Людмила Опришко: Мені не відомі випадки притягнення до відповідальності за джинсу під час виборів

Медіаюрист Інституту розвитку регіональної преси — про порушення прав журналістів та недотримання ними стандартів під час парламентської виборчої кампанії

У день виборів до Верховної Ради 26 жовтня 2014 року медіаюрист ІРРП Людмила Опришко надавала журналістам правову допомогу. Вона також консультувала медіа щодо застосування виборчого законодавства в передвиборчий період та робила допублікаційні та доефірні експертизи. В інтерв’ю «Виборам та ЗМІ» пані Людмила розповіла, з якими питаннями зверталися медійники, чим ця виборча кампанія відрізнялася від минулої президентської та як складно в Україні притягти до відповідальності порушника прав журналіста.

– Людмило, скільки було звернень на гарячу лінію ІРРП під час парламентських виборів?

– У день виборів на гарячу лінію ІРРП надійшло 18 звернень. Вони стосувались як питань проведення передвиборчої агітації в день виборів, так і доступу журналістів до спеціальних виборчих дільниць, правил оприлюднення результатів екзит-полів, проведення фото- та відеозйомки на виборчій дільниці тощо. Всім журналістам, які нам зателефонували, ми надали необхідні роз’яснення та поради, і завдяки цьому конфліктні ситуації було вичерпано.

– Якщо порівняти цю виборчу кампанію й попередні, чи змінилася кількість порушень прав журналістів і перешкоджання журналістській діяльності, а також кількість звернень до вас та їхній характер?

– Ця виборча кампанія була зовсім не схожою на президентську. На відміну від останньої, учасники виборчих перегонів замовляли та розміщували в ЗМІ велику кількість політичної реклами. І не завжди така реклама була добросовісною, відповідала вимогам закону. Я погоджуюсь із думкою тих експертів, які фіксували в медійному просторі значну кількість чорного піару. Нам на юридичну допублікаційну/доефірну експертизу також надходили такі матеріали. Керівники ЗМІ самі ставили перед юристами питання, зокрема про те, чи мають вони право оприлюднювати матеріали політичної реклами, які містять недостовірну інформацію про того чи іншого кандидата, або такі, в яких крім критики нинішньої влади містяться заклики до її насильницької зміни тощо. І варто зазначити, що були непоодинокі випадки, коли я та мої колеги не рекомендували розміщувати подібні матеріали або попереджали про юридичну відповідальність за їх оприлюднення. І до наших рекомендацій дослухалися.

Варто також зазначити, що кількість звернень по правову допомоу під час виборчого процесу стрімко зросла (чого не спостерігалося під час президентської виборчої кампанії). Лише за серпень — жовтень 2014 року юристами ІРРП надано майже 120 правових консультацій, половина з яких була пов’язана із застосуванням виборчого законодавства. А крім цього були й допублікаційні та доефірні експертизи, причому з 39 сюжетів та статей, надісланих юристам ІРРП, 24 стосувалися питань розмежування інформаційних матеріалів та політичної реклами, дотримання інших вимог виборчого законодавства.

Сам характер звернень свідчить про те, що журналісти та ЗМІ намагались уникнути порушень законодавства України, яке регулює діяльність ЗМІ під час виборів, убезпечити себе від можливих юридичних ризиків, пов’язаних із оприлюдненням того чи іншого матеріалу.

– Чи відомо вам про справи, відкриті проти порушників прав журналістів під час виборів?

– Звернень із приводу серйозних порушень прав журналістів та ЗМІ під час цього виборчого процесу нами не зафіксовано. До нас не надходила інформація про факти вчинення відносно журналістів таких діянь, які мають ознаки складу злочину, зокрема передбаченого статтями 171 та 296 КК України. Хоча й були певні непорозуміння. Але після надання консультацій юриста всі проблемні моменти вирішувалися.

– Порушників прав журналістів на виборах рідко буває покарано. Чому і як змінити цю ситуацію?

– На жаль, питання безвідповідальності в Україні стоїть дуже гостро. Й це стосується не лише захисту прав журналістів. Проблема системна. Якщо ж казати про те, як відстояти права журналістів, то насамперед журналісти самі повинні знати свої права. Ті, хто знають, можуть правильно обирати лінію поведінки, можуть ефективно побудувати своє спілкування з чиновниками і, врешті-решт, домогтися дотримання своїх професійних прав. Юристи їх завжди в цьому підтримають. Досвід цієї виборчої кампанії показує, що в деяких випадках достатньо було мати з собою закон про вибори, відкрити й показати голові ДВК правову норму, яка, наприклад, передбачає право безперешкодного доступу журналістів до виборчих дільниць — і конфліктну ситуацію було б вирішено.

Якщо ж права журналістів порушено — їх необхідно захищати зверненням до суду та/або правоохоронних органів. Але тут уже складніше. З одного боку, українське законодавство не сприяє швидкому захисту прав журналістів. Зокрема, в нас відсутні скорочені процедури захисту прав журналістів та ЗМІ під час виборів, оскільки вони не відносяться до суб’єктів виборчого процесу. Це призводить до того, що поновлення прав може настати тоді, коли в цьому вже немає особливої потреби. Наприклад, в одній із наших справ за позовом до ЦВК з приводу доступу до публічної інформації, який було подано ще під час виборів 2012 року, ВАС України до цього часу не прийняв рішення. В цьому випадку варто поліпшувати українське законодавство.

Інший бік проблеми полягає в тому, що правоохоронні та судові органи не мотивовані захищати права журналістів та ЗМІ. Вирішити цю проблему складніше, оскільки вона потребує глобальних змін державної політики, проведення судової реформи та реформи правоохоронних органів.

– Андрій Магера зазначив у нашому чаті про те, що лише три з 442 скарг до ЦВК під час позачергової виборчої кампанії стосувалися ЗМІ. На вашу думку, чому так мало?

– На мою думку, це пов’язано з тим, що розгляд скарг про порушення засобами масової інформації законодавства України про вибори не відноситься до компетенції ЦВК України. Якщо ЗМІ не дотримується порядку ведення передвиборної агітації чи порушує інші вимоги Закону України «Про вибори народних депутатів України», зацікавлена особа повинна звертатися з позовом до адміністративного суду, а не до ЦВК.

– Що загрожує працівникам газет і журналів, які публікували джинсу під час передвиборчої кампанії? Чи можливо притягнути їх до відповідальності?

– Законодавство України передбачає відповідальність за поширення джинси. Правда, цей вид відповідальності називається дещо інакше. Зокрема, стаття 212-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює відповідальність у вигляді штрафу за порушення порядку ведення передвиборчої агітації з використанням ЗМІ та порядку участі в інформаційному забезпеченні виборів. Таким чином, за поширення політичної реклами без позначення її як такої або за поширення рекламних матеріалів без оплати із виборчого фонду власника ЗМІ, його посадову та службову особу чи журналіста можуть оштрафувати. Але сума штрафу є незначною (від 170 до 850 гривень), а тому й не стримує ЗМІ від вчинення зазначеного правопорушення. Інший бік питання — це бездіяльність Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення та Держкомтелерадіо. Маючи вищезгаданий інструмент впливу на засоби масової інформації, вони його не використовують. (як зазначали представники Нацради, наразі вони не можуть застосувати механізм стягнення штрафів з порушників. — Ред.). Незважаючи на те, що чимало експертів зауважували суттєве зростання кількості джинси у ЗМІ під час парламентських виборів 2014 року, мені не відомі випадки притягнення за це до відповідальності.

– Як ви вважаєте, чи можна прописати в законі визначення поняття джинси і покарання за неї?

– Звичайно, закон необхідно вдосконалювати. Можливо, доцільно виокремити найбільш поширені випадки джинси в окрему правову норму. Безперечно, потрібно підсилити відповідальність за вчинення зазначеного правопорушення. Але найголовніше — необхідно зробити відповідальність за його вчинення невідворотною. Створення та впровадження такого механізму, з одного боку, допоможе подолати джинсу. Але з іншого — може стати інструментом тиску на непідконтрольні владі ЗМІ. Тому підходити до цього питання потрібно виважено і обережно, продумувати кожен крок.

Діана Поладова, «Вибори та ЗМІ»