Секрети політичної корупції: звинувачення без відповідей

Шустер-Live, Перший національний,  17.10.2014

Склад учасників

Фахівці з виробництва телевізійних серіалів знають, що переважна більшість їх аудиторії, яка, за нашими відчуттями, суттєво перетинається з аудиторією політичних ток-шоу, недолюблює надмірної кількості персонажів – глядачі серіалів не схильні докладати зайвих зусиль, щоб розбиратися в складних багатофігурних сюжетах. Це, до речі, одна з причин, яка пояснює хронічні провали на наших ефірних каналах якісних американських серіалів.

Нам, звичайно, точно невідомо, за яким принципом учасники добираються і потрапляють в ефір «Шустер-Live», хоча було б зовсім не погано, якби автори програми відкрито декларували цей принцип. Як ми вже згадували раніше, практично безрозмірний хронометраж  створює сприятливі умови для повноцінного  представлення думок. Але, з іншого боку, коли тільки перелік гостей займає мало не сторінку (для економії часу наших читачів не наводимо його повністю), одразу виникає передчуття, що заявлена тема не має шансів на адекватне розкриття.

Бажання представників політсил використати ефір популярної програми практично за тиждень до дня голосування саме для агітації  а не для серйозного обговорення проблем було очевидним і передбачуваним. А явно надмірна кількість гостей гарантувала смисловий хаос  і труднощі з раціональним сприйняттям.

Ще одне, важливе, на наш погляд, зауваження щодо добору учасників. З огляду на те, що темою основної частини програми фактично була т.зв. електоральна корупція (передусім, різноманітні форми підкупу виборців, інші нелегітимні способи отрмання електоральної переваги )  – очевидною була доцільність запрошення представників правохоронних органів. Повідомлення – в тому числі від імені МВС – про  начебто сотні зафіксованих правопорушень, пов’язаних саме з підкупом виборців, явно спонукали до того, щоб почути офіційну точку зору і реальну картину щодо кримінальних проваджень у цій сфері. Тим більше, що така інформація в ефірі могла б справити достатньо сильне враження- принаймні на частину тих громадян, які вирішили «продати» свої голоси.  Цього, на жаль, зроблено не було.

Загальні зауваження

Оскільки перша частина програми  стосувалася перших підсумків візиту президента до Мілану і носила швидше ритуальний характер, в тому сенсі, що містила виклад офіційної точки зору і достатньо помірковані коментарі представників основних політичних сил – зосередимось на огляді другої частини, якраз присвяченій проблематиці електоральної корупції

Якщо узагальнити зміст виступів кандидатів у депутати, можна  зробити наступні висновки:

– практика підкупу виборців є надзвичайно поширеною і, як правило, здійснюється саме у одномандатних округах. Основними ініціаторами протизаконних дій  є  або ті кандидати, які були причетними до колишнього політичного режиму і з огляду на актуальні суспільні настрої, за умов відкритої чесної конкуренції, не мають шансів на перемогу, або позбавлені суспільно-політичного бекграунду «новачки», які з огляду на короткі терміни виборчої кампанії не здатні наростити свою впізнаваність і популярність в легальний спосіб, але мають значні фінансові можливості;

– незважаючи на позитивні зміни у суспільній свідомості, що відбулися внаслідок революційних подій та під впливом війни на Сході, практика підкупу виборців все ще залищається дієвим корупційним інструментом – з двох головних причин. Перша – скрутне матеріальне становище  українських громадян, ускладнене кризовими явищами в економіці країни, що підштовхує частину з них приймати матеріальні і фінансові «подарунки» від кандидатів. Друга – і, може, більш важлива причина – ефект розчарування від того, що в країні не відбувається швидких і радикальних змін в руслі «ідей Майдану». Йдеться навіть не про очікування «кращого життя» в сенсі побутового добробуту, а про незадоволення своєрідного «інстинкту справедливості». Безкарність одіозних фігур старого режиму, поява в списках «майданних» політичних  сил скомпрометованих персонажів, загальна втома від соціально-економічних потрясінь – всі ці фактори сприяють політичній апатії і толерантності до корупційних практик:

– окрім відвертого чи прихованого підкупу виборців, поширення дістало і використання інших брудних методів боротьби, розповсюдження неправдивих тверджень наклепницького характеру про конкурентів, в т.ч. – шляхом публікації замовних матеріалів у ЗМІ, силовий тиск на агітаторів конкурентів, спроби корумпувати членів виборчих комісій тощо.

Попри те, що дуже багато виступів були просто в рамках політичного піару, як це традиційно виходить у того ж Олега Ляшка, тим не менше, політики принаймні наводили приклади електоральної корупції. Наведемо кілька фрагментів з виступів учасників програми:

Микола Катеринчук: Ми намагалися з’ясувати, а чому люди продають свій голос? Ну, перше, бідно живуть. 200 гривень – це сьогодні чверть мінімальної пенсії. А по-друге, багато кількість людей зневірилася, що через вибори щось змінюється.

Вікторія Сюмар: Здавалось би, після Майдану мало все помінятись. Я говорила сьогодні з Арсеном Аваковим, міністром внутрішніх справ. Він мені розповів, що уже понад 20 справ порушено за підкуп виборців. Один з прикладів. Євген Бакулін – це колишній голова “Нафтогазу”. Це людина, проти якої порушено кримінальне провадження, кримінальна справа, яка зараз переховується десь за кордоном. Її дії нанесли шкоду державі тільки за трьома елементами у цих справах на 4 мільярди американських доларів. Сьогодні цей чоловік у 106-му окрузі формує чергову мережу. Дуже талановито формує. Він каже: я не купую виборців. Я агітаторів купую своїх. Я агітаторам даю гроші. Ти приходиш з паспортом, залишаєш паспортні дані, тобі віддають 200 гривень. Якщо приводиш ще свого сусіда, тобі видають ще 200 гривень. І от питання: чому саме так він робить? Я порахувала дуже дивну річ. Це коштуватиме йому на порядок дешевше, купити у такий спосіб навіть по 400 гривень голоси, ніж провести виборчу кампанію.

В цілому ж, наводячи приклади виборчих махінацій, учасники попри весь праведний гнів делікатно оминали конкретні імена та прізвища винуватців. За винятком згаданого вище екс-керівника «Нафтогазу», який бере участь у виборах дистанційно, перебуваючи у розшуку, хіба що Олег Ляшко згадав кількох кандидатів, (В. Отрошенка, Д.Жванію) як приклад  політичної мімікрії і кандидат по Чернігівщині Ганна Коваленко теж.  Інші виступаючі якось соромливо уникали прізвищ – правда, до цього їх закликав і присутній в студії юрист. Хоч обговорення такої гострої проблеми без персоніфікації виглядає явно штучним.

Не треба бути експертом, щоб задатися закономірним питанням: чому політики не використовують шанс в ефірі популярного ток-шоу розвінчати політичних опонентів, які вдаються до незаконних методів?

Швидше за все, йдеться про труднощі із збором доказової бази в подібних справах – підкуп зазвичай здійснюється через підставних осіб, фонди-прокладки тощо. І це ще одна вагома причина безкарності політичних корупціонерів.

Отут в програмі й згодився б представник МВС із прикладами конкретних кримінальних справ, які міністр А.Аваков дещо пізніше рахував на сотні. Хоч широкому громадському загалу поки що не стало відомо про жодну резонансну справу такого роду.

Поняття політичної корупції куди ширше, ніж елементарний підкуп виборців. Це лише видима «частина айсберга». А є ще політична «джинса» в масс-медіа, фінансова підтримка «своїх» членів виборчих комісій на додачу до офіційних бюджетних виплат, є, нарешті, різноманітні форми сумнозвісного «адмінресурсу» – силовий, регуляторний, інституційний,інформаційний та інші. Всі ці моменти не так уже й складно пояснити глядачам – якби ведучий ставив перед собою таке завдання.

Біда в тому, що до цих методів в різний спосіб і в різних масштабах вдається більшість політиків і партій. І зводити все виключно до роздачі продпайків чи кількох сотень гривень – це найлегший спосіб не вирішувати проблему, а заговорити її, уникнувши незручних для учасників запитань.

Щодо рецептів подолання корупції на виборах, то вони традиційно коливалися в діапазоні між закликами до підвищення власної політичної відповідальності кандидатів до методів партизанської боротьби, за допомогою якихось «спеціальних загонів з числа прихильників» до яких схилялися мажоритарні кандидати (Д.Гордон, В.Константіновський).

Дмитро ГОРДОН, журналіст і телеведучий, кандидат у народні депутати України, самовисування, ОВО №220 (Київ): “Вот это Дидовец. Я хочу обратиться ко всем, я напоследок скажу… Слава, сейчас, минутку. Ко мне пришли афганцы и ребята, которые воевали в АТО, подоляне, которые меня любят, которые не верят. С завтрашнего дня они патрулируют улицы Подола. Они будут ловить всех, кто будет выпускать эту гадость на меня, на вас, на любых. Мусорные контейнеры заготовлены, видеооператоры заготовлены. Мы будем их головой вниз в мусорники бросать, показывать фамилии, имена, отчество, адреса”.

Спокуса силової підтримки «хороших» кандидатів – це, звичайно, теж міф, так можна дійти до абсурду. Та й не факт, що у «неправильних» кандидатів силовий ресурс не буде більшим, тоді кампанії можуть перетворитися на вуличні війни.

Традиційні заклики до політичної відповідальності, буквально клятви деяких учасників ток-шоу не вдаватися до підкупу- все це виглядало не надто переконливо і давало модератору чимало можливостей підштовхнути до змістовної дискусії. Або продемонструвати глядачам безпорадність і фальш можливих майбутніх депутатів.

Проблема корупції, в тому числі і електоральної,  попри багатоаспектність, має інституційну формулу вирішення. Корупція згортається за умови, коли рівень затрат на її здійснення стає надто високим у порівнянні з очікуваними перевагами.

На практиці це могло б виглядати так – 400 гривень, отриманих «за голос», неспівмірні із тюремним ув’язненням на три роки. Депутатський мандат неспівмірний з ув’язненням, скажімо, на 10 років, конфіскацією майна і пожиттєвого позбавлення активного виборчого права (можливості бути обраним).

Чому немає таких законів, а ті, що є – не працюють?

Хто з партій чи політиків вимагав посилення відповідальності за політичну корупцію і які конкретні законопроекти з цього приводу пропонував?

Чи були випадки, коли партія сама очищалась від кандидатів –корупціонерів, які вдавалися до недозволених методів?

Скільки фільсифікаторів 2004 року отримали покарання за свої дії?

Яка з політсил добивалася покарання чи хоча б громадського осуду фальсифікаторів після виборів 2010 і 2012 років, не забуваючи цю тему на наступний день після голосування?

Це лише наближений перелік питань, які могли б  прозвучати в ефірі цієї програми.

Але не прозвучали.

Мабуть, Савіка Шустера цілком влаштовує роль наглядача за зручним піар-майданчиком, який анітрохи не заважає своїм гостям висловлюватися так, як їм зручно. Хоча для цього, здається, є спеціально відведений ефірний час – за межами дискусійного ток-шоу.

“Свобода слова” з Андрієм Куликовим, ICTV,   13.10.2014

Цей випуск «Свободи слова» був примітний хіба що участю двох політиків, які одні з небагатьох представників минулого режиму,  разом з Сергієм Тігіпко і, меншою мірою, Юрієм Бойком продовжують час від часу  з’являтися на телеефірах.

На відміну від переважної більшості інших свої колишніх соратників, які, якщо й вирішили поборотися за парламентські мандати – то в пригодованих мажоритарних округах, розраховуючи якраз на ті «методи», про які ми згадували в першій частині нашого огляду. Хоча було б дивно, якби два нині начебто опозиційні блоки  зовсім ігнорували телевізійні політшоу. Інша справа, що свої надії з телеприсутністю вони явно не пов’язують, так – відігрують обов’язкову програму. І сподіваються на осколки південно-східного електорату та його реваншистські настрої.

Звідси і зміст їх виступів, вірніше – його принципова відсутність. Спроби вчитатись нічого не дають. Недолугі спроби колишнього глави СБУ і віце-прем’єра в уряді Азарова видати себе за реформатора – це не та ідея, яка може розширити підтримку «Сильної України». Так само, як і  хаотичні спроби Нестора Шуфрича претендувати на роль миротворця.

Як і лідер його політсили Сергій Тігіпко, Валерій Хорошковський, явно за рекомендацією  своїх технологів, найкраще вивчив прийоми ухилення від неприємних запитань. Всі інші його риторичні спекуляції, щодо реформ чи начебто якихось особливих заслуг в справі боротьби з корупцією – абсолютно «порожні», позбавлені осмисленої аргументації і конкретних прикладів, просто для того, щоб означити і виправдати свою присутність в ефірі.

Валерій ХОРОШКОВСЬКИЙ, кандидат у народні депутати, партія “Сильна Україна”: ” Если мы цепляем историю, то нужно посмотреть шаги, которые были сделаны. Я могу сказать, что возьмите с 2010 по 2012 год – что было сделано СБУ. И вы посмотрите то количество посадок властных структур. Не предыдущую оппозицию, за которую меня критикуют, а властных структур из собственной команды. Сколько было громких посадок, сколько было разоблачений, сколько было собрано и показана ресурсов, которые были украдены. И вот это та история, которую мы можем показать, и можем сказать, что мы обещания выполняли”.

Андрій КУЛИКОВ, ведучий: Тарас Чорновіл.

Тарас ЧОРНОВІЛ, політичний експерт: “Пане Валерію, склалось так. Ще зовсім недавно я був у владі, був депутатом. А вийшло, що політична сила, до якої я належав, дуже багато обіцяла що зробити. а все навпаки. Вийшло так, що ви у той період колись були у владі при Ющенку, були у владі при Кучмі, потім були при владі при Януковичу. Я маю на увазі не вас особисто, а вашу політичну силу і лідера вашої політичної сили. От я уявив себе в такій ситуації. От я би зараз пішов на вибори, я би сформував якусь партію з колишніх, які були при всіх владах і щось робили, і вийшов би до цього мікрофону і казав би: от ми зробимо. І у мене постало бібліотеки питання: а чому ви не зробили тоді, коли були у владі? Чому ви зробили навпаки? Чому при віце-прем’єр-міністрові Тігіпкові впроваджувалась та пенсійна реформа, яку зараз ви обіцяєте скасувати. Чому її тоді було робити? Я для себе прийняв рішення, що ліпше мені зробити маленьку само люстрацію ще на 5 років і не йти ні в якому Верховну Раду. Можливо, багатьом людям у вашому списку теж варто було б зробити персональну люстрацію”.

Андрій КУЛИКОВ, ведучий: А ви собі персональну пенсійну реформу не хочете зробити?

Валерій ХОРОШКОВСЬКИЙ, кандидат у народні депутати, партія “Сильна Україна”: “Пане Тарасе, я аплодую вашому рішенню відносно того, що ви зробили самолюстрацію. Я думаю, що це правильно. Друге питання – відносно того, що політична сила щось обіцяла і щось не обіцяла. Ви знаєте, що дійсно політична сила “Сильна Україна” була розформована на певний період часу. Зараз вона поновила своє існування і йде в парламент. Що стосується пенсійної реформи. Я хотів би тут трошки пояснити. Тому що пенсійну реформу приймає не партія “Сильна Україна” і навіть не лідер партії Сергій Тігіпко. Пенсійну реформу приймав уряд, а голосував за неї парламент. Але проблема пенсійної реформи не в тому, щоб вона була проведена. Є проблема саме в тому, що вона не проведена. І насправді був зроблений тільки перший крок, який сьогодні викликає певну критику. Перш за все, цей крок був зроблений, я вважаю, що з досить високою ступінню несправедливості до жінок. Тому що дуже високий вік на сьогоднішній день пенсійний піднятий. Але не зроблено інші кроки, а саме: наповнення пенсійного фонду, а також дворівнева система фінансування. Тобто страховий пенсійний внесок і солідарна пенсійна система, яка на сьогоднішній день працює. Цих речей зроблено не було. але ж сьогодні про це не говорять, а говорять тільки про частину, яка дійсно не принесла жодної користі. Тому одна з моїх позицій у тому, що пенсійну реформу треба закінчити, щоб люди нарешті відчули, що у них стало більше грошей в кармані. Ви знаєте, колеги, на мій погляд, суттєве питання, Україна ніколи не стикалась з такою проблемою або з таким вибором, який єна сьогоднішній день. На мій погляд сьогодні єдиний сенс взагалі парламенту, який має бути після виборів 26 жовтня, – це те, що цей парламент має об’єднати країну. Він має зняти напругу, яка на сьогоднішній день є у суспільстві, і взяти на себе роль вирівнювача різних точок зору. І тому “Сильна Україна”, яка іде в парламент, вона є загальноукраїнською партією, але ми сьогодні бачимо ті голоси сходу і півдня, які мають бути почуті так само у парламенті. І якщо буде ласка нашого виборця і ми зможемо пройти в парламент. І ми дійсно просимо своїх виборців прийти 26 числа і проголосувати, то ми готові 5 років працювати на те, щоб і на сході, і на півдні люди були задоволені саме таким вибором”.

Загалом, з точки зору переконливості Валерій Хорошковський виглядав дуже вразливим для критики. Було навіть трохи дивно, що його політичні опоненти, передусім, діючий міністр юстиції Павло Петренко, не скористалися нагодою «дотиснути» не просто персонально Хорошковського, але в його особі – партію-опонента, шанси яких, за оцінками певних соціологів, доволі близькі. При цьому, розпочавши тему особистих фінансових обставин Хорошковського, міністр юстиції задовольнився абсолютно формальною відповіддю, хоч важко повірити, що на своїй посаді не мав можливості підготуватися і оперувати більш переконливими фактами. А може, навіть і цифрами:)

Павло ПЕТРЕНКО, міністр юстиції, кандидат у народні депутати, партія “Народний фронт”: “Я хочу від коментувати попередню репліку виступаючого про те, що є президентські законопроекти антикорупційні, урядові законопроекти антикорупційні. Ці законопроекти готувались спільно Адміністрацією Президента і урядом протягом 7 місяців. Ці законопроекти пройшли відповідну міжнародну експертизу. Суть питання дуже проста. У мене питання до вас, чи ви будете виконувати ці закони, якщо вони завтра будуть прийняті?”

Валерій ХОРОШКОВСЬКИЙ, кандидат у народні депутати, партія “Сильна Україна”: “Обов’язково”.

Павло ПЕТРЕНКО, міністр юстиції, кандидат у народні депутати, партія “Народний фронт”: “Декілька норм цих законів я зараз озвучу, і у мене буде пряме питання, чи готові ви ці норми виконати. Ми пропонуємо розкрити інформацію про майнові реєстри, а саме: інформацію про власність і кінцевих власників компаній, які зареєстровані в Україні. Це означає, що всі високопосадовці, які раніше ховались за офшорними компаніями, за фіктивними компаніями, повинні показати, що вони є реальними власниками того чи іншого майна. Ми так само пропонуємо робити моніторинг стилю життя чиновника. Тому у мене до вас питання як людини, яка була довго у владі, яка мала серйозний бізнес. Чи зможете ви пояснити суспільству по тим операціям, які стосувались продажу вами бізнесу, чи сплатили ви податки в український бюджет, скільки ви заплатили податків, і щоб це було публічно. І друге питання – питання, яке фактично закріплено в люстраційному законі. Чи готові ви подати заяву про проходження люстрації? І чи не будете ви в новому парламенті, якщо ваша сила пройде, ставити питання про скасування люстраційного закону?”

Валерій ХОРОШКОВСЬКИЙ, кандидат у народні депутати, партія “Сильна Україна”: “Дякую за запитання. Перше – повідомляю вам, що з 94-го року постійно декларую свої видатки. Питань ніколи не виникало. Податкова завжди перевіряла – і в часи, коли я був у владі, і в часи, коли мене у владі не було. І були різні питання, але жодних наслідків це не мало, тому що з 94-го року рік за роком можна прослідкувати мою декларацію і зрозуміти, які були статки, які були розходи. Це не є для мене жодним питанням. До речі, задайте питання своїм членам уряду, чи всі вони готові пройти таку процедуру. Що стосується кінцевого бенефіціара. Я просто людям поясню про що йде мова. Мова йде про розкриття інформації щодо фізичної особи. Тобто фізична особа має показати, що саме вона володіє або такою часткою компанії, або такою часткою акцій і таке інше. Це є новела для України. Для світу це вже норма, яка існує багато-багато років. І тому, працюючи у глобальному світі, я завжди розкривав кінцеву інформацію. Якщо ви, до речі, запитаєте Антимонопольний комітет, то ви побачите, що фактично всі підприємства у мене розкриті до фізичної особи. Так що це також для мене не є питання.

Підводячи підсумки, зазначимо, що останнім часом все частіше, і не тільки в рамках ток-шоу, спостерігається своєрідна «примирлива» тенденція в публічному спілкуванні між політичними опонентами, між журналістами і політиками. Складається навіть враження, що й ті журналісти, які ще зовсім недавно публікували гострі розслідування зловживань «колишніх», перейшовши в статус політиків, починають втрачати ентузіазм.

Хоч нинішня ситуація всередині нашої держави і навколо неї, на наш погляд, вимагає особливої принциповості і від політиків, і від журналістів, і від громадян. Йдеться, звісно, не про помсту політичним опонентам, а про те, що неприпустимо розтратити потенціал суспільного оновлення, розміняти його на дрібні політичні компроміси і кулуарні домовленості.

Моніторинг дотримання професійних стандартів українськими телеканалами під час парламентських перегонів-2014 здійснюється громадською організацією «Телекритика» в рамках проекту «Медіа та вибори» за підтримки USAID, наданої через «Інтерньюз Нетворк»

«Вибори та ЗМІ»