Ольга Коцюруба, радниця «Опори»: «У нас немає комплексного законодавства, спрямованого на протидію дезінформації»

Старша радниця з правових питань громадянської мережі «Опора» — про вибори в Угорщині, напрацювання робочої групи з підготовки до повоєнних виборів і про те, чим можуть допомогти в цій підготовці громадські організації та медіа.

12 квітня 2026 року завершилися парламентські вибори в Угорщині, за перебігом яких пильно стежили в Україні. Як вдалося громадянам Угорщини захистити демократичний вибір, попри підтримку Віктора Орбана лідерами Росії, США та Китаю? До яких сучасних виборчих технологій потрібно готуватися в Україні? Яка роль медіа під час виборів? Як рухається робота в робочій групі з підготовки комплексних законодавчих пропозицій щодо особливостей порядку організації та проведення виборів в умовах особливого періоду та/або повоєнних виборів в Україні? Про все «Детектор медіа» запитав у старшої радниці з правових питань громадянської мережі «Опора» Ольги Коцюруби.

За словами Ольги, хоча в Україні вибори під час дії воєнного стану неможливі, але готуватися до перших повоєнних виборів потрібно вже. Зокрема українське законодавство потребує змін, пов’язаних із наслідками війни.

Щодо ролі медіа, то, на думку Ольги Коцюруби, медіа треба постаратися вижити в умовах фінансової кризи. «Важливо, щоб медіа працювати згідно зі стандартами журналістики, щоб могла сформуватися майбутня воля виборця. Бо інакше не буде через кого поширювати інформацію, якій довіряють», — сказала вона.

— Ольго, ви стежили за виборами в Угорщині? На вашу думку, як громадянам Румунії, Молдови й Угорщини вдалося захистити демократичний вибір, попри зовнішнє втручання Росії?

— Так, стежила дистанційно. На мою думку, загальноєвропейською тенденцією є іноземне втручання у вибори, і це стосується не тільки Угорщини, а й Румунії, Молдови. Ми бачимо за звітами Європейської комісії, що було втручання Росії у вибори, власне, Європейського парламенту.

В Угорщині воно було дуже помітним. The Washington Post у великому розслідуванні розповів, що на виборах фактично безпосередньо працювала Служба зовнішньої розвідки Росії, як планувалася інформаційна кампанія щодо можливого псевдонападу на Орбана, щоби переключити дискурс на захист національних інтересів. Маємо надію, що в нас не буде якогось такого проросійського кандидата. Але треба сказати, що в цьому розслідуванні розповіли, що за допомогою штучного інтелекту фактично були дискредитаційні кампанії в соціальних мережах проти опозиційних кандидатів.

Читайте також: «Нашу перемогу буде видно з місяця». «Тиса», «Фідес» і їхні коментатори у фейсбуці

Думаю, це і нас теж буде чекати. Ми давно в цій сфері та знаємо, що такий чорний піар чи кампанії з дискредитації завжди були характерні, коли штаби шукали компромат на конкурентів. Але зовсім інший рівень, коли це професійно роблять розвідувальні установи, для яких це є основним завданням. Тому нам треба на цей аспект зважати. Очевидно, у нас теж буде використовуватися така технологія, можливо навіть не за чи проти якихось конкретних кандидатів, а для розхитування ситуації, для делегітимізації процесу як такого. Тому ми мусимо винести це як урок, власне, з угорських виборів.

Якщо ми беремо приклад виборів у Молдові чи Румунії, то тут треба говорити, що там державні інституції не сприяли зовнішньому впливу, а навпаки йому протидіяли. У Молдові спрацювало те, що там безпосередньо за шість місяців до початку виборів вони прийняли цілу низку змін. Включили в законодавство поняття дезінформації, протидію скоординованим компаніям у соціальних мережах, визначили відповідальний орган (Стратком), який має звертатися до соціальних мереж щодо блокування контенту, який містить ознаки дезінформації чи ознаки скоординованого зовнішнього втручання. Отака скоординована діяльність різних органів державної влади дозволила уникнути відповідних загроз. Це був позитивний приклад Молдови.

Читайте також: «Не стала другою Росією, тож тепер стане другою Україною»: російська пропаганда — про вибори в Молдові

А в Румунії спрацювала судова гілка влади. За румунським законодавством, Конституційний суд має право фактично переглядати результати виборів, які встановила Центральна виборча комісія, у випадку, якщо виникають сумніви, що дійсно можна достовірно встановити результати виборів.

І цього бракує нашому законодавству. У нас зараз законодавство навіть не регулює агітацію в соціальних мережах. У нас немає комплексного законодавства, спрямованого на протидію дезінформації. Воно частково розбите між різними органами державної влади. І це те, що ми мусимо виправити перед проведенням перших повоєнних виборів. Можливо, це дискусійне питання, але у випадках, коли фактично рівень дезінформації чи зовнішнього втручання створюють перестороги, що воля виборця дійсно сформована в вільних умовах, варто давати можливість Верховному Суду, наприклад, переглядати рішення Центральної виборчої комісії щодо встановлення результатів. Звичайно, тут є дискусія, можуть бути побоювання, що це може бути використано, наприклад, щодо опозиційного кандидата, який перемагатиме на виборах.

Мій основний висновок, що ми повинні мати нову суспільну угоду, що всі органи державної влади, всі політичні партії мають скооперуватися, щоби протидіяти загрозам зовнішнього втручання. Але треба розуміти, якщо тільки будуть перші дзвіночки, що ці нові інструменти замість протидії зовнішньому втручанню використовуються як тиск на опозицію, це означатиме, що вони не спрацюють. Їх не будуть сприймати як зовнішні спостерігачі, так і всередині країни.

Тому для нас великий урок у молдовських виборах: чи зможемо ми зробити це таким чином, щоби не виникало спокуси нові інструменти на захист безпеки виборів використовувати для боротьби в середині країни, а спрямовувати їх тільки на протидію зовнішньому втручанню. Тоді це буде нашою перемогою. А якщо буде спокуса використовувати адміністративний ресурс, то це буде додатковим приводом для розкручування нової російської пропаганди, і вибори не будуть сприйматися у нас усередині країни як легітимний процес.

— Чи важлива роль медіа під час виборчого процесу? На вашу думку, чи вплинуло на програш Віктора Орбана журналістське розслідування про його зв’язки з Росією?

— Думаю, що так. Оскільки я все життя займаюся громадським спостереженням, вірю в публічність. Навіть якщо є якісь складні процеси, їх завжди треба суспільству пояснювати. Суспільство повинно мати максимальний доступ до всієї інформації, щоби прийняти рішення.

В Угорщині, можливо, були виборці, які сумнівалися. Але ми побачили на відео вигуки угорців і щодо Будапештської весни, і «Росіяни, йдіть геть!», і бачили плакати, де Орбан був у вигляді матрьошки, всередині якої Путін. Це показує, що частина виборців зрозуміла, що тут ідеться не лише про внутрішню ситуацію, а про прямий вплив Росії. І саме це зумовило і велику явку в містах, і такий результат.

— Попри повномасштабну війну, в Україні як мінімум останні кілька років періодично активно спливає тема виборів. Кому вигідно її порушувати?

— Тут є два аспекти. Перший сплеск дискусії про вибори почався наприкінці визначеного конституційного терміну президента. Хоча наша Конституція чітко передбачає, що у випадку, якщо неможливо провести вибори, то президентський термін продовжується. І повноваження президента припиняються тоді, коли новий обраний президент складає присягу. Тут немає великої конституційної дискусії. Фактично ця дискусія почалася в Росії. Ми теж досліджували, яким чином поширювалася ця інформація про начебто нелегітимність президента Зеленського, і побачили ознаки скоординованого поширення однакових повідомлень. Це почалося з Телеграму. І це дає всі підстави говорити, що цей наратив був сформований власне в Росії.

Коли почалася велика суспільна дискусія, «Опора» вперше підготувала заяву громадських організацій щодо неможливості проведення виборів, і що суспільство не сприймає проведення виборів під час дії воєнного стану.

Вдруге ця тема вже активізувалась під впливом зовнішніх умов, з початком треку переговорів і певних пропозицій з боку Сполучених Штатів. Тобто це теж фактично зовнішній порядок денний, який був знову ж таки привнесений в Україну. Трохи змінивши, ми ще раз повторили цю заяву, але вдруге її підписало понад 400 організацій. Усі соціологічні дослідження показують, що наразі українське суспільство не сприймає проведення виборів під час війни, тому це не внутрішній запит. Це запит, привнесений, на мою думку, ззовні.

Читайте також: Ольга Айвазовська: Спочатку гарантії безпеки, закон про повоєнні вибори, а потім вибори

Але в будь-якому випадку все одно до виборів треба готуватися, навіть якщо вони не будуть проведені найближчим часом. Тому ми вітаємо, що в парламенті почала працювати робоча група з напрацювання правил, за якими мають бути проведені післявоєнні вибори. Ми про це говорили відразу, що треба готувати законодавчу рамку й аналізувати проблеми, з якими ми зіштовхнемося. Тому що їх дуже багато, і одна з них — це зовнішнє втручання.

Є багато проблем, пов’язаних із наслідками війни. Є населені пункти, в яких не можна буде проводити вибори внаслідок безпекової ситуації чи внаслідок того, що там вже повністю зруйнована інфраструктура. До цього треба готуватися вже сьогодні.

— Чи готова Україна провести вибори під час перемир’я? Відразу після закінчення війни? Що для цього треба?

— Формально нам Конституція говорить, що вибори неможливі під час воєнного стану. Тобто якщо в якийсь момент Верховна Рада не проголосує за продовження воєнного стану й у нас залишиться старе законодавство, то через місяць почнеться процес оголошення виборів. Це формальна точка зору. Але ми завжди наголошуємо, що Україна не може провести формальний процес, який буде названий виборами. Вибори мусять бути проведені таким чином, щоб вони відповідали міжнародним стандартам. Для цього має бути час на те, щоби відновилося політичне життя. Щоб могли сформуватися політичні сили, які братимуть участь у виборах. Має бути час, щоб у виборців сформувалося уявлення про ці політичні сили, і щоб була вільна дискусія, конкуренція.

Звичайно, все це не може відбутися одночасно, на це потрібен час. Думки експертів різняться, але усереднений строк, який Центральна виборча комісія закріпила в своєму проєкті закону, який вони 7 січня 2026 року оформили постановою, є шість місяців після завершення воєнного стану. І цей строк є більш-менш оптимальним, щоб підготуватися до виборів.

Питання в тому, коли буде прийняте нове законодавство, коли буде створений механізм щодо запобігання зовнішньому втручанню, відновлена повноцінна робота Державного реєстру виборців і, наприклад, буде розв’язане питання, що ж ми будемо робити з виборцями за кордоном. Тобто, якщо ми частину цих процесів за умови, що законодавство вже буде повністю готове, зможемо почати реалізовувати раніше, то трохи розвантажимо післявоєнний період. Наприклад, можна провести безпековий аудит громад і визначити території, де можна, а де не можна проводити вибори. Тобто якщо підготовчий етап почати трохи раніше, то, можливо, буде менше роботи на формальний піврічний післявоєнний період.

Читайте також: Ольга Айвазовська: Демократії доведеться воювати за себе — навіть після війни

— Ви згадали парламентську робочу групу щодо виборів. На вашу думку, чи ефективна її робота? Вона ще працює? У якій ви підгрупі?

— Я в усіх підгрупах. Група ще працює. Перші два місяці були дуже інтенсивними, фактично ледь не щодня відбувалося якесь засідання. У межах цього формату досягнуто згоди з частини технічних питань. Наприклад, щодо критеріїв проведення/непроведення виборів на окремих територіях. Зокрема, чи можна там створити виборчу комісію, чи діє там реєстр виборців, чи є там виборча інфраструктура, яка загалом ситуація з замінованістю, безпекою. Домовилися, що має бути проведений скринінг, тут має взяти на себе відповідальність Кабінет Міністрів, а кінцеве рішення приймати Верховна Рада. Одна з підгруп досягла згоди щодо таких механізмів.

Підгрупа з агітації та інформування закріпила, що треба прийняти законопроєкт №8310, який мав бути частиною закону «Про медіа», але був звідти вилучений. Ще технічні правки напрацьовано, наприклад, якщо якась агітація створена за допомогою штучного інтелекту, то має бути маркування. А тепер ми переходимо до наступного етапу, а хто ж це все буде відстежувати? Де ці люди, в якому органі державної влади вони працюють? Чи є взагалі інституційна спроможність і бюджет на те, щоби хтось системно перевіряв цю ситуацію? І яка має бути за це (чи не має бути) відповідальність.

Це все поки зі знаком запитання. Тобто на групі це обговорено як проблема, але рішення за такий короткий час напрацювати дуже важко. Тому що ця робоча група працює без політичної рамки. Це поле експертів — усі, хто хоче, може висловлювати пропозиції, які потім узгоджуються консенсусно, а потім має бути ще так зване політичне обговорення. І частина з цих пропозицій буде або не буде прийнята політиками. Звичайно, що робота виглядала би зовсім інакше, якби наперед була встановлена рамка. А так ми напрацьовуємо всі можливі варіанти, а потім буде видно, який із них на погоджувальній раді між фракціями буде підтриманий.

Досить непогано попрацювала підгрупа щодо голосування військовослужбовців. Там вдалося досягнути згоди, як би могло виглядати голосування на спеціальних дільницях для військовослужбовців. Але є експерти, які кажуть, що перелік підстав для створення спеціальних виборчих дільниць має бути вичерпним. І коли ми попросили запропонувати цей виключний перелік підстав, то ще ніхто не запропонував. Поки що ця дискусія триває. Є питання, хто ж буде членом цих комісій. Зараз виглядає так, що фактично це тільки військовослужбовці. І вже низка політичних партій сказала, що вони проти формування спеціальних виборчих дільниць, якщо там не буде жодного представника політичної партії. Тобто ця група по голосуванню військовослужбовців була найбільш продуктивна, але ще не повністю весь спектр питань там розв’язаний.

Голосування за кордоном узагалі під великим знаком запитання, тому що немає політичної домовленості, відкривати чи ні додаткові дільниці. Тобто якщо буде прийнято рішення відкривати, то вже напрацьовані норми, як це здійснюється. МЗС має зробити запит. МЗС навіть провело вже попередню роботу, в яких країнах це може бути, в яких ні. Тобто така база для підготовки є. Але чи буде вирішено таким чином, як робоча група домовилася, невідомо. Друге питання, яке не розв’язане, чи буде тільки розширення кількості дільниць поза межами консульських установ, чи можна буде застосувати, наприклад, кількаденне голосування за кордоном. Бо навіть створення додаткових дільниць усе одно не розв’яже повного спектра цих питань.

Ще більше запитань щодо пасивного виборчого права і так званого цензу осілості. Тому що зараз за нашим законодавством, якщо людина проживала за кордоном хоча би 90 днів протягом одного піврічного періоду п’ятирічного строку, то вона вже не має права балотуватися. Наприклад, якщо хтось виїхав із Києва в лютому 2022 року, а в липні того ж року повернувся, то він уже втрачає право бути кандидатом на виборах. Хоча навчання, лікування, відрядження є поважними причинами перебування за кордоном і не враховується в ценз осілості. А перебування через загрозу життя і користування тимчасовим захистом наразі за чинним законодавством такою поважною причиною не визнається. ЦВК вважає, що до тих, хто на законних підставах покинув Україну під час воєнного стану, не повинен узагалі застосовуватися ценз осілості.

— Треба вносити зміни до закону?

— Так, треба вносити зміни до закону. І подібна норма вже пропонувалася в законопроекті №11300, вона спрямована на забезпечення рівності. Там були певні питання щодо гендерної квоти і також було питання цензу осілості.

Підкомітет парламентського комітету з питань державного будівництва, на якому розглядалося це питання, жодного рішення щодо цього законопроєкту не прийняв. Тому що питання надавати право бути обраним тим, хто виїхав за кордон, переросло в дискусію про тих, хто перепливає Тису, Арестовича тощо. Тобто проблема була заговорена. І зараз, за нашими спостереженнями, немає більшості Верховної Ради, щоб проголосувати за таке рішення. Тому тут теж треба шукати якийсь компроміс. Або визнавати, наприклад, тимчасовий захист документом, який буде враховуватися як поважна причина, або визначати інший строк. Це є підвішеним питанням.

Читайте також: Повоєнні вибори в Україні: що вже напрацювала робоча група

Загалом є два питання, які не викликають якихось контраверсій. Перше, що вибори не можуть проводитися під час воєнного стану. Друге, що на перших повоєнних виборах не можуть застосовуватися альтернативні способи голосування. Тому що всі вони потребують певних експериментів, щоб суспільство до них звикло й до них була суспільна довіра. А це абсолютно неможливо в умовах повоєнних виборів. Маємо надію, що до цього питання не будуть повертатися.

— Усі ваші напрацювання мають лягти в один закон про перші повоєнні вибори, так?

— Фактично так.

— Окрім того, що має зробити влада, що може зробити громадянське суспільство для підготовки до виборів?

— Думаю, що кожна організація може робити те, що в межах їхньої компетенції. Звичайно, якщо ми говоримо про медіаорганізації, то тут величезне поле для роботи щодо моніторингу. Наприклад, хто в соціальних мережах із ким координується, як поширюється інформація. Тому що зараз немає виборів і немає дезінформаційних кампаній щодо кандидатів. Але є інші. Наприклад, продаж ліків, а фактично «фуфломіцинів», коли за допомогою штучного інтелекту створюють образи відомих українців, які це пропагують чи рекламують.

Тобто вже є джерела, через які проходять вкиди такої недостовірної інформації. І, звичайно, зараз за це платять якісь організовані злочинні групи. Але якщо за це буде платити ворожа держава, то ми розуміємо, що всі ці люди переключаться на те, за що їм будуть платити.

Тому важливе виявлення таких зв’язків, це те, що вже потрібно робити та що може робити, скажімо, організація, яка не спеціалізується на виборах, але спеціалізується на інших питаннях.

Громадські організації, які працюють з переселенцями, можуть роз’яснювати, що з грудня 2025 року відкрилася можливість змінювати свою виборчу адресу в Державному реєстрі виборців. Не треба навіть чекати якихось спеціальних змін до законодавства. І можна рекомендувати людям, як самостійно змінити свою адресу в реєстрі. Це заклик і до медіа поширювати цю інформацію.

В принципі, виборець і за кордоном може вже змінити свою виборчу адресу, не чекаючи змін щодо активної реєстрації. Тоді фактично і Центральна виборча комісія, і МЗС побачать, скільки виборців, які реально готові прийти на вибори. І зможуть визначити потребу створення додаткової виборчої дільниці.

Хоча з цим теж є проблема. Ми зараз будемо проводити велике соціологічне дослідження. Будемо питати виборців, чи готові вони подавати таку інформацію, чи готові змінювати виборчу адресу. У зв’язку з тим, що є деякі виборці чоловічої статі, які можуть боятися вносити зміни щодо виборчої адреси, хоча це формально не пов’язано з військовим обліком. Вони взагалі бояться ділитися з державними органами інформацією щодо свого місця перебування.

— Чи є ще якісь рекомендації для медіа щодо перших повоєнних виборів? До чого вони мають бути готові?

— Найголовніше, щоб незалежні медіа дожили до повоєнних виборів, бо зараз це теж величезний виклик — і через війну, і через брак фінансування.

Такий виклик був і в Молдові. Про це йдеться у звіті, що зі скороченням донорської підтримки багато медіа, особливо регіональних, втрачають можливість ефективно працювати. У Молдові утворили спеціальний фонд для медіа. Але було питання. Не всі медіа хотіли брати бюджетні кошти, бо боялися, що це їм створить певну залежність для їхньої інформаційної політики. Але принаймні, якийсь вихід з цієї ситуації є.

Важливо, щоб медіа працювати згідно зі стандартами журналістики, щоб могла сформуватися майбутня воля виборця. Бо інакше не буде через кого поширювати інформацію, якій довіряють.

— Ви активно працювали над створенням «Білої книги» виборів? Для кого ця книга?

— «Опора» напрацювала «Білу книгу» виборів разом із Центром політико-правових реформ за підтримки на той час ще міжнародної фундації виборчих систем IFES. Наразі частину цих рекомендацій ми озвучуємо в робочій групі. Потім «Опора» напрацювала дорожню карту реформ, де розставила в порядку пріоритезації всі ці кроки. Я, готуючись до засідань робочих груп, завжди повертаюся до цих документів.

«Біла книга» в першу чергу і для Центральної виборчої комісії, але насамперед для парламенту. Тому що там більшість рекомендацій стосуються, власне, зміни законодавства, а не зміни практики. Фактично Центральна виборча комісія все, що могла на підзаконному рівні зробити для підготовки, зробила. ЦВК з 22-го року активно працювала над змінами законодавства, підготувала три постанови з конкретними пропозиціями змін до законодавства в частині неполітичних питань, тому що вони не пропонують зміни до системи.

Зараз робоча група працює на основі напрацювань ЦВК. Але парламент, поки не почалася робота вже торік у грудні робочої групи, жодних дій чи обговорень цих постанов не здійснював.

Фото з архіву Ольги Коцюруби

Світлана Остапа