Дементій Білий: «Більша частина журналістів на місцях журналістами не є, – вони є працівниками райдержадміністрацій»

Херсонець Дементій Білий – особа на Півдні України відома. Ще десятиліття тому ретельний історик та архівіст, став на нелегку стежку формування основ громадянського суспільства в регіоні. Очолив місцевий осередок Комітету виборців України (КВУ), заснував сайт «Політична Херсонщина» та став його головним редактором. Виграв суд проти депутата міськради Херсона від Партії регіонів Віктора Шевчука через порушення журналістських прав під час щорічного звіту міського голови. З Дементієм ми поспілкувалися на тему кількості «джинси» в регіональних ЗМІ напередодні виборів та їх вплив на незалежний статус журналістики як такої. 

Дементію, по всій Україні перед виборами збільшується кількість політичних замовних матеріалів. Чи в Херсоні так само це помітно, і чи намагається хтось із цим явищем на місцевому рівні боротися?

Зрозуміло, що «джинса» – це звичайне явище для місцевої преси. Це спосіб їхнього заробітку, вони чекають виборів, щоб трохи заробити. Саме Закон про вибори і підштовхує це робити. Що таке «джинса» згідно закону про вибори? Це політична реклама. Деякі вказують, що це політична реклама, деякі ні.

Ось переді мною два номери обласної газети «Новий день», очолює яку член всеукраїнської комісії з журналістської етики Анатолій Жупина. В обох номерах навіть на тих самих місцях «джинса» кандидатів в нардепи Олексія Журавка та Катерини Самойлик. Звісно, не марковані. Враження таке, що подібним чином вони використовуватимуть шпальти до самого кінця жовтня…

Фото: приклади “джинси” в газеті “Новий день” від №33 (згори) та 32 ц. р. 

Так воно і буде. Всі місця вже викуплені, і тут я бачу навіть проблему для інших кандидатів. Позначають рекламу як політичні лише найсильніші в моральному сенсі редактори. Є в райцентрі Новотроїцьк головред місцевої газети «Трудова слава» Валерій Горобець, котрий є членом правління Національної профспілки журналістів, а газета вважається одною з кращих в Україні серед подібного масштабу. То він не боїться ставити таку позначку. Проте у більшості районних газет Херсонщини такого немає. Один з кандидатів в народні депутати Сергій Хлань той самий матеріал ставить у новотроїцькій газеті, там позначка стоїть, у іншій газеті той самий матеріал вже як «авторський». Тобто, на районному рівні все залежить від сили волі редактора.

Але ж на редактора тиснуть як районні власті, так і штаби партій?

Звісно, штаби партій не бажають бачити такої позначки, бо люди позначку «реклама» сприймають з пересторогою. До виборів більшість матеріалів йшло без маркування. Про Журавка, про Самойлик, про Королевську – ідентичні матеріали в усіх районках.

А як власне пересічні жителі Херсонщини сприймають «джинсу», чи розуміють, що це проплачені матеріали? Приміром, надаючи для ІМІ оці-от номери «Нового дня» мешканець м. Берислава вчора сказав: «Я забув, що цей рік буде виборчим, і тому передплатив газету. Чому я маю читати в кожному номері цю дурню»?

На мій погляд, у більшості не розуміють. Існує довіра до друкованого слова, і вона залишається. А якби ця людина не передплатила газету (не в назві справа, до речі, «Новий день» відома в області та авторитетна газета із своїми традиціями, але у передвиборчій період всі газети друкують політичну рекламу), то цій людині все одно приносили б газети безкоштовно. Хочуть чи не хочуть мешканці області, їм або заноситимуть, або безкоштовно передплачуватимуть газети з відповідним змістом

Чи в телебаченні така ж ситуація?

Наш осередок Комітету виборців почав два тижні тому робити моніторинг по Чекмишеву, це Комітет рівних можливостей. Ми аналізуємо місцеві телепрограми, газети, фактично розпочали це робити більш системно. Місцеве телебачення узагалі без грошей ніколи нічого не показувало. Якщо хтось хоче, щоб був репортаж про його подію, розсилки не діють, – у порівнянні з тим, щоб за це заплатити гроші. Сюжети про акції КВУ іноді виходять, хоч ми гроші не платимо принципово. Коли ми запрошуємо офіційно, часто можна отримати відмову. Спершу говорили: «Розумієте, треба платити…» Ми їм: а подивіться на нашу тему, може вам це таки буде цікаво. У більшості випадків телебачення не приходить. Але якщо вони знають, що буде присутній представник місцевої влади, то вони з’являються. Або ж коли по плану Партії регіонів сказано, що потрібен сюжет про «чесні вибори», то тоді можна сподіватися побачити телебачення у нас на акціях.

На момент Помаранчевої революції в області діяло кілька незалежних видань. Сьогодні якщо вони існують, чи відчувають тиск з боку влади і в чому він проявляється?

У Херсоні та Новій Каховці [друге за величиною місто області – Ред.], Каховці є кілька газет, що можуть мати певну редакційну політику. Натомість абсолютна більшість районних засобів масової інформації це комунальні ЗМІ, або ж – як у Голій Пристані, дві газети: міськради («Рідна Пристань») та райради із райадміністрацією («Голопристанський вісник»). Більшість із них приносять на вичитку до голови держрайадміністрації. Кілька днів тому я їздив східними районами області, і пан Горобець розповідав, що їхня газета право не проходити цензуру в районній владі виборола з боями шість років тому. Більшість же редакторів вимушені це робити. Деякі районні газети навіть не продаються, – розповсюджуються за передплатою. У таких виданнях говорити про якусь редакційну позицію немає сенсу.

Хоча в цих газетах також є політична реклама Королевської, об’єднаної опозиції, незалежних кандидатів. Мені розповіли випадок із Нижніх Сирогоз, редакторка котра просила її не називати, коли в газеті вийшла політична реклама, навіть позначена, згаданого мною Хланя, – то її викликали до голови райдержадміністрації, і вона вислухала докори, на яких правах вона посміла цю політичну рекламу без відома влади друкувати. Обласні видання, – «Гривна», «Новий день», «Вгору» тиску не відчувають, бо – на мій погляд – вони фінансово незалежні, мають ім’я і репутацію. Влада за минулі роки навчилася із ними не воювати. Валерій Боянжу, головний редактор «Гривни» у своїх авторських колонках повідомляє: «Ми попереджаємо, що невдовзі в газеті буде багато політичної реклами. Ми надаємо свої шпальти для всіх суб’єктів [політичного процесу], але це їхня точка зору, яку ми можемо не поділяти».

Якщо підсумувати, більша частина журналістів на місцях журналістами не є, – вони є працівниками райдержадміністрацій. Інша частка прив’язана до потреби заробляти. Вони не можуть заробляти звичайною рекламою, оскільки у нас депресивний регіон. Жодна газета не має за спиною магната, який би її фінансував. Єдиний вибір який перед ними стоїть – це позначати чи не позначати літерою «Р» цю рекламу. Три обласні газети можуть дозволити собі критикувати владу, але за конкретні справи. Вони здатні на збалансовану позицію. Оскільки населення налаштоване до влади критично, то така критика сприймається «на ура».

Роман Кабачій, ІМІ