Вікторія Сюмар, «Європейська солідарність»: Реформування медіаринку треба починати через законопроєкт про прозорість фінансування
«Розширення повноважень регулятора, зважаючи на залежність самого регулятора й відсутність критеріїв для призначення членів регулятора — це небезпечна історія», — вважає кандидатка в народні депутатки, відповідальна за медійний супровід кампанії «Європейської солідарності».
«Детектор медіа» продовжує серію інтерв’ю із представниками найрейтинговіших політичних партій про їхнє бачення інформаційної політики та реформування медійної сфери. Услід за Яриною Ключковською з «Голосу» нашою співрозмовницею стала Вікторія Сюмар, голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики у Верховній Раді восьмого скликання, кандидатка в народні депутатки від партії «Європейська солідарність» під 16-м номером.
24 травня 2019 року партія «Блок Петра Порошенка “Солідарність”» офіційно змінила свою назву на «Європейська солідарність». А 9 червня на з’їзді політсила затвердила список кандидатів у народні депутати України та свою програму.
У політичній програмі «Європейської солідарності» декларується, що завдання держави — гарантувати свободу слова та незалежність ЗМІ від волі власників або влади. Першим кроком у цьому напрямку Вікторія Сюмар пропонує законопроєкт про прозорість фінансування медіа, «який міг би показати, хто є реальним донором того чи іншого ЗМІ». Другий крок «більш радикальний — заборонити людям з іншою власністю бути власниками ЗМІ».
Водночас Вікторія Сюмар вважає, що збільшення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення може призвести до цензури, «зважаючи на залежність самого регулятора та відсутність критерії членів регулятора». На її думку, в Національної ради достатньо повноважень для виконання своїх прямих обов’язків.
– Пані Вікторіє, у програмі політичної партії «Європейська солідарність» написано про гарантування з боку держави свободи слова та незалежності ЗМІ від волі власників або влади. Розкажіть, будь ласка, детальніше, чи сприятиме партія деолігархізації ЗМІ та яким чином. Чи планується реформування медіаринку?
– Реформування назріло й перезріло. Всі ці п’ять років члени «Європейської солідарності», куди входить і частина «Народного фронту», й частина БПП, робили все можливе, аби цензура в Україні була неможливою. Водночас було вжито досить багато заходів для інформаційної безпеки країни, пов’язаних із припиненням інтервенції сюди російських ЗМІ.
Тепер потрібна глибша реформа. З одного боку, ми зробили реформу Суспільного мовлення, й це суттєвий крок у бік створення незалежного телеканалу. З іншого боку, ми бачимо, що залежність від власників залишається, і ключовий тренд, який ми спостерігаємо, — це певна монополізація у гібридний спосіб проросійськими силами інформаційних телеканалів, які набирають обертів. Цьому треба давати оцінку, й найперше її треба давати через законопроєкт про прозорість фінансування, який би міг показати, хто є реальним донором того чи іншого ЗМІ. Оскільки, як відомо, практично всі ЗМІ в Україні дотаційні, це стосується в першу чергу телебачення.
Хто платить ці дотації, звідки вони приходять?.. Якщо будемо бачити бенефіціара у плані фінансування, я думаю, ми будемо бачити й кінцевого бенефіціара у плані власника. Це один із кроків.
Другий крок може бути радикальнішим — заборонити людям з іншою власністю бути власником ЗМІ. Тобто якщо ти власник заводів-пароплавів, то не можеш бути власником телеканалів. Ця пропозиція зараз обговорюється на рівні дискусії, оскільки прецедентів немає. Це певне обмеження у праві власності, але зважаючи на наявність проблеми олігархічного впливу на телеканали й маніпулювання громадською думкою, такий підхід може мати місце для дискусії.
– А як ви ставитеся до посилення відповідальності на законодавчому рівні за втручання в редакційну політику медіа?
– А як ви це доведете? Тобто ми можемо говорити дуже багато гарних слів. У законі про телебачення й радіомовлення є редакційні ради. Ви спитаєте, де вони працюють і коли вони востаннє збиралися. Тому якщо журналіст залежить від зарплати, якщо ринок є таким, що сьогодні не здатен покривати потреби такої кількості телеканалів, то кожен журналіст буде залишатися заручником від зарплати та, відповідно, від власника.
Тому всі прописані правила можуть мати місце, але коли люди звільняються з телеканалу, говорять про відверту монополію проросійських сил, про небажання працювати на державу-агресора, вони залишаються без роботи. І їхній приклад навряд чи надихатиме на серйозні повстання в інших редакціях.
– Виходить, журналісти не можуть дотримуватися журналістських стандартів, якщо вони працюють на олігархічні ЗМІ?
– Це значно складніше. Дотримуватися журналістських стандартів, працюючи на олігархічні ЗМІ, значно складніше. Це можливо, звісно, але олігархи в першу чергу мають розглядати це як бізнес, а не як інструмент впливу. Сьогодні ЗМІ використовуються як чистий інструмент впливу. Ми це бачимо й через фейкові соціологічні дослідження.
Це чистий інструмент впливу на владу, на опозицію, на конкурентів по бізнесу, основному бізнесу, де заробляються гроші. Тому виділяються ці дотації. Якщо з’являються журналісти, які можуть демонструвати незалежну позицію, тоді це не можна використовувати як інструмент. А сьогодні це переважно інструменти, хоча ЗМІ роблять особистості. Деякі канали намагаються віднайти той баланс, а деякі, вибачте, забили й особистостей на українському телебаченні лишається все менше.
– Під час та після президентської кампанії Національна рада з питань телебачення і радіомовлення скаржилася, що не має повноважень, а більшу частину парламентської кампанії її робота взагалі була заблокована. Чи будете вносити зміни в законодавство та змінювати повноваження регулятора?
– Перша позиція. За останні п’ять років безпрецедентно були збільшені повноваження Нацради. Ми прийняли закон, яким дали можливість, зокрема, штрафувати, припиняти трансляцію-ретрансляцію російських ЗМІ. Таких повноважень у регулятора не було ніколи.
Друга позиція. Очевидно, що власники телеканалів не зацікавлені в розширенні повноважень регулятора. З іншого боку, регулятор сьогодні не є незалежною структурою. Ми можемо говорити про розширення повноважень, якщо ми водночас впровадимо принципи незалежності регулятора. Тобто повноваження можна давати людям, які реально будуть керуватися законом, принципами та європейськими підходами. А не людям, які очолювали автосервіси, не розуміючи, що таке телебачення. Я маю на увазі жорсткіші критерії призначення членів Нацради.
Навіть конституційні підходи (щодо призначення членів Нацради. — Ред.) варто було би змінювати. Але чи буде зацікавлена в цьому правляча більшість — я дуже сумніваюся. Тому що спокуси є великими щодо контролю над інформаційним простором. Тож розширення повноважень регулятора, зважаючи на залежність самого регулятора й відсутність критеріїв для призначення членів регулятора, — це небезпечна історія. Пам’ятаємо Бориса Холода, інших голів та членів Нацради, при яких цензура була не винятком, а радше правилом. І цього допустити не можна.
– Українські телеканали («112 Україна», NewsOne, ZIK) транслюють меседжі російської дезінформації. А питання щодо закриття цих каналів — на межі з наступом на свободу слова. Деякі політики вимагають закрити ці канали й кажуть, що все в руках Нацради. Що саме, на вашу думку, потрібно зробити тепер? І чи потрібно в цьому випадку змінювати повноваження Нацради?
– Не завадить закон про прозорість медіафінансування, це я вже сказала. Але я вважаю, що такі функції сьогодні має СБУ. Якщо СБУ може довести походження російських коштів, то це може підлягати під санкційні інструменти.
Додаткові закони ніколи не заважатимуть, але водночас, якщо є політична воля та сумлінне виконання своїх обов’язків різними структурами, це можна робити вже.
– Яка нині позиція партії щодо Суспільного мовлення? З моменту створення (2017 рік) Національна суспільна телерадіокомпанія України отримує з бюджету приблизно 50 % фінансування, а не ту суму, яка гарантована законом (0,2 % видатків загального фонду Держбюджету за попередній рік). Чи будете ви наполягати на перегляді бюджету на цей рік і збільшенні фінансування Суспільного вже цього року?
– Ми не знаємо, якою буде вага фракції. Дуже би хотілося вірити, що вона буде такою, що могла б наполягати на перегляді бюджету. Я чула заяви від президентської партії, що вони гарантують всебічне фінансування. Якщо з цим усебічним фінансуванням вони ще гарантуватимуть повну незалежність та невтручання в роботу Суспільного мовника, будемо вважати, що ми маємо шанс на успішну реалізацію реформи Суспільного мовлення в Україні.
– А як ви оцінюєте результати роботи й перспективи державного каналу іномовлення UATV? У програмі вашої партії є теза про закордонне мовлення для «ефективного донесення позиції України за кордоном».
– Я також почула від представників партії президента, що вони хочуть ліквідувати Міністерство інформаційної політики. Фінансування UATV відбувається через статті Мінінформу. Тому може зависнути це питання.
Є проблеми, і я думаю, тут треба буде визначатися, в який спосіб нам розвивати іномовлення. А я впевнена, що нам треба його розвивати. Але, можливо, більше через інтернет, присутність у соцмережах.
Зараз потрібні дуже великі гроші для того, щоб зайти в кабельні мережі інших держав. Це ключова стаття витрат. І для того, щоб українські телеканали бачили в цифрових мережах, треба платити величезні гроші, як це робить, наприклад, Росія. Конкурувати в цьому сенсі з Росією складно, відповідних бюджетів у UATV ніколи не було, і навряд чи вони з’являться. Тому є сенс подискутувати про певну зміну форматів роботи іномовлення. Але я впевнена, що Україна має бути присутня в англомовному, іспаномовному, франкомовному, бажано також китайськомовному інформаційному просторі. Тому варто підсилити це, але думати про ті формати, які були би сучаснішими та дешевшими.
– Як ви ставитеся до ініціативи президента Володимира Зеленського щодо створення окремого російськомовного каналу для мешканців тимчасово окупованої території?
– Я вважаю, що українську чудово розуміють скрізь. Якщо українське продукує хороший продукт, то його дивляться. І загравання та спекуляції на мовних темах не сприяють об’єднанню країни, як на мене. Конкурувати російською мовою з російськими телеканалами треба маючи ще відповідні бюджети до російських телеканалів. А цього Україна не зможе собі дозволити, зважаючи на монополію «Газпрому» й на рівень фінансування «Газпромом» одержавлених всіх російських телеканалів. Які виступають державним монопольним інструментом впливу на мізки росіян і, на жаль, на мізки українців, які живуть на окупованих територіях. Тут не мова є ключовим виразником, тут гроші є причиною.
Фото Максима Поліщука
