Мирослава Гонгадзе про «Національні дебати»: Інколи мені хочеться більше спілкуватися з аудиторією, ніж політиками

Продюсер Української редакції «Голосу Америки» і співведуча «Національних дебатів» на Першому національному — про дебати, шоу Шустера й детектор брехні

Тиждень тому продюсер Української редакції «Голосу Америки» Мирослава Гонгадзе прилетіла до Києва, щоби разом із командою Першого національного підготувати та провести «Національні дебати». Під час перерви у випусках дебатів, 20 жовтня, журналістка завітала до редакції «Телекритики», щоби поспілкуватися з нашими читачами.

Своє завдання вона бачить у тому, щоби глядачі зрозуміли, що і хто стоїть за партійними назвами та гаслами політичних партій. Про «ідеальний формат дебатів», рівень українських політиків, похід журналістів у політику, заборону російських телеканалів та про те, за яких обставин Мирослава повернулася б в Україну на довший термін — говорили під час чат-конференції.

— Вітаю, друзі, чекаю цікавого та плідного спілкування!

«Я думаю, в нас із Зурабом хороший тандем»

— Доброго дня, шановна Мирославо! А хто вас запросив вести Національні дебати? вас відпустили з «Голосу Америки», чи ви звідти звільнилися?

— Вітаю, Олено! Керівництво Першого національного в особі Зураба Аласанії зробило мені та «Голосу Америки» пропозицію стати партнером «Національних дебатів». Я та моє керівництво з радістю прийняли таку пропозицію. «Голос Америки» став офіційним партнером дебатів, і я приїхала на два тижні попрацювати в Україну.

— Мирославо, скільки ви не були в Україні? Як приймали рішення приєднатися до команди «Національних дебатів»? Хто вам це запропонував? Які аргументи вас переконали, чому погодилися?

— В Україні останній раз була в середині вересня. До того — ще до Януковича. На запитання, хто запросив, уже відповіла. Роблю це, бо мені цікаво. Є нагода створити щось нове і, сподіваюся, корисне для суспільства.

— Мирославо, що вам подобається, а що ні в «Національних дебатах»? Конкретно по проекту, будь ласка.

— Це новий проект і ми творимо його разом. Підготовка та відбір запитань, формат — усе це ми відпрацьовували разом. Мені цікаво брати участь у цьому проекті, бо це щось нове для України. Не така собі епатажна програма з нападами та відбиваннями, а спроба діалогу. Ми прагнемо до інтелектуальної дискусії, наскільки це можливо з учасниками дебатів. Я прагну, щоби глядачі зрозуміли, що і хто стоїть за партійними назвами та за гаслами політичних партій.

— Чому в Національних дебатах не беруть участі більшість лідерів партій? А на «Свободу слова» до Куликова і Шустера аж біжать?

— Це запитання до лідерів. Але якщо відверто, ми не ставили собі завданням мати лідерів. Ми просили делегувати людей, які найкраще можуть презентувати партію чи блок, це їхній вибір. Якщо їхні лідери не є такими 🙂

— А почему не дебаты один на один и не между лидерами рейтингов?

— Тому що у нас 29 партій і всім треба дати слово. Один на один і я б хотіла, але тоді нам знадобиться рік.

— Поясніть, будь ласка, задум двомовного ведення теледебатів. Впевнений — серед російськомовних українців немає таких, які б не розуміли української. Але гаразд, уявімо неможливе — припустімо, що такі є. І саме для них один із ведучих говоритиме російською. Але якщо такі глядачі не розуміють української, то, по-перше, навіщо тоді їм теледебати? А по-друге, за логікою ж НТКУ, вони розумітимуть лише питання, які ставитиме російськомовний ведучий, а не україномовні відповіді політиків. То який тоді сенс у російськомовних запитаннях модератора? В онлайновій версії трансляції дебатів планувався переклад англійською й кримськотатарською мовами. То зробили б уже там і російський — як модераторів, так і спікерів. Принаймні, це б виглядало більш-менш логічно. А так, «как-то по-дебильному вышло»…

— Олексію, я розумію. Але ця країна є фактично двомовною, і ми прагнемо, щоб усі мали можливість нас дивитися та слухати. Формат не ідеальний. Зураб не хотів вести російською, я категорично від цього відмовилася. Ми спільно вирішили, що саме він візьме на себе цей тягар.

— Чи можливе двомовне ведення теледебатів на американському телебаченні? Коли один із модераторів ставить запитання англійською, а другий, приміром, іспанською? Як би це було сприйнято виборцями, медійною громадськістю, політикумом?

— Дебати у США автоматично перекладають іспанською, але політики та журналісти не володіють іспанською, тому мова дебатів єдина — англійська.

— Іноді здається (і не лише мені), що програму витягуєте ви, а Зурабу дещо бракує досвіду. Як вам працюється разом?

— Я думаю, в нас із Зурабом хороший тандем. Ми доповнюємо і підтримуємо один одного. В нас у кожного є свій стиль, але саме це і добре. У всьому має бути гармонія і чоловічий та жіночий погляд на речі.

— Як вам аудиторія на дебатах? Чи не здається вона вам дещо млявою?

— Аудиторія хороша, молода, розумна. Вони просто мають свої обмеження. Інколи мені хочеться більше спілкуватися з аудиторією, ніж із політиками.

— Що варто було би змінити в українському форматі дебатування, щоби зробити його більш якісним?

— Якісним його може зробити лише вища якість політиків.

— Чи ставили ви за мету перейняти спосіб проведення дебатів, яким керуються ваші колеги в США? І взагалі, чи є, на вашу думку, ідеальним американський формат дебатів, і чи впливають вони на вибір американців? Який рейтинг у них на ТБ?

— Я намагаюся ставити запитання по суті, широкоаспектні й такі, які кристалізуватимуть ідеологічні позиції партій. Ідеального формату нема, з багатьох причин, тому нам треба мати свій формат, максимально наближений до західних стандартів. Головне, щоби це було змагання інтелектів (якщо вони є), а не суцільний епатаж та скандал.

«Політики, буває, дуже дратують. Я себе заледве стримую»

— Мирославо, а вас не дратують відповіді не по суті наших політиків-кандидатів у народні депутати? Мені здається, що у США їх би засвистали. Стоять і красуються, ніби ми не знаємо, чого вони варті…

— Юрію, буває, дуже дратують. Я себе заледве стримую. Але моє завдання — дати можливість їм висловитись. Я намагаюся не робити оцінок, а запитувати, хоча інколи це дуже складно. Глядач у нас достатньо мудрий, щоби зрозуміти, хто і що собою являє.

— А як вам ідея застосувати до всіх, хто бере участь у дебатах, детектор брехні? Прикольненько було б, тим паче що вони постійно згадують цей пристрій як метод боротьби з корупцією.

— Детектор брехні, може, й звучить цікаво, але не думаю, що це формат дебатів. Його мають використовувати слідчі. На жаль, в Україні цей метод чомусь розглядають як панацею. Це не панацея.

— Як вам наші політики, які йдуть на вибори? За кого б ви проголосували?

— Я маю багато запитань до українських політиків. Не можу сказати, за кого голосувала би, але скажу, що хотілось би бачити більше плюралізму в парламенті, хочу, щоби пройшли хоча б сім політичних сил.

— Вітаю, Мирославо. Як ви можете порівняти рівень політиків тут і в США? Бо з вашої реакції на дебатах видно, що ви незадоволені відповідями на питання.

— Це, на жаль, як день і ніч. Таке важко порівнювати.

— Чи правда, що в США більшість виборців роблять свій усвідомлений вибір саме після теледебатів?

— Ні, неправда, але дебати є важливим аргументом на користь або проти того чи іншого кандидата. Дебати важливі для тих, хто не визначився.

— Наскільки в США цікавляться виборами в Україні, взагалі Україною?

— Україна сьогодні через агресію Росії є однією з топових новин, Україною цікавляться. Чи говорять про вибори в Україні? Не так багато, лише в навколополітичних колах. У США зараз іде повним ходом своя передвиборча компанія.

— Чи є в США якась відповідальність ЗМІ за оприлюднення сумнівних соціологічних опитувань? Чи роблять таке медіа?

— Сумнівних опитувань не буває. Всі несуть відповідальність, і якщо опитування підтасовані, в них не буде бізнесу. Хоча соціологи та психологи знають, що результати опитування залежать від того, як поставлено запитання.

— Соломія, очевидно, мала на увазі такі соцопитування, які взагалі не є соцопитуваннями. Просто в штабах партій або мажоритарників малюються якісь рейтинги, а потім за гроші розміщуються у ЗМІ. Така собі джинса.

«Я повернусь, якщо побачу, що буду тут корисніша»

— Як вам працюється з командою Першого?

— З командою Першого працюється добре. Там багато нових хороших людей, гарна команда. Всі орієнтовані на результат і віддано, а це майже щодня до 12-ї ночі, працюють. Дуже вдячна команді. Я вважаю, що вони молодці.

— Пані Мирославо, чи не плануєте ви після проведення дебатів залишитися на Українському телебаченні, зокрема робити якісь ток-шоу на Першому національному або на інших каналах?

— Поки я не маю відповіді на це запитання. Можливо, щось і створимо, але на цьому етапі про це зарано говорити.

— Пані Мирославо, скажіть, от чого українці так люблять Шустера? Так, зараз у нього рейтинги впали, але все одно його дивляться і, за опитуваннями на радіо «Вести», більшість хоче, аби він залишився на Українському ТБ. Особисто я вважаю, що в нас багато своїх хороших журналістів для подібних ток-шоу, наприклад, Майкл Щур.

— Я вже писала про програму Шустера. Він дуже професійний шоумен і йому треба віддати належне. Водночас, його програма спрямована не на діалог, а на скандал та епатаж. Оскільки глядачу важко розібратись, а почути політиків він хоче, то й дивиться програму. Я вважаю, що ця програма є субліматом або замінником реальної дискусії в політиці, й це небезпечно.

— Мирославо, доброго дня! Хто з українських журналістів для вас авторитети? Слабшою чи сильнішою стала українська журналістика за останнє десятиріччя?

— Низка моїх авторитетів у журналістиці вже стали політиками. Я не хочу називати імен, бо обов’язково когось пропущу. Скажу лише, що хороші журналісти є, і навіть за ці два тижні перебування в Україні я мала нагоду спілкуватися з багатьма з них. Підросло хороше молоде покоління журналістів, що тішить.

— Мирославо, як ви прокоментуєте похід Лещенка і Найєма в політику? Чи не є це нещиро, зважаючи на те, що вони перші, хто завжди критикував будь-яку владу?

— Сергій Лещенко та Мустафа Найєм перейшли з категорії журналістів у категорію політиків. Вони пробували змінити систему з одного боку, спричинилися до змін, тепер будуть пробувати зробити це з іншого. В мене водночас є запитання, яким способом вони в цю політику йдуть. Але це вже ширша розмова.

— Мирославо, скажіть, чому зараз упали рейтинги «Громадського ТБ»? Адже в грудні-січні їх шалено дивилися? Взагалі, як вам робота «Громадського ТБ» і радіо? Чи є, на вашу думку, в них майбутнє?

— Рейтинги «Громадського» були високі, бо була криза, а вони подавали сирий, необроблений продукт прямою мовою. Це те, чого потребувало суспільство на тому етапі. Тепер їм доведеться попрацювати, вдосконалити продукт, щоб залишитися на ринку. Вони великі молодці, і я вважаю, що їхня присутність дуже важлива на ринку.

— Чи можливе ваше остаточне повернення в Україну? Ви отримували тут якісь пропозиції довгострокової співпраці?

— Я повернусь, якщо побачу, що буду тут корисніша. На цьому етапі мені шалено подобається те, що я роблю, водночас у мене ще великий потенціал, і не лише в журналістиці, так що побачимо.

«Russia Today з’явилась у США років 10 тому, і вже тоді я била на сполох»

— Мирославо, як ви вважаєте, чи потрібно в Україні закривати російські телеканали, які ображають Україну та її громадян? А російські телесеріали, що пропагують російську міць?

— Це складне запитання. Я виступаю за свободу слова і закриття будь-чого мене турбує. Водночас, якщо діяльність медіаресурсу порушує закон, то вони мають нести відповідальність і покарання за законом. Якщо закон передбачає закриття, то це треба робити. Верховенство закону, а не політична доцільність має бути принципом державного управління і суспільним принципом.

— Ви вже досить довго працюєте в Америці. Можете коротко прокоментувати, який вплив має Russsia Today на американського глядача?

— Russia Today з’явилась у США років 10 тому, і вже тоді я била на сполох. Але у США існує повна свобода слова. Ніхто нікого не забороняє і все має право на існування. Цей канал є одним із сотні схожих, технічно він дуже якісний, але щоб у нього були якісь особливі рейтинги, не скажу.

— Як сприймаєте статті щодо українських подій цього року таких авторів, як Юрій Фельштинський, Андрій Ілларіонов, Андрій Піонтковський, Станіслав Белковський, Юлія Латиніна, Віталій Портніков?

— Я рада, що у російській журналістиці та громадській думці існують такі журналісти. Вони рятують імідж Росії.

— Дякую, друзі, за спілкування. Було цікаво, сподіваюся, і вам. Успіхів усім. Слава Україні!

Біографічна довідка:

Мирослава Гонгадзе — українська телеведуча, журналістка, юрист; вдова відомого українського журналіста Георгія Гонгадзе. Після загибелі чоловіка Мирослава отримала політичний притулок у США і з 2001 року разом із дітьми оселилася в передмісті Вашингтона.

Із 1995 р. працювала на телебаченні в Києві: ММЦ «Інтерньюз» (із 1997 р. — СТБ) — телепрограми «Параграф», «Вікна-Плюс».

2001–2004 рр. — працювала редактором у видавництві у Вашингтоні, США.

Із 2004 р. — продюсер Української редакції Всесвітньої служби «Голосу Америки» (Вашингтон, США) і ведуча телевізійної інформаційної програми «Час — Time», яка транслюється в Україні 5-м каналом.

Виховує двох доньок-двійняток.

Чат проведений громадською організацією «Телекритика» в рамках спільного проекту Європейтського Союзу та Ради Європи «Зміцнення інформаційного суспільства в Україні». Метою моніторингу є підвищення рівня медіаграмотності українського суспільства, стимулювання медіа до відповідальності, дотримання журналістських стандартів та підвищення якості медійного продукту.

«Вибори та ЗМІ»

Фото Максима Лісового