Тупо і нахабно: «джинса» від мажоритарників

Політичні партії у «джинсі» акцентують на «папєрєдніків» і глобальні «досягнення». Мажоритарники на цій ниві взялися за цілком прозаїчне «гречкосіяння», – від безпардонного рекламування вручених пакетів цукру та борошна до відкриття дитячих майданчиків і автобусних маршрутів. І все знову активно джинсується.

У серпні 2012 року у пресі різко збільшилась кількість замовних матеріалів від кандидатів у народні депутатів по окремих одномандатних округах. Про це свідчать результати моніторингу Інституту масової інформації. Мажоритарники розмістили у шести загальнонаціональних друкованих та чотирьох інтернет-ЗМІ, охоплених моніторингом ІМІ, 16% від загальної кількості «джинси». Для порівняння, у липні цей показник склав лише 4%. Вочевидь, це пов’язано із початком виборчої кампанії наприкінці липня, але не тільки.

Зміна Закону про вибори Верховної Ради в Україні, що сталася менш ніж за рік перед черговими парламентськими виборами (прийнято 17 листопада 2011 року), повернула охочих отримати депутатський мандат до реальності «бути прикріпленим» до конкретного округу, бути впізнаваним на «території» і завдяки цьому стати недоторканим. Не всі з нинішніх депутатів притримувалися цього принципу під час панування пропорційної системи, коли електорат голосував за закриті списки партій, і проходження до парламенту гарантувалося прохідним номером та харизматичним лідером.

Тепер же для обрання по мажоритарці можливе за умов: 1) постійної роботи в окрузі, чим займалася мінімальні кількість [потенційних] обранців; 2) належність до системи адмінресурсу, – коли кандидат в депутати є приміром, діючим мером міста; 3) наявність яскравого прізвища, як для прикладу, сини прем’єр-міністра Олексій Азаров або ж генпрокурора Артем Пшонка. Для решти ж, особливо коли кандидат на округ своєю політичною силою був в останній момент «спущений на парашуті», залишається вона улюблена: «джинса».

І хоч про реальний вплив «джинси» говорити важко, іншого шляху достукатися до сердець людей, до яких ти ще був вчора апріорі байдужий, кандидати в депутати не шукають: засівають «гречку» і про неї рапортують у розісланих по редакціях «статтях». На переконання експерта «Українського клубу» Дмитра Гаврилюка, для громадянина України поява великої кількості політичної «джинси» має свідчити про те, що її замовники не знають, яким чином можна вирішити наявні у суспільстві проблеми і не збираються їх вирішувати.

Улюбленим прийомом поки що є власне «допомога обездоленим». Допомагає стареньким та дитбудинківцям через спільну фотографію в комунальній газеті «Час Київщини» кандидат від ПР по Миронівці (округ 93) Олександр Онищенко:

Ігор Лисов, що є кандидатом у депутати від Партії регіонів в 211-му одномандатному окрузі у Києві, взявся активно оздоровлювати київських дітей у Полтавській області та «рятувати» Пирогово.

Переймається проблемами непрацездатних ужгородців Василь Ковач (округ №68), – той самий текст по-російськи і по-українськи в двох обласних газетах Закарпаття: «Фест» від 7-13 вересня  №35) та «Європа – центр» від 7 вересня, №36. Підписи під статтею різні: «Наш корр.» та «Степан Горват». Та ж  стаття на сайті «Голос Карпат».

Сайт «Новости Донбасса» взявся досліджувати кількість передвиборчої «джинси» на Донеччині. В газеті «Донецкие новости» матеріал про «адресну допомогу» від Тетяни Бахтєєвої (округ №42), яка «дає конкретний результат». В газеті “Вечерний Донецк-суббота” Бахтєєва клянеться: «Я помогу каждому». В обох газетах однакове фото пані Тетяни із хлопчиком.

Нікого не хвилює, що Бахтєєва вважає нормальним, що «головна запорука успішної діяльності депутата – благодійність не на словах». А й дійсно, навіщо та законотворчість, коли закони приймаються за помахом руки Чечетова?

Одіозний херсонський депутат Олексій Журавко переконує зі сторінок обласного тижневика «Новий день», що «смисл його життя» – «залишити після себе добрий слід на землі».

Дуже нагадує таке ж ніяке «Нам треба жити для добра», – лозунг ірпінського колеги Журавка по партії Петра Мельника.

Майже так само, як у харківської регіоналки Ірини Горіної в газеті «Вечерний Харьков», №69 за 9 червня, де розміщено 5 (!) матеріалів, у яких акцентується лише на позитивних її сторонах.

У суцільному позитиві вмила себе також комуністка Катерина Самойлик, котра, влаштувавши пісенний фестиваль у с. Хорли на Херсонщині, обурилася, що в кількох районах області вочевидь «злочинна влада» не пустила самодіяльні колективи на фестиваль. «Треба спитати тих [цікаво, кого?], хто погрожував керівникам колективів навіть звільненням. Як же таке можна робити??» – вопрошала Самойлик, забувши, що «з тими» приміром, не раз голосувала проти скасування депутатської недоторканості.

Так само можна запитати Аллу Шлапак, яка йде по округу №221 у Печерську по столиці, чим займалася вона, очолюючи п’ять років комісію з гуманітарних питань Київради, щоб тепер можна було повірити її обіцянкам вирішити «проблеми Києва  в гуманітарній галузі».

Натомість якщо йдеться про більш конкретніші речі, котрі можна не лише відчути, а й помацати, як приміром нову маршрутку до твого району, то тут майже як брати-акробати спрацювали кожен в своєму місті «молоді талановиті» Микола Левченко в Донецьку та Олесь Довгий в Києві. До слова, разом ми вже їх бачили у фільмі «Інший Челсі», тепер же маємо неабиякі шанси побачити у Верховній Раді. Микола Левченко щоправда не зміг, як Олесь, повернути цілий маршрут, але зупинку збудувати допоміг. Що він там говорив про будівельний бізнес в фільмі «Інший Челсі»?

Варто тут сказати, що «Новости Донбасса», котрі займалися моніторингом донецьких ЗМІ, також розмістили цей же текст, але під рубрикою «Работа в округах», яка заснована «с целью проведения мониторинга активности указанных лиц во время избирательных кампаний и в межвыборный период». Ніде не написано, що послуга розміщення платна, лишень подана адреса для звернень.

До слова, обхід законодавства щодо політичної реклами під час виборів характерний для більшості регіонів. Голова херсонського КВУ Дементій Білий говорить: «Джинса» – це звичайне явище для місцевої преси. Це спосіб їхнього заробітку, вони чекають виборів, щоб трохи заробити. Саме Закон про вибори і підштовхує це робити. Що таке «джинса» згідно закону про вибори? Це політична реклама. Деякі вказують, що це політична реклама, деякі ні».

Деякі газети, як ось «Старий замок» з Ужгорода, умудряються приліпити позначку PR так, щоб до неї мали шанс додивитися лише найгострозоріші. На думку юриста ІМІ Романа Головенка, таке маркування не може вважатися позначкою.

Наявність масової «джинси» від мажоритарників не лише покликана довести їхню перемогу завдяки фальсифікаціям, як справедливо зазначають експерти. Вона відкриває саму суть тих, хто хоче стати народними обранцями. Перше: вони згадують про народ лише перед виборами. Друге: вони здатні лише на самопіар, бо розрекламовані «реальні справи» роблять лише заради нього.

Роман Кабачій, ІМІ

Фото – webdesain.info