президенти. Це є практика всього світу. Наприклад, у США під час виборів ви могли на ключових каналах (СNN, NBC, ABC та ін.) побачити антирекламу проти кандидатів у президенти. Це застосовувалося і проти Трампа, і проти Хіларі Клінтон. Але це була офіційна реклама/антиреклама, яка мала вихідні дані і було видно, хто це оплачував. Це повинен був оплачувати опонент, бо навряд чи сам кандидат розміщував проти себе таку рекламу. Нам це треба врегулювати.

Дмитро Лінько, фракція «Радикальної партії Олега Ляшка»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Безумовно, але ми вперше з цим стикнулися, треба було раніше реагувати. Але оскільки законодавство нам це дозволяє, то вони цим користуються. Це, безперечно, агітація, якщо ти кандидат і збираєш повні зали людей для зустрічей – це відкрита передвиборна агітація. Бо хтось агітує, розповідаючи про свої програми, а хтось – розповідаючи анекдоти. Тому треба буде робити висновки після цієї кампанії.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Я не думаю, що можна якось боротися з тим, що один кандидат викриває іншого кандидата. Тому що так у всьому світі, процес виборчих перегонів передбачає якесь поливання один одного брудом. Просто є якісь моральні межі. Завдання усього суспільства – щоб у нас були нормальні економічні умови, щоб медіа працювали як бізнес. Якби вони приносили прибутки, то власники менше б втручалися в редакційну політику. А на сьогодні телеканали власниками використовуються як політичні інструменти, подаючи викривлену інформацію про конкурентів, щоб знищити кандидата в президенти чи політичну партію.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Я взагалі вважаю, що треба приймати новий виборчий кодекс. Восени парламентські вибори, потрібно до них готуватися. Зробити цей закон універсальним, очистити від зайвого, врахувавши все, із чим ми стикнулися в останні роки. Щоб не було нових майданів, щоб не було невизнання легітимності виборів, врахувати всі процеси підкупу виборця. Бо сьогодні це найбільша проблема для виборів.

Ігор Шурма, фракція «Опозиційний блок»:

– Чи не вважаєте ви передвиборною агітацією (прихованою політичною рекламою) розважальний контент за участі одного з кандидатів у президенти України? Якщо так, як вона має регулюватися?

– Я не хочу давати оцінки одному Зеленському, бо закон один для всіх. Бо як тоді розцінити поїздки президента з томосом? Як усі його поїздки країною оцінювати – це є звична робота президента чи передвиборна агітація кандидата в президенти? Або лікар, який використовує свою пацієнтську базу для агітації?

Справа не в Зеленському. Справа в людях. Як би Зеленський не рвав на собі сорочку, він не стане президентом доти, доки його не виберуть люди. Тому я вважаю, що про такі речі потрібно було думати раніше. Якби після Революції гідності (я не опонент до революції, я опонент до тієї влади, яка прийшла на хвилях революції) нова влада провадила іншу політику, постаті Зеленського ніколи б не було.

– Хто, на ваш погляд, має боротися з проблемою медіакілерства, маніпуляцій громадською думкою та мовою ворожнечі, які лунають від кандидатів у президенти в ЗМІ?

– Я в політиці давно. Колись не було такої ворожнечі, люди приходили на мітинги і зустрічі не на платній основі, без маніпуляцій, приходили, бо їм було цікаво, бо вони жили за іншими стандартами. Тепер ми подібні на раба, якого випустили на волю і він намагається скористатися всіма правами вільної людини, до того перебуваючи все життя в клітці. І нас відразу поглинув світ маніпуляцій. Коли раба випускають з клітки, треба знати, чи він з тим впорається.

Подивіться на виборчі кампанії в Європі та США. Там давно працюють проекти із застосуванням маніпуляцій. І зараз уже боротьбу за майбутнє України ведуть не політичні ідеології й не політичні лідери, а політичні проекти. У нас немає жодної ідеологічної партії. Що таке ідеологічна партія? Це означає, що коли змінюється лідер партії, то він веде не свою позицію, а ідеологічну, веде в певному напрямі країну. І якщо люди голосують за лібералів чи соціал-демократів, республіканців чи консерваторів, то вони знають куди рухатиметься країна. А зараз, якщо люди, яких звинувачують у корупції, кажуть, що вони патріоти, то це не є патріотизм. І ніхто це не може проконтролювати, бо в нас об’єктивних ЗМІ в Україні не залишилося. І зараз дивляться не на суть інформації, а на того, хто її поширює, бо знають, хто за ним стоїть.

Хто може контролювати? От ситуація з «Укроборонпромом» показала, що ми потрапили у глухий кут. Ті органи, які мали контролювати, самі опинилися під підозрою. Як боротися з маніпуляціями, я не знаю.

Я мало вірю в те, що ці вибори будуть результативними. Можливо, вони будуть перенесені. Я для себе прийняв рішення, що я після цієї каденції, більше не балотуватимусь в парламент.

– Чи варто приймати поправки до закону про вибори, адже тепер «чорний піар» та інші сумнівні технології не регулюються?

– Треба, питання – коли. Не в міжвиборчий період і не перед виборами. А відразу після виборів, коли було вікно можливостей. Треба було так приймати закон про мову, про НАТО, про референдум, зміни до виборчої системи. Закладайте зміни для наступного скликання, щоб їм було зрозуміло, куди вони йдуть. Той, хто бореться за Україну, не думає про наступний термін, він залишиться в історії.