Медіа зазнали найбільших збитків у цій виборчій кампанії

Можна ще довго обговорювати і визнавати-не визнавати офіційні результати парламентських виборів, оголошені нарешті ЦВК (після підрахунку-перерахунку бюлетенів, написання-переписування протоколів під патронатом бійців «Беркуту»), однак принаймні один позитив цієї виборчої кампанії вже є очевидним. Суспільство подорослішало, – пише ІМІ. 

Однією з ознак того стало вміння більшості людей відфільтровувати правду від замовної брехні у засобах масової інформації. Попри засилля політичної джинси в газетах, на радіо-телебаченні і навіть у повідомленнях інформаційних агенцій, найбільш набридлі людям Королевська-Третьяков-Шлапак-Борисов не здобули підтримки виборців і залишилися поза парламентом. Це тішить, бо, можливо, ці та їм подібні політики зрозуміють безперспективність такого способу завоювання народної любові, і почнуть думати й діяти більш цивілізовано та шляхетно. Можливо. У майбутньому.

Однак вже зараз є підстави говорити про неймовірно високу ціну того гіпотетичного прозріння – падіння авторитету засобів масової інформації і в цілому нівелювання їх ролі у житті суспільства та у стосунках громади і влади. На жаль, саме медіа зазнали найбільших збитків у цій виборчій кампанії.  Чимало з них, розміщуючи джинсу та заробляючи на цьому гроші, втратили більше – довіру своїх колись відданих читачів-глядачів і до якісних матеріалів та в цілому до видань, каналів і ресурсів.

Найбільш трагічною у цьому плані виглядає історія з інформагенцією УНІАН, чий менеджмент, призначений спеціально під вибори, запровадив там цензуру і освятив появу навіть у новинній стрічці замовних матеріалів. І радісно, і прикро водночас, що найбільш відповідальними за долю поважного інформаційного ресурсу виявилися не менеджери і не власники, а журналісти. Саме редактори веб-сайту УНІАН, попри ризик втратити роботу, заявили про ганебні процеси у тому ЗМІ.

Під час дискусій довкола цієї історії найчастіше доводиться чути, що найбільше винні у запровадженні цензури та засиллі джинси саме менеджери. Це правда, але неповна. Бо наївно було б думати, що керівників УНІАНу поміняли за 3 місяці до початку виборчої кампанії заради того, щоб вони провадили самостійну, незалежну від власника ресурсу політику.  Отож, мусимо говорити передусім про повну відповідальність акціонерів агенції за все, що там відбувається.

З одного боку, приватна форма власності на медіа-ресурс дозволяє власникові визначати зміст і форму подачі інформації. Тим більше, в Україні, де медіа залишаються переважно видом бізнесу, неспроможним заробляти гроші на інформації, а відтак призначеними для лобіювання інших бізнес-проектів власника, завоювання лояльності влади та з‘ясування стосунків з бізнесовими й політичними конкурентами. Отже, не дивно, що більшість ЗМІ, опинившись у руках жменьки дуже заможних людей, нав‘язують суспільству свої погляди на економіку, політику і навіть культуру («ТСН вражає» – найяскравіша ілюстрація «культурних» смаків власника каналу 1+1 Ігоря Коломойського). Такі медіа з часом наражаються на критику не лише експертів, а й масових споживачів їхньої продукції, і люди все більше нарікають на залежність ЗМІ від великого капіталу, на втручання рекламодавців у редакційну політику. Піддається критиці також те, як олігархічні ЗМІ переключають увагу суспільства з важливих проблем на несуттєве, дріб‘язкове та сенсаційне. Все це разом  із потоком джинси, яка чорне називає білим, а неправду намагається видати за правду, переростає у загрозу моральності та етичним принципам суспільства. Отже, медіа-магнати мусять усвідомити специфіку бізнесу, на який покладена особлива соціальна місія – інформувати суспільство і, як наслідок,  впливати на його ставлення до подій у країні.

Якщо подивитися, зокрема, на засилля джинси в підконтрольних одній соціально-економічній групі (власникам великого капіталу ) ЗМІ,  виходячи з інтересів громади, то саме на власникові медіа-бізнесу лежить найбільша  відповідальність за розміщення замовних матеріалів без позначки «реклама». Якщо розглядати таку інформацію як товар, то абсолютно очевидно, що джинса – це неякісний продукт, тобто, непридатний до споживання. Якщо говорити про роль ЗМІ у житті громади, то поняття соціальної відповідальності медіа бізнесу – набагато ширше, аніж вчасна виплата зарплатні та створення пристойних умов праці. Від того, ЩО люди читають і чують, залежить стан душі й розуму кожної людини і цілої країни.

Судячи з ігнорування занепокоєння не лише експертів, а й громади загрозливими для існування ЗМІ процесами, власники медіа-ресурсів ще не усвідомили, чим інформаційний бізнес відрізняється від виплавки сталі чи виробництва локшини.  Цікаво, коли дозріють?

Ольга Бурда,  спеціально для ІМІ

Фото – flickrhivemind.net