«Жоден журналіст-політик у парламенті не став тушкою»

Навіщо медійники йдуть у депутати? Частина 1. Відповідають Андрій Шевченко, Юрій Стець, Ірина Геращенко, Костянтин Усов, Світлана Фабрикант, Микола Княжицький і Олександр Бригинець.

Чи варто журналістам іти в політику? Навіщо? Чи є дорога назад? Це питання, які з кожними парламентськими або місцевими виборами в Україні постають дедалі гостріше, адже щоразу все більше журналістів, телеведучих і медіаменеджерів вирішують тимчасово чи назавжди змінити роботу в медіа на депутатський мандат. «Стало набагато цікавіше», – характеризувавцю зміну в своєму житті 2007 року вперше обраний до Верховної Ради телеведучий і журналіст Андрій Шевченко. Та чи справді українське суспільство отримує більше, ніж втрачає, коли фаховий медійник перетворюється на депутата й береться за «зміну влади»? «Телекритика» вирішила запитати про мотивацію походу до Верховної Ради декого  з понад тридцяти відомих журналістів і медіаменеджерів, які вже заявили про намір брати участь у виборах 2012 року. Більшість із них балотується вперше, більшість має намір займатись проблемами медіа, свободи слова та інформації (хоча не тільки), більшість – критична до влади. Ми запитали:

– Навіщо ви йдете в депутати? Яким ви бачите своє головне завдання в разі обрання до парламенту? Якою є програма ваших дій, які ідеї ви лобіюватимете?

– Чи відчуваєте ви в собі сили для здійснення реальних змін у державі, й за допомогою яких механізмів будете протистояти іншим політикам та політичним силам, які не поділятимуть вашу позицію?

– Як ви оцінюєте роботу медійників, які були народними депутатами попередніх скликань? Чого їм не вистачало для дієвого втілення ініціатив громадськості? (Якщо депутатом були ви самі, то як ви оцінюєте свою роботу та чого бракувало вам?)

Відповідають: народні депутати Андрій Шевченко («БЮТ-Батьківщина»), Юрій Стець, Ірина Геращенко («Наша Україна – Народна самооборона»), журналіст Костянтин Усов, Світлана Фабрикант, медіаменеджери Микола Княжицький і Олександр Бригинець.

Андрій Шевченко, колишній тележурналіст і телеведучий, народний депутат V та VI скликань («БЮТ-Батьківщина»), кандидат у депутати за списком ОО «Батьківщина»:

– До Верховної Ради я йду з тією ж метою, з якою балотувався до парламенту попередніх скликань. Хочу, щоб Україна була успішною країною зі свободою слова та розвиненим медіаринком.

Медіа – не єдина сфера моїх інтересів. Я також займатимусь усім, що стосується захисту громадянського суспільства від знищення. До того ж, в Україні парламентар – це не лише законотворець, а й людина, якій доводиться з депутатським посвідченням у руках відстоювати права та свободи громадян. Я робив це в двох попередніх скликаннях і робитиму надалі. Цілком імовірно, що я проситиму своїх колег делегувати мене до Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації. Але це не єдиний варіант, адже робота в Комітеті з питань правової політики, де я опинився, виявилась також цікавою. Пріоритетними для мене є  ше й Комітет із питань прав людини та Комітет із питань державного будівництва та місцевого самоврядування, який займається виборчими законами та організацією роботи місцевої влади. Отже, цікавих фронтів роботи вистачає. Верховна Рада – це велика школа життя, й історія з законом про доступ до публічної інформації, який ми змогли протягти попри всі перепони, свідчить, що ми можемо досягати успіху, коли будемо об’єднуватись.

Я б оцінив свою роботу на четвірку за п’ятибальною системою. Недопрацюванням уважаю те, що ми не змогли переконати колег запровадити громадське мовлення та роздержавити пресу. Також думаю, що багато в чому недооцінив винахідливість і завзятість політичних опонентів і лобі, не зацікавлених у захисті громадянського суспільства.

Юрій Стець, генеральний продюсер 5 каналу, народний депутат VIскликання («Наша Україна – Народна самооборона»), голова Комітету з питань свободи слова та інформації, кандидат у депутати за списком ОО «Батьківщина»:

– Як мінімум, хочу залишитися працювати в комітеті, адже маємо щодалі більше проблем із свободою слова. Я бачу всі недоліки, які є в медійному законодавстві, а також у тій частині виборчого, яка стосується медіа. Я запропонував би новому парламенту змінити структуру управління медіа в державі, зокрема й те, що стосується інформаційної безпеки. Адже в нас багато органів, які дублюють один одного та нічого не роблять: Національна рада, Державний комітет тощо. Це структури, які незрозуміло як працюють і не ясно кому підпорядковуються, які мають функції, але жодна з них не займається інформаційною безпекою. Тому ми весь час програємо інформаційні війни, які проти нас ведуть. Тож зараз ми розробляємо структуру, яка б об’єднала медійну бюрократичну машину в нормальний регуляторний орган.

Від того, чи відчуваю я в собі сили щось змінювати, навряд чи залежить, чи ухвалюватиме парламент потрібні законопроекти. Очевидно, що потрібна політична воля, а не фізична сила. У фізичній боротьбі я програю, особливо якщо врахувати, що до Верховної Ради йде Кличко. J Все залежатиме від того, наскільки дружно ми попрацюємо під час виборчої кампанії, і якою буде більшість.

У перші два роки мені не вистачало досвіду. Я вірив, що всі мої зауваження й поправки до медійного законодавства будуть прийняті, адже всі розуміють, що зміни потрібні. Але за цей час я усвідомив, що провести будь-який законопроект, навіть дуже корисний і якісний, не так просто. Адже до влади прийшов Янукович, і Партія регіонів почала блокувати всі законопроекти, пропоновані опозиційними фракціями чи депутатами. Відтоді я вже набув досвіду. З моменту, коли я очолив комітет, через нього пройшло в рази більше законопроектів, ніж за останні роки. Ми повністю наздогнали план. Але залишається багато недоліків – в моїй роботі, в роботі парламенту, в політичній ситуації в країні.

Ірина Геращенко, журналіст каналу «Інтер», колишній прес-секретар Віктора Ющенка, народний депутат VI скликання («Наша Україна – Народна самооборона»), кандидат у депутати за списком партії «УДАР Віталія Кличка»:

– Я маю намір продовжити роботу в Комітеті з питань європейської інтеграції, який до останнього моменту, попри всі голосні заяви про важливість євроінтеграційного курсу, був найменш престижним і чисельним у Верховній Раді. Одне з головних завдань цього комітету – адаптація українського законодавства до українських норм і стандартів. До кола моїх законотворчих інтересів також входять питання гендерної рівності, прав людини і, безперечно, свободи слова. У ВР VI скликання я рік очолювала Тимчасову слідчу комісію з питань розслідування випадків цензури в засобах масової інформації, тиску на свободу слова в Україні та перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. За цей рік нам удалося чимало зробити. Зокрема, розробити законопроект, який забороняє перевірку медіа під час виборчих кампаній. На жаль, він ухвалений не був, адже нинішня парламентська більшість не зацікавлена в незалежності медіа. Ці напрацювання будемо виносити на розгляд наступного скликання.

Не можу сказати, що моя робота в парламенті VI скликання, як і всіх інших депутатів, була надто ефективною. Загалом було зареєстровано близько трьох десятків законопроектів, але їх блокувала все та ж парламентська більшість. Я надіслала багато депутатських запитів і листів-звернень із різних питань. Третину своєї депутатської зарплати кілька років жертвую онкологічному відділенню лікарні «Охматдит».

Зауважу, що жоден депутат, який прийшов у парламент із журналістики, не змінив своїх ідеологічних переконань, не став тушкою. Це показує, що людина з ім’ям, людина публічна, якою є журналіст, усвідомлює, що не можна нехтувати своєю репутацією, й ніколи не дозволить собі як рукавички міняти фракції, ідеології та принципи.

Від ТК: Остання теза Ірини Геращенко потребує уточнення. Деякі депутати, що після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах вийшли зі складу опозиційних фракцій і долучились до умовної провладної більшості, мають причетність до медіа. Зокрема, власник групи ТАВР та співвласник телеканалу М1 Микола Баграєв (БЮТ), а також власник і колишній головний редактор газети «Свобода» Олег Ляшко (БЮТ).

Костянтин Усов, колишній кореспондент телеканалу ТВі, кандидат у депутати за мажоритарним округом від ОО «Батьківщина»:

– У самій процедурі виборів я не бачу нічого захопливого й цікавого. Зараз величезна кількість людей ставить мені одне й те саме питання: «Ти ж ніби нормальний хлопець, навіщо тобі йти в це багно?». Ці слова – вияв негативного ставлення до політики, політиків, порушених клятв і невиконаних обіцянок. Я повністю розумію такий скепсис, але вважаю, що, якщо нічого не робити, покірність гіршій долі тектиме нашими артеріями ще десятиріччями. Знаю, що зможу бути ковтком свободи для всіх тих, хто хоче залишитися в Україні й, нарешті, зажити в ній щасливо. І якщо мені не вдасться змінити все, то зміню на краще те, що зможу. Зараз я вже переїхав до Одеси, де буду балотуватися. Планую жити там, навіть якщо не пройду до Верховної Ради. Хочу в будь-якому разі допомагати мешканцям свого округу. Я не той кандидат, який може вирішити їхні проблеми власним коштом – провести газ, заасфальтувати дорогу тощо. Але можу примусити чиновників і державні установи робити те, що вони робити зобов’язані.

Ідей маю цілий кейс. Якщо коротко і тільки те, що на поверхні: відновлення конституційного розподілу державної влади на незалежні гілки; становлення нових високоефективних механізмів стримувань і противаг. Повна люстрація суддівського корпусу й народження іншого, високопрофесійного й справедливого правосуддя. Запровадження інституту журі присяжних; відновлення в Україні презумпції невинуватості; звільнення політичних в’язнів. Політична ліквідація мафії, корумпованих чиновників та професійних «хабароносців», їх усунення від влади та масове притягнення до відповідальності. Реформа системи органів досудового слідства та дізнання; гуманізація пенітенціарної служби. Перезапуск системи оподаткування. Десятикратне скорочення державного апарату. Стимуляція механізмів самоорганізації громадян. Встановлення високих гарантій захищеності для журналістів та інших представників ЗМІ. Повний рестарт системи освіти з акцентом на знання правознавства, мов, природничих дисциплін, фізичну підготовку та комп’ютерну грамотність. Я відчуваю в собі сили, маю їх, і всі це знають.

Моральне право оцінювати інших депутатів отримаю, коли сам п’ять років пропрацюю у ВР. А зараз просто радію, що не залишився на цьому шляху геть один.

Світлана Фабрикант, раніше очолювала телекомпанію «РІАК», кандидат за списком Партії регіонів (№25):

– Я дважды была депутатом Одесского городского совета и прекрасно понимаю, что на местном уровне очень многие вопросы не решить. При этом журналисты больше всех знают о том, что происходит вокруг. Для себя главным я считаю непрерывный контакт с людьми. В первую очередь, я буду представлять интересы одесситов в Верховной Раде. Безусловно, нельзя забывать обо всех остальных, но Одесский регион и его проблемы я знаю очень хорошо.

Моя специфика – это, прежде всего, социальные проблемы. И решения их на законодательном уровне – моя первоочередная задача. Естественно, если я буду избрана.

Кроме того, буду заниматься реализацией закона о занятости, который на сегодняшний момент принят, но не в таком виде, в котором хотелось бы. Ведь самая главная проблема нашей страны – это трудоустройство людей. Для того, чтобы решить эту проблему, нужно реализовать ряд инициатив. Прежде всего – это госзаказ на специалистов с высшим образованием, чтобы люди по окончании ВУЗа знали, что найдут работу. Но у нас сейчас государственный заказ, к сожалению, формируется без учета потребностей трудового рынка. Ведь почти во всех вузах, в том числе и медицинских, сейчас готовят юристов и экономистов.

Я считаю, что нужно ратифицировать морскую конвенцию. Украинские моряки – самые незащищенные во всем мире. Я не первый год занимаюсь этой проблемой. Кроме того, что украинские моряки могут попасть в плен к пиратам, они могут оказаться в плену и у своих судновладельцев: без еды, воды, зарплаты и т.д. Чтобы их обезопасить, в Украине, как и во всем мире, должна быть принята морская конвенция.  А это может сделать парламент. Моряков в Украине очень много, и они живут не только на юге, а и по всей стране. Также должен быть принят закон о трудовых мигрантах.

Эти вещи могут не звучать громко в политической плоскости, но они нужны гражданам Украины.

Также нужно стараться создать в Украине судоходную компанию. К сожалению, Черноморское морское пароходство, которое когда-то было ведущим предприятием в Советском Союзе, у нас было пущено с молотка и разворовано, хотя считалось самым мощным в мире. Российский царский флот в свое время создавался таким образом: каждая губерния строила один корабль. И это можно было бы применить и в наших реалиях.

Депутаты должны перестать играть в политику. Некоторые (как мои однопартийцы, так и оппоненты) говорят, что со мной трудно договориться, потому что я все равно делаю то, что считаю нужным. Я попытаюсь отойти от политики и буду отстаивать точку зрения, которую я считаю правильной.

Мне очень нравится, как работают медийщики в Раде вне зависимости от того, какую политическую силу они представляют. Наверное, потому что они не зашорены интересами бизнеса, который нужно лоббировать. Например, я от этого свободна. Хотя думаю, что коллегам в парламенте не хватило слаженности, цеховой солидарности. Если она появится, в независимости от партийности, то результат наверняка будет.

Микола Княжицький, генеральний директор телеканалу ТВі, кандидат у народні депутати за списком ОО «Батьківщина»:

– Я би не розрізняв кандидатів у депутати за професією. Свого часу я зустрічався із колишнім президентом Польщі Александром Квасневським і колишнім президентом Європарламенту Петом Коксом. Перший був редактором газети, другий – телеведучим. І те, що вони були медійниками, допомогло їм стати гарними політиками. Адже журналістика, а особливо політична, наближує до розуміння політичних процесів. Журналіст є посередником між суспільством і політикумом, розуміє потреби першого та другого.

Я не збираюся щось лобіювати, я хочу змінити стосунки в медійній сфері загалом і привести їх у відповідність до європейських стандартів. Зробити так, щоб свобода слова стала реальністю. Я займався цим фахово й раніше, будучи членом Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, працюючи в дорадчих групах при Комітеті ВР з питань свободи слова та інформації. Досвід і юридична освіта, необхідні для цієї роботи, в мене є.

Олександр Бригинець, колишній телевізійний продюсер, голова Комісії Київської міської ради з питань культури та туризму, кандидат у депутати за мажоритарним округом від ОО «Батьківщина»:

– Останні шість років я активно займаюсь вирішенням проблем Києва, тому чітко знаю та відчуваю, що після приходу до влади Партії регіонів парламент погіршив законодавство: обмежив самоврядування, права громади захищатись від забудовника, здійснив серйозні вилучення з державного бюджету. Цей процес можна зупинити на парламентському рівні, я сподіваюся це зробити. Я не та людина, яка домовлятиметься з владою чи шукатиме з нею компроміс, я послідовно відстоюватиму інтереси громади. І не лише київської – самоврядні права необхідно повернути всім громадянам.

Шість років тому, коли я прийшов до Київради, мене запитали, чи маю я, людина мистецтва, сили на політику. Але, коли я займався продюсерською агенцією «Територія А», хіба це не було впровадженням культурної політики в Україні? Так, я робив це як приватна особа, до того моменту, коли вступив у конфлікт із великим бізнесом, зацікавленим у моїх ідеях. Отже, я займався просуванням гуманітарних питань усе своє життя, але робота в Київраді додала мені неоціненного досвіду. Маючи інформацію, доступ і вплив, можна тиснути на владу, інформувати громаду та допомагати їй розуміти те, що відбувається.

Найбільша проблема моїх колег-медійників – те, що вони, стаючи політиками, соромляться своєї причетності до медіа. Насправді, моя сила як київського депутата полягає в тому, що я журналіст. Коли цей важіль поєднується з моїм мистецько-культурним і політичним досвідом, виникає своєрідний феномен, завдяки якому можна без грошей і ресурсів завоювати великий авторитет. Медійникам у парламенті треба більше використовувати свої журналістські навички. Натомість, стаючи політиками, вони уподібнюються до інших депутатів – починають говорити про серйозні проблеми в стилі «ні про що». А хіба може журналіст зробити, наприклад, сюжет «ні про що»? Він має говорити про конкретні речі й зважати на те, що цікавить людей. Так і депутати-медійники мають думати про інтереси людей, а не свої та своєї політичної сили.

Вікторія Білаш, «Телекритика»