Вікторія Світлова: «Можливо, новинним редакціям справді цікаво, що Королевська сказала те-то й те-то»

Ведуча програми «Тет-а-тет» на «Бізнес-радіо» розчарована якістю радійної політреклами, перестала дивитися Савіка Шустера й мріє вести телепрограму про тварин.

Парламентська виборча кампанія 2012 року, за оцінкою ведучої програми «Тет-а-тет» на «Бізнес-радіо» Вікторії Світлової, не надто врожайна для радійників. Кандидати не хочуть платити за передвиборну агітацію в ефірі, хоча радіо пропонує їм майданчик для виступів. Уся політична реклама на радіо, каже ведуча, занадто одноманітна – немає креативних ходів, тож незрозуміло, за що креативники отримують гроші від політичних сил і кандидатів. Водночас Вікторії впадає в око гіперактивність Комуністичної партії та партії «Україна – Вперед!» Наталії Королевської.

У програмі «Тет-а-тет» Вікторія Світлова воліє бачити нові обличчя – нерозкручених політиків, експертів і громадських активістів. Програму ж «Психологія грошей», яку понад рік вела разом із Геннадієм Балашовим, залишила через те, що проект, вийшовши в ефірі телеканалу Business, утратив драйв.

Вікторія Світлова народилась у Дніпропетровську. З 1996 року працювала на дніпропетровському телеканалі «Приват-ТБ» (нині 9 канал), публікувалась у місцевих газетах, була власкором «Киевских ведомостей» у Дніпропетровську. У 2002 році переїхала до Києва, де працювала парламентським кореспондентом «Киевских ведомостей», згодом – редактором відділу політики газети «Блик». Працювала на різних радіостанціях Business Radio Group («Ренесанс», «Шансон» «Бізнес-радіо»).

– На радіо, – каже Вікторія, – працюю вже близько семи років, щоправда, з перервами. Починала як репортер, парламентський кореспондент, потім перейшла до студійних програм. Були різні програми, наприклад, «Буржуа» – інтерв’ю з представниками українського бізнесу. Тепер веду «Тет-а-тет» – щотижневу годинну програму, гостями якої було дуже багато відомих в Україні людей. Не було в мене хіба що перших осіб української політики, таких як Ющенко, Тимошенко чи Янукович, але вони взагалі зазвичай на радіо не ходять. Зате кілька разів приходив Олександр Мороз, коли ще був спікером, і Володимир Литвин. Та останнім часом я переключилась із розкручених політиків на початківців, а також громадських діячів та експертів. Мені видається, що вони цікавіші аудиторії.

– Хто приймає рішення про те, кого запросити на ефір? Ви чи головний редактор?

– Вирішую я. Фактично в нас немає головного редактора.

– І формат, і навіть час виходу програми варіюються. Від чого вони залежать?

– Якщо гість один, ми працюємо у форматі інтерв’ю, якщо двоє – дискусії. Приміром, на тему закону про заборону пропаганди гомосексуалізму дискутуватимуть двоє гостей із протилежних таборів. Звісно, до дискусії долучаються й наші слухачі. Графік виходу в ефір не є сталим, але зазвичай це 16-та або 17-та година у четвер. Якщо гість дуже цікавий нам, і він, наприклад, приїжджає з-за кордону, ми підлаштовуємося до нього й виходимо в ефір в інший день і час, але завжди анонсуємо вихід заздалегідь.

– Чи платять гості за участь у програмі?

– Ні, не платять. Хоча ми пропонували кандидатам-мажоритарникам ефір як офіційно оплачену передвиборну агітацію. Але протягом цієї кампанії поки що охочих не було. Бюджет цієї кампанії значно менший за попередні…

– Чи траплялися скандальні гості, які потім нарікали на вашу програму?

– Занадто скандальних не було. Але були різні випадки, коли, наприклад, телефонували й потрапляли в ефір не зовсім адекватні люди. Адже дзвінки не відсіюються. Бували й образи, особливо на адресу політиків. Із епатажних гостей – наприклад, ще в програмі «Психологія грошей» у нас був нардеп-комуніст Євген Царьков. Я думала, що дійде до бійки, бо він доволі емоційна людина. Але я завжди намагаюся будувати дискусію конструктивно, щоб це був не просто набір закидів і голослівних штампів, і щоб удалося розкрити проблему, а глядачі почули щось корисне для себе.

– Чи траплялися претензії щодо ненадання доступу до ефіру? Наприклад, гостем вашої програми став депутат із певного округу, а потім прийшов його конкурент і вимагав зробити випуск і з ним?

– Такого не було. Ми відкриті для всіх політичних сил. Трапляється навпаки: ми намагаємося надати ефір двом опонентам, а один із них відмовляється. Наприклад, я пропонувала провести ефір із Тетяною Монтян і Кирилом Куликовим, які балотуються в одному виборчому окрузі. Куликов не прийшов. Монтян припустила, що він не захотів дискусії.

– На радіо нині чимало передвиборної агітації. Яка політична сила, на вашу думку, виявила найбільше креативності в радійній політрекламі?

– Вся радійна політреклама стандартна. Я не можу відзначити жодного креативного ходу. Взагалі не розумію, за що креативники отримують гроші від політичних партій. Мене нічого не вразило.

– А як щодо джинси? Тут більше винахідливості?

– «Україна – Вперед!» Наталії Королевської та комуністи дуже активні на цих виборах. Вони постійно присутні в новинах та різних програмах на радіо. Але я не можу стверджувати, що це джинса, адже для цього необхідно мати якісь докази. Можливо, новинним редакціям справді цікаво, що Королевська сказала те-то й те-то. З мого журналістського погляду це не надто цікаво.

– Чому ви пішли з програми «Психологія грошей», яку вели на «Бізнес-радіо» й телеканалі Business разом із Геннадієм Балашовим?

– Цей проект стартував у лютому 2011-го. Я вела його близько року й у певний момент дійшла до відчуття, що проект себе вичерпав. Він замислювався як освітній, що мав розповідати людям про реалії українського бізнесу. Основою програми була книжка Геннадія Балашова «Як стати авантюристом? Роздуми мільйонера», яку я прочитала і яка мені сподобалась. Коли пройшли всю книгу в радіоефірі, почали повторюватися. Тому, коли нам запропонували робити цей проект ще й на телеканалі Business, це видавалося мені шансом на нове життя для проекту.

Але на телебаченні виникли труднощі – змінився формат, ми опинились у жорсткіших рамках. Було вирішено, що гості мають бути щодня. Але цікавих гостей щодня забезпечити неможливо. До того ж, ми були змушені зосереджуватися на гостеві, його бізнесі, через що, як мені видавалося, цікавість і драйв проекту почали зникати. Все ж між радіопрограмою й телепрограмою є різниця. На радіо проект був більш авторським, гості тут почувалися вільніше, могли бути самими собою. На телебаченні я відчула, що це вже трохи не моє, і ми вирішили, що краще буде, якщо Геннадій сам вестиме цю програму.

– Чи допомогла вам особисто розбагатіти «Психологія грошей»?

– Програма допомогла мені краще зрозуміти, звідки беруться великі гроші, й систематизувати своє уявлення про них. Справді, крім Балашова, я не можу назвати людини в цій країні, яка чесно й відверто розповідала б, як можна розбагатіти. Про те, що ти ніколи не станеш по-справжньому багатим, працюючи менеджером у компанії, навіть із доброю зарплатнею. Що великі гроші – це завжди наслідок авантюри, й інакше бути просто не може. І що отримати великі гроші можна тільки там, де вони водяться – безглуздо намагатися зловити велику рибу в калюжі. Але сказати, що я розбагатіла, поки що не можу. Мабуть, я занадто романтична для по-справжньому великих грошей.

– Чи торкалися ви в ефірі теми криміналізації наклепу? Й чи підтримали журналістську ініціативу «Скажи “ні!” закону про наклеп»?

– Так, я ходила на акцію проти законопроекту про наклеп 1 жовтня. Думала провести програму на цю тему, але, оскільки проект дуже швидко зняли з розгляду, вирішила поговорити про не менш актуальний законопроект, що забороняє пропаганду гомосексуалізму.

– Що ви думаєте про цю ініціативу народних депутатів?

– Я думаю, що це дикунство, якесь середньовіччя, антиєвропейська й антидемократична ініціатива, спрямована на згортання прав і свобод у нашому суспільстві. Відразу пригадуються радянські часи, коли людину за гомосексуалізм могли посадити за ґрати. Сексуальна орієнтація – це особиста справа кожного. Пропаганди гомосексуалізму я не бачу й не знаю, що мається на увазі в цьому законопроекті. Він, до речі, не дає конкретних визначень. Абсолютно безглуздо забороняти те, що існуватиме незалежно від будь-якого закону.

– Чи не вважаєте ви порушенням Закону «Про рекламу» те, що на деяких радіостанціях цілодобово звучить інформація про спонсорів програм – горілчані бренди?

– Таке є й на телебаченні. Я не правник, але думаю, що в законі є шпарини, які дозволяють медійникам це робити. Тобто це порушення духу, а не букви закону.

– Як ви ставитеся до закону про заборону куріння в кафе, барах і ресторанах?

– Я не курю, але частіше сиджу в залах, де курять, бо там цікавіше. Взагалі вважаю, що суцільні заборони – це не дуже правильно.

– Які телеканали ви найчастіше дивитеся?

– Здебільшого ТВі. Хоча я не поділяю редакційної політики цього каналу, мені вона видається дещо зміщеною в бік опозиції. Але це цікавий і справді найбільш вільний на сьогодні український телеканал.

Крім того, іноді дивлюся програму «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» на «Інтері». Хоча останнім часом вона дуже розчаровує як добором гостей, так і намаганнями підмінити реальну політику якимось «шоу для піпла», замість говорити про реальні проблеми країни і шляхи їх вирішення. Зацікавив їхній новий формат, хоча насправді він скопійований із російської програми «К барьеру!».

Шоу Савіка Шустера останнім часом практично не дивлюся, хоча були часи, коли не пропускала жодного випуску. Тепер не можу – ті самі обличчя й ті самі розмови щотижня. Андрія Куликова дуже поважаю. Я запрошувала його до себе на ефір – він дуже яскрава особистість і цікавий співрозмовник. Але програму його також не дивлюся через добір гостей – вони вже нецікаві. Мені здається, що журналістам варто більше звертати увагу на нові обличчя. Й не лише на політиків, але й громадських діячів, активістів, експертів. Нам потрібно шукати нові обличчя в політиці, бо з тими, що є тепер, в України перспектив немає.

– А теленовини дивитеся?

– «Сьогодні» на ТВі, часом «Подробности» на «Інтері». Новини на «Інтері», можливо, не дають збалансованої політичної інформації, але доволі професійно висвітлюють соціальну й міжнародну тематику. До того ж, вони позитивніші за новини «1+1», які перетворилися на кримінальну хроніку.

Новини ж дізнаюся переважно з інтернету. Тепер не обов’язково переглядати всі новинні сайти, бо все важливе відразу з’являється в Facebook. Я проводжу в соцмережі багато часу й уже не можу уявити без неї свого життя. З Facebook дуже легко готувати програми: легко знайти людину, яку я хочу запросити на ефір, але не маю контактів.

– Окрім того, що ви радіоведуча, ви ще ведете блоги. Про що найчастіше пишете?

– Я веду блог на «Корреспонденте». Пишу на абсолютно різні теми: про акції, законопроекти, спостереження з життя. Мене хвилюють питання захисту прав людей і тварин. Є люди, які присвячують захистові тварин усе життя, витрачають на це всі свої гроші та час. Я обрала для себе дещо іншу роль – допомагаю таким людям. Для цього я створила й координую групу «Земляни» в Facebook, проштовхую різні ініціативи в засоби масової інформації, користаючись зі своїх зв’язків у медійній спільноті. У нашій країні вважають, що захисники тварин – це виключно крейзі-бабці, не зовсім адекватні люди, але це не так. До групи «Земляни» входять і бізнесмени, й чиновники, і звичайні люди, які хочуть зробити й роблять щось добре.

До речі, завдяки цій діяльності мене запросили до робочої групи при Міністерстві екології, яка розробляє нове законодавство в цій царині. На жаль, група ця працює не надто активно, але це вже краще, ніж нічого.

Я із задоволенням вела б на телебаченні програму про тварин, бо таких проектів не вистачає в Україні. Дуже мало програм гуманістичної спрямованості, які пропагували б добро. Зате таких, що пропагують насильство й агресію, не бракує.

– А ви самі маєте домашніх тварин?

– Трьох котів і пташку 🙂

 Світлана Остапа

Фото – Павла Довганя