З чистого аркуша

Звістка про те, що Перший національний не має наміру продовжувати співпрацю зі студією Савіка Шустера, звісно, не означає, що звичні «балаганні» формати ток-шоу одразу радикально зміняться. Надто вже звикли українські політики саме до такого «каналу комунікації» з виборцями — де популістські гасла вартують більше, ніж осмислена дискусія навколо реальних проблем, а позірний плюралізм думок віддає перевагу крикливому демагогу перед кваліфікованим експертом.

І все ж останні випуски ток-шоу показали, що потенціал для позитивних змін існує. З цього погляду певний оптимізм викликали суттєві зміни персоналій в українській владі — від новоспечених політиків, від їхніх публічних проявів багато хто чекає радикального виходу за межі звичного політичного наративу.

Після закінчення парламентської кампанії, коли тимчасово відпала необхідність «світитися» в ефірах для важковаговиків партій-переможців та представників «оппоблоку», надійшла черга новачків, які широко були представлені як у програмі Шустера, так і на «Свободі слова» Андрія Куликова на ICTV. Ентузіазм «неофітів», схоже, справив враження навіть на досвідченого Савіка Шустера, який у певний момент позаминулого тепер уже ефіру запропонував відмовитися від слова «шоу» і замінити його на «розмову про країну».

З огляду на те, що серед запрошених тотально домінували представники нинішньої потенційної провладної коаліції, розмова про країну була не надто дискусійною — більшість присутніх демонстрували близькість позицій, принаймні на емоційному рівні. Хоч вистачало і критичних висловлювань, у тому числі й на адресу Президента; слід зазначити, що в цих моментах більш відвертими були самовисуванці (такі як Володимир Парасюк) або громадські активісти (Олексій Мочанов), хоча їм очевидно ще бракує підготовленості. Вони виступають у «тусовочному» форматі, так, наче аудиторія повинна знати всі обставини тих проблем, про які йдеться у їхньому виступі. Тому замість осмисленої підтримки заявлених цілей отримують лише суто емоційну підтримку, як «свої хлопці».

Представники пропрезидентського блоку демонстрували вищий рівень лояльності, уникаючи прямої критики на адресу глави держави — чим викликали дещо роздратовану реакцію у своїх колишніх соратників по Майдану. Не звинувачення, а констатація: процес «вростання» в політичний істеблішмент і надмірна толерантність до тамтешніх правил гри може стати проблемою для представників реформаторських сил.

«Володимир Парасюк, кандидат у народні депутати України, ОВО №122 (м. Яворів, Львівська область): Я хотів би, Аню, тобі сказати, ти говориш про тиждень, ми вже би мали зробити це ще півроку тому, у нас часу нема, у нас люди гинуть на фронті. Це так, для всіх. Стосовно Майдану, бачите, ви почали розмову про плани, про майбутнє, про коаліції, знов про політиканство, про домовленості, про прем’єра. Ви не згадали про те саме просте, яке би ми мали виконати з перших днів, коли стала так звана проєвропейська влада. Ви мали наказати винних. Ви думаєте, втікають беркутівці через те, що вони в країні мають силу, і вони можуть втікнути? Ні, тому що цей беркутівець потягне вищого, а цей вищий, а цей ще вищий — і вся ієрархія падає. І падають, знаєте, хто? Ті, хто зараз там говорять, що вони великі європейці. Оце є правда в Україні. Тепер стосовно влади. Хто заважає працювати вже і негайно? Дивіться, ми можемо говорити з європейських трибун, ми можемо кричати на весь світ: ми так воюємо, ми такі розумні, ось білоруські мінські домовленості. Ми можемо про все говорити. Заїдьте на Яворівський полігон і подивіться на тих хлопців. Сльози. Просто сльози на очі находять. Цього президент не бачить, цього не бачить прем’єр. Це вже треба робити. Зрозумійте, не завтра, не колись, а вже треба робити.

Тому я ще раз кажу, затягування цієї коаліційної угоди не через те, що ви там вносите якісь корективи, а через те, що йде в країні перерозподіл впливів. Всі хочуть вирвати силовий блок, тому що той, хто має силу, той має владу. І це є правда. Тому що у нас після Майдану є ідеї, і ці ідеї, як всі заодно могли би підняти руки, правда? Ні, ми зараз сидимо два тижні, не можемо домовитися, чи там кому, чи там крапку поставити. Чи правильно Олесь сказав, ні одного слова про Крим не сказано. І я впевнений, Аню, не буде там питання про Крим в цій угоді. Дякую.

… Олексій МОЧАНОВ, кандидат у народні депутати України, ВПО “Україна — єдина країна”, №3: Я хотел сказать, что пчелы против меда — это, конечно, важное движение, но, Ольга, скажите, пожалуйста, когда вы говорите о революции гидности уже внутри парламента, была ли совесть, которые шли с “Блоком Порошенко”, когда в течение четырех последних месяцев мы ездили из Дебальцево в Киев, и вся трасса “Дебальцево — Киев” была завешана портретами Петра Алексеевича, то “Дякую за довіру”, то “Надіюсь на довіру”? Люди, которые сами по себе обманывают, очень тяжело надеяться, что они когда-то сделают для всех хорошо и поступят честно и по справедливости. Мы помним разговор про то, что с 26 мая будет тысяча гривен для каждого участника АТО и миллион гривен страховки. Мы 25 октября, в день тишины, видели, что президент станы под видом президента и верховного главнокомандующего и премьер-министр страны под видом премьер-министра не вылазили в день тишины из телевизора, и даже в рекламе “Kitekat” вместо котов были их физиономии. Мы четко совершенно понимаем, что в этот парламент не могли попасть ни один человек, даже из тех, кого я искренне уважаю, кто уже был во власти. Потому что начал грабить страну не Янукович. Всё началось с Кравчука, потом Кучма, потом Ющенко, потом Янек. И у нас было два Лёни, два Вити. Теперь такими темпами, убрали, вроде, сейчас коммунистов из парламента, но есть все шансы, что придет Пётр Второй — это будет Пётр Симоненко. Я бы очень не хотел, чтоб это случилось.

Вы не представляете, какими словами оценивают всю эту предвыборную кампанию люди на фронте, люди в здании терминала донецкого аэропорта, где мне пришлось провести сутки, люди в Дебальцево, в Углегорске на 32-м, 31-м блокпосту. Люди ждут от вас действий, а вы опять рассказываете про то, что нет, это нам дали не тот текст, и сейчас в другом-то тексте мы как соберемся… Вы знаете, сколько вас там, пять партий или шесть это готовят? У семи нянек 14 сисек, так говорят в народе. И когда вы это всё допишете, мне кажется, что это коалиционное соглашение будет очень сильно напоминать вот это знаменитое письмо, которое писал дядя Фёдор, потом Матроскин, потом Шарик, и в конце у них лохматость повысилась. Мне кажется, что раз уже этот парламент пришел, и его выбрали люди… Ну, мы же не можем поменять людей, какие-то люди живут на Донбассе, какие-то люди живут в Киеве, какие-то люди живут в Луцке. Вы вспомните, когда Порошенко давал специальный статус Луганской и Донецкой области, у меня был один вопрос, и такой же вопрос был у всех ребят, с которыми мы стояли на блокпостах: а почему не всем 24-м областям Украины дать особый статус? А я вам отвечу на этот вопрос. Потому что тогда Украине не нужен царь. Потому что тогда люди начнут сами решать свою судьбу, и центральная власть — это будет всего лишь набор менеджеров, которых, возможно, никто даже не заметит».

До речі, склалося враження, що дехто з новачків — свідомо чи несвідомо — черпає зразки «правильної» поведінки політика на публіці у своїх збанкрутілих попередників.

Так би мовити, сила звички — ще зовсім недавно вони були з іншого боку екрана, серед глядачів. Хто краще, хто гірше, але новачки теж стежили за «секретами публічного успіху» й тепер у їхній риториці не дуже складно «вирахувати», чиї уроки вони сприйняли як керівництво до дії. Ми наведемо як приклад лише одну з учасниць (до речі, обох програм, які ми оглядаємо) Ольгу Богомолець. Звичайно ж, не тому що до неї є якісь особливі претензії. Просто схожість її риторичних прийомів із відомою попередницею доволі показова.

Так от, Ольга Богомолець явно вдається до прийомів, мабуть, близької їй за психотипом Юлії Тимошенко:

• апеляції до емоційного сприйняття аудиторії;
• ігнорування незручних запитань, схильність змінювати тему;
• відсутність конкретики, але при цьому — твердження про наявність детальних стратегій і планів;
• акцент на виключності власних здібностей і можливостей.

Ольга Богомолець побувала на ефірах і в Шустера, і в Куликова. Правда, на ICTV цікаво було побачити, як ведучий Андрій Куликов пробує з’ясувати реалістичність заяв політика. Але й тут характерна для наших ток-шоу деталь — навряд чи невміння, радше небажання «дотискати» політиків, щоб максимально допомогти глядачам відрізнити реальність від демагогії. (Підкреслюємо — йдеться не про наші суб’єктивні сумніви в словах політика, а про стиль викладу і структуру самого шоу, які не дають глядачам можливості повноцінно сприймати інформацію.)

Отже,читаємо:

«Свобода слова» з Андрієм Куликовим, 10.11.2014

«Ольга Богомолець, кандидата у народні депутати, Блок Петра Порошенка:Так от, сьогодні там є люди, крім бойовиків, крім російських військ, є українці. І я сьогодні не можу вплинути на ті рішення, які приймають ті чи інші політичні сили. Але я як лікар і як жінка вважаю, що ми маємо забезпечити тих людей, які не брали зброю, тих людей, які змушені там зараз знаходитись. І те, що я можу зробити, я це зроблю. На тій території будуть пересувні мобільні клініки, які будуть діагностувати, займатись профілактикою, які будуть безкоштовно давати людям ліки, якщо у них…”

Андрій Куликов, ведучий: З ким ви ведете переговори про це?

Ольга Богомолець, кандидата у народні депутати, Блок Петра Порошенка: “З Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Це міжнародна організація…”

Андрій Куликов, ведучий: З ким веде переговори Всесвітня організація охорони здоров’я на тих територіях?

Ольга Богомолець, кандидата у народні депутати, Блок Петра Порошенка: “Вас цікавлять імена?”

Андрій Куликов, ведучий: Так, мене цікавлять імена.

Ольга Богомолець, кандидата у народні депутати, Блок Петра Порошенка: “Тобто на сьогоднішній день Всесвітня організація охорони здоров’я веде переговори, і ми всі разом ведемо з “Червоним хрестом”, і ті організації, які будуть мати доступ на ту територію»

Андрій Куликов, ведучий: Хто гарантує їм доступ на ту територію і безпечне там перебування і роботу?

Ольга Богомолець, кандидата у народні депутати, Блок Петра Порошенка: “Скажіть, будь ласка, а хто гарантує лікарям, які сьогодні працюють на бойових територіях, хто їм сьогодні гарантує життя і здоров’я? Хто сьогодні гарантує життя і здоров’я людям, які йдуть в кіно, які йдуть в супермаркет? Тобто у нас сьогодні в державі відсутня, і, повертаючись до того, про що ми зараз мовчимо, нам потрібно думати наперед».

В цілому найбільш конкретними позиціями виступу пані Богомолець стало просування двох інтернет-проектів, а найбільш прикладним — озвучування номера кол-центру з питань пошуку зниклих безвісти в ході АТО: (044) 255-69-55. Що стосується реформи системи охорони здоров’я, то відповідь прозвучала така:

«Я сьогодні готова представити і надати концепцію реформування системи охорони здоров’я, але буду просити для цього окрему передачу, тому що хвилин 10 мені потрібно, і бажано з діаграмами, щоб я могла продемонструвати, що ми хочемо досягнути, і як ми будемо туди рухатись, протягом першого року що ми досягнемо, протягом другого. Так само мною відпрацьована військово-медична доктрина. Це окремий розділ. Є військова доктрина, це захист військовий держави, а є військово-медична доктрина, це захист життя і здоров’я людей. Тому все це сьогодні, всі напрацювання, я їх готова передати, я готова працювати на будь-якій ділянці. Я системний менеджер і системний реформатор. Яку мені віддадуть ділянку, там я готова працювати. Головне, щоб мені не заважали. Мені навіть помагати не треба. І залежно від того, де мені дозволять працювати, я буду працювати».

Почнімо хоча б із того, що в наші високотехнологічні часи, для оприлюднення суспільно-значущої програми немає особливої потреби просити окремої телепрограми. Очевидно, що точка зору доволі відомої людини, а особливо цілісна стратегія того, як навести лад у здеградованій вітчизняній медицині була б цікава широкій інтернет-аудиторії. Навіть якби була викладена у фейсбуку чи персональному блозі.

Бо за минулі десятиліття українці чули чимало заяв про таємничі стратегії та переможні плани, яких так і не вдалося ніколи побачити. Як, власне, і наслідків їх реалізації. Тож навряд чи доцільно представникам нової політичної генерації вдаватися до цього сумнівного досвіду. Як, власне, майже всього попереднього досвіду публічної презентації, густо замішаного на маніпуляціях.

А майже універсальним і простим рецептом для нових політиків для того, щоб почати «ефірне життя» з чистого аркуша — треба не покладатися виключно на емоції, треба виходити на аудиторію з конкретними ідеями і пропозиціями, треба вивчати бекґраунд і аргументацію опонентів, не розраховуючи тільки на імпровізацію.

При цьому не витрачати часу прямого доступу до аудиторії на банальний самопіар, який нашими громадянами легко зчитується і тому мало чого вартий.

Тим більше, що в наступних ток-шоу ніхто не гарантує такої сприятливої обстановки. Ось уже в наступній, останній на сьогодні програмі Шустера (14.11) було обрано формат, якому ми в своїх оглядах завжди віддавали перевагу — як більш адекватному для раціонального сприйняття. Більш як тригодинний ефір було поділено на три частини.

У першій — екс-президент Грузії Михаїл Саакашвілі та двоє екс-урядовців із його команди розповіли про досвід успішних грузинських реформ. Цього не можна було оцінити як детальний виклад усіх механізмів їх реалізації, але основну думку — про необхідність твердої політичної волі та монолітності реформаторської команди — аудиторія в студії зустріла максимальною 100-відсотковою підтримкою.

Вельми показовим був момент у другій частині програми, де спікером виступав лідер Блоку Петра Порошенка Юрій Луценко, який викладав свою версію розвитку подій у країні й парламенті (до речі, «манометр довіри» в студії коливався в межах 60–70 відсотків).

Відомий російський журналіст Матвєй Ганапольський поставив запитання від імені своїх слухачів — про недовіру до Верховної Ради, яка не демонструє, як він висловився, «ані крихти» політичної волі до змін, тож чи може представник президентського блоку сказати, що такого-то числа буде прийняте таке важливе рішення, яке вплине на зміни в країні. І це запитання також отримало практично 100-відсоткову підтримку. Мало того, спроба досвідченого оратора Юрія Луценка вдатися до розлогих і не позбавлених традиційної для наших політиків логіки, пояснень — миттєво знизили рівень довіри до його слів до менш як 30 відсотків.

Відсотки, звісно, річ у цій ситуації умовна, але той факт, що суспільство вже не готове покладатися на слова й очікує від влади вчинків — було проілюстровано абсолютно чітко.

Цю ж тенденцію було підтверджено в завершальній частині програми, протягом якої прем’єр-міністр Арсеній Яценюк достатньо переконливо, у властивій йому дещо менторській манері пояснював зміст урядової політики, отримуючи при цьому доволі високий рівень довіри.

Але запитання економічного експерта Бориса Кушнірука щодо відсутності реальних досягнень у реформаторській політиці отримали несподівано високу підтримку, натомість відповіді явно роздратованого прем’єра цю підтримку відчутно втратили.

Таким чином, за нових умов є потужний запит аудиторії на формулювання експертами, журналістами та, врешті, ведучими шоу саме тих запитань, які справді хвилюють суспільство.

Формат багатофігурних «композицій» у студії, коли політики спілкувалися на рівні політтехнологічних заготовок, продукуючи лише «інформаційний шум», поступово відходить у минуле.

І політикам, і журналістам варто бути готовими до змін.

Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк».

фото – http://ictv.ua/