Національні дебати кандидатів у президенти – крок до цивілізованої політики, не без спотикань
Прикметний факт: усі чинні на сьогодні кандидати жорсткі умови дебатів прийняли, ніхто з них не відмовився від участі. Це є свідченням: стосунки політиків та суспільства почали змінюватися, й публічність політиків сьогодні вже не може зводитися до їхньої самореклами й вичерпуватися нею.
Телевізійні дебати кандидатів у президенти на Першому національному розпочалися ввечері 9 травня. Жереб звів у студії Анатолія Гриценка, Ольгу Богомолець та Олександра Клименка.
Такого українські глядачі загальнонаціональних каналів не бачили давно, ще з кінця 90-их років, коли на тодішньому «1+1» виходили дебатні шоу учасників парламентських (проект «5 на 5») та президентських перегонів (в рамках «Епіцентру» Вячеслава Піховшека) з жорсткими умовами. Але тоді це були, перш за все, шоу, та ще й із закладеними в них певними можливостями для преференцій, маніпуляцій тощо. В грудні 2004-го ми побачили дебати перед третім туром президентських виборів між Ющенком та Януковичем на УТ-1, які будувалися за стандартами, наближеними до суспільних західних мовників. От, здається, й весь досвід українського широкого глядача щодо дебатів кандидатів у президенти.
Тож наразі для сучасної аудиторії незвичним було все, починаючи від співвідношення ролей: умови диктували ведучі; політики мали бездоганно їх витримувати. Власне, умови було висунуто заздалегідь, однакові для всіх; зі слів Зураба Аласанії випливало, що кандидати в президенти навіть підписувалися під ними.
Прикметний факт: усі чинні на сьогодні кандидати ці умови прийняли, ніхто з них не відмовився від участі в дебатах. Це є свідченням: стосунки політиків та суспільства почали змінюватися, й публічність політиків сьогодні вже не може зводитися до їхньої самореклами й вичерпуватися нею. Українці змінилися. Й із цієї причини дебати набули додаткової важливої функції: вони мають показати суспільству політиків, що прагнутимуть загальмувати й зупинити цей процес, повернути суспільство до стану «беріть, що політики вам дають».
Формат дебатів був таким: шість блоків, чітко визначений хронометраж, жорсткі вимоги, й серед них – не агітувати, не вести розмов про минуле й минулу владу, не називати прізвищ конкурентів-суперників.
Отут і виявилося: висунуті вимоги досить легко обійти. В той чи інший спосіб, тим чи іншим чином агітували за себе всі троє кандидатів. Так, ця агітація не була прямою й лобовою, але як інакше можна тлумачити постійні посилання Гриценка на те, як він голосував і як не голосував у Верховній Раді? Які законопроекти запропонував? Тобто, коли кандидат не просто розповідає про своє бачення проблеми, не тільки змальовує шляхи її розв’язання, але постійно нагадує: «От я голосував отаким чином», «Я вже це пропонував давно», «У моїй статті кількарічної давнини написано саме так»?
А як було тлумачити постійні посилання Богомолець на її громадські ініціативи, переговори з іноземними урядовцями та міжнародними організаціями, а під самий кінець – пропозицію до інших кандидатів узяти участь в організованому нею круглому столі?
Була непряма агітація й у Клименка. Отут, мабуть, полягало одне з недопрацювань організаторів. Зрозуміло ж бо: кандидати будуть розписувати свої чесноти, так або інакше будуть. І коли це чесно, предметно, доречно й не надміру, в тому немає нічого поганого. Тож і варто, мабуть, було би чіткіше прописати цю заборону – чого саме не можна.
Гриценко віртуозно обійшов і заборону згадувати прізвища, він так і заявив: «Прізвища називати заборонено, тож я скажу: Сергій Леонідович».
Відрізняло дебати від звичних ток-шоу ще й те, що кандидати в президенти мали відповідати на одні й ті самі запитання, кожне запитання було адресовано всім трьом. Порядок відповідей був чітко визначений і змінювався в кожному блоці – так оголосили ведучі. Насправді змінювався не порядок, змінювався – щоразу зі зсуванням на одного – той, хто відповідав першим: Богомолець – Гриценко – Клименко, потім Гриценко – Клименко – Богомолець, потім Клименко – Богомолець – Гриценко й так далі.
Ще одне, до чого не звикли українські глядачі, й за що хочеться подякувати організаторам: у разі, коли кандидат давав розпливчасту, безпредметну або не за темою відповідь, ведучі перепитували його, дотискали. Лідером за кількістю перепитувань виявився Клименко, з великим відривом від нього йшла Богомолець; Гриценко був найчіткішим і найконкретнішим – та ще й у хронометраж блискуче вкладався, встигаючи якраз до позначки «залишок – 0» завершити думку. Хоча, якщо не помиляюся, зовсім перепитувань не уникнув і він – все ж таки, не геть усі його відповіді залишали враження відповідей саме на те запитання, яке було поставлено. Що ж до Клименка, Аласанія якось перепитував його навіть двічі – й після основної відповіді, й після відповіді на перепитування. Однаково, втім, безуспішно.
Отже, шість блоків. Перший – внутрішня політика (два запитання), другий – зовнішня політика (два запитання), третій – економіка (два запитання), четвертий – соціальна політика (два запитання); наприкінці кожного блоку запитання мали змогу поставити й глядачі в залі. Для відповідей кандидатам на кожне запитання було відведено по 90 секунд. П’ятий блок – запитання кожного з кандидатів до двох інших (оцей блок і виявився найбільш небезпечним на відверте саморекламування), хронометраж відповідей – 60 секунд. І шостий блок – коротенькі прикінцеві виступи, по 40 секунд.
У перших чотирьох блоках виявилося основне недопрацювання організаторів: запитання були надто вже довільними й аж ніяк не найактуальнішими; обидва запитання блоку «зовнішня політика» стосувалися радше внутрішньої.
За словами Зураба Аласанії, збирали запитання по всій Україні, ретельно їх вивчали й відсортовували та відібрали ті, які вважали за найважливіші. Хоч би як, а обивательський присмак у запитаннях відчувався. Хоча, з іншого боку, може й був у тому сенс, щоби ставити перед кандидатами нехрестоматійні запитання – й чути на них не визубрені заздалегідь відповіді?
І коротко про враження. (Цитати записано на слух, і вони можуть виявитися не зовсім буквальними, але точними за змістом).
Перший блок, перше запитання: «Як ви гадаєте, коли мають відбутися вибори до Верховної Ради?»
Богомолець: «Новий президент має одразу оголосити…». Аласанія нагадав: за нинішньою Конституцією, президент має вичерпний перелік обставин, за яких він може оголосити дострокові парламентські вибори; оголосити їх за власним бажанням він не має права. «…Восени цього року», – зрештою, відповіла пані кандидат. Гриценко: «Це – вимога часу, це – вимога людей… Ми бачимо формальну більшість, яка неспроможна… Президент зможе це зробити, спираючись на людей… Жовтень місяць». Клименко: «Новий президент буде обраний конституційно… А він буде… Несе відповідальність… Тільки діалог, діалог і компроміс».
Підсумок? Богомолець не відповіла, Гриценко відповів дуже розмито й розпливчасто, Клименко увів розмову в бік, у царину гасел та загальників. Ніхто з кандидатів так чітко й не сказав, яким чином, у який спосіб новий президент забезпечить парламентські вибори, а не просто «вважатиме». Отаке влучання в абсолютне молоко всіх трьох кандидатів свідчило: запитання було не цілком коректним. Принаймні, не таким, вичерпну відповідь на яке можна дати отак із листа, протягом лічених секунд. Запитання не для такого формату.
Друге запитання: назвіть п’ять прізвищ, які зробили найбільший внесок у ваш виборчий фонд. Відповідь Богомолець звелася до того, що дуже багато людей робили внески, вона їх не запам’ятала, але всі вони є на сайті (тут і кілька разів далі кандидатка посилалася на свій виборчий сайт, даючи його адресу); контролює витрати рух «Чесно». Запитання про контроль було додатковим; тут і час від часу далі оці додаткові запитання до окремих кандидатів можна було тлумачити як нерівні умови.
Гриценко назвав п’ять прізвищ, які переважній більшості глядачів нічого не казали. Клименко вдався до загальників: «Не зможу назвати, оскільки це не є прерогативою президента… Президент не формує уряд… тільки подає кандидатури… і тому тільки парламент може…»; тільки-но глядачі впевнилися, що лише парламент може оприлюднити дані про виборчий фонд пана Клименка, як він усе ж таки додав: «Кошти моєї родини та наших однопартійців».
Як на моє враження, обидва запитання цього блоку були невдалими.
Запитання з зали: «Чи задовольняють нинішні конституційні зміни? Чи будете ви вдаватися до конституційних змін щодо обсягу повноважень президента?»
Богомолець: «Не працюють закони, бо немає моральних людей при владі…». На уточнювальне запитання зрештою відповіла: «Громадяни мають узяти участь». Гриценко сипав пропозиціями змін до Конституції й інших законодавчих актів – слушними, але не зовсім за темою запитання. Клименко: «Треба навчитися виконувати закони… Лише Кабінет міністрів відповідає за всю політику…Щоби депутати не лобіювали свої інтереси… Передати повноваження на місця, аби громадський контроль був тотальний». На уточнювальне запитання заперечив: розширення повноважень президента – це повернення до попереднього президента.
Запитання: «Як навести порядок на кордоні?»
Богомолець, окрім іншого, чітко поділила учасників акцій на три категорії: людей із російськими паспортами, бандитів та маніпульованих звичайних людей. Запропонувала всім українським телеканалам провести триденний марафон. А ще вела мову про звільнення керівництва силовиків, гуманітарну програму, довкілля. Гриценко – про призов мільйона резервістів в офіцерські батальйони, вимогу до США та Великої Британії гарантувати Україні безпеку (як конкретно, коли Росія є ядерною? – Б.Б.): «Якби була ядерна зброя, цього би не було». Клименко – про вирішення соціальних питань: «запропонувати тим країнам, які вважаються агресорами, такі шляхи… такі домовленості, щоб уникнути агресії».
Другий блок, перше запитання: «Чи збираються кандидати створити спеціальний орган для інтеграції з ЄС, і який саме?»
Гииценко заявив, що спеціальний орган не має значення, важливою є реальна політика й реальні кроки. Відповідь видалася повною й вичерпною. Клименко: «Українці бачать своє майбутнє в європейських державах (от саме так; таких мовних неоковирностей у цього кандидата було надто вже багато. – Б.Б.)… представники всіх гілок влади мають бути чесними й уникати корупції…» й таке інше. Богомолець була неочікуваною: «Пріоритет нашої держави – це єдність. Приєднання до ЄС було одним із чинників розколу держави…. Європейські цінності суперечать вірі жителів сходу… Європейський вектор потрібно зберігати, але відроджувати українські цінності… Україноцентризм… Укладені угоди про асоціацію не відповідають інтересам України, потрібен спеціальний орган, який би переглядав ці угоди… Ні від Європи, ні від Сполучених Штатів ми допомоги не дочекаємося… Допомога від Європи та США – з вигодою для цих країн». Що ж, уміння йти проти течії й чітко висловлювати позицію, яка вочевидь не буде сприйнята багатьма, – це теж гідна поваги якість. От тільки тут і далі – а чи лише здалося – виникало враження, що Богомолець висловлюється спеціально в розрахунку на донбаський електорат.
Друге запитання стосувалося заробітчан. Гриценко наголосив, що не треба закликати й примушувати їх повернутися: «Людям має бути вигідно… Сприяти створенню робочих місць… Перекрити митний кордон, щоби припинити імпорт дешевих товарів із Туреччини, Китаю». Клименко: «Мотивація. Капіталізація або їхніх підприємств, або їх самих (? – Б.Б.). Безпека їхніх власних талантів та винаходів (саме так. – Б.Б.)… Є надра, є родюча земля, природні галузі як інноваційні проекти (??? – Б.Б.)». Про те, що економічний розвиток України забезпечать видобування вугілля та сільське господарство, кандидат вів мову й надалі.
Запитання з зали – про можливість відновлення ядерного статусу. І тут стався сюрприз сезону: Анатолій Гриценко, який ще кілька хвилин тому казав «якби була ядерна зброя…» (та й це – його відома позиція), почав… стверджувати, що в конфліктах такого типу, як в України з Росією, ядерна зброя безсила, та й узагалі, вона спрацювала одного разу – 1945 року, а відтоді нікого ані від чого не стримала. Навів приклади Ізраїлю, який ядерна зброя не рятує від арабських сусідів, та Пакистану з Індією, яких ядерна зброя не рятує одне від одного. І це було слушно, от тільки де ж Гриценко щирий? Клименко вів мову про ядерну безпеку, про те, що Україна має сприятливі відносини як на сході, так і на заході (правда? – Б.Б.), має перетворитися на «центр єдності». Богомолець підкреслила, що «головний ворог, який може бути, – це Росія», й майже тут само виокремила «відносини з усіма слов’янськими країнами», закликала до створення нової європейської системи безпеки та сил швидкого реагування, а ще констатувала: нинішня війна – це не причина, а наслідок прорахунків у внутрішній політиці.
Запитання з зали: «Чи будуть кандидати оприлюднювати свої програми?» Гриценко сказав, що його програма дуже коротка, й, наводячи приклад Криму, зауважив: усі перспективні програми в нинішній ситуації – це порожні слова, планувати дії треба, виходячи з реальної ситуації. Клименко послався на програму Української народної партії: «Купуй українське, роби українське» – дивна програма, як для кандидата у президенти, чи не знаходите? Богомолець зазначила, що, за нинішньою Конституцією, президент – це, передусім, моральний арбітр, а для України перспективними галузями є сільське господарство, туризм та ай-ті технології.
Погодьтеся: підготовані запитання програвали поставленим із зали.
В економічному блоці першим запитанням було: «Україна посідає 112 місце за легкістю ведення бізнесу. Які дозвільні документи ви би скасували?»
Клименко, як і завжди, відповідав загальниками, черговий раз сказав, що основна галузь в Україні – це сільське господарство, бо «Україна вдвічі перевищує рівні умови, які існують у країнах Євросоюзу», лише після уточнювального запитання додав, що мають бути податкові правила, які не змінюються, – ото й усе. Богомолець зауважила, що в повноваження президента не входить втручатися в скасування документів. Уточнювальне запитання стосувалося того, що президент може виходити з законодавчою ініціативою. Це – чи лише здалося? – увело промовицю в миттєву розгубленість. Гриценко сказав, що за півтори хвилини перелічити всі документи, що підлягають скасуванню, неможливо, й назвав основні принципи.
Друге запитання: «Виконуючи вимоги МВФ, Україна погодилася скоротити соціальні програми – то де вихід?»
Клименко: «Спиратися на власні ресурси, їх достатньо… Ми можемо вже сьогодні подавати в будинки тепло за рахунок альтернативних видів палива». Уточнювальне запитання: грошей у державі мало, звідки їх брати? Відповідь: «Якщо ми відродимо довіру до держави, гроші в людей знайдуться». Богомолець наголосила на культурі енергозбереження та енерговикористання. Відповідаючи на уточнювальне запитання, вона стверджувала: так, у нас ще чотири місяці до осені, можна багато чого зробити, й сміттєспалювальні заводи, й міні-ГЕС установити. Гриценко зауважив, що демонічна роль МВФ – це міф, слушно зазначивши: МВФ – це банк, він дає кошти й хоче, аби їх йому віддали. Якщо уряд може переконати, що він поверне гроші, якщо викликає довіру – все гаразд; коли ж уряд не викликає довіри – МВФ сам лізе в бюджет, і каже, що й де підкоротити та зекономити.
Як на моє враження, економічні запитання були слушними, але надто об’ємними для такого формату.
Цікавим було запитання з зали: «У разі обрання президентом яке перше запитання ви поставили би Путіну?» Клименко: «Більше 350 років нас щось зв’язує. Ми повинні мати партнерські стосунки». Богомолець запевнила, що відвідала би Брюссель, Вашингтон та Пекін, і якщо в одній із цих столиць трапився би Путін, вона б із ним зустрілася: «Щоб підготуватися до зустрічі з Путіним, мені потрібно більше, ніж 10 секунд … Але дружити ми будемо» – останнє не про Путіна, а про Росію. Гриценко: «Які питання можна було б обговорювати з Гітлером? Отак і з Путіним».
Соціальний блок. Перше питання – пенсійна реформа. Богомолець вважає: піднімати пенсійний вік не можна. Кандидатка порівнювала тривалість життя, анонсуючи побіжно свою програму «Вісімдесят плюс». Гриценко розклав пенсії на складові: трудовий стаж, розмір зарплати, надбавки за особливі умови праці. Клименко: «Питання справедливості дуже актуальне. Яка би не була пенсія, вона всіх не влаштує. Довіра… прозорість влади… Людина буде інвестором другого чи третього рівня. Аби перейти до третього рівня, треба…» – ну, й інші цілком зрозумілі аудиторії, а головне, суттєві речі. Про те, звідки брати кошти для пенсій, усі казали неохоче.
І друге запитання: «Яка гуманітарна ідея може об’єднати Україну?» Це запитання лише видалося висмоктаним із пальця? Воно просто провокувало до лиття води, чим і скористалися кандидати у президенти, щодуху змагаючись у месіанстві. Богомолець вела мову про «збереження нації, збереження роду, збереження української культури, підвищення тривалості життя». За Гриценком, Україна має «очистити й Європу, й світ від аморальності та нечесності». За Клименком, «культура має об’єднувати, мистецтво має об’єднувати… дизайнери, товаровиробники… потреби територій».
І от кульмінація – запитання одне одному. Гриценка – про ставлення до бізнесу при владі. Богомолець – про те, чи готові її колеги взяти участь в організованому нею круглому столі в Донецьку 15 травня. Запитання Клименка вийшло настільки розмитим, що виокремити його зміст не вийшло.
Насамкінець Ольга Богомолець закликала ЗМІ «припинити давати інформацію, що розділяє». Що саме вона мала на увазі, не уточнила.
Загальні враження? Найчіткішим, найконкретнішим і найконструктивнішим був Анатолій Гриценко. Ольга Богомолець помітно відставала від нього й знаходилася «на своїй хвилі». Олександр Клименко виголошував типові пострадянські казенно-патетичні промови й цією рисою дуже нагадував манеру публічних виступів Януковича. Усі троє кандидатів, хоч і до різної міри, демонстрували невміння висловлюватися лаконічно, невміння (а чи небажання) триматися теми й не уводити розмову вбік, усі троє різною мірою використовували домашні заготовки й підмінювали ними оголошені теми запитань. Усі троє, знову ж, різною мірою, не були відвертими. І всі троє продемонстрували схильність будь-яку розмову зводити до того – в кого ширшого, в кого вужчого – сектору питань, у якому він почувається впевненіше.
Усьому цьому сприяли не надто чіткі, а подеколи й некоректні запитання.
