Національні теледебати ‒ 7: кульмінація
Цей випуск вийшов кульмінаційним за змістом: усі дискусійні хиби, демонстровані кандидатами в попередніх раундах, усі їхні маніпулятивні прийоми в цьому раунді сягнули апогею, майже фарсової гротескності.
Останній, сьомий випуск теледебатів кандидатів у президенти (Перший національний, 23 травня) став їхньою кульмінацією. І не лише через те, що в ньому жереб звів кандидатів, які, відповідно до опублікованих рейтингів, посідали друге й третє місця у виборчих перегонах, ‒ Юлію Тимошенко та Сергія Тігіпка, а разом із ними ще й Валерія Коновалюка. А отже, це був перший і єдиний раунд, де двоє з-поміж лідерів рейтингів зустрілися очно.
Цей випуск вийшов кульмінаційним за змістом ‒ у тому розумінні, що всі дискусійні хиби, демонстровані кандидатами в попередніх раундах, усі їхні маніпулятивні прийоми в цьому раунді сягнули апогею, майже фарсової гротескності. Тому й важливо, попри вже відомі попередні результати виборів, все ж таки проаналізувати їх. Хочеться вірити, цей аналіз стане в пригоді й майбутнім кандидатам у президенти теж.
Отже, всі троє учасників дебатів 23 травня найменшим чином не зважали на теми поставлених запитань, не дотримувалися їх і відверто озвучували домашні заготовки. Всі троє змушували згадати публічні виступи Януковича, бо так само, як колись і його, всіх трьох учасників сьомого раунду дебатів було майже неможливо конспектувати: лунали фрази та речення ‒ здебільшого слушні й правильні, з них вибудовувалися якісь логічні конструкції ‒ а зловити загальну думку мовленого було надто важко, вона зникала, не встигнувши навіть бути висловленою до кінця. «Що й про що вони казали в цілому?» ‒ це запитання найчастіше ставило в тупик. Не відповісти на поставлене запитання, а обійти його ‒ такою, здавалося, була мета всіх трьох. На тлі Коновалюка й Тимошенко відповіді Тігіпка видавалися дещо коректнішими й предметнішими, але от саме що «дещо».
Хотілося б вірити, що наступне спостереження було випадковим, але, менше з тим, воно було: Юлія Тимошенко користувалася ледь помітною «теплою ванною». Принаймні, Коновалюкові ведучі кілька разів робили зауваження щодо заборони агітації як за себе, так і проти опонентів, а також щодо відповіді не за темою. Тимошенко робила рівно те саме, але зауваження їй було, якщо не помиляюся, лише одне ‒ та й те у формі: «Відповідь не приймається». Інша річ, що головний опонент, проти якого агітувала Тимошенко, був відсутній у студії, але навряд чи це міняє справу, та й присутнім від неї теж перепадало. Головною родзинкою її промов було зведення левової частки відповідей на будь-які запитання до того, що під час другого туру виборів конче необхідно провести референдум за вступ України до НАТО.
Якщо вести мову про всі сім випусків дебатів, то уточнювальні запитання та зауваження були, мабуть, найслабшим місцем організаторів. Надто вже довільними й непослідовними вони були; уточнювальні запитання часто перетворювалися на додаткові, натомість неповні або не за темою відповіді кандидатів ведучі іноді дотискали, здебільшого ж ні. Додаткові ж запитання, що їх ведучі ставили «ексклюзивно» лише одному кандидатові, як на мій погляд, хай навіть і були подеколи дуже важливими, але в даному форматі порушували принцип однаковості запитань для всіх: якщо вже проголосили ведучі цей принцип ‒ варто було б його й дотримуватися.
Отже, сьомий випуск. Перед початком Інна Москвіна висловила загальне побажання: «Просимо відповідати по суті та зрозумілими для більшості глядачів словами». Як виявилося майже одразу, кандидати перетворили ці слова на знущання. Й, здавалося б, ведучі мали б виявити надзвичайну жорсткість ‒ аж до переривання відповідей, коли вони вже надто явно були не за темою запитання. Валері Коновалюк і Сергій Тігіпко стали другим і третім кандидатами, які під час дебатів використовували й українську, й російську мови, ‒ хоча й із великою перевагою на користь російської.
Перше запитання: «Поясните избирателям, как можно защитить их от узурпации власти на высшем уровне». Коновалюк: «Мы не должны упражняться в красноречии… Узурпация власти ‒ следствие нарушения Конституции и незрелости гражданского общества… Общество переросло политиков… Мы должны понять… Гарантия ‒ это мы все». Нещодавні події показали: коли «гарантія ‒ це ми всі», за таку гарантію доводиться платити надто високу ціну. А взагалі, вельми цікава логіка: людина йде в президенти, а гарантувати, що ця людина не узурпує владу, маємо ми всі. Оригінально ‒ не те слово. Тимошенко: «Я хотіла б розпочати трохи з іншого (як виявилося згодом, завершити ‒ теж трохи іншим. ‒ Б.Б.)… На сході йде неоголошена війна ‒ про це мають бути дебати… Вступ до НАТО ‒ про це мають бути дискусії… (Раунд тільки-но розпочався, а ведучих та організаторів одразу поставлено на місце ‒ у відповіді на запитання про узурпацію це вийшло дуже красномовно. ‒ Б.Б.) У другому турі ‒ референдум про вступ до НАТО. Ідеться про цивілізаційний вибір». Слово «гарантії» Тимошенко теж вимовила ‒ одного разу. Тігіпко: «Два условия ‒ развитие экономики и демократия… Демократия ‒ это то, что не даёт узурпировать власть…. Референдум об отзыве… Закон об импичменте… Снятие депутатской неприкосновенности… Развитие гражданского общества… Свободная пресса», ‒ це була відповідь будь-якої людини, що більш-менш цікавиться політикою.
Уточнювальне запитання було адресоване Тігіпкові: «Прежде это было невозможно?». Тігіпко: «Всё зависит от общества».
Запитання: «З ким говорити про припинення вогню на сході? Назвіть прізвища, аргументуйте». Коновалюк: «Я проехал всю страну… Донбасс ‒ родной край… Я говорил: создать конституционную комиссию… В Волновахе я был депутатом… Там мирное население, самая низкая криминогенная обстановка в Украине… Это провокация с разных сторон… Они не хотят разговаривать с Турчиновым, с продажными политиками». Аласанія попросив уточнити, хто це ‒ «вони». Коновалюк: «Активные граждане, авторитетные». Тимошенко: «Тільки що ми побачили, що немає агресії… Політики, що не визнають, що Москва почала війну… Саме вони ведуть війну… спорюють животи… Україна мусить стати сильною… Вона не мусить бути самотньою… Світові системи безпеки… НАТО». Аласанія: «Так говорить не с кем?» Тимошенко: «Говорити нема про що». Тігіпко: «Война ‒ это война за умы… Сепаратисты, поддерживаемые из России, не имеют поддержки… Так называемый Киев уже не имеет доверия… О чём говорить, понятно… С лидерами общественного мнения ‒ там много директоров заводов, преподавателей, учителей…». Москвіна Тігіпкові: «Чи потрібно залучати експертів із країн, що мають досвід боротьби з тероризмом?» Тігіпко: «Може, й треба».
Запитання з зали про девальвацію гривні, зростання курсу долара на 50%: «Як стабілізувати долар?» Коновалюк: «В Донбассе живут простые люди, не террористы ‒ шахтёры, металлурги… С террористами нет, говорить нельзя… Девальвация: мы шли последние десять лет, от Майдана до Майдана ‒ разруха… Нас водят по кругу… Выборы ‒ последний шанс, не ошибиться». Тимошенко: «Клани відкошують… експорт… золотовалютний резерв уперше знизився… Гроші виведені в офшорні зони, на офшорні рахунки». Тігіпко: «Мне понятно, зачем: хотят запустить экономику… экспорт ‒ выгодно… Но… убивает внутренний рынок. Мы убиваем внутреннее потребление… Я считаю, что это ‒ ошибочная политика».
Аласанія: «Каково должно быть соотношения гривня/доллар?» Коновалюк: «8,5». Тимошенко: «Це питання, на яке не можна так відповісти. Курс мусить бути ринковим». Тігіпко: «Меряют нашу конкурентоспособность… 9,5 ‒ 9,7, всё остальное ‒ спекуляции». Як на мою думку, запитання, поставлене подібним чином, було не надто коректним, та й до повноважень президента мало вельми опосередкований стосунок ‒ адже це були дебати не кандидатів на посаду міністра економіки!
Запитання з зали: «Для громадян є очевидним, що альтернативи НАТО немає… Анексія Криму…». Зураб Аласанія вперше забанив запитання, оскільки воно було не запитанням, а висловлюванням власної думки.
Ще з зали: «Чи є в нинішній ситуації проведення другого туру президентських виборів доречним?» Як на мене, це запитання також треба було забанити ‒ адже в даному разі йшлося про виконання передбачених Конституцією процедур, до яких не пасують слова «доречно» або «недоречно». «Чи доречно в даній ситуації виконувати Конституцію?» ‒ таким, по суті своїй, був зміст запитання. Або ж, як варіант: «Чи доречно в даній ситуації голосувати так, як вважаєте за потрібне, а чи доречніше підігнати вибори під один тур і проголосувати за визначеного кандидата, незалежно від власних симпатій та антипатій?» Але забанено його не було. Коновалюк: «Після війни наступає мир… Це ситуація штучна… Протестні настрої на сході і на заході України… у громадянську війну… Суспільство мусить підходити до виборів відповідально». Уточнювальне запитання: «Чи доречно?» Коновалюк: «Так». Тимошенко: «Якщо подивитися в історію, вибори в один тур проходять у диктатурах… При комуністичному режимі в один тур… Технології, що використовуються кланами, ‒ то “проти всіх”, то “нові обличчя”, то “вибори в один тур”… В другому турі треба провести референдум про вступ до НАТО». Тігіпко: «Головне ‒ щоб люди пішли на вибори… Коли говорять, щоб перенести, ‒ ми програємо… Я за дострокові парламентські й місцеві вибори, парламентські ‒ восени, місцеві ‒ весною… Головне ‒ дотримуватися демократичних процедур. Якщо є два тури, має бути два; якщо виборці проголосують у першому турі ‒ це їхнє право».
Зовнішньополітичний блок, запитання: «Есть ли концепция безопасности, какой горизонт планирования, на сколько лет рассчитана?» Тимошенко: «Ці президентські вибори ‒ цивілізаційні. Перший варіант: Митний союз, Євразійський союз… Обидва кандидати, не сказавши хто стріляє, показали, з ким вони… Другий варіант: сіра зона… Країна не має бути самотньою… Третя ‒ НАТО. Не обирайте прізвище, обирайте шлях». Тігіпко: «Я не отрицаю, что Россия ‒ агрессор… Если говорю без надрыва, это не значит, что отрицаю… Безблоковый статус, сильная армия, что-то, похожее на швейцарскую армию… С аннексией Крыма вступить в НАТО сложно, Россия для этого и аннексировала Крым». Коновалюк: «Референдум по НАТО нарушает Конституцию… И.о. президента не имеет права выносить на референдум вопрос вступления в НАТО… Я был в США, в Риме, в Москве (це вже вдруге за час дебатів кандидат перелічував маршрути своїх поїздок. ‒ Б.Б.)… Мир на пороге холодной войны… которая негативно сказывается на экономике… Внеблоковое мирное государство… нормальное развитие страны… Мы знаем, кто финансирует террористов, ‒ деньги, разворованные из Украины». Зверніть увагу: на запитання не відповів жоден кандидат, підмінивши відповідь більш або менш удалими загальнотеоретичними викладками!
Запитання про ставлення до Путіна й про відповідальність, яку той мав би понести. Тимошенко: «Всі, хто люблять Україну… Всі знають, що агресор ‒ Путін… Не розуміє цього лише сам Путін… Путін має відповідати за міжнародним правом… перетвориться на політичний труп…». Тігіпко: «Это ошибка Путина. Это разъединяет Украину и Россию, и разъединяет навсегда ‒ пока проблема не решится… А она решится… я верю, что Крым будет украинским» ‒ і далі: «Снижение экспорта в Россию, Беларусь, Казахстан (тут Тігіпко й не помітив, як видав секрет Полішинеля: до Білорусі та Казахстану в України жодних претензій немає, в цих країн до України ‒ здається, теж, і якщо український експорт до цих країн знижується через погіршення відносин із Росією ‒ це є прямим свідченням несамостійності цих країн, їхньої залежності від Росії. ‒ Б.Б.)… Убрать нынешнее правительство, начать экономические переговоры… (Тут, за звичкою, Тігіпко порівняв ситуацію з ситуацією у Грузії 2008 року. ‒ Б.Б.) А за міжнародним правом ‒ якщо буде...». Коновалюк: «Мы потеряли два миллиона граждан… Кто ответит?.. Украина должна быть выше России… Сегодня три месяца, как нет Януковича… Социологический опрос в Киеве (хто й коли проводив ‒ промовець не сказав. ‒ Б.Б.) ‒ 60% киевлян не чувствуют себя в безопасности (причин Коновалюк так само не назвав ‒ мало виглядати, ніби це владу кияни сприймають як небезпеку. ‒ Б.Б.)… Ситуация ухудшается», ‒ одне слово, до чого тут Путін, коли головне джерело небезпеки ‒ українська влада?
«Чи відмовитеся ви від радянської практики президентського відзначення журналістів, зокрема званням “заслужений журналіст”: у Німеччині немає заслужених журналістів, у США немає заслужених артистів?» Тимошенко виступила за збереження почесних звань, які надає Президент: «Президенту треба задати моральну планку…» ‒ й повела мову про «доленосний вибір», «референдуми»: «Якщо ми проведемо референдум про вступ до європейської системи безпеки…». Отут і було єдине уточнювальне запитання персонально до Тимошенко: «Так чи ні?» От як ви гадаєте, що мала відповісти Юлія Володимирівна, зважаючи на початок її «основної» відповіді ‒ про «моральну планку» від президента? От і не вгадали: вона відповіла: «Я скажу: ні, бо журналісти не мусять подобатися владі, а Президент не мусить давати хабарі». Дві взаємно протилежні, взаємовиключні тези в одній відповіді ‒ це, поза всяким сумнівом, віртуозність. Тігіпко заявив, що «треба порадитися зі спілкою журналістів, з громадянським суспільством… Не відміняв би… Творчій людині потрібні ознаки визнання». На уточнювальне запитання про критерії він сказав: «Хай сама спілка визначає». Тут висновок не підлягав сумніву: Сергій Тігіпко й зеленої гадки не має, що далеко не всі журналісти є членами НСЖУ. Коновалюк, як і зазвичай, повів мову про щось своє: «Награды девальвированы… Масса героев Украины ‒ в международном розыске… Присвоить одно звание ‒ заслуженный политик… За невыполнение обещаний… Вы удивитесь, сколько невыполненных обещаний!» Що ж: чітко, чесно, точно й, головне, винятково за темою.
Запитання з зали ‒ про реформи армії та спецслужб. Тимошенко: «Військова доктрина починається з визначення, з ким ми… Поміняти в військовій доктрині, хто є ворог… Змінилося уявлення, звідки чекати удару… Ніхто не чекав… Усеукраїнський референдум про вступ до НАТО…», ‒ це був історичний рекорд дебатів: восьме поспіль запитання на геть різні теми було зведено до однієї й тієї самої відповіді ‒ про референдум про вступ до НАТО, який має відбутися разом із другим туром президентських виборів. Тігіпко: «Українська армія переживає серйозний період… набуває нову якість… Повинен бути безблоковий статус: ми тільки обороняємося… Не така велика, як зараз, але професійна армія… Резервісти… Змінити фінансування…». Уточнювальне запитання ‒ зверніть увагу: лише до Тігіпка, про реформи спецслужб. Отут почав летіти шкереберть регламент, знову Тимошенко: «Видалити п’яту колону… Люстрації… Піднімати бекграунди». Тігіпко (Тимошенко вочевидь полегшила йому завдання): «Мені не подобається слово “люстрація”… Треба персонально підходити». Коновалюк: «Для офицера, который понимает, что такое развал армии, он начался в 2005 году… С фактами расформирований и продаж...».
Економічний блок: «Що буде з цінами на газ? Назвіть членів команди, які будуть займатися цим питанням?» Тігіпко: «Вряд ли будет действовать контракт… Через Стокгольмский суд ‒ но у Украины нет юридических зацепок… Ничего не сделаем, хотя я считаю цену несправедливой… Льготы, кредитование тем, кто хочет уменьшить энергопотребление… перейти на другие источники энергии». Коновалюк: «Фискальные меры не позволяют развиваться бизнесу… Не позволяют всё… мы просим с протянутой рукой кредиты, вместо того чтобы… Налоговый кодекс». Тимошенко: «Україна визначатиметься з цивілізаційним вибором… Або залишимося з кланами… Кланові монополії… Якщо не дамо відповідь, обираючи президента… Моя стратегія ‒ створення сильного середнього класу». Це все, якщо пам’ятаєте, була відповідь на запитання про ціни на газ. Дійство дедалі більше нагадувало змагання з неадекватності ‒ хто з трьох дасть найвіддаленішу від теми відповідь. Зайве розжовування, констатація фактів замість плану своїх дій, а чи хоча б власних думок ‒ на це вже й уваги не зверталося.
«Що робитимете з українськими підприємствами, які перебувають під контролем російського бізнесу?» Тігіпко: «Поки не запанує мир, я б нічого не робив…», ‒ цікава логіка, чи не правда? Поки агресор здійснює агресію, проти нього не варто вживати ніяких дій, а от припинить агресію ‒ тоді й побачимо. А промовець повів мову про те, що конфіскація майна ‒ це погано, це свавілля, та й росіяни бувають різні: «Якщо націоналізувати, постраждають робочі місця… Я б залишив усе, що є». Коновалюк: «Украинская экономика должна быть открытой (виявляється, наявність російської й саме російської власності ‒ це й є індикатор відкритості економіки! ‒ Б.Б.)… Даст возможность сохранить товарооборот… Российский рынок очень важен… Можно идти на запад, но смысл?.. (Виявляється, нема ніякого сенсу йти на захід? ‒ Б.Б.) Мы должны стать мостом между Западом и Россией (от повинні, й усе тут. А чому, навіщо? ‒ Б.Б.)… Оградить бизнес… Доходы многих граждан… Экономический приоритет политики». Боюся, що ще б трохи ‒ й українці зненавиділи б слово «економіка», бо про неї дуже вже полюбляють побалакати прихильники Росії. Можна гадати, центр світової економіки ‒ це Росія, а економічне сонце сходить і заходить у Москві. Тимошенко: «Російська окупація!.. Крим!.. Вони поводяться, як окупанти!.. Але ми ‒ цивілізована країна… Якщо ми почнемо трощити… Інвестиційні рейки… Клімат… Приватний бізнес чіпати не маємо права… Політична ціна на російський газ… Для українців ‒ український газ!» Популярна популістська теза про «українцям ‒ український газ» залишає поза дужками одну-єдину економічну аксіому: там, де існує дві різні ціни на один і той самий товар, неодмінно починаються зловживання. І вже хто-хто, а Тимошенко, що багато років працювала з газом, має про це достеменно знати.
Запитання: назвати людей, що увійдуть до команд. Як на мене, запитання не надто коректне, та й за змістом ‒ на любителя. Тігіпко: «Фахівців в Україні багато, я б не хотів казати… Щоб не був корумпований і був професійний… Я в своё время не боялся приводить новых людей… Арсений Яценюк в 29 лет был главой Нацбанка У МЕНЯ (виділення моє. ‒ Б.Б.)». Коновалюк розповідав про партію «Нова Україна»: «О тех людях, которые будут востребованы… Идеи… Публичные дебаты… (Публічне, за голосуванням публіки, призначення урядовців ‒ це, мабуть, і є одна з «востребованных идей»? А може, включити це до шоу «Україна має талант»? ‒ Б.Б.) Правительство не готово, некомпетентно… Если бы парламент проголосовал за Конституцию 2004 года, не было бы крови (а винен нинішній уряд? ‒ Б.Б.)». Тимошенко: «Існують закриті політичні монополії… Я планую оголосити відкритий конкурс на ключові посади в державі (о, ще одне «Україна має талант»! От тільки як же бути: «нові обличчя» під час виборів, тобто теж відкритий конкурс ‒ це, за Тимошенко, олігархічна технологія, а відкритий конкурс із новими обличчями як переможцями, але під керуванням самої Тимошенко ‒ виходить, зовсім інша річ? ‒ Б.Б.)… Не політичний статус: технарі, профі, люди, що не скомпрометували… Арсеній Яценюк залишиться». Ну, це вже був верх конкретики.
Соціально-культурний блок, запитання про пам’ятники «прошедшей эпохи ‒ как поступить?» Коновалюк: «Переосмысление процессов должно произойти… Нужно время… Происходит то, что нехарактерно для Украины, ‒ рост агрессии, стравливание… Всё это ‒ последствия тех процессов, что шли последние 10 лет… Людей вывели на майданы протестовать» ‒ одне слово, Майдани ‒ от що заважає нам переосмислювати процеси; сиділи б люди й пискнути боялися ‒ ото було б переосмислення. Тимошенко: «Не треба вести війну з минулим… Еволюція… Пам’ятники, що є пустими, самі собою рухнуть… Але оголошувати війну пам’ятникам ‒ безперспективно… Україна не мала жодного президента, який би думав на 50 років наперед… Мені дуже хотілося б, щоб був обраний президент, який буде…» ‒ от би ще Юлія Володимирівна назвала ім’я того президента! Тігіпко: «Страна большая… По-разному исторически сформировались регионы… Можно соглашаться и не соглашаться… Тут работы хватит всем» ‒ одне слово, більше пам’ятників, хороших та різних.
Запитання : «Два покращення і два погіршення, що чекають на українців із вашим приходом». Як на моє переконання, одне з тих запитань, що провокують до популізму, й на які відвертих відповідей чекати марно. Тож Коновалюк: «Программа “Украина для людей” ‒ 5% выполнено… (Тимошенко засміялася, Коновалюк: «Я мимо вас». ‒ Б.Б.) Страна была бы единая и консолидированная… Не было бы ни Майдана, ни Крыма». Аласанія: «Вас просили ответить не об оппонентах». Одразу після цього зауваження Тимошенко: «Я коротко про всі програми, всі реклами… Їхала,бачила, застряло: “Головна мета ‒ купити кота”… Подам заявку на членство в ЄС… Проведення референдуму щодо вступу в НАТО (щонайменше вдев’яте за півтори години! ‒ Б.Б.)… Зроблю все, щоб відновити справедливість в усіх сферах життя» ‒ конкретика, одне слово, аж буяє. Москвіна: «Це покращення чи погіршення?» Тимошенко: «Клани, олігархи відчують це погіршення», ‒ за спиною Тимошенко відчутно почав проглядати привид Ляшка. Тігіпко теж вочевидь розучився рахувати до двох: «Я являюсь сторонником мирного разрешения конфликта… прекратить военное противостояние (то він іде у президенти, а чи оцінює нинішню владу? ‒ Б.Б.)… Не понимаю, почему с этим тянуть?.. Борьба с коррупцией и инвестиционный климат… Что в худшую сторону ‒ уменьшать коррупцию».
І ‒ запитання одне до одного. Тимошенко: «Чи бачите ви Україну повним членом ЄС? Як ви бачите стратегічне майбутнє України? Не президента обираємо, а шлях». Тігіпко: «Я против, чтобы ставили вопрос: или ‒ или… Наладить отношения с Россией (ні, оце тішить найбільше ‒ ніби можна налагодити відносини хоч би з ким то було в односторонньому порядку. ‒ Б.Б.)… Подписать соглашение о зоне свободной торговли с ЕС… Предыдущая власть сделала много…». Коновалюк ‒ про вибори до Європарламенту, про те, що хочуть бачити Україну в Європі: «Европу нужно строить здесь (ну, правда, та ж Європа ‒ несправжня! ‒ Б.Б.), иначе не будем иметь возможность вступить».
Тігіпко: «Вопрос военных действий… Власть сделала очень мало… Могли не допустить кровопролития… Почему, кроме круглых столов, власть не сделала ничего?». Ще одне запитання, яке, за ідеєю, модератори мали б забанити ‒ адже ані Тимошенко, ані Коновалюк відповідати за чинну владу буцімто не мають ані підстав, ані права. Та й майбутнього президентства запитання не стосувалося. Коновалюк відповідати не став і передав відповідь Тимошенко. Тимошенко звернулася до Тігіпка: «Ви член якої партії?.. Фінансує цю війну ваш лідер Партії регіонів Янукович (узагалі-то, формально Тігіпко вийшов із ПР ‒ а якби не вийшов і дотримувався партійної лінії, протистояння в лютому завершилося б невідомо коли й невідомо чим; про це теж не варто забувати, що саме Тігіпко став одним із руйнаторів усевладдя ПР. ‒ Б.Б.)… Не вам сьогодні оцінювати, що й як робиться».
Коновалюк вирішив перевершити в оригінальності самого себе: «Сколько лет вы в политике, столько лет водите избирателей по кругу. Формула круга ‒ вы помните? (Узагалі-то, буває формула площі кола. ‒ Б.Б.)» Тимошенко: «Найвидатніші люди світу, як Маргарет Тетчер… Нельсон Мандела ‒ все своє життя в політиці». Тігіпко: «Вы ещё не стали президентом, а уже запрещаете». Тимошенко намагається перервати Тігіпка. Втручається Аласанія, до Коновалюка: «Ваш вопрос всё испортил». Тігіпко: «Валера учил это очень давно». Починається сварка: кульмінація вийшла всім на заздрість. «Формули кола» ніхто так і не пригадав.
Аласанія: «Переходим к последнему блоку, которого не будет… (сварка вичерпала час. ‒ Б.Б.) Следующие дебаты будут парламентскими». А якби був другий тур? Не міг же ніхто заздалегідь знати, що другого туру не буде, або що його учасники відмовляться від дебатів!
Отже, загальний підсумок. Ніхто з кандидатів у президенти не став відкриттям. Ніхто не постав у неочікуваному іміджі ‒ хіба що Анатолій Гриценко, як виявилося, може тримати в кулаку свою імпульсивність і промовляти розважливо, не на емоціях. Жоден із кандидатів не був до кінця щирим і відвертим, усі вони, тією або іншою мірою та в той чи інший спосіб, прагнули не так відповісти на запитання, скільки уникнути прямої й чіткої відповіді на них. По-справжньому нового лідера ми не побачили; найближчим до очікувань, із моєї суб’єктивної точки зору, був Петро Порошенко. Мабуть, оця «майже відвертість», «майже конкретність» і розмова з аудиторією «майже на рівних» зіграли свою роль у результатах виборів.
Хотілося б, щоб ці дебати започаткували традицію, якої всі політики неухильно дотримувалися б. А від організаторів хотілося б ретельнішого добирання запитань і ретельнішого, навіть безжальнішого, модерування.
Борис Бахтєєв
