Слуга на паркеті, або Зеленський-кандидат як продукт ЗМІ
Точніше, продукт особливостей українських ЗМІ.
Ще в лютому впали в око на вулицях білборди: «Прийде весна — почнемо саджати. ЗеПрезидент — слуга народу». Гадалося: а може, це якісь підставні борди, що мали на меті скомпрометувати Володимира Зеленського? Але ані скандалу, ані взагалі розголосу довкола них не виникло, Зеленський ніде публічно не заявив, що це не його реклама — отже, навряд чи підставні.
Й от — новий білборд: «Здай корупціонера — отримай 10 %. ЗеПрезидент — слуга народу».
Можна, звісно, поіронізувати з цього формулювання: мовляв, і на біса мені 10 % корупціонера? Можна спитати, який саме слуга — мажордом, лакей, кухар, а чи, може, економка? Але іронізувати зовсім не хочеться. Бо стає моторошно: за веселою маскою клоуна з тих бордів проглядає страшне обличчя.
Зовсім не важко уявити, кого й куди почнуть «здавати», якщо в тому буде матеріальна зацікавленість, — набридлих родичів, занадто прискіпливих начальників, бізнес-конкурентів, просто перших-ліпших, хто під руку трапився, аби заробити. І хай потім доводять, що не верблюди. Мимоволі пригадується, що «слуга народу» — це сталінський вислів, сталінський образ. А ще пригадується, що той самий Сталін будь-які свої провали як керівника компенсував посиленим пошуком диверсантів та саботажників. Тим самим «саджати».
То, може, це невдалий епізод із передвиборної кампанії найрейтинговішого на сьогодні кандидата? Шановна Мар’яна П’єцух підмітила цікавий факт: у рекламних роликах Володимира Зеленського використано кадри його зустрічей з експертами, але при цьому щось промовляють самі лише експерти, Зеленський же найчастіше мовчить і уважно слухає.
Але біда в тім, що й у ЗМІ доводилося зустрічати матеріали, де йшлося про зустрічі Зеленського з різноманітними експертами. Подеколи про це повідомляли як просто про факт, подеколи — про те, що казали експерти. Й ніколи (принаймні, я не бачив) — що казав сам Зеленський. Його власна роль — то лише роль уважного слухача.
Наберіть у гуглі «Зеленський зустрівся», «Зеленський зустрічався», «Зеленський мав зустріч». Під кожним із цих завдань ви знайдете десятки, як не сотні, посилань на матеріали найрізноманітніших ЗМІ.
Зеленський зустрічався з Куртом Волкером. Зеленський зустрічався з Андрієм Садовим. Із представником МВФ. Із Лещенком та Шабуніним. Із політиками-реформаторами. Із Марі Йованович. З іншими послами в Україні. І про все це повідомляють і повідомляють ЗМІ. І в цих їхніх матеріалах те саме: або просто факт зустрічі, або те, що казали візаві Зеленського — тільки не він сам. «Леонід Ілліч Брежнєв прийняв посла Франції за посла Великої Британії й мав із ним тривалу зустріч» — от саме на такому рівні.
Перепрошую, а інформація в усіх цих повідомленнях — де вона? В чому вона полягає? Де вони — новини? Зеленський зустрічався з Лещенком та Шабуниним? А тепер уявіть собі новину, та ще й переказану багатьма ЗМІ: «Гриценко зустрівся із Шабуніним». Просто про факт їхньої зустрічі. Зеленський зустрівся із Садовим. А тепер уявіть собі новинне повідомлення в багатьох ЗМІ: Добродомов зустрівся з Садовим. Або про те, що Гриценко зустрівся із Садовим. Скажете, це нуль інформації, таких новинних повідомлень не може існувати у природі? Тоді що ж робить подібну «інформацію» прийнятною для ЗМІ, коли йдеться про Зеленського? Це ж навіть не паркет — адже в паркетних новинах головний персонаж бодай щось робить або каже! Мимоволі спадає на думку: а чи не джинса все це?
Що найбільше нагадують подібні новини про Зеленського, то це світську хроніку в таблоїдах. Саме за канонами світської хроніки й веде керманич «Кварталу» свою передвиборну кампанію. Саме у схильності до інфотейнменту й таблоїдності далеко не один раз лунали звинувачення на адресу багатьох українських ЗМІ.
Адже феномен виборчої кампанії Зеленського полягає в тому, що вона — ірраціональна: згадок про кандидата багато, а по суті — нічого. Але ця кампанія де почалася, там і завершилася б, якби ЗМІ не тиражували цю ірраціональність, не робили із Зеленського «інформацію саму по собі», не множили би беззмістовних згадувань про нього. Зрозуміло: будь-яка новина про Зеленського — це клікабельність. Але знову доводиться констатувати: Зеленський-кандидат — то є повністю продукт ЗМІ. Точніше, продукт особливостей українських ЗМІ.
Поміж тим, усі ці безінформаційні повідомлення несуть важливі меседжі для цільового електорату Зеленського, агітуючи на його користь.
- ЗМІ повідомляють про кожний його крок і кожне його чхання — отже, не сумніваються, що президентом стане саме він.
- Й українські політики та громадські діячі, й іноземні представники мало не в чергу вишиковуються, аби тільки зустрітися із Зеленським — отже, саме на нього ставлять як на майбутнього президента. Насправді ж іноземні посли завжди зустрічаються з усіма рейтинговими кандидатами, щоби прорахувати позицію й політику своїх країн у разі перемоги кожного з них, Зеленський — далеко не виняток.
- Володимир Зеленський уважно слухає експертів та громадських діячів — хоча насправді ніхто не знає, чи дослухається до них і які висновки з цих зустрічей робить.
На тлі цього інформаційного шуму вже ніхто й не помічає: оце «саджати» станом на сьогодні і є єдиним предметним пунктом у кампанії Зеленського. А, до речі, куди «здавати корупціонерів» — адже президент демократичної держави не має повноважень судової влади й не може «саджати» на свій розсуд! А от про інститути й інституції наш кандидат — анічичирк.
Подеколи здається, що Володимир Зеленський проводить грандіозне соціологічне дослідження на предмет зрілості нашого суспільства. Й зрілості наших ЗМІ.
