Єгор Соболєв: «Мусимо стати поколінням політиків, яке не використає повноваження для особистого збагачення»

Вперше в незалежній Україні велика частка авторитетної журналістської еліти перетворилася на молодих політиків. Цей факт викликав велике незадоволення в суспільстві, звиклому асоціювати українську владу з групою негідників. Такий стереотип у новій Верховній Раді спробують знищити Ганна Гопко (ВО «Самопоміч»), Мустафа Найєм (Блок Петра Порошенка), Єгор Соболєв (ВО «Самопоміч») і Сергій Лещенко (Блок Петра Порошенка). Вони востаннє публічно виступили в статусі журналістів у рамках Львівського медіафоруму: через тиждень кожен із них складе присягу депутата. Вони поділилися своїми думками й надіями щодо свого нового статусу.

«Дуже ймовірно, що більшість із нас “безславно загине”»

Українська практика демонструє, що з доброго журналіста не завжди виходить добрий політик. Приклади українських парламентарів в обличчях Олени Бондаренко, Миколи Княжицького чи Анни Герман є цьому підтвердженням. Проте новоспечені політики рішуче налаштовані на позитивні зміни в Україні.

Єгор Соболєв, автор закону про люстрацію, вважає, що хороших журналістів стає більше, а з хорошими політиками в країні велика проблема: «Якщо ми прочитаємо “Чорну раду”, літопис про скандинавських князів та історію про Облогу Києва у 1240 році, зрозуміємо, що маємо величезне історичне прокляття, яке полягає у невмінні творити державу. Я хочу, щоб наше покоління це закляття зняло. Дуже ймовірно, що більшість із нас “безславно загине”, тобто нічого не зробиться; і ми не побудуємо нову державу, а просто розчинимось у коридорах, у кулуарах нинішньої держави. З іншого боку, кожна невдала спроба на цьому шляху наближає нас до вдалої спроби».

Єгор Соболєв переконаний, що ми не побудуємо сильної держави доти, доки в нас не буде справжніх державотворців: «Ми маємо революційно великі завдання. Не в сенсі, що ми повинні здобути велику славу, а в сенсі, що мусимо стати поколінням політиків, яке жодним чином не використає повноважень для особистого збагачення. І головне, маємо залишити по собі іншу державу».

«Якщо ми будемо залишатися лише чесними, лише правильними, лише добрими, ми нічого не зробимо»

Мустафа Найєм наполягає: потрібно залишити думки про те, що система нас розчинить: «Серед нас — тих, які пішли в політику, достатньо людей з біографією, з репутацією, з принципами, і в нас є можливості і сили, щоб не розчинитися. Але наша проблема полягає не в тому, щоб не розчинитись. Найбільше багатство журналіста — це бути чесним, правильним і критикувати. В політиці трохи інший порядок денний — треба бути чесним, порядним, але не критикувати, а пропонувати щось робити. На жаль, якщо ми будемо залишатися лише чесними, лише правильними, лише добрими, ми нічого не зробимо. Якщо нові люди, які ввійшли до складу Верховної Ради, зможуть об’єднатися навколо єдиного порядку денного — свого власного: не політичного, не фракційного, не ВР, а власного порядку денного, нам вдасться створити реальну політичну силу».

«Дуже шкодую, що ви пішли в політику, оскільки Сергій Лещенко — один, а посередніх політиків — багато. Ви казали, що якщо не вийде в політиці, ви повернетесь в журналістику. Невже ви думаєте, що після 4 років у політиці вам хтось повірить?» — запитує студент Києво-Могилянської академії під час дискусії на тему «Журналіст в політиці».

Мустафа Найєм відповідає: «Нам довіряли як журналістам, нам довірятимуть як політикам. Є політики-негідники, є політики, які щось роблять і будуть дотримуватись своїх принципів. Якщо ми зараз замажемо це все чорною фарбою і скажемо, що будь-яка людина, яка пішла в парламент — це негідник, тоді, вибачте, давайте жити в такому суспільстві і робити саме так. Ви праві в тому, що ми були журналістами, яких поважали, яких читали, яким довіряли. В нас було дуже комфортне життя. Те, на що ми проміняли професію зараз — не дуже комфортне, в першу чергу тому, що нас критикують. Але це моя власна відповідальність. Так, мені від цього не легше, але я хочу це робити, це мій вибір і далі в мене питання: скажіть, будь ласка, ви ж зараз штовхаєте людей до однієї думки, мовляв, хлопці, ви ж негідники і ніхто вам не повірить.

Я вважаю, що нам повірять тільки з тої причини, що ми не будемо робити того, що робили інші політики, в яких вірив народ. Що стосується посередніх політиків — я ще не політик. Два місяці тому я прийняв рішення про те, що я ним стану, але це довгий шлях. Так само як людина, яка закінчила факультет журналістики не стає журналістом, вона стає журналістом після того, як щось зробить. А довіряти чи не довіряти, все залежить від того, як ми будемо працювати».

Підтримує колегу і Сергій Лещенко, який запевняє, що з успішним закінченням їхньої каденції довіри суспільства вони не втратять. Він також чітко розмежовує добро і зло в майбутній політичній діяльності: «Хорошими будуть дві речі. Перше — саме суспільство, яке має бути сильним мотиватором для політиків, щоб робити зміни. Друге — середовище, яке пішло в парламент із громадського, з журналістського сектору; люди, які своїми справами довели, що вони знають, можуть, хочуть і мають чисті помисли. Погані і злі — це політики старого покоління, члени Партії регіонів, а також представники влади Януковича, які потрапили до ВР».

Екс-журналіст вважає, що цінності — це перше, з чим людина йде в політику, і це те, що вона буде захищати в політиці.

«Наше завдання — не прогнутися під системою»

«Період трансформації журналістики в політику — дуже непростий, — ділитьсяГанна Гопко. — Кожен пост на Фейсбуці мені дається в неприродній спосіб: ти розумієш, що не можеш написати так, як писав раніше, тому що знаходишся під реальним моніторингом різних людей: феесбешників тощо, які тільки й чекають, що ти скажеш щось не так, і потім намагаються це використати. Такої кількості негативних меседжів на Фейсбуці, яку я отримала за останній місяць, я ніколи не отримувала. Це свідчить про те, що за 23 роки незалежності українська влада являла собою збочений варіант влади — костюми “Бріоні”, партійні квоти, відгородження від проблем людей і т. д. Наше покоління, яке прийшло в політику зараз, так само викликає цю ненависть у людей, які не сприймають політиків. Наше завдання — не прогнутися під системою. Наше завдання — перемогти. Перемога дуже важлива для країни».

Емоційно завершив розмову Мустафа Найєм: «Повірте, нам дуже важко, і не тому що нас критикують, а тому що ми зіткнулися з такою проблемою, яку ми самі собі створили і вірили в те, що ми її можемо побороти, але з кожним днем ми розуміємо, наскільки вона величезна. Я не прошу вас нам вірити. Я прошу вас всіх, хто знав нас до того, як ми пішли в політику, повірити в нас, в те, що в нас вийде. Ми повинні вірити, ми повинні робити, ми повинні об’єднуватись».

Виступ нової генерації українських політиків спонукають пригадати успішні приклади журналістів у цій професії: Андрій Шевченко, Ірина Геращенко, Ольга Герасим’юк та ін. Якщо українські приклади для когось недостатньо переконливі, згадаймо Саманту Пауер — позаштатного журналіста, лауреатку Пулітцерівської премії, яка продовжує впливати на вирішення раніше висвітлених нею проблем усередині адміністрації президента Барака Обами; а також екс-редактора газети Spectator Бориса Джонсона — чинного мера Лондона.